<<
>>

Функції та форми кредиту

Суть кредиту, як і суть будь-якого явища, реалізується в його функціях. У системі сучасної розвинутої ринкової економі­ки кредит виконує різноманітні функції, які реалізують суть кре­дитних відносин як на рівні окремого господарюючого суб'єкта (мікрорівень), так і на рівні всього суспільства (макрорівень).

• Перш за все кредитні відносини, які реалізує кредит як певна форма угоди між кредитором та позичальником, виконують перерозподільчу функцію. її суть полягає в тому, що за допомогою кредиту акумулюються тимчасово вільні кошти всіх учасни­ків суспільного виробництва і на умовах терміновості, повернен­ня і платності передаються в користування тим, хто в них тимча­сово має потребу. Реалізація цієї функції дозволяє підвищити мобільність капіталу, забезпечуючи його переливання з галузей із надлишком капіталу в галузі, де тимчасово відчувається його нестача.

Перерозподіл вартості в суспільстві зазвичай здійснюється не тільки таким чином. Важливим каналом перерозподілу виступає і державний бюджет. Але на відміну від нього перерозподіл за до­помогою кредиту більш масштабний, бо він передбачає можливість повторної передачі вже отриманих у кредит грошей. Вод­ночас його масштабність підкріплюється тим, що в цей процес може включатись усе національне багатство країни, а бюджетний перерозподіл щодо цього досить обмежений. Особливість надан­ня позики і в тому, що вона є строковою і підлягає поверненню. Це обумовлює переважно продуктивний характер використання позики і, у свою чергу, сприяє ефективному використанню тим­часово вільних коштів. У цьому виявляється і така підсумкова риса цієї функції, як здатність через перерозподіл забезпечити найбільш ефективне використання тимчасово вільних коштів ти­ми, хто має в них потребу.

2. Важливою функцією кредиту виступає і функція поповнен­ня грошового обігу коштами. Дана функція реалізується не всіма ланками кредитної системи, а тільки банківською системою.

По­повнення грошового обігу відбувається у формі депозитно-чекової емісії, що, однак, має свої межі і лише доповнює емісію грошей, здійснювану центральним банком, не порушуючи в ці­лому його монополії на випуск в обіг грошей. Організаційно це здійснюється у вигляді відкриття підприємству позичкового ра­хунка, унаслідок чого відбувається створення банківських (кре­дитних) грошей. Але позика видається на певний час, її потрібно повернути, у чому зацікавлений насамперед кредитор і тому це не призводить до великих порушень в організації грошового обі­гу. Ця функція кредиту суттєво посилює еластичність грошової системи, створює додаткові умови для забезпечення рівноваги на грошовому ринку, а відтак, у цілому сприяє зростанню суспіль­ного виробництва і підвищенню ефективності його функціону­вання.

Розглянута функція доповнюється й тим, що кредит дає мож­ливість (за певних обставин) посилити купівельну спроможність населення, тобто не тільки сприяє вирішенню надскладної для ринкової економіки проблеми реалізації, але й створює нову до­даткову купівельну спроможність капіталу. Остання має місце тоді, коли видається незабезпечений кредит. І хоча він не є масо­вим, але використовується в розвинутих країнах і вже сьогодні відіграє, а дедалі буде ще більше відігравати роль потужного чинника розвитку економіки.

3. Чільне місце серед загальних функцій кредиту посідає і та його функція, яка може бути зведена до зменшення витрат, пов'язаних з обігом грошей, і прискорення руху грошових пото­ків. Уведення кредитних карток і вдосконалення таких форм кре­дитних грошей, як вексель і чек, у сполученні з новітніми фор­мами організації платежів у підсумку сприяє підвищенню ефективності виробництва й посиленню концентрації та центра­лізації капіталу. Кредитна система сприяє економії часу, оскільки вона дає змогу у відносно короткий термін здійснювати концент­рацію капіталу. У свою чергу, концентрація капіталу веде до зме­ншення витрат обміну і витрат виробництва, і сприяє збільшен­ню прибутку.

4. Наступна дуже важлива з огляду на механізм суспільного відтворення функція кредиту — це його функція з перетворення заощаджень фізичних і юридичних осіб у капітал. Проблема ка­піталізації грошей у розвинутій ринковій економіці виступає як одна з найактуальніших, бо вона торкається питання про додат­кове залучення до суспільного виробництва потужних ресурсів. Справа в тому, що і підприємець, і населення частку своїх гро­шей, призначених для споживання, не витрачає в момент їх отримання. До цієї частини належить та частка доходів населен­ня, яка зберігається у вигляді відкладеного попиту або яка являє собою економію на споживанні. Сюди слід зарахувати і ту час­тину доходів, що відкладається для купівлі дорогих товарів довгострокового споживання, а також заощадження, призначені Для здійснення страхових операцій, або для поліпшення майбутнього пенсійного забезпечення. Слід зауважити, що ця функція кредиту, яка по суті є капіталізацією грошових доходів населення, стає реальною і значущою для суспільства тільки за наявності високорозвиненої системи кредитних установ.

5. Ще одна функція кредиту пов'язана з можливістю і необ­хідністю з боку кредитора контролювати використання тих гро­шей, власником яких він не перестає бути. Зміст цієї функції по­лягає в тому, що кредитор (найчастіше — це банк) контролює процес використання й повернення наданої позичальникові пози­ки. Ступінь контролю і його форми можуть бути різними, але самий факт такого контролю є реальністю. Контроль виступає од­нією з конкретних форм забезпечення ефективності використан­ня кредиту.

Але ця функція не обмежується тільки рівнем господарюючо­го суб'єкта. Кредитні установи — це певна системна сукупність, і тому всі кредитні відносини виступають як система. А вона в умовах сучасної регульованої ринкової економіки є одним із най­більш важливих об'єктів державного регулювання економіки. Таким чином, контролююча функція кредиту перетворюється на макрорівні в контрольно-регулюючу функцію і реалізується в тому, що держава, цілеспрямовано впливаючи на організацію і функціонування всієї сукупності кредитних відносин, створює умови для досягнення певних цілей у суспільному виробництві.

Вплив кредита на макроекономічному рівні на розвиток еко­номіки є різноманітним як за інструментами і способами, так і за наслідками. Головними елементами при цьому виступають гро­ші, капітал і власність, а підсумковим наслідком — капіталізація всієї системи виробничих відносин. Цю тезу дуже чітко форму­лює відомий вітчизняний економіст А. Гальчинський, який пише «...якщо розглядати функціональний вплив кредиту на розвиток макроекономічних процесів, то можна дійти висновку, що голо­вними у цьому є капіталізація всієї системи економічних відно­син суспільства і відповідна трансформація їх головних системо-утворювальних ланок — грошей, капіталу, власності» (Гальчинський А. Теорія грошей. —-К.: Основи, 1998. — С 186).

Кредит як загальна форма руху позичкового капіталу, у свою чергу, виступає в конкретних формах, обумовлених функціона­льною спрямованістю руху цього капіталу, особливостями орга­нізації даного руху, специфікою суб'єктів кредитних відносин і т. ін. Розрізнюють комерційний, банківський, споживчий, держа­вний і міждержавний (міжнародний) кредит.

Важливою і дуже поширеною в умовах високорозвиненої ри­нкової економіки формою кредиту є комерційний кредит. У роз­винених країнах він охоплює значну частину товарних угод. На­приклад, у сучасній Італії до 85 % усіх угод в оптовій торгівлі здійснюються на умовах комерційного кредиту.

Комерційний кредит — продаж товару з відстрочкою пла­тежу. За терміном дії цей кредит є короткостроковим. Його мета полягає у прискоренні реалізації товарів, а формою організації виступає вексель.

Об'єктом даної форми кредиту виступає товар, а суб'єктами —~ функціонуючі підприємці. Рух товарного кредиту пов'язаний з рухом промислового капіталу і відбиває динаміку останнього. Так, у періоди піднесення пропозиція і попит на комерційний кредит зростають, і навпаки, спад в економіці веде до зменшення цієї форми кредиту.

Важливою особливістю комерційного кредиту є те, що відсо­ток за ним, як правило, нижчий, ніж за банківським кредитом. Прискорюючи процес руху товарів, цей кредит сприяє розвитку виробництва. Разом з тим комерційний кредит дає змогу покуп­цеві маневрувати своїми фінансовими ресурсами, оскільки поку­пець отримує від постачальника відстрочку в платежах. Така форма кредиту дає змогу ввести в обіг новий платіжний документ — вексель. Це, у свою чергу, посилює еластичність грошового обі­гу, а з урахуванням поширеності векселів робить грошовий обіг менш витратним, бо зменшує кількість готівки. До того ж век­сель є дуже простим і в той же час мобільним інструментом гро­шового обігу, що дозволяє використати його в різноманітних ва­ріантах (передати іншій особі за допомогою індосаменту, віддати в заставу, продати, обліковувати в банку і т. ін.).

Однак дана форма кредиту має і певні обмеження. Вони пов'язані, з одного боку, з односпрямованістю даного кредиту, тому що він, як правило, надається постачальником споживачеві. З іншого боку, цей кредит має й обмеження щодо своїх масшта­бів, оскільки розмір кредиту визначається обсягами резервного капіталу функціонуючого підприємця.

В Україні ця форма кредиту розвинута ще слабо. Це обумовлено багаторічною забороною на підприємницьку діяльність і повною від­сутністю в господарському обороті векселя як форми організації ко­мерційного кредиту. Перші законодавчі основи для становлення й розвитку комерційного кредиту закладені в 1991—1992 pp. з прийн­яттям ряду законів України. Серед найбільш важливих слід назвати закони: «Про підприємництво», «Про підприємства», «Про цінні па­пери і фондову біржу», «Про обіг векселів в Україні», а також ряд інших нормативних актів Верховної Ради і Президента України.

Основний напрямок розвитку даної форми кредиту в умовах перехідної економіки зосереджено на розробці правової забезпеченості й технології вексельного обігу. Так, тільки останніми ро­ками розроблено правові основи введення в обіг податкових век­селів для оформлення податку з доданої вартості під час увезення товарів на митну територію України, підготовлено нормативний документ Міністерства фінансів про введення в обіг казначейсь­ких векселів, розроблено і впроваджуються інші нормативні ак­ти, що стосуються вексельного обігу.

Банківський кредит — це кредит, що видається банком. Його об'єктом виступає грошовий капітал, що передається пози­чальникові в тимчасове користування на умовах платності, тер­міновості й повернення. Форма його оранізації - кредитна угода.

Суб'єктами даної форми кредиту є, насамперед, підприємці, хоча ними можуть бути і представники інших верств населення. Він позбавлений тих недоліків, які властиві комерційному креди­ту, і є більш еластичним. Його відмінність від комерційного кре­диту полягає й у тому, що рух банківського кредиту є відносно самостійним. При цьому зміни в його русі протилежні рухові промислового капіталу. Так, у момент кризи і спаду виробницт­ва, коли попит на товари і послуги скорочується, попит на бан­ківський кредит навпаки зростає.

Банківський кредит долає ті недоліки, які притаманні комер­ційному кредиту. Він не є односпрямованим і в певному розу­мінні не є обмеженим. Останнє обумовлено тим, що позичковий капітал, який формується банками, тільки в незначній частині представлений власним капіталом позичкового капіталіста. Його основна частина представлена залученими коштами, і тому банк може надавати в позику ресурси, отримані не тільки від інших господарюючих суб'єктів, а й від населення.

Банківський кредит тісно пов'язаний з комерційним креди­том. Він розширює можливості останнього шляхом обліку вексе­лів, їхньої застави, акцептування, авалювання та інших операцій. У той же час між комерційним і банківським кредитами є певні відмінності. Це має позитивний наслідок для господарюючих суб'єктів, бо вони можуть із цих двох форм кредиту обрати най­ліпшу з точки зору повноти реалізації своїх інтересів.

Банківські кредити розрізнюються за терміном надання пози­ки (короткострокові, середньострокові, довгострокові), ознакою забезпеченості (забезпечені і незабезпечені, або бланкові), спосо­бами повернення і т. ін. Серед цього різноманіття видів банківсь­кого кредитування слід відзначити і таке нове явище, як лізинго­вий кредит. Це товарний кредит, який раніше не був характерним для банківського кредитування. Але ^приблизно з середини мину­лого століття він з'явився у США. Його поява викликана суттє­вими змінами в розвитку продуктивних сил і передусім у такому їх елементі, як основний капітал. Обладнання і верстати стали дуже складними й дорогими. їх купівля вимагала накопичення великих сум, що не завжди було можливо для господарюючого суб'єкта. Водночас із посиленням науково-технічної революції зростає ризик втрат від морального старіння основного капіталу.

У цих умовах банк став купувати такі елементи продуктивного капіталу і надавати їх в оренду. Щоправда, ці операції вимагають специфічних знань і тому часто здійснюються спеціальними лі­зинговими компаніями.

Виступаючи важливою формою акумуляції грошових ресурсів і перетворюючи їх у грошовий капітал, банківський кредит слу­жить могутнім важелем розвитку економіки, без якого її ефекти­вне функціонування сьогодні неможливе. Банківський кредит сприяє таким суперечливим і неоднозначним процесам, як кон­центрація і централізація капіталу, посилення монополізації в економіці, утворення фінансово-промислових груп. За певних обставин банківський кредит може стати і значним чинником розвитку інфляційних процесів. Найчастіше це пов'язано з масш­табним наданням банківського кредиту понад суму залучених і власних коштів у результаті здійснення так званої депозитно-чекової емісії.

У цілому банківський кредит відіграє в суспільному відтво­ренні надзвичайно велику роль. Банки акумулюють (поряд із заощадженнями населення) капітал, який у процесі кругообігу тим­часово вивільняється, і використовують його для розвитку виробництва. Отже, крім певної залежності банківського кредиту від виробництва, і саме виробництво посилюється у своєму роз­витку за рахунок банківського кредиту.

В умовах становлення ринкової економіки банківський кредит в Україні поступово посилює свою роль у розвитку економіки. Однак ця форма кредиту ще далека від тих вимог, які висуває розвинуте ринкове господарство до всіх форм кредитування, і насамперед до банківського кредитування. Основні недоліки ба­нківського кредиту в Україні на сьогодні такі:

• наші банки в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних при­чин ще не стали потужним важелем розвитку інвестиційних процесів в економіці;

• кредити, які видають банки, є дорогими, що значно звужує можливості їхнього позитивного впливу на господарську ситуацію в країні;

• банківський кредит представлений сьогодні переважно корот­костроковими угодами, а їх важко використовувати для великома­сштабних структурних перетворень у народному господарстві.

Споживчий кредит — продаж: товарів у кредит або позика на купівлю товарів і оплату послуг.

Суб'єктами цього кредиту є банки, спеціальні установи коме­рційного кредиту, господарюючі суб'єкти, пов'язані з обслуговуванням населення, і саме населення. Об'єктом споживчого кре­диту виступають як товари, так і гроші. Формою організації спо­живчого кредиту є кредитна угода або кредитна картка, яка теж з'являється внаслідок укладення відповідної угоди. Кредитну ка­ртку найчастіше видає банк. її власник, купуючи товар, розрахо­вується тими грішми, які виділені йому банком у кредит. При об­робленні цієї картки в касовому терміналі, наприклад магазину, гроші з відкритого в банку рахунка власника кредитної картки переводяться на рахунок торговельної організації, в якій купу­ється товар.

Споживчий кредит пов'язаний з проблемами, що виникають під час реалізації товарів і послуг. Ці проблеми, як відомо, при­таманні насиченим товарним ринкам. Там, де існує дефіцитна економіка, там споживчий кредит або відсутній, або має місце за окремими товарними групами чи навіть за окремими товарами. Наприклад, у колишньому Радянському Союзі споживчий кредит існував тільки для незначного переліку товарів, котрими ринок був насичений.

За термінами споживчий кредит поділяється на короткостро­ковий (до одного року) і середньостроковий. Максимальний тер­мін споживчого кредиту у високорозвинених країнах зазвичай не перевищує трьох років. Що стосується довгострокового кредиту, то він існує як виняток, представлений кредитом під будівництво житла, і зазвичай виділяється в особливу групу так званого іпо­течного кредиту.

Забезпеченням споживчого кредиту виступає товар, наданий у кредит, або регулярно одержуваний споживачем прибуток, на­приклад у вигляді заробітної плати. Річ, надана в кредит у випад­ку порушення умов кредитування, може бути вилучена у його власника і продана з торгів. Утім, до цього фірми західних країн вдаються відносно рідко. Певна складність вилучення і реалізації таких товарів, а також необхідність постійної підтримки іміджу фірми диктують їм вибір інших методів захисту своїх інтересів.

Споживчий кредит належить до числа дорогих, що означає високу процентну ставку. Зазвичай вона коливається в межах 15—ЗО %, але може бути й вищою. Головними причинами доро­жнечі споживчого кредиту є відносно високі витрати на його на­дання і великий ризик неплатоспроможності споживача.

Споживчий кредит відіграє важливу роль у вирішенні про­блем реалізації товарів і послуг, і в цілому прискорює їхній рух. Разом з тим важливо відзначити і той факт, що розвиток спожив­чого кредиту виступає важливим чинником, який стимулює інтенсифікацію праці і підвищення рівня відповідальності працівни­ка. Це обумовлено тим, що значна маса товарів (часто це кварти­ра чи будинок, машина, складна побутова техніка, меблі тощо), узята в кредит, змушує працівника особливо сумлінно ставитися до роботи і працювати інтенсивніше, оскільки над ним висить «дамоклів меч» кредитів.

В Україні споживчий кредит розвинутий ще дуже слабко. Причини цього криються як у слабкій насиченості ринку товара­ми і низькою купівельною спроможністю населення через по­стійне падіння їх доходів, так і в нерозвиненій системі організа­цій, які забезпечують його функціонування.

Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником виступає держава. Суб'єкти такого кредиту, з одного боку, держава в особі уряду та окремих державних ор­ганів, наприклад, Міністерства фінансів і місцевих органів влади; з іншого боку — населення, а також окремі господарюючі суб'єкти, і насамперед, інституціональні інвестори.

Об'єктом державного кредиту в сучасних умовах виступають гроші. Як правило, акумульовані таким чином гроші використо­вуються для покриття дефіциту державного бюджету і направ­ляються на фінансування оборони, силових структур, соціальної сфери тощо. Іншими словами, залучені в такий спосіб кошти ви­користовуються переважно на невиробниче споживання. Часто за допомогою цього кредиту держава вилучає значну частку грошей з обігу і таким чином регулює грошову масу.

Державний кредит виник уже в рабовласницькому суспільст­ві, головним чином у зв'язку з війнами, які вимагали великих ма­теріальних витрат. Кредиторами стосовно держави виступали храми і окремі лихварі.

У середньовіччя державний кредит теж був пов'язаний, як правило, з екстраординарними подіями (ведення війн, виплата контрибуції і т. ін.) і не носив регулярного характеру. Зовні цей кредит реалізувався у вигляді позик королю або іншому правите­лю і дуже часто здійснювався в натуральній формі. Кредиторам (а ними, крім церков і окремих лихварів, усе частіше стають представники вільних виробників, наприклад ремісники, а також міста) видавались розписки, які потім використовувались їхніми власниками для сплати податку.

Сучасну форму державний кредит отримує в XVII—XVIII ст. У таких країнах, як Англія, Голландія і Іспанія, у цей період дер­жава починає випускати облігації і казначейські векселі. Пода­льше вдосконалювання даної форми кредиту йде за двома основними напрямками. Удосконалюється правова база, що лежить в основі мобілізації та використання коштів, які акумулюються у вигляді державної позики, та розробляються інструменти даного кредиту. З'являються боргові зобов'язання держави, що розріз­нюються за термінами (короткострокові, середньострокові і дов­гострокові), способами оплати прибутку за ними (процентні об­лігації та облігації, випущені з дисконтом), формами розміщення (передплата, закритий або відкритий аукціон) і т. ін. Це дає змогу сформувати ефективну структуру державного боргу, спланувати оптимальний варіант його обслуговування і розширює можливо­сті держави в оперативному управлінні цим боргом.

Сукупність відносин, виникнення й існування яких пов'язано з державним кредитом, постійно привертає увагу економістів. Але їхні підходи до визначення сутності й особливо ролі даного кредиту в суспільному виробництві дуже різні.

Так, представники школи фізіократів (Ф. Кене, А. Тюрго) вва­жали, що держава, беручи в борг кошти, відриває їх від продуктивного використання в сільському господарстві і тим самим га­льмує розвиток суспільного виробництва. З огляду на цей висновок вони рекомендували урядам уникати таких позик.

На непродуктивному характері використання коштів, що за­лучаються у формі державних позик, робили акцент і такі представники англійської економічної школи, як А. Сміт і Д. Рікардо. Для покриття дефіциту державного бюджету вони вважали більш прийнятною акумуляцію коштів за допомогою податків.

Дещо інших позицій дотримувався Дж. Кейнс і його прихиль­ники (А. Хансен, С. Харріс та ін.). Представники цієї школи економічної думки розглядають державний кредит як один з найва­жливіших засобів вирішення таких ключових і гострих проблем ринкової економіки, як кризи, безробіття, диспропорції суспіль­ного виробництва тощо.

У сучасній ринковій економіці державний кредит є неодмін­ним явищем, за допомогою якого вирішуються як поточні проблеми (покриття бюджетного дефіциту, реалізація різноманітних програм тощо), так і стратегічні завдання. До них може належа­ти, наприклад, сприяння за допомогою залучених коштів проце­сові структурної перебудови економіки, вирішення проблеми відсталих регіонів тощо. Інколи держава потрапляє в скрутне становище щодо виконання своїх боргових зобов'язань. У такому випадку вона інколи вдається до конверсії своїх позик, тобто до зміни умов щодо раніше випущених боргових зобов'язань (зміна відсотка, термінів погашення тощо). Ця конверсія може бути добровільною, а значить і залежати від волі власника боргових зо­бов 'язань держави, або примусовою, коли держава здійснює кон­версію без урахування думки населення.

Історія становлення державного кредиту в незалежній Україні бере свій початок з 1995 p., коли вперше були випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Емітентом цього виду цінних паперів стало Міністерство фінансів України, а його пред­ставником на ринку цінних паперів — Національний банк Украї­ни.

Перший випуск ОВДП був невеликим. Усього за рік у бюджет було залучено суму, що дорівнювала (в гривневому еквіваленті) 304 млн грн, тоді як на 2008 р. заплановано від ОВДП отримати 7,7 млрд. грн. Одночасно з урядом випуск облігацій почали здійснювати й місцеві органи влади. Такі випуски мали місце в Киє­ві, Харкові, Львові, Запоріжжі та в інших містах. Однак ринок цінних паперів в Україні робить ще тільки перші кроки, і для йо­го розвитку необхідно вирішити цілу низку проблем.

До найбільш суттєвих проблем державного кредиту слід від­нести таке:

— відносно великий для країн з перехідною економікою роз­мір внутрішнього державного боргу;

— неоптимальну структуру державного внутрішнього боргу. У структурі державних боргових зобов'язань переважають короткострокові облігації;

— неефективне використання державою залучених у вигляді позики коштів і дуже слабкий контроль громадськості над їх використанням.

— недовіра населення до державних боргових зобов'язань;

— низький рівень організації роботи з населенням із залучен­ня державою їх заощаджень.

Вирішення названих проблем дозволить оптимізувати ті від­носини, які складаються в суспільстві у зв'язку з формуванням внутрішнього державного боргу, і підвищити ефективність вико­ристання залучених державою коштів для розбудови ринкової економіки в нашій державі.

Міждержавний або міжнародний кредит — це позика, яку надає одна країна іншій, або коли держава отримує позику в міжнародній фінансово-кредитній установі (наприклад, у Сві­товому банку, МВФ) чи якомусь об'єднанні кредиторів (напри­клад у Паризькому клубі). Дана форма кредиту бере свій початок 3 XIV-XV ст. Цей період увійшов в історію Великими географіч­ними відкриттями і викликав до життя проекти, кредитування яких уже було не під силу одній державі. Але подальший розви­ток такого кредиту і його становлення в сучасній формі пов'я­заний з виходом виробництва за національні кордони і розвитком міжнародного поділу праці. Конкретними суб'єктами зазначено­го кредиту виступають уряди, урядові установи, банки й окремі фірми, міжнародні валютно-кредитні установи. При цьому дер­жава часто виступає в ролі гаранта за кредитами, наданими окремим господарюючим суб'єктам. До цієї форми належать кредити, які країна отримує від міжнародних кредитних органі­зацій. Найбільш відомі серед них Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції і роз­витку (ЄБРР) та ін.

Об'єктом міждержавного кредиту виступає або товар, або гроші. Сам кредит може бути в різних формах. Так, залежно від суб'єкта кредитних відносин він може бути фірмовим, банківсь­ким, урядовим. Залежно від форми об'єкта і цільового призна­чення кредиту розрізнюють велику кількість видів кредитів, на­приклад товарний, реабілітаційний, за потребою і т. ін. Залежно від терміну — короткострокові (до одного року), середньострокові (від року до п'яти) та довгострокові (більше п'яти років). З огляду на забезпеченість розрізнюють забезпечені і незабезпечені (бланкові), є й інші види кредитів, які класифікуються залежно від ознаки, покладеної в основу класифікації.

Формою організації таких кредитів звичайно виступає кредитна угода. Однак при кредитуванні на рівні окремих господарюючих суб'єктів (фірмовий кредит) можливе використання векселів.

Міжнародний кредит виконує певні функції.

По-перше, він забезпечує переміщення позичкового капіталу між країнами і тим самим призводить до певного вирівнювання норми національного прибутку на середню.

По-друге, міжнародний кредит призводить до зменшення ви­трат у сфері обігу, бо сприяє розвитку безготівкових розрахунків.

По-третє, рух позичкового капіталу між країнами сприяє по­силенню концентрації та централізації капіталу.

В умовах високого рівня розвитку міждержавних відносин міжнародний кредит відіграє велику роль у вирішенні як тактичних, так і стратегічних завдань, що постають перед тією чи ін­шою країною. Яскравим прикладом цього є Україна, яка співро­бітничає з такими організаціями, як МВФ, Світовий банк, ЄБРР, і одержує від них значні суми кредитів. Ці кредити мають різне цільове призначення, але в нашій країні ми ще не навчилися ви­користовувати їх з максимальною віддачею.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Функції та форми кредиту:

  1. Кредит, його функції і форми
  2. 11.1. Форми, види та функції кредиту
  3. Форми, види та функції кредиту
  4. 9.1. ФОРМИ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ
  5. Теорії кредиту. Необхідність, суть та функції кредиту
  6. Сутність, функції і форми підприємства
  7. 2.2. Держава як інститут політичної системи: сутність, ознаки, форми та основні функції
  8. ТЕМА 10. Сутність і функції кредиту
  9. ВИДИ, ФУНКЦІЇ ТА РОЛЬ КРЕДИТУ
  10. ВИДИ, ФУНКЦІЇ ТА РОЛЬ КРЕДИТУ