<<
>>

Закон спадної віддачі

Витрати на виробництво будь-якого продукту підприємства залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від технології — кількості ресурсів, які необхідні для виробництва. Протягом короткострокового періоду підприємство може змінити обсяг виробництва через поєднання кількості ресурсів з фіксованими потужностями.
Так, кожна одиниця приросту витрат праці додає щоразу менше одиниць продукції, якщо інші фактори виробництва залишаються сталими.

Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина витрат цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.

Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже, взаємозв’язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися.

Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних. Іншими словами,

Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції. Відповідно розраховуються і середні змінні витрати. Слід зауважити, що валові середні витрати безпосередньо залежать від середніх постійних і середніх змінних.

Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити ступінь прибутковості виробництва.

Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні первинної ланки (підприємства, фірми) виражається за допомогою широковживаної у вітчизняній науці і господарській практиці такої економічної категорії, як собівартість, яка обчислюється у грошовій формі.

Собівартість — це грошове вираження витрат господарського суб’єкта на виробництво продукції, що відбиває витрати засобів виробництва і заробітної плати на його створення. З цього питання К. Маркс писав так: «З точки зору капіталіста витрати виробництва складаються тільки лише з тих грошей, які він авансував або тільки з тієї частини витрат виробництва товару, які він оплатив» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — 2-е вид. — Т. 26. — Ч. 3. — С. 265).

Фактично собівартість — це інша назва бухгалтерських витрат. Кожна країна законодавчо регулює структурні елементи собівартості, у тому числі норми та методи амортизації, ставки відрахувань на соціальні та інші потреби тощо.

Собівартість несе важливу інформацію про умови і стан виробництва на підприємстві і є одним з основних оперативних показників його господарської діяльності. Товаровиробник завжди прагне до найбільш раціонального використання ресурсів з метою зменшення собівартості, збільшення обсягів виробництва і підвищення на цій основі прибутковості

<< | >>
Источник: К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.. Політична економія: Навч. посібник. 2001

Еще по теме Закон спадної віддачі:

  1. 10. Зростаючі витрати. Закони спадної віддачі і зростаючої дохідності
  2. Закон спадної корисності
  3. 2.4. Корисність продукту. Закон спадної граничної корисності
  4. Закон возрастающих альтернативных издержек. Закон убывающей отдачи
  5. 1.3. ЭКОНОМИЧЕСКИЕ ЗАКОНЫ
  6. Экономические законы и принципы
  7. 1.3. Основні закони управління
  8. 20. Законы кредитных отношений
  9. Закон о СМИ
  10. 10.2. Законы кредита
  11. 1.4 Закон экспансии
  12. 1.4 Закон экспансии
  13. Функции и законы кредита
  14. 6.4. Закони грошового обігу
  15. 2.4 "Законы системы"
  16. Глава VI О ЗАКОНЕ
  17. Закон зростання потреб