<<
>>

Функції грошей і механізм їх взаємодії

В економічній літературі з теорії грошових відносин, якщо розглянути її в ретроспективі, склався далеко не однозначний підхід до визначення функцій грошей.

Важливим аспектом пізнання функцій грошей є насамперед принцип історизму.

Гроші не є статичною категорією, їх не можна розглядати як щось незмінне, оскільки це динамічна категорія. Розвиток функцій грошей відбувався відповідно до укладання товарного виробництва та ринкових відносин. Тому на кожному етапі розвитку товарно-грошових відносин формується певна сукупність функцій грошей та способів їх взаємодії. Також необхідно враховувати, що у процесі розвитку грошових відносин деякі їх функції ускладнюються, змінюються, відмирають. На зміну з'являються нові.

Тому не вражає така кількість поглядів на це питання. Розбіжності стосуються як трактування самих функцій, так і їх кількості. Платон, наприклад, у праці «Держава» виділив тільки дві функції грошей: міра вартості та засіб обігу. Д. Рікардо віддавав перевагу тільки одній функції грошей як засобу обігу. У своїх наукових роботах він писав: "Гроші - є товаром... що служить загальним засобом обміну". А. Сміт вважав гроші лише технічним засобом і наділяв їх тільки однією функцією - засобу обігу. Разом з тим класик економічної теорії Карл Маркс у праці ”Капітал ”, маючи на увазі золото як грошовий товар, довів, що існує п'ять функцій грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, нагромадження та функція світових грошей.

Сучасні наукові дослідження на основі положень, що стосуються функцій грошей, проводяться багатьма вченими, але, як правило, здійснюються вони в межах відомих сьогодні функцій грошей.

Дехто з учених зменшує кількість функцій, поєднуючи і комбінуючи п'ять класичних функцій або, навпаки - намагається їх моди­фікувати з розвитком товарно-грошових відносин у більшу кількість.

Необхідно зауважити, що у процесі економічного розвитку та змін у наукових підходах до визначення суті грошей має відбуватися не лише модифікація наявних функцій, а й поява принципово нових. Тому у цьому підручнику поряд із класичними функціями грошей розглянемо нові.

Функція сучасних грошей - це сукупність форм руху грошей у їх взаємозв'язку з обігом товарів, капіталу і кредиту. Ця сукупність включає такі форми (рис. 1.2.):

Рис. 1.2. Функції грошей і їх форми руху.

Розглянемо перераховані функції грошей, насамперед функцію міри вартості.

> Сутність функції грошей як міри вартості полягає у тому, що вартість усіх товарів вимірюється за допомогою грошей, набуваючи форми ціни.

Функція міри вартості виражає відносини товару до грошей як до загального еквівалента. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов'язане з категорією ціна, що є грошовим виразом вартості товару.

Ціна залежить, з одного боку, від вартості товару, з іншого - від вар­тості самих грошей. Вартість товару може бути незмінною, але за умови зменшення вартості грошей ціни на товари зростатимуть. Тобто, спостерігається обернено пропорційна залежність між ціною та вартістю грошової одиниці.

Для порівняння цін різних за вартістю товарів необхідно звести їх до одного масштабу, тобто виразити їх в однакових грошових одиницях.

Масштабом цін у металевому обігу називається законодавчо фіксована вагова кількість грошового металу (наприклад золота або срібла), прийнятого у певній країні за грошову одиницю.

Як зазначалось вище, на перших етапах економічного розвитку, масштаб цін збігався з їх ваговим вмістом, але у процесі розвитку грошових відносин він почав відокремлюватися від безпосереднього вагового вмісту. Основними чинниками цього відхилення можна вважати: зношення і псування монет, зменшення їх вагового вмісту державною владою, перехід від менш цінних до більш цінних металів, з яких карбу­валися монети. Як наслідок, прийнятий державний масштаб цін посту­пово відмежувався від реального грошового вмісту грошової одиниці.

З появою розмінних на золото паперових грошей, масштаб цін зберігав своє призначення. На основі масштабу цін порівнювались національні грошові одиниці, відповідно встановлювались валютні курси.

У 1976-1978 pp. була запроваджена Ямайська валютна система, яка скасувала офіційну ціну на золото, а також конвертацію паперових грошей у монетарний товар - золото.

Таким чином, золото зникло з обігу двічі. По-перше, воно пішло з обігу у вигляді золотих зливків і монет, а по-друге, - у вигляді ідеальної вагової кількості золота, яке міститься у кожній грошовій одиниці. Виходячи з цього, виникла думка про те, що разом з зі скасуванням офіційної ціни на золото (вона в сучасних умовах встановлюється стихійно у процесі ринкового обігу), а також золотих паритетів зник офіційний масштаб цін. З цим положенням важко погодитись, оскільки після того, як золото офіційно зникло з грошової сфери, соціально- економічний розвиток зумовив його заміну. Тобто власна вартість грошової одиниці формується на іншій основі.

Вартість паперово-кредитних грошей (або їх купівельна спроможність) сьогодні визначається вартістю товарів і послуг, які вони представляють, та кількістю грошової маси в обігу. В обігу нерозмінних паперово- кредитних грошей ціна знаходить своє підтвердження безпосередньо у товарах, а не в золоті. Йдеться про визначення купівельної спроможності грошової одиниці, або їх реальної вартості.

*Купівельна спроможність грошей - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Функцію грошей як міри вартості держава повинна регулювати ринковими методами, наприклад, шляхом підвищення купівельної спроможності національної валюти з метою сприяння зростанню виробництва. У нормалізації або порушенні функції міри вартості міститься ключ до розгадки однієї із причин подвійного характеру економічної категорії грошей, яка здатна залежно від конкретних умов сприяти розвитку або, навпаки, спаду економіки.

> Функція грошей як засобу обігу. В економічній науці доведено, що головна цільова установка функції грошей як засобу обігу складається у безпосередньому обміні грошей на товари, а неодмінна умова такого обміну - це постійна наявність необхідної маси готівкових грошей в обігу. Функція засобу обігу здійснюється через платежі готівковими грошима за товари в момент їх купівлі. Тобто цю функцію можуть виконувати лише гроші, що реально існують.

Гроші - ідеальний засіб товарного обігу. Це означає, що за гроші завжди можна придбати будь-який товар, який є на ринку. Наприклад, кожен працівник обмінює результати своєї праці на заробітну плату, яка вимірюється у грошовому виразі. Потім ці гроші він може обмінювати на товари або послуги. Такі гроші не здатні безпосередньо задовольнити будь-які фізичні чи духовні потреби людини, а тільки опосередковано - через відчуження їх на купівлю звичайних товарів та послуг.

Для того, щоб бути засобом обігу, гроші повинні мати загальне визначення суб'єктів ринку. Йдеться про суспільне визначення здатності грошей виконувати функції посередника обміну товарів. А це можливо тільки за умови що вартість грошей (купівельна спроможність) залишається відносно стабільною. Тобто суб'єкти ринку беруть гроші в обмін на товари чи послуги, оскільки переконані, що в будь-який момент зможуть обміняти їх на еквівалентні матеріальні блага. І навпаки, зменшення грошей викликає у суб'єктів ринку недовіру до їх купівельної спроможності та бажання швидше обміняти їх на товари. Інфляційні процеси спричиняють звуження сфери функціонування засобу обігу внаслідок переходу до бартерних операцій. А це є кроком назад у розвитку функцій грошей, що зумовлює зниження їх ролі в розвитку економіки.

Досить швидкий розвиток ринкової економіки створює передумови для звуження сфери використання функції засобу обігу та якісної зміни механізму її здійснення.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно у роздрібній торгівлі, наданні послуг населенню, міжнародній торгівлі. Проте і в зазначених сферах поступово звужується вико­ристання цієї функції через проникнення сюди кредитних відносин, особливо у країнах з розвинутою економікою.

Механізм взаємодії функцій міри вартості і засобу обігу. Обидві функції грошей - міри вартості і засобу обігу - органічно взаємозв'язані. Саме ці основні функції обумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості.

Ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Цінова політика вартості товару здійснюється на основні функції міри вартості до процесу його реалізації. Ціна встановлюється ще до обміну товарів. Однак її номінальне визначення не має нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необхідною передумовою реального обміну: вона реалізує себе в ньому лише в кінцевому підсумку. Тому цілком зрозуміло, що сам процес обміну товарів породжує об'єктивну потребу не лише у функції міри вартості, а й у загальному засобі обігу, на боці якого відбувається їх фактичний обмін. Це стосується обміну товарів і на внутрішньому й на зовнішньому ринку.

У такому разі функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей - їх призначення виконувати в товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним інструментарієм обміну товарів.

* Функція грошей як засобу платежу виникла саме у зв'язку з розвитком кредитних відносин у товарному господарстві. Цю функцію гроші виконують у разі, коли товар продається у кредит, що пов'язано з неоднаковими умовами виробництва і реалізацією товарів, різною тривалістю їх виробництва й обігу, сезонним характером виробництва, що створює нестачу додаткових коштів у суб'єкта господарювання. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу з відстрочкою платежу, тобто у кредит.

Гроші як засіб платежу мають специфічну форму руху, яка відрізняється від форми руху грошей як засобу обігу:

Т - Д - Т - функція грошей як засобу обігу;

Т-3.. .3 -Т - функція грошей як засобу платежу,

де: 3 - боргове зобов'язання.

Таким чином, за такого обміну немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення боргового зобов'язання є кінцевою ланкою у процесі придбання або продажу.

До грошей у функції засобу платежу ринок висуває одну з основних вимог - сталість. Гроші виявляються у цій функції досить гостро, тому що діє фактор часу. Якщо кредитор надасть кредит на довгостроковий термін, і за цей час гроші знецінюються, то він не поверне позиченої вартості й зазнає збитків. Щоб уникнути цього необхідно вико­ристовувати плаваючі процентні ставки відповідно до знецінених грошей, що у свою чергу негативно впливає на стан кредитного ринку в державі.

Крім того, існує ймовірність загрози не платежу. Оскільки в умовах розвинутого товарного господарства гроші у цій функції пов'язують між собою велику кількість суб'єктів господарювання, майже кожний з яких купує товари у кредит, розрив у одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань, що в широких масштабах може спричинити грошово-кредитну кризу.

В економіці України ці явища певною мірою виявилися у 90-х pp., коли інфляція досягла рівня гіперінфляції. Протягом короткого часу величина позичкового процента підвищилась у декілька разів, що стримувало розвиток кредитних відносин та економічне зростання взагалі.

В умовах прострочених заборгованостей у господарстві деяких позитивних результатів досягнуто лише 1999 року, коли курс долара був обмежений "валютним коридором", а зниження обсягу виробництва призупинилось. При цьому спостерігалось покращення функціонування грошей як засобу платежу.

Таким чином, у 2000р. в основних галузях економіки відносно зменшувалась нестача відвантаженої продукції, зросла частка подат­кових надходжень, внесених до бюджету "живими" грошима, знизилась процентна ставка за кредити, досить суттєво зросли кредитні вклади в економіку. Однак економічна база цього успіху не є досить міцною. Розв'язання відповідного питання може бути досягнуто за допомогою ряду заходів, у тому числі шляхом розширення сфери використання грошей у функції нагромадження.

Механізм взаємодії функцій грошей як засобу платежу і засобу обігу. Функція грошей як засобу платежу за змістом є продовженням функції засобу обміну і з'явилася вона пізніше, на вищих етапах розвитку товарно-грошових відносин. Грошей не можна уявити без функції міри вартості і засобу обігу, тоді як без функції засобу платежу вони логічно можуть існувати.

Гроші як засіб платежу, як і засіб обігу, передаються від одного суб'єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюються на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.

> Функція грошей як засобу нагромадження. Необхідно зазначити, що деякі автори економічних праць не виділяють функції грошей як засобу нагромадження, а зводять її до функції грошей як засобу збереження вартості. Однак функція збереження вартості не в повному обсязі враховує специфіку сучасної економіки. Капіталу недостатньо збереження вартості, він потребує постійного її збільшення.

Тому в сучасних умовах розвитку ринкової економіки найбільш коректно говорити саме про функцію грошей як засобу нагромадження.

Гроші виступають загальним еквівалентом, тобто, забезпечуючи власнику отримання будь-якого товару, стають загальним втіленням багатства. Тому в учасників ринку виникає прагнення до їх накопичення. Для створення скарбів гроші вилучають з обігу, тобто акт купівлі- продажу переривається. У цьому разі продаж товарів здійснюється не за рахунок купівлі, а заради придбання самих грошей, тобто гроші вже не є посередниками в обміні (Т-Г-Т), а стають метою продажу.

У докапіталістичних формаціях багатство нагромаджувалось у вигляді скарбів, які зберігались у скринях. Таке нагромадження грошей мало лише одну визначальну ціль - зберігання вартості.

Із зростанням товарного виробництва гроші перетворюються у скарби для виконання ще одної цілі нагромадження - створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення прибутку. Бажання отримувати якомога більші прибутку примусило підприємців не зберігати гроші як скарб, а пускати їх в обіг. Без певного резерву виробник товару не міг підтримувати безперервність та забезпечити розширення власного виробництва. У капіталістичному товарному виробництві вільні грошові активи не зберігаються вже як скарби, а розміщуються у банках на депозитах, вкладаються у цінні папери, що забезпечувало їх власникам додатковий прибуток у вигляді позичкового проценту і дивідендів. Відтак скарб поступово перетворюється у цілеспрямоване нагромадження грошей як збереження вартості для розширеного відтворення.

Золотий резерв центрального банку був резервом внутрішнього грошового обігу, світових грошей, а також платежів за вкладами та для розміну банкнот. Це призначення золотого запасу в сучасних умовах відпало у зв'язку з вилученням золота з обігу. Однак золото продовжує відігравати роль скарбу, зосереджуючись у резервах центральних банків, а також у приватних скарбах.

Початок створення золотого запасу в Україні поклала Постанова Президії Верховної Ради України "Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів в Україні" від 2 грудня 1991р. Золото є компонентом золотовалютного резерву Національного банку України, куди входять високоліквідні активи, такі, як іноземна валюта, векселі, облігації і вільноконвертовані валюта.

На початок 2001 р. золоті запаси НБУ становили близько 13,7 тонн металу (13,5% усього золотовалютного резерву НБУ). Формування, збереження і накопичення золотовалютного резерву здійснюється з метою забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності валюти, поліпшення кредитоспроможності України.

Окремі приватні особи накопичують золото у вигляді зливків, ювілейних монет, прикрас, купуючи його на ринку в обмін на національну валюту. Мета такого накопичення - застрахувати себе від знецінення національної грошової одиниці. Основна маса членів суспільства за відсутності золотого обігу накопичує і зберігає неповноцінні кредитні гроші, які не створюють реального багатства для власників, оскільки не мають власної вартості.

Функцію нагромадження кредитні гроші виконують тому, що вони є загальновизначальним засобом обміну, який реально може бути засобом збереження вартості. Але сучасні гроші можуть виконувати таку вимогу лише за умови, що вони є стійкими та стабільним. Дійсно, якщо у періоди високої інфляції вартість кредитних грошей знижується, то вони стають досить непривабливим засобом нагромадження. Зберігати своє багатство у грошах (повноцінних та неповноцінних) люди намагаються також тому, що грошам притаманна абсолютна ліквідність.

Виконання грошима функції засобу нагромадження є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що утворюються у різних сферах господарства і серед населення, для надання їх у позику суб'єктам господарювання інших галузей та окремим кредиторам.

Механізм взаємодії функції грошей як засобу нагромадження з функцією міри вартості. Як було зазначено вище, реалізувати себе в ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими і стабільними. Визначений аспект реалізації грошей як засобу нагромаджування висвітлює їх взаємозв'язок із функцією міри вартості. Як і у функції міри вартості, гроші криють у собі можливість реалізації їх соціального призначення - виконання ролі загального еквівалента та абсолютно ліквідного товару.

> Функція світових грошей. Цільове призначення функції світових грошей полягає у забезпеченні міжнародних розрахунків і руху капіталів між країнами.

Функція світових грошей зумовлена поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку.

Світові гроші мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу, міжнародного купівельного засобу і є формою матеріалізації суспільного багатства. В ролі міжнародного платіжного засобу гроші виступають у розрахунках за міжнародними балансами. Як міжнародний купівельний засіб використовується у безпосередній купівлі товарів за кордоном і сплаті їх готівкою, наприклад, у випадку неврожаю - закупівля зерна, цукру. В ролі матеріалізації суспільного багатства світові гроші використовуються під час надання позик або субсидій однією країною іншій або у разі виплати репарацій країні-переможниці країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення частини багатства від однієї держави до іншої у грошовій формі.

Еволюційний розвиток грошового ринку зумовив трансформацію форм світових грошей: від золотих монет до національних валют кредитного характеру, а від останніх - до колективних валют.

Вихід окремих національних грошових одиниць на світову арену є результатом гострої конкурентної боротьби між ними.

Дослідження західних економістів пропонують класифікацію валют за ступенем їх інтернаціоналізації. Відповідно до цієї класифікації, національна валюта перетворюється із внутрішньому світову, коли вона починає виконувати одну чи декілька функцій грошей (міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження) за межами країни емітенту. Наступний ступінь валютної ієрархії: ключова валюта - виконує ряд функцій грошей у значних масштабах за кордоном (до цього поняття близький термін "резервна валюта " - вказує на використання валюти в офіційних резервах інших країн); провідна валюта - застосовується у зовнішньоторговельних і валютообмінних операціях, де для кожної із сторін вона не є національною; домінуюча валюта - виконує в міжнародному обігу більшість функцій грошей у значно більшому обсязі, ніж інші ключові валюти. Після Другої світової війни таку роль виконує тільки долар США.

До резервних валют (ключових) належать долар США, фунт стерлінгів Англії, єна Японії та інші. Як міжнародні платіжні засоби використо­вуються також міжнародні колективні валюти СДР, євро (раніше ЕКЮ) та ін.

СДР - міжнародні резервні платіжні засоби, які використовуються Міжнародним валютним фондом для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних розрахунках та як розрахункова одиниця МВФ.

Кошти СДР введеш у міжнародний обіг у 1970 р. Вони широко використовуються країнами-членами МВФ для поповнення власних валютних резервів, розрахунків з МВФ та між собою.

ЕКЮ - спеціальна європейська (регіональна) розрахункова одиниця, яка була введена 1979 р. у межах Європейської валютної системи і пізніше стала розрахунковою одиницею Валютного союзу країн ЄС.

ЕКЮ існувало у вигляді безготівкових запасів на розрахунках країн - учасниць ЄВС у Європейському валютному інституті. На відміну від СДР, ЕКЮ забезпечувалося не тільки солідними зобов'язаннями групи країн, а й фактичними активами (заставою) у формі золота і доларів США (20% золотих і 20% валютних резервів країн-учасниць). Під це забезпечення країни ЄЕС мали спеціальні розрахунки в ЕКЮ.

Після створення Європейської валютної системи ЕКЮ служило головним чином засобом міжнародних розрахунків та існувало тільки у вигляді записів та на рахунках центральних банків країн-членів ЄВС у Європейському фонді валютного співробітництва.

Реалізація Маастрихтської угоди країн-учасниць ЄС привела до утворення з початку 1999 р. повномасштабного Економічного і валютного союзу (ЕВС) з єдиним Європейським центральним банком та загальною одиницею євро, яка замінила національні грошові одиниці 12 європейських країн. Введення євро, яке опирається на об'єднаний економічний потенціал Європейського Союзу, привело до суттєвого посилення конкурентної боротьби на світовому валютному ринку. Країни- учасниці ЄВС зацікавленні в тому, щоб розширити сферу використання євро, оскільки це дозволить їм отримати переваги, якими сьогодні користуються США. Згідно з планами ЄС, стабільна грошова одиниця євро повинна відігравати значно важливішу роль у міжнародній валютній системі як торгова, інвестиційна і резервна валюта, аніж будь-яка з чинних національних валют. Крім того, євро може стати серйозним конкурентом долару в ролі розрахункового засобу й альтернативною резервною валютою як для країн ЄВС, так і для торгово-фінансових партнерів у всьому світі.

Щодо України, то сьогодні не йдеться про її приєднання до зони євро, оскільки наші економічні показники наразі не дають змоги наблизитися до країн цієї зони. Однак, враховуючи факт, що значна частила нашого зовнішньоторговельного обороту припадає саме на зону євро, для України запровадження євро і виникнення в Європі якісно нової валютної зони має вже сьогодні велике економічне значення як для окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, так і для економіки загалом.

За своєю природою колективні валюти не мають внутрішньої вартості і являють собою умовні рахункові грошові одиниці. Вони не існують у матеріальній формі, тобто у вигляді банкнот або монет, а значаться у формі записів на банківських рахунках.

Колективні валюти використовують під контролем міжнародних валютних організацій, що забезпечує їм більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних платіжних засобів порівняно з національними валютами.

Механізм взаємодії функції грошей як світових грошей і всіх попередніх функцій.

Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Таким чином, світові гроші - це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Світові гроші проявляються у взаємодії з такою функцією, як міра вартості, оскільки національні ціни жодної країни не можуть повністю задовольняти потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.

Також світові гроші виконують функцію засобу платежу, коли використовуються для погашення боргів на міжнародному рівні, банківських та фінансових позичок.

У разі оплати репарацій, надання грошових позичок чи допомоги, а також вивезення грошей емігрантами світові гроші переміщаються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, таким чином, вони забезпечують перенесення багатства.

Світові гроші виконують також функцію засобу обігу, коли вони витрачаються для купівлі товарів чи послуг, і замість їх певної суми, що вивозиться, у країну ввозиться еквівалентна товарна вартість (наприклад, у випадках надзвичайних подій - стихійного лиха, неврожаю).

Необхідно зауважити, що у процесі економічного розвитку та змін у підходах в різних наукових школах стосовно поняття економічної суті грошей має відбуватися не лише модифікація основних п'яти функцій грошей, які були раніше розглянуті, а й поява принципово нових.

Сучасний розвиток економіки, її інформаційний характер та нові підходи до суті грошей через призму фінансової науки, де гроші розглядаються як основний предмет дослідження, на думку доктора економічних наук Дяченко Я.Я., дають підставу для появи та обґрунтування нової функції грошей - інформаційної.

* Інформаційна функція - це функція грошей, в якій вони виступають як засіб інформаційного забезпечення розвитку економіки як на макрорівні, так і на рівні суб'єкта господарювання й окремої особи.

Наприклад, професор Б.С. Івасів не виділяє інформаційну функцію гро­шей як окрему функцію, але в ракурсі функції "міри вартості" підкреслює, що за допомогою грошей можна надати кількісного виразу всім еконо­мічним процесам і явищам на мікро- та макрорівні, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива належна їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни.

Тобто у цьому випадку ми бачимо поєднання функції виміру вартості з інформаційною, але у разі оцінки ринків, аналізу грошових потоків та фінансового стану підприємств використання грошей через відоме нам поняття "засіб виміру вартості" обмежене.

Інформаційна функція грошей дає можливість не лише оцінювати реальний стан економіки окремих господарств країни, а й прогнозувати економічний і соціальний розвиток держави, планувати роботу підприємств та окремої особи в умовах невизначеності. У разі об'єд­нання ринків за допомогою сучасної банківської системи гроші стають світовим інформаційним інструментом.

Необхідно також підкреслити, що інформаційна функція не може існувати окремо, без взаємозв'язку з іншими функціями грошей, що досліджувались раніше.

Усі наведені функції грошей є проявом єдиної сутності грошей як загального еквівалента товарів та послуг, перебувають в тісному зв'язку та єдності. Логічно та історично кожна наступна функція є результатом розвитку попередніх.

<< | >>
Источник: Михайловська І.М., Ларіонова К.Л.. Гроші та кредит. 2006

Еще по теме Функції грошей і механізм їх взаємодії:

  1. 5.1. Механізм взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків
  2. Функції господарського механізму
  3. СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ
  4. 6.2. Сутність і функції грошей
  5. ТЕМА 1. Сутність і функції грошей
  6. ПОХОДЖЕННЯ, СУТЬ ТА ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ
  7. ТЕМА 7. Механізм формування пропозиції грошей та грошово-кредитна політика
  8. Пропозиція грошей і механізм її формування
  9. Основні функції державних форм господарського механізму
  10. Функції грошей
  11. 7.1. Механізм формування попиту та пропозиції грошей
  12. СУТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ
  13. Функції грошей
  14. 1.5. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ
  15. 7.2. Соціальна роль, функції та механізми політичного лідерства
  16. Суть і функції грошей
  17. Механізм зміни маси грошей в обороті. Грошово-кредитний мультиплікатор
  18. 2.7. МЕХАНІЗМ ЗМІНИ МАСИ ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. ГРОШОВО-КРЕДИТНИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР