<<
>>

Ризики і ліквідність інвестиційних операцій

Інвестиції – це витрати на виробництво та нагромадження запасів виробництва, або ж сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства.

Згідно з законодавством інвестиції поділяються на: 1. Капітальні (придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів). 2. Фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як: ·– прямі інвестиції - передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою; ·– портфельні інвестиції - придбання цінних паперів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку;

3. Інвестиції під реінвестиції – здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами: ·– за допомогою механізмів фондового ринку; ·– за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування

Фактори ризику збитків і втрат банківської ліквідності від інвестиційних операцій.

Між позичковими та інвестиційними операціями КБ існує тісний зв'язок:

1. Банки для підтримання оптимальної структури своїх активів залежно від економічної ситуації змінюють її або на користь позичок, або на користь інвестицій.

2. Однією із функцій інвестиційних операцій є поповнення капіталу відповідно до "сходинкових" строків зобов'язань як інвестиційного, так і позичкового портфеля, що дає змогу задовольнити непередбачувану потребу в коштах, яка виникає у зв'язку з вилученням клієнтами своїх коштів, або одержанням заявок на позички, що перевищують наявні ресурси.

3. Постійно коригуючи співвідношення між інвестиціями та позичками, банки мають можливість управляти ліквідністю, платоспроможністю та виконувати інші обов'язкові нормативи. Це відбувається шляхом перерозподілу коштів між інвестиційним та позичковим портфелем.

Банківським інвестиціям властиві фактори ризику, хоча з ряду причин, інвестиції не повинні мати такої ж ліквідності, як і позички.

Кредитний ризик характерний для ЦП в разі, коли фінансові можливості емітента різко погіршуються, що призводить до неспроможності погашення боргу за ЦП.

Ринковий ризик виникає у зв'язку з непередбачуваними змінами на ринку ЦП.

Процентний ризик пов'язаний із коливанням процентних ставок, що може призвести до збитків в інвестиційній діяльності.

Інвестиційна діяльність банків повинна мати деякий захист від ризику виникнення збитків і втрат ліквідності банків.

Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, також підлягають ризикам.

Банківським інвестиціям властиві такі ризики:

1. Кредитний ризик. Пов'язаний з імовірністю того, що фінансові можливості емітента знизяться настільки, що він виявиться неспроможним виконати свої зобов'язання щодо сплати основного боргу та доходів по цінних паперах.

2. Ринковий ризик. Випливає з того, що за непередбачуваних обставин на ринку цінних паперів або в економіці привабливість цінних паперів як об'єкта грошових вкладень може бути частково втрачена, внаслідок чого їх продаж стане можливим лише за умови великої знижки.

3. Процентний ризик. Пов'язаний з тим, що зростання чи зниження процентних ставок негативно вплине на різницю між процентними доходами і процентними витратами. Наприклад, зростання процентних ставок веде до зниження ринкової ціни раніше емітованих зобов'язань.

4. Інфляційний ризик. Імовірність того, що ціни на товари і послуги, що придбаваються банком, збільшаться або вартість активів банку буде зведена до нуля через зростання цін.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в нинішніх умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:

1.

Метод короткострокового акцепту. Цей метод відноситься до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2 - 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2. Метод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

3. Метод довгострокового акцепту. Цей метод є протилежністю методу короткострокового акцепту. Доцільний в період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4. Метод процентних очікувань.

Застосування цього методу пов’язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.

5. Метод «штанги».

Цей метод є найбільш доцільним для комерційних банків. При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов’язань, що врівноважуються короткостроковими паперами, в той час як облігацій з середнім терміном дуже мало або вони взагалі відсутні.

6. Метод формування резервів:

Банки формують резерви для покриття можливих збитків і втрат ліквідності від операцій із ЦП.

7. "Сходинковий" метод:

Банки намагаються урівноважити частку інвестиційного портфеля, що складається з безстрокових та довгострокових зобов'язань, відповідною часткою короткострокових цінних паперів.

Як правило, у практиці комерційних банків дані методи використовуються комплексно, доповнюючи один одного залежно від конкретної економічної ситуації та фінансового становища банку.

Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити.

При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10% від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.

Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу.

<< | >>
Источник: Контрольная работа. Банківські операції. 2012

Еще по теме Ризики і ліквідність інвестиційних операцій:

  1. 2.13.2. Ризики макроекономічної дестабілізації через відкритість фінансово-монетарної та інвестиційної сфери
  2. 2.13.2. Ризики макроекономічної дестабілізації через відкритість фінансово-монетарної та інвестиційної сфери
  3. 2.14.1. Сучасні особливості міжнародного інвестиційного процесу
  4. 2.14.1. Сучасні особливості міжнародного інвестиційного процесу
  5. Інноваційно-інвестиційний потенціал регіонів України, його суть та складові
  6. Україна в товарообмінних операціях
  7. 2.15.2. Геостратегічні фактори розвитку інвестиційних тенденцій
  8. 2.15.2. Геостратегічні фактори розвитку інвестиційних тенденцій
  9. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ В РЕГІОНІ ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ
  10. 16.6.1. Система здійснення угод і операцій
  11. 2.3.1. Поняття та форми товарообмінних операцій
  12. 2.4.3. Умови платежів та розрахунків за експортно-імпортними операціями
  13. Загальна характеристика операцій банку. Пасивні та активні операції комерційних банків
  14. 2.11.5. Україна в міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та завдання
  15. Використання методів обмеження операцій, що поводяться через офшорні зони