<<
>>

Грошова маса та її структура. Закон грошового обігу

Усі гроші, що обертаються в грошовій сфері, становлять грошову масу, яка має свою структурну організацію. Під цим ку­том зору в грошовій масі виділяють грошові агрегати, такі її структурні елементи, що розрізняються між: собою рівнем ліквідності, тобто рівнем здатності перетворюватися в гроші.

Грошові агрегати наявні у грошовій системі будь-якої високо-розвиненої країни, однак вони мають певні національні відмінно­сті як за складом елементів, що входять у той чи інший агрегат, так і за їх кількістю. Проте в принциповому плані грошові агре­гати різних країн ідентичні.

У більшості розвинутих країн, як правило, виокремлюють три—чотири агрегати. Так, наприклад, у США — чотири агрега­ти, в Німеччині та Японії їх три, а в такій країні, як Франція гро­шових агрегатів усього два.

У грошовій системі України виділяють агрегати: Мо; Мь ІУЬ; М3. При цьому агрегат Мо звичайно пов'язують із готівкою, що знаходиться поза банками. І хоч виділення такого агрегату має деякий сенс, усе ж, виходячи з глибинних основ розподілу грошової маси на агрегати, він відрізняється від агрегату Мі лише кількісно.

До складу інших грошових агрегатів входять такі елементи:

Агрегат Mj.. Він включає: а) гроші поза банками; б) кошти на рахунках «до запитання» і поточні депозити. Останній елемент ще визначають як трансакційні депозити, до яких належать вне­ски, з яких гроші в будь-який момент можуть бути отримані вла­сником внеску, або переказані іншим особам за допомогою чеків, звичайних грошових переказів та за допомогою електронних грошових переказів.

Отже, грошові інструменти, що входять до складу грошового агрегату Мі, можна без будь-яких обмежень використати для платежів, а це означає, що гроші, представлені у цьому агрегаті, найбільш ліквідні. Це є сама ліквідність. Цей агрегат за своїм функціональним призначенням є засобом обігу і платежу. Він найтісніше пов'язаний з товарною масою, тому у своєму обсягу залежить в основному від таких чинників, як обсяг товарооборо­ту і швидкість обігу грошей.

Агрегат Мг.. До його складу входить агрегат Мь а також тер­мінові депозити й ощадні вклади, покладені на певний термін. Гроші, що входять до цього агрегату, ще називають грошовими активами. На відміну від агрегату Мі, даний агрегат має менший ступінь ліквідності. Це обумовлено, головним чином, тим, що до його складу входять термінові депозити й ощадні вклади, які роз­міщаються в банках на певний термін. Гроші тут використову­ються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної спро­можності. Дострокове вилучення цих грошей з відповідних рахунків пов'язано для їх власника зі значною втратою прибутку. Разом з тим вони, як правило, не можуть безпосередньо перетво­рюватися в трансакційні депозити, тобто не можуть бути перека­зані однією особою на користь іншої.

Агрегат М3. До нього входять агрегат Мг і кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Ці операції — це довірчі операції, тобто операції доручення з управління майном або грошима клієн­та. Формою організації таких операцій може бути, наприклад, де­позитний сертифікат, тобто грошовий документ, що свідчить про вкладення його власником у банк певної суми на термін, після за­кінчення якого за даним сертифікатом сплачуються відсотки і по­вертається вкладена сума.

На відміну від термінового депозиту, за яким вкладені гроші все ж можна вилучити з банку до закінчення терміну, втративши при цьому всі відсотки по внеску або їх значну частину, то за депозитним сертифікатом достроково повернути свої гроші, як правило, не можна. Це додає даному елементу мен­ший ступінь ліквідності, ніж той, що мають строкові депозити.

Агрегати М2 і Мз відзеркалюють ту масу грошей, що тимчасо­во вийшла з обігу і виконує функцію нагромадження вартості. Обсяги цих двох агрегатів визначаються залежно від інших (ніж у агрегата Мі) чинників. Це такі чинники, як рівень капіталізації грошових доходів населення і господарюючих суб'єктів, стан розвитку кредитних відносин, рівень розвитку інфраструктури грошового ринку і таке ін.

Грошові агрегати в інших країнах відрізняються від агрегатів, прийнятих у грошовому обігу України, головним чином, за їх кількі­стю або за складом тих елементів, які входять до кожного конкретно­го агрегату. Останнє відображає, як правило, відповідний рівень роз­витку грошового обігу. Так, наприклад, у США з їх рафінованими і високорозвиненими товарно-грошовими відносинами до складу аг­регату Мі, крім готівки та депозитів «до запитання» й інших депози­тів, за якими можна виписувати чеки і за якими в українському агре­гаті Мі є аналоги, входять ще дорожні чеки. У цей же агрегат входять і дрібні (до 100 000 дол.) короткотермінові вклади. В Україні чековий обіг ще не так розвинутий, як у країнах Заходу, і через це у нас немає такого елементу, як дорожні чеки. Крім того, у США існує ще й чет­вертий агрегат L. Він уведений у 1980 році, до його складу входить агрегат Мз а також облігації, які випускаються урядом і продаються дрібним вкладникам, акцептовані банками векселі, комерційні цінні папери (короткострокові боргові зобов'язання корпорацій), державні короткострокові (термін погашення до 12 місяців) облігації.

Серед усієї сукупності грошових агрегатів особливо виділя­ють той, що найбільш повно відбиває саму активну й еластичну масу платіжних засобів. Таким агрегатом, як правило, вважають агрегат М\. Що ж стосується інших агрегатів, то вони вже міс­тять і ті елементи, що скоріше тільки теоретично можуть бути використані як платіжні засоби. Так, наприклад, кошти за трасто­вими операціями банків, які вкладено в цінні папери, важко ви­користовувати як засіб платежу. Та й їх призначення зводиться, головним чином, до довгострокового нагромадження вартості.

Маса грошей, що знаходиться в обігу в конкретній країні на кожний даний період часу, завжди має свою кількісну межу. Кі­лькість грошей залежить від безлічі чинників, вирішальними з яких є: кількість товарів і швидкість обороту однойменної гро­шової одиниці. Способи регулювання кількості грошей, що зна­ходяться в обороті, і форми організації їх руху багато в чому ви­значають стан економіки країни і виступають важливими елемен­тами, які забезпечують функціонування і розвиток усієї системи товарного виробництва. Це робить необхідним вивчення основних закономірностей, пов'язаних з визначенням кількісної харак­теристики грошей.

Визначальною функцією грошей, яка є квінтесенцією їх зага­льної ролі в системі товарного виробництва, є їх функція як засо­бу обігу. Реалізуючи дану функцію, гроші виконують роль посе­редника при обслуговуванні метаморфози Т—Г—Т. У цьому зв'язку виникає питання про кількість грошей, необхідних для обміну. Найбільш загальна відповідь на це питання міститься у вартісному обсязі самої товарної маси. Скільки вироблено това­рів, стільки потрібно і грошей, тому що вони і тільки вони по­кликані обслуговувати рух товарів. Однак самі гроші можуть упродовж певного часу (звичайно за такий період береться рік) робити декілька оборотів. Це пов'язано з тим, що гроші (при цьому, як правило, беруть однойменну грошову одиницю, на­приклад гривню), які випущені в обіг емісійним центром країни (Центральним банком), через якийсь час знову повертаються до емітента. Останній знову пускає їх в обіг і цей процес повторю­ється знову й знову. За рік грошова одиниця може зробити декі­лька оборотів. Цей показник кількості оборотів однойменної грошової одиниці на рік і є показником швидкості обігу грошей.

Між загальною кількістю грошей і швидкістю їх обігу існує певний зв'язок. Він виявляється в тому, що зі збільшенням швидкості обігу грошей їх кількість, яка необхідна для забезпечення обігу всієї товарної маси, зменшується. Для ілюстрації цього зв'язку розглянемо простий приклад. Припустимо, що в якійсь країні вся товарна маса, вироблена за рік, дорівнює 1 млрд дола­рів. Зрозуміло, що для забезпечення її руху необхідно мати 1 млрд доларів, але це справедливо тільки за умови, що гроші роблять один оборот на рік. Якщо ж однойменна грошова одини­ця (у даному разі це долар) робить два обороти за рік, тоді гро­шей потрібно наполовину менше, тобто не 1 млрд, а тільки 500 млн доларів. Цей взаємозв'язок можна подати у вигляді фо­рмули:

Де Кг — кількість грошей, необхідних для обігу товарів протягом певного періоду;

— сума цін товарів, що підлягають реалізації за певний відрізок часу, наприклад за рік.

О — швидкість обігу однойменної грошової одиниці за рік.

В узагальненій формі дана формула відбиває закон грошового обігу, суть якого полягає в тому, що кількість грошей, необхід­них для обігу товарів, прямо пропорційна сумі їх цін і обернено пропорційна швидкості обігу однойменної грошової одиниці.

Наведена формула закону грошового обігу розроблена К. Марксом. Вона дійсно відбиває стійкі, повторювані причинно-наслідкові зв'язки між масою товарів, швидкістю обігу грошей і їх кількістю, яка необхідна для обігу даної товарної маси. Поряд із цією узагальненою формулою К. Маркс розробив формулу за­кону грошового обігу і в більш детальному варіанті, який роз­криває ту саму сутність, але вже з деякою деталізацією руху гро­шей залежно від конкретних форм організації цього руху. Вона має такий вигляд:

де Кг — кількість грошей, необхідних для обігу товарів протягом певного часу;

— сума цін товарів, що підлягають реалізації за певний відрізок часу, наприклад за рік;

О — швидкість обігу однойменної грошової одиниці за рік;

К — сума цін товарів, проданих у кредит з оплатою їх за ме­жами даного конкретного періоду;

П — сума цін товарів, що були продані в кредит раніше і за якими наступив термін платежу;

ВП — платежі, що взаємопогашаються.

Розглядаючи закон грошового обігу, як він сформульований К. Марксом, варто мати на увазі те, що автор «Капіталу», розкрив­ши сутність даного закону, не досліджує детально проблему кіль­кості грошей, необхідних для обігу. Він не аналізує всі нюанси, які мають вплив на визначення маси грошей в умовах того чи іншого конкретного суспільства. Це пояснюється тим, що К. Маркс вихо­див з тези про відсутність історичної перспективи у товарного ви­робництва і передбачав його зникнення вже в межах наступної за капіталізмом формації (комуністичного способу виробництва), то­му він і не ставив перед собою завдання детального дослідження дії даного закону. Йому досить було розкрити сутність закону грошо­вого обігу, щоб озброїти пролетаріат знанням основних причинно-наслідкових зв'язків між грошовою і товарною масами. Досліджу­вати ж деталі, пов'язані з визначенням кількості грошей, необхід­них для обігу, не було сенсу, оскільки гроші як категорія товарного виробництва повинні були зникнути разом з останнім.

Однак товарне виробництво, як відомо, економічно себе ще не вичерпало і є нині загальною формою організації суспільного ви­робництва. Це ставить завдання детального аналізу проблеми ви­значення кількості грошей, необхідних для обігу. Іншими слова­ми, на підставі пізнаної сутності необхідно розкрити все різноманіття реального прояву даного закону. Нагальність цього продиктована й тим, що сам грошовий обіг значно ускладнився. У ньому помітну роль стали відігравати заощадження населення, депозити суб'єктів господарювання, попит на гроші, викликаний обліком векселів, й інші елементи грошового обігу. В умовах ка­піталізму XIX ст. ці чинники ще не мали місця або відігравали несуттєву роль і тому не були взяті до уваги К. Марксом. Але згодом у грошовому обігу відбулись важливі зміни, які обумови­ли подальший інтерес економістів до проблеми визначення кіль­кості грошей, необхідних для обігу товарів.

Серед тих учених, що зробили помітний внесок в аналіз гро­шових відносин у цілому і в дослідження проблеми визначення кількості грошей, необхідних для обігу, слід назвати американсь­кого вченого І. Фішера (1867—1947 pp.). У сучасній економічній теорії широко застосовується його формула кількості грошей. Вона може бути виведена з його так званого загального рівняння обміну

MV=PQ,

де М— маса грошей;

V— швидкість обігу однойменної грошової одиниці;

Р — ціни товарів;

Q — кількість товарів.

З цього рівняння неважко визначити масу грошей

Якщо не мати на увазі різницю в позначеннях, то дана форму­ла за своєю суттю нічим не відрізняється від формули:

виведеної К. Марксом. Дійсно Кг являє собою не що інше, як Му формулі І. Фішера, О відповідно означає те ж саме, що й V, а Р помножене на Q дає суму цін товарів (ЕЦ). З урахуванням цього виведена із загального рівняння обміну І. Фішера формула кількості грошей, необхідних для обігу (М), буде тотожною формулі закону грошового обігу, яку раніше вивів К. Маркс.

Тотожність формули І. Фішера з формулою кількості грошей, необхідних для обігу, яка виведена К. Марксом, цілком природ­на. Сутність закону грошового обігу одна, а звідси випливає і то­тожність наукового трактування об'єктивних причинно-наслідкових зв'язків, що виражаються даним законом. Проте І. Фішер, творчий період життя якого припав уже на XX ст. (цей учений помер у 1947 p.), по-перше, досліджував даний закон в умовах більш складного грошового обігу, ніж той, що був за життя К. Маркса, а, по-друге, він виходив із наявності у товарно-грошових відносин історичної перспективи. Це висувало на перший план не тільки з'ясування сутності даного закону, а й вивчення реаль­них форм його прояву. Останнє, у свою чергу, вимагало враху­вання того, що різні складові частини грошової маси мають різну швидкість свого обігу. Урахування даної обставини знайшло своє відображення в тій увазі, яку приділив І. Фішер аналізу структуризації грошової маси та її впливу на реальні форми про­яву закону кількості грошей.

Для визначення кількості грошей, необхідних для обігу, дуже важливе значення має швидкість їх обігу. У практиці, як правило, окремо визначають швидкість обігу безготівкових грошей, шви­дкість обігу готівки і швидкість, з якою гроші повертаються в ка­си банку. При цьому значну увагу приділяють тим факторам, які впливають на швидкість руху грошей. До найбільш суттєвих чинників такого порядку належать:

—зміни в структурі суспільного виробництва;

—зміни в швидкості руху товарних потоків;

—рівень та інтенсивність зростання суспільного поділу праці;

—збалансованість між попитом і пропозицією грошей;

—стан і напрями розвитку кредитних відносин;

—характер і динаміка взаємозв'язків між господарюючими суб'єктами;

—політична ситуація в країні.

У сучасній економічній літературі всю сукупність грошей, що забезпечують рух товарів і послуг, визначають як грошову масу. Вона містить усю суму загальновизнаних платіжних засобів кра­їни і включає: а) готівкові гроші; б) безготівкові гроші.

Грошова маса знаходиться у певному зв'язку з валовим внутрішнім продуктом. Цей зв'язок звичайно виражають через показник монетизації економіки. Він визначається як відно­шення грошової маси до валового внутрішнього продукту

(ВВП). При цьому сам показник монетизації (Km) розрахову­ється за формулою:

Але часто цей показник розраховують і відносно інших гро­шових агрегатів, а саме М1 М2, М3. Цю низку показників часто називають коефіцієнтами Маршалла.

Чим вище цей показник— тим краще. Це пов'язано з тим, що збільшення даного показника вказує на посилення мобільності еко­номіки, яка досягається зростанням ступеня варіантності в поведін­ці господарюючих суб'єктів. Іншими словами, підвищення рівня монетизації валового внутрішнього продукту означає, що учасники суспільного виробництва значну частину виробленого продукту схильні зберігати не в натуральній формі (у вигляді виробничих за­пасів, незавершеного виробництва і т. ін.), а у вартісній.

В Україні рівень монетизації ВВП ще значно нижче, ніж у тих країнах, які успішно реформували свою економіку (Польща, Че­хія). Так, у 1996 p., коли була введена гривня, рівень монетизації ВВП склав усього 11,6%. Тому перед нашою державою стоїть завдання підвищення цього показника. І, як свідчить практика розбудови ринкової економіки в Україні, цей показник поступово зростає. Так, у 2007 р. (по агрегату М2 він склав 43,1 %. Але ви­рішуючи завдання щодо підвищення рівня монетизації ВВП, не можна допустити істотного посилення інфляції.

До складу грошової маси входить грошова база, яку ще визна­чають як гроші підвищеної ефективності. Вона включає готівку, що знаходиться поза банками, разерви в касах комерційних бан­ків і обов'язкові резерви цих банків у центральному банку краї­ни. (У нашій державі — в Національному банку України).

Між грошовою масою і грошовою базою існує певний взаємо­зв'язок, який прийнято виражати через грошовий мультиплікатор. Ця залежність може бути виражена у вигляді формули:

де ГМ — грошова маса;

ГБ — грошова база;

т — грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор — це коефіцієнт, що визначається шляхом поділу 100 на норму обов'язкового банківського резерву. Останній — є певною сумою грошей, яку кожний комерційний банк зобов'язаний зберігати в центральному банку. Вони знахо­дяться на спеціальному рахунку центрального банку, або на кореспондентському рахунку відповідного комерційного банку. Вилучити ці гроші або використати їх для розрахунків (за винят­ком часткової можливості, що виникає у випадку знаходження даних коштів на кореспондентському рахунку) комерційний банк не може. Норму цих резервів у відсотках стосовно всіх пасивів комерційного банку або якоїсь їх частини встановлює централь­ний банк. У нашій державі прерогатива визначення норми обов'язкових резервів належить Національному банку України.

Таким чином, у сукупності важелів, які використовує держава в умовах сучасного ринку, чинне місце займає грошовий муль­типлікатор. Він дає змогу досить оперативно змінювати загальну грошову масу для забезпечення необхідної рівноваги на ринку в умовах суттєвих змін у співвідношенні грошової й товарної маси.

Так, наприклад, якщо грошова база дорівнює 10 млрд грн, а грошовий мультиплікатор дорівнює 5, то тоді вся грошова маса (М) дорівнюватиме: М = 10 млрд грн х 5 = 50 млрд грн. За умови, що центральний банк зменшить норму обов'язкових резервів, грошовий мультиплікатор збільшиться. Припустимо, він зріс до 10. Тоді грошова маса в країні за однієї й тієї ж грошової бази в 10 млрд грн дорівнюватиме: М = 10 млрд грн х 10 = 100 млрд грн.

Цей приклад чітко демонструє ті можливості, які надає цент­ральному банку грошовий мультиплікатор і його зміна для збі­льшення або зменшення грошової маси. Одначе слід підкресли­ти, що вплив на обсяги грошової маси через зміну грошового мултиплікатора є обмеженим, бо сам мультиплікатор має певні межі своїх крайніх значень. Останнє пов'язано з тими суттєвими обмеженнями, які не може перейти центральний банк, визначаю­чи норму обов'язкових резервів.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Грошова маса та її структура. Закон грошового обігу:

  1. 2.4. Швидкість обігу грошей та закон грошового обігу
  2. 6.4. Закони грошового обігу
  3. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ І ГРОШОВА МАСА, ЩО ЙОГО ОБСЛУГОВУЄ
  4. Сутність закону грошового обігу
  5. 2.6. ЗАКОН ГРОШОВОГО ОБІГУ
  6. Закон грошового обігу
  7. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ І ГРОШОВА МАСА, ЩО ЙОГО ОБСЛУГОВУЄ
  8. Суть закону грошового обігу
  9. Грошова реформа як інструмент стабілізації грошового обігу
  10. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ І ГРОШОВА МАСА
  11. ГРОШОВИЙ ОБІГ І ГРОШОВА МАСА
  12. Маса грошей в обороті. Грошові агрегати та грошова база
  13. 2.4. МАСА ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. ГРОШОВІ АГРЕГАТИ ТА ГРОШОВА БАЗА
  14. Сутність та економічна основа грошового обігу
  15. Загальна схема грошового обігу і грошові потоки
  16. Модель грошового обігу. Грошові потоки та їх балансування