<<
>>

7.Господарство скiфiв, грецьких i римських колонiй Пiвнiчного Причорномор'я

З еллiно-римською iсторiєю тiсно пов'язана доля народiв Пiвнiчного Причорномор'я. Кiммерiйцiв, наприклад, згадує славнозвiсний давньогрецький поет Гомер. Вiн називає їх "кобилодойцями та молокоїдами убогими", з чого видно, що основним заняттям цього великого народу, який жив у пiвденних степах України в IX—VIII ст.
до н. е., було кочове тваринництво i насамперед конярство.

Скiфи (VII ст. до н. е. — III ст. н.е.) витiснили кiммерiйцiв у Малу Азiю, зайнявши степовi простори вiд Кубанi, Дону та Днiпра до Дунаю. Про культурне i господарське життя цього племiнного союзу вiдомо набагато бiльше завдяки археологiчним дослiдженням та писемним пам'яткам, що збереглися до наших днiв. У V ст. до н. е. Скiфiю описав батько давньогрецької iсторiї Геродот. Населення вiн подiляв на скiфiв-хлiборобiв, кочових скiфiв i царських скiфiв. Першi жили осiло, займалися сiльським господарством, вирощували пшеницю, просо, сочевицю, цибулю, часник. Переважна частина їхнього врожаю йшла на продаж. Скiфи-кочiвники нiчого не сiяли i не орали. Вони випасали незлiченнi стада худоби. Царськi скiфи — панiвна верхiвка державного об'єднання. Вони збирали данину з пiдлеглих племен, їхнє основне заняття — вiйськова справа. Хоч скiфiв Геродот вважав одним народом, їхнiй спосiб життя, господарство доводять протилежне. Імовiрно, скiфiв-орачiв можна назвати прапредками українського народу.

Описуючи рiчки Скiфiї, Геродот звернув увагу на те, що в Борисфенi (Днiпрi) мiсцевi жителi ловили, потiм "солили велику рибу без хребта, що зветься осетром". У гирлi рiчки добували сiль, якою солили виловлену рибу. Кочовi скiфи жили в чотири- або шестиколiсних кибитках, пересуваючись степом разом з чередами худоби. У них запрягали двi або три пари волiв. Зверху кибитки накривали шкурами так, що всередину не могли проникнути вiтер, дощ чи снiг. Кочiвники розводили табуни коней, корiв, овець.

В осiлих скiфiв дуже рано з'явилося ремесло.

Про це свiдчать знахiдки так званих царських курганiв. На вазах зображенi воїни в шкiряному одязi. Скiфи оволодiли виплавкою мiдi та залiза. Зброярi виготовляли невеличкi мечi, дротики, наконечники списiв i стрiл. У могильниках археологи знаходять золотi та керамiчнi речi грецького виробництва. Все це пiдтверджує широку торгiвлю мiж скiфами i греками. Першi вивозили хлiб, солону рибу, конопляне полотно, мед, вiск, хутро, рабiв, а ввозили рiзнi вина, золото i срiбло, вироби з дорогоцiнних металiв, зброю, тканини та iншi предмети розкошi. Інтенсивний торговий обмiн мiж Скiфiєю i Грецiєю став причиною руйнування родової общини, замiни її землеробною, змiцнення мiсцевої знатi, утворення державностi скiфських царiв.

Майже одночасно з заселенням Пiвнiчного Причорномор'я кiммерiйцями i скiфами там розпочалася грецька колонiзацiя. Вона мала рiзнi причини: перенаселення мiстполiсiв, соцiальна i полiтична боротьба, посилення торгового обмiну. Спочатку греки здiйснювали на Чорному морi пiратськi набiги. Так вони знайомилися з народами, якi заселяли його береги. Передумовою заснування мiст-полiсiв була взаємовигiдна торгiвля чи обмiн товарами. Для цього на узбережжi будували тимчасовi торговi факторiї. Найбiльша хвиля колонiзацiї припадала на VIII ст. до н. е., у Пiвнiчне Причорномор'я — на VI ст. до н. е. На перше мiсце з органiзацiї грецьких колонiй у басейнi Чорного моря вийшло малоазiатське мiсто Мiлет. З його iнiцiативи виникло 75 таких поселень. Найвiдомiшi з них на пiвднi України Березаль у Днiпро-Бузькому лиманi, Ольвiя, Пантiкапей (Керч), Tip над Днiстром, Тiрiбака, Нiмфей, Кiммерик на Керченському пiвостровi, Херсонес (Севастополь), Феодосiя.

Найвищого розквiту цi мiста досягли у VI—IV ст. до н.е., перетворившись на великi полiтичнi, виробничi, культурнi та торговi центри. Протягом столiть домiнували Ольвiя, Херсонес Таврiйський i Боспора Кiммерiйська. Навколо них жили мiсцевi племена, якi займалися сiльським господарством. Мiж мiсцевими поселенцями i грецькими мiстами зростав обмiн товарами.

В Ольвiю та iншi полiси завозили хлiб, худобу, шкiри, хутро, солену рибу, сiль. З мiст-колонiй та материкової Грецiї надходили металевi вироби, зброя, тканини, мармур та мармуровi вироби, теракоти, предмети розкошi, витвори мистецтва. Найпопулярнiшими товарами були оливкова олiя та вина, керамiчна дахiвка i посуд. Особлива стаття експорту грецьких мiст — ювелiрнi вироби. Золотi та срiбнi вироби закуплялися багатими станами, мiднi, склянi, глинянi — менш заможними. Вироби з Ольвiї археологи знаходять на берегах Волги i Днiстра. У цьому мiстi проживало понад 10 тис. мешканцiв. Бiльшiсть з них були ремiсники. Оскiльки Ольвiя була незалежною державою, то випускала власнi мiднi та срiбнi грошi. Монети чеканили також Боспора, Нiмфея, Пантiкапей, Херсонес та iн.

У V ст. до н. е. на Кримському пiвостровi утворилося Боспорське царство, столицею якого став Пантiкапей. До цiєї держави у IV ст. до н. е. ввiйшли Нiмфей, Феодосiя, Таманський пiвострiв, значна частина чорноморського узбережжя сучасної України. Перше мiсце в економiцi Боспорського царства займало землеробство. Ним-займалися тисячi невеликих власникiв. Крiм них сiльськогосподарську продукцiю постачали великi латифундiї земельної аристократiї, яка застосовувала працю рабiв. Цi господарства вирощували переважну частину товарного зерна, яке направлялося в Грецiю. Із зернових культур вивозили пшеницю, просо, ячмiнь. Поле орали важкими дерев'яним плугом, запряженим кiлькома парами волiв. При обробiтку землi використовували залiзнi мотики i серпи. Зерно перевозили i зберiгали у великих глиняних дiжках, мололи на зернотерках (жорнах). Боспорцi займалися також городництвом, садiвництвом, виноградарством. Розводили коней, корiв, овець, кiз, свиней, свiйську птицю. Азовське море та рiчки, що в нього впадають, сприяли промисловому рибальству.

Населення Боспорського царства досягло успiхiв i в ремеслi. При розкопках мiст i селищ археологи виявили рештки гончарних печей, уламки амфор, черепицi, ужиткового i художнього посуду. У великих кiлькостях ремiсники виготовляли металевi вироби з мiдi, бронзи i залiза.

Знайдено чимало ювелiрних прикрас. Як нiде у грецькому свiтi славилися каменярi, муляри, теслярi, столяри, малярi, штукатури. Основний торговий партнер Боспорського царства — Афiни. Туди щорiчно вивозили половину збiжжя, призначеного для експорту. В урожайнi роки експорт досягав 5 млн пудiв. В Афiни направляли також великi партiї солоної риби, худоби, шкур, хутра, рабiв. З Афiн у Пiвнiчне Причорномор'я привозили традицiйнi товари — вина, оливкову олiю, художню керамiку, дорогi тканини, мармур, вироби з коштовних каменiв i дорогоцiнних металiв, розписнi вази, мистецькi вироби з теракоти. У царствi чеканили власнi монети, у тому числi золотi статери. У перiод розквiту крiм еллiнських мiст у Боспорське царство входили деякi племена Пiвнiчного Причорномор'я, серед них скiфи.

У IV—III ст. до н. е. у степах Пiвнiчного Причорномор'я вiдбулися суттєвi зрушення. Скiфська держава зазнала в 339 p. нищiвної поразки вiд батька Олександра Македонського Фiлiппа II. На пiвднi України з'явилася нова грiзна сила — сармати. Вони розбили скiфiв, частину асимiлювали, а решту вiдтiснили в Крим. Усi цi подiї негативно позначилися на економiцi грецьких мiст Причорномор'я. Знесиленi атаками варварiв, вони змушенi були вiдкуплятися вiд них золотом. Занепав експорт збiжжя. До того ж дешева єгипетська пшениця витiсняла з середземноморських ринкiв пiвнiчночорноморських конкурентiв. Населення мiст розбiглося. Постiйнi напади варварiв розладнали фiнанси мiст-полiсiв, їхнi золотi та срiбнi грошi замiнили мiднi.

У II ст. до н. е. Ольвiя втратила свою незалежнiсть, ввiйшовши до складу Боспорського царства. З того самого часу Пiвнiчне Причорномор'я стає об'єктом зазiхань з боку Римської iмперiї. У І ст. до н. е. грецькi колонiї стали її васалами. Ольвiя пiднялась з погромiв, яких зазнала протягом минулих столiть, але колишньої величi досягти не змогла. У II—III ст. н. е. у мiстi пожвавилися будiвництво, зовнiшня торгiвля. Подiбнi процеси спостерiгалися i в цiлому Боспорському царствi. Розвивались тi галузi економiки, що й в попереднi вiки.

Велася жвава торгiвля з Малою Азiєю, Єгиптом, Грецiєю, Італiєю, з сусiднiми варварськими племенами.

Однак загальна криза рабовласництва у II—III ст. н. е. остаточно пiдiрвала сили iмперiї. Криза позначилася i на долi античних держав Пiвнiчного Причорномор'я, економiчний занепад яких розпочався в першiй половинi III ст. н. е. Скоротилися торговi зв'язки, зменшилася товарнiсть сiльського господарства i ремесла, i вiдповiдно скоротились прибутки мiст, що зазнали великих фiнансових труднощiв. Вiдбувалась поступова натуралiзацiя всього господарства. Проте в мiстах Пiвнiчного Причорномор'я у соцiально-економiчному розвитку цього перiоду проходили i позитивнi процеси. Праця рабiв поступово витiснялася працею залежних людей, подiбних до колонiв Римської iмперiї. Однак у 40-х роках III ст. н. е. в Пiвнiчне Причорномор'я вторглись готськi племена i мiста в результатi економiчного послаблення не змогли захистити себе. Гуннська навала IV ст. н. е. призвела до остаточної загибелi античних держави Пiвнiчного Причорномор'я, яка збiглася з крахом усiєї рабовласницької системи господарства.

Первiсна доба в iсторiї свiтового господарства була найтривалiшою. Понад 2 млн рокiв люди, пристосовуючись до змiн природних умов, удосконалювали матерiальне виробництво. Так, у перiод палеолiту i мезолiту господарство мало привласнюючий характер. Люди займалися переважно збиральництвом, полюванням, рибальством. Внаслiдок неолiтичної революцiї вiдбувся перехiд вiд привласнюючого до вiдтворюючого землеробсько-скотарського господарства, стiйкої осiлостi. Подальший розвиток виробництва поява та використання металевих знарядь працi зумовили виникнення перших цивiлiзацiй.

У перiод стародавнiх цивiлiзацiй у країнах Стародавнього Сходу i античного свiту досягла свого розвитку рабовласницьке господарство, що пройшло шлях вiд схiдного патрiархального до класичного античного рабства.

В економiчному вiдношеннi античне суспiльство було бiльш розвиненим. Якщо у країнах Стародавнього Сходу раби займались переважно тяжкою непродуктивною працею, то у античних країнах праця рабiв застосовувалась у матерiальному виробництвi в усiх сферах господарства.

Матерiальна культура стародавнiх цивiлiзацiй грунтувалася на сiльському господарствi, ремеслах з галузевою структурою.

Технiка працi була ручною. Високого рiвня розвитку досягли будiвельна справа, архiтектура.

Якщо у країнах Стародавнього Сходу основними джерелами рабства були вiйни та пiратство, то у країнах античного свiту набуло поширення боргове рабство, хоч i тут, особливо у Стародавньому Римi, вiйни залишалися одним з важливих джерел поповнення армiї рабiв.

У Стародавнiй Грецiї переважало мiське, промислово-торгове рабство. У Стародавньому Римi при наявностi величезних земельних масивiв панувало латифундiйне рабство. Господарство було замкненим, натуральним, хоча в цей перiод уже зароджувалися торгово-грошовi вiдносини.

Головною формою економiчних вiдносин мiж країнами була експортно-iмпортна посередницька морська торгiвля. Якщо у країнах Стародавнього Сходу i Античнiй Грецiї домiнувала зовнiшня торгiвля, то в Римськiй iмперiї провiдна роль належала внутрiшнiй торгiвлi. Існували професiйне купецтво, розвинена грошова система, банкiвська справа, комерцiйне i боргове лихварство.

Античне господарство втягнуло в свою економiчну орбiту й населення сучасної пiвденної України. Пiвнiчночорноморськi мiста-полiси як колонiї спочатку Стародавньої Грецiї, а згодом i Стародавнього Риму пiдтримували економiчнi зв'язки з центрами античних держав та їхнiми провiнцiями.

Вичерпавши свої можливостi, господарство, засноване на жорстокiй експлуатацiї рабiв, пережило себе i тому зазнало закономiрного краху. В Європi, як i в усьому свiтi, зароджувалися новi феодальнi вiдносини.

<< | >>
Источник: Питання і відповіді на іспит. Економічна історія. 2011

Еще по теме 7.Господарство скiфiв, грецьких i римських колонiй Пiвнiчного Причорномор'я:

  1. Господарство світу і України в роки другої світової війни. Післявоєнний розвиток народного господарства (1939-1953 рр.)
  2. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
  3. 5.Господарство Стародавньої Грецiї
  4. 25.1. Світове господарство: сутність та структура
  5. Сутність і риси натурального господарства
  6. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО І МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ
  7. Централізоване управління народним господарством
  8. 3.Перiодизацiя та основнi риси господарства первiсного суспiльства
  9. 8.Перiодизацiя та основнi риси господарства первiсного суспiльства.
  10. Патріархальне господарство східних слов'ян.
  11. 53. НАЧАЛЬНИК ВІДДІЛУ ПІДСОБНОГО СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
  12. 17. ЗАВІДУВАЧ ГОСПОДАРСТВА
  13. 1.1.4. Світове господарство та міжнародний ринок
  14. Класифікація груп країн світового господарства
  15. Екологічні проблеми водного господарства
  16. Стабілізація роботи та підвищення безпеки житлово-комунального господарства
  17. Сутність світового господарства та віхи його розвитку
  18. ГОСПОДАРСТВО В ДОБУ СЕРЕДНЬОВIЧЧЯ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФЕОДАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ГОСПАДУРЮВАННЯ
  19. Метод балансу народного господарства (БНГ)