<<
>>

Грошова політика України у світлі монетаризму

Як свідчить практика розвинених країн, продумана еконо­мічна політика держави, побудована на теоретичних засадах мо­нетаризму, здатна позитивно вплинути на основні макроекономічні показники суспільного виробництва.

Цей висновок особливо важливий для України з її перехідною економікою, наявністю ве­ликих потенційних ресурсів і бажанням приєднатися до розвине­них країн Європи.

З огляду на це слід мати на увазі, що сьогодні монетаризм як течія теоретичної думки є певним загальним напрямком, методологічна основа якого базується на кількісній теорії, і який охоп­лює у своїх підходах цілу низку фундаментальних питань суспі­льного відтворення. У цьому загальному напрямку можна виділити декілька відносно різних підходів до монетаризму, його місця в політиці, і головне, — до визначення тієї сукупності за­ходів, які й становлять монетаристську політику.

Дещо умовно в сучасному монетаризмі можна виокремити групу фахівців, які в певній мірі абсолютизують значення моне-таристських дій для забезпечення рівноваги в суспільному виро­бництві й досягненні економічного зростання. До них можна за­рахувати Р. Дорнбуша, Дж. Сакса (США), Л. Бальцеровича (Польща). Ці економісти в монетарній політиці бачать єдиний шлях до подолання суперечностей суспільного виробництва.

Друга група фахівців, серед яких Е. Гайдар (Росія), В. Пинзеник, В. Ющенко (Україна), у своїх теоретичних погля­дах дотримуються іншої позиції. Відштовхуючись від визначаль­них постулатів монетаризму, вони все ж не вбачають в остан­ньому вичерпний механізм впливу на суспільне виробництво з метою забезпечення його динамічного розвитку. Ці економісти все більше схиляються до того, що сучасний монетаризм як полі­тика повинен органічно вплітати в себе і деякі вже перевірені практикою висновки кеинсіанства.

Отже, в сучасних умовах відбувається певний синтез двох найбільш відомих у XX і нинішньому століттях економічних по­глядів: кеинсіанства і монетаризму.

Саме ця теоретична основа й повинна стати базою для розробки і реалізації сучасної політики нашої держави в грошовій сфері. Реалізація політики монетариз­му передбачає такі дії:

1. Створення і розвиток незалежної банківської системи. Цей напрямок монетаристської політики занадто важливий для ста­новлення й розвитку ринкових відносин, і на шляху його реаліза­ції в Україні є певні успіхи. Створено законодавчу базу для фун­кціонування банківської системи, прийнято спеціальний закон про Національний банк України, створено досить розгалужену мережу комерційних банків і їх філій. Ця банківська система вже витримала перші серйозні випробування, яких вона зазнала під час фінансової кризи 1998 р. Проблем у розвитку банківської си­стеми ще достатньо, але можна впевнено констатувати, що в Цьому напрямку монетарної політики в Україні є перші успіхи. Вони виявляються у зростанні довгострокового банківського кредитування. Якщо у 2001 р. такі кредити склали 5,6 млрд грн, то у 2007 р. вже 273,3 млрд грн Збільшився й рівень монетизації ВВП з 11,5 % у 1997 р. до 43,1 % в кінці 2007 р. Важливою віхою стало і створення фонду гарантування внесків фізичних осіб.

2. Забезпечення вільної конкуренції і ціноутворення. Вже з початком переходу до ринкової економіки почався процес лібе­ралізації цін, який врешті-решт привів до формування вільного ринкового ціноутворення, і сьогодні для України це питання сто­їть уже в іншій площині. Необхідно знайти оптимальні механіз­ми державного впливу на ціни, які були б адекватні ринку і вод­ночас відображали раціональну поведінку держави щодо регулювання ринкових відносин. Найскладнішою (з огляду на надзвичайно високий попередній рівень монополізму в нашій економіці) проблемою для нас є створення умов для вільної кон­куренції. Певний прогрес на цьому напрямку вже є; розроблено і прийнято вже другий, більш досконалий, ніж перший, спеціаль­ний закон про захист конкуренції, але в реалізації його вимог, створенні дійсно конкурентного середовища в економічному житті країни ще треба зробити досить багато.

3. Зменшення податкового тиску на економіку. Однією з тез монетаризму в момент становлення цієї теорії і боротьби її при­хильників проти кейнсіанства було зменшення втручання держа­ви в економіку і, насамперед, зменшення її перерозподільної фу­нкції. А перерозподіл, як відомо, здійснюється переважно через податкову систему і державний бюджет. Саме послаблення дій держави на цьому напрямку посилює вільний ринок. Для Украї­ни це питання є надзвичайно актуальним принаймні з двох при­чин. З одного боку, в радянському суспільстві розподіл і пере­розподіл виробленого в народному господарстві продукту відбувався неринковими заходами, переважно завдяки втручан­ню держави. Ця спадщина ще й сьогодні гальмує нашу ходу до ринку. А з другого боку, в нашій економіці, особливо в провід­них її галузях, надзвичайно великий (у середньому 60—70 %) рі­вень зносу обладнання. Без його оновлення годі й думати про су­часну динамічну економічну систему. А для вирішення цієї проблеми необхідно зменшити ставки податків з підприємців і з населення, що вивільнить певні кошти, необхідні для модерніза­ції виробництва. У підприємців збільшаться кошти, які вони мо­жуть безпосередньо використати на оновлення основного капіта­лу, а у населення зростуть заощадження, які за допомогою кредитної системи можуть бути акумульовані й використані на цілі модернізації всього виробничого комплексу країни.

4. Зменшення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення дотацій, субсидій та витрат на соціальну сферу. Цей напрямок у формуванні й реалізації монетарної політики обумовлений тим, що в умовах Радянського Союзу соціальна сфера в переважній більшості галузей була дотаційною і технічно відсталою. Швид­кий перехід значної частини соціальної сфери (наприклад житло­во-комунального сектору) на ринкові умови існування неможли­вий через її технічну неготовність до цього. Ще більш суттєвим моментом є те, що підвищення тарифів і відміна дотацій, які за часів соціалізму мала ця сфера, викличуть (у разі її повного пере­ходу на ринкові методи функціонування) помітне погіршення матеріального становища громадян України.

Тому цей напрямок реалізації монетаристської політики необхідно втілювати в життя обережно, виважено, аби не завдати значної шкоди матеріально­му становищу основних верств населення.

5. Контроль за обсягом грошової маси. Як відомо, єдиним центром емісії грошей є центральний банк. Саме він, спираючись на свою незалежність, проводить самостійну політику у сфері випуску і контролю за грошовою масою. Щодо цього в період пі­сля подолання гіперінфляції, яка була в Україні, Національний банк України досяг певних успіхів. Ці успіхи стали особливо по­мітними після проведення грошової реформи. Підтвердженням того, що наш центральний банк у цілому здійснює виважену по­літику у сфері контролю за грошовою масою є те, що починаючи з 1997 р., наша держава мала відносно невеликий рівень інфляції. І хоча він піднявся з 10 % у 1997 р. до майже 26 % у 2000 p., a потім знову зменшився і протягом 2001—2002 pp. не виходив за межі 10 відсотків, ці коливання не заперечують факту подолання і певного приборкання інфляції. Вагомий внесок у ці позитивні процеси вніс Національний банк України, контролюючи грошову масу.

6. Стримування інфляції. У монетаристській теорії інфляції приділяється значна увага. Представники цього напрямку пов'язують її причини не тільки з надлишковою емісією грошей, але й з покриттям дефіциту державного бюджету за рахунок дер­жавних позик і податків. Це відволікає значні кошти від вироб­ництва, скорочує ресурси, необхідні для його розвитку, і врешті-решт веде до суттєвого перевищення темпів зростання грошової маси над темпами розвитку суспільного виробництва. Таке яви­ще дуже небажане.

Для нашої держави з перших років її існування проблема ін­фляції постала дуже гостро. При цьому до кінця 1993 р. за відсутності монетаристської концепції уряд робив спробу вирішити гострі соціальні й економічні проблеми переважно за рахунок емісії. Наслідком цієї непродуманої і хибної політики стала вели­чезна інфляція, яка в 1993 р. досягла рівня в 10 256 % на рік. І тільки з приходом до керівництва НБУ В.А.

Ющенка і його ко­манди на озброєння було взято монетаризм спочатку в грошовій сфері, а згодом ця ідеологія стала панівною і в рішеннях перева­жної частини владних урядових структур, пов'язаних з функціо­нуванням економіки. Монетаристський підхід змінив орієнтири в поглядах на розвиток конкретних економічних процесів і поста­вив питання про подолання інфляції як центральне та найбільш актуальне для економіки. І вже починаючи з 1994 p., завдяки ни­зці заходів інфляція в Україні почала вщухати і на початок ново­го століття (до 2004 р.) вона вже не виходила за межі 10 %, що в цілому є прийнятним для країни з перехідною економікою. Цей вельми позитивний результат було досягнуто як за рахунок рі­шучих дій передусім НБУ та урядових структур у напрямку до­тримання монетаристської ідеології, так і за рахунок таких нега­тивних для країни явищ, як поява значної (6,7 млрд грн у 1998 р.) заборгованості із заробітної плати, зростання (до позначки 14 млрд дол. у 2002 p.) зовнішнього боргу й інших негативних нас­лідків виходу з інфляційної спіралі.

7. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. У процесі запровадження монетаристської концепції в організації розвитку суспільного виробництва гостро постало питання і про лібералі­зацію зовнішньоекономічної діяльності. Як відомо, перші кроки в цьому напрямку було зроблено ще в колишньому Радянському Союзі, коли спочатку частково, а з 1989 р. й повністю було дано дозвіл усім господарюючим суб'єктам займатись зовнішньоеко­номічною діяльністю. Україна отримала в спадок цей початко­вий, але важливий ступінь лібералізації зовнішньоекономічної діяльності і в перші роки зосередила зусилля на розробленні від­повідної правової бази і розбудові митної системи, яка в Радян­ському Союзі була відсутня. У цьому напрямку було зроблено перші кроки: прийнято Закони України «Про зовнішньоекономі­чну діяльність» (1991 р.), «Про єдиний митний тариф» (1992 p.), інші важливі законодавчі акти. Активно почалась розбудова ми­тної служби країни, яку було створено у 1992 р.

У подальшому відбувався помітний розвиток зовнішньоекономічної діяльності як у напрямку вдосконалення правової бази (у 2002 р. Верховна Рада прийняла новий «Митний кодекс України»), так і в напрям­ку розвитку самої діяльності. Остання характеризувалась постійним нарощуванням обсягів зовнішньоторговельного обороту (якщо не враховувати деяке падіння в 1997-1999 pp. торгового обороту України з Росією), послабленням протекціоністських за­ходів і активною позицією щодо створення зони вільної торгівлі в межах СНД. Останнє було запропоновано Україною ще в 1991 p., і підтримано всіма країнами СНД, але до цих пір не реа­лізовано через деструктивну політику Росії, яка є єдиною держа­вою СНД, що гальмує створення такої зони. У 2002 р. Україна зробила ще один крок. Було запропоновано й підписано угоду про створення зони вільної торгівлі між країнами-членами ГУ­АМ (Об'єднання країн Чорноморського басейну: Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова). Усі ці напрямки розвитку зовнішньо­економічної діяльності і вступ України до СОТ створюють реа­льні можливості для підвищення ефективності грошової політи­ки, а відтак і економічного зростання.

Відзначаючи безсумнівні успіхи України в реалізації монетаристських концепцій розвитку зовнішньоекономічної діяльності, слід сказати і про складні проблеми, які ще необхідно вирішити в цьому напрямку. По-перше, наша держава має дуже велику від­критість економіки (42 %), що робить її дуже залежною від кон'юнктури світового ринку. Достатньо згадати санкції, які у 2002 р. ввели США на метал, а Росія — на труби великого діаме­тра, а також заходи Європейського союзу щодо імпорту україн­ського зерна. Усе це болісно позначається на нашій економіці й вимагає орієнтації перш за все на внутрішній ринок, щоб змен­шити відкритість економіки до прийнятного (приблизно 25 %) рівня. Водночас це ставить проблему покращання структури на­шого експорту за рахунок готової продукції, а в ній продукції машинобудування та харчової промисловості. З іншого боку, ак­туальною для нашої держави є політика просування на зовнішні ринки. Це ринок Росії, Західної Європи і третіх країн. Політика на цьому напрямку повинна бути активною, виваженою, а в чо­мусь і агресивною.

З політикою у сфері експорту тісно пов'язана політика імпор­ту, її центральним моментом повинно стати зменшення небезпе­чної залежності України від поставок деяких товарів, особливо енергоносіїв. Зрозуміло, що в найближчі роки наша держава не зможе за рахунок новітніх технологій, розвитку своєї нафтогазо­вої галузі й використання нетрадиційних джерел енергії кардина­льно вирішити цю проблему. Проте в цьому напрямку можна зробити багато вже сьогодні. І перше завдання — це диверсифі­кація постачання енергоносіїв, щоб не залежати від однієї «труби» і проявів імперської політики з боку Росії. У цьому напрямку є досить широке поле діяльності й перспективи з огляду на осво­єння родовищ каспійської нафти, іранського й туркменського га­зу тощо. На жаль усі попередні уряди і президенти України до­клали до цього дуже мало зусиль.

8. Структурна перебудова економіки. Цей напрямок діяльнос­ті не пов'язаний безпосередньо з монетаристською концепцією. Але для України він лежить у площині визначальних і навіть до­леносних напрямків розвитку нашої економіки. Справа в тому, що монетаризм як теорія і практика державного регулювання найбільш ефективно може бути застосований тільки за умов високорозвиненої ринкової економіки, де грошова сфера є надзви­чайно еластичною і тісно пов'язаною із суспільним виробницт­вом. В Україні ж від її минулого в Російській імперії склалася дуже далека від оптимальної структура суспільного виробництва. Як наслідок того, що народне господарство України було част­кою єдиного народногосподарського комплексу Радянського Союзу, наша держава на початок свого незалежного існування виготовляла тільки 20 % готової продукції. До того ж в Україні для потреб усього Радянського Союзу виплавлявся метал, видо­бувалась велика кількість залізної та марганцевої руди, функціо­нували надпотужні хімічні комплекси. Частка цих базових галу­зей у 1991 р. становила 48,8 %, що більше ніж удвічі перевищує рівень цих галузей у народному господарстві високорозвинених країн. Така структура виробництва вимагала тоді й значною мі­рою вимагає сьогодні величезних витрат електроенергії, газу, іншого палива. Величезної шкоди довкіллю завдали масштабні розробки корисних копалин. Постраждали багаті українські чор­ноземи, що в поєднанні з наслідками великих будов на зразок спорудження на Дніпрі каскаду гідроелектростанцій завдало ве­ликих втрат матеріальних ресурсів нашої держави.

У цих умовах Україні конче потрібна структурна перебудова з орієнтиром на використання її конкурентних переваг як країни багатої на ресурси, котра водночас має потужний людський по­тенціал, представлений висококваліфікованими робітниками і спеціалістами народного господарства. Проте для реалізації цьо­го потенціалу потрібні не тільки великі кошти, а й (і це головне) довгострокова стратегічна програма структурної перебудови на­шого народного господарства. Під час реалізації цієї програми в умовах ринкової економіки слід якомога повніше використовува­ти саме монетаристські важелі, бо вони, як показує досвід, мо­жуть бути досить дієвими не тільки в забезпеченні певної рівноваги суспільного виробництва і його економічного зростання, але й сприяти досить ефективним у часі та наслідках структурним перетворенням.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Грошова політика України у світлі монетаризму:

  1. 7.6. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД У СВІТЛІ МОНЕТАРИСТСЬКОЇ ТЕОРІЇ
  2. Грошово-кредитна політика україни в перехідний період у світлі монетаристської теорії
  3. Грошово-кредитна політика Національного банку України та її роль у стабілізації економіки України
  4. Грошово-кредитна політика Національного банку України
  5. Основні аспекти грошово-кредитної політики України у світі сучасних монетарних теорій
  6. 4.4. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ І МІСЦЕ В НЬОМУ ФІСКАЛЬНО-БЮДЖЕТНОЇ ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ
  7. Державне регулювання грошового обороту та місце в ньому фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики
  8. ТЕМА 7. Механізм формування пропозиції грошей та грошово-кредитна політика
  9. 7.2. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти
  10. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти
  11. 4.5. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА, ЇЇ ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ
  12. МОДУЛЬ 2. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МОДЕЛІ ПОБУДОВИ ВАЛЮТНИХ СИСТЕМ, ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
  13. РОЗДІЛ 3. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ
  14. 4.3.5. Етнонаціональна політика України
  15. 4.2.4. Геоекономічна політика України в міжнародному контексті
  16. 3.2.5. Макроекономічна політика України в контексті сучасного НТП
  17. 3.1. Поняття, цілі та завдання регіональної економічної політики України
  18. 2.2.3. Імпортна політика: загальні цілі та актуальні проблеми України
  19. Пріоритети конкурентної політики держави у внутрішній торгівлі України