<<
>>

Грошові реформи


Тривалі і глибокі кризові явища в економіці й особливо в грошовому обігу країни завжди вимагають розробки та здійснен­ня заходів, покликаних змінити ситуацію і поліпшити стан гро­шового обігу й економіки в цілому. Ці заходи можуть набувати форми часткових і подовжених у часі дій виконавчої й законода­вчої влади, чи форму концентрованих за часом і місцем дій, на­цілених на кардинальну зміну ситуації. У такому разі звичайно говорять про господарську або грошову реформу.

Кожна грошова реформа завжди індивідуальна, бо, з одного боку, віддзеркалює конкретні історичні й ринкові умови тієї кра­їни, в якій вона здійснюється, а з іншого — кожна окрема грошо­ва реформа має свою мету, засоби її реалізації і, врешті-решт, свої, несхожі ні на яку іншу реформу, наслідки.

Але попри високий рівень індивідуальності та специфічності, притаманні кожній грошовій реформі, вони мають і певні спільні риси. Останнє дає змогу деяким чином класифікувати грошові реформи.

Передусім слід зауважити, що в економічній літературі часто розрізняють грошові реформи у вузькому й широкому розумінні. У вузькому розумінні — це реформи, спрямовані на те, щоб змі­цнити грошову систему без докорінної зміни самої системи. Грошові реформи, розглянуті під таким кутом з огляду на їх зміст, як правило, розрізняють такі:

1. Формальна грошова реформа, що зводиться найчастіше до простої заміни одного зразка купюр іншим. Приводом до цього є недостатня захищеність купюр старого зразка, або посилення ма­сштабів її фальсифікації.

2. Грошова реформа, що ставить за мету зміну існуючого ма­сштабу цін. Це так звана деномінаційна грошова реформа.

3. Грошові реформи конфіскаційного типу, тобто грошові ре­форми, що мають за мету безеквівалентне вилучення у населення і суб'єктів господарювання частини грошової маси. Зрозуміло, що такий тип грошової реформи здійснюється в короткі періоди часу, а її підготовка здійснюється таємно від громадян.

Ця класифікація, безсумнівно, є певною мірою умовною. У практиці проведення грошових реформ найчастіше вдаються до комплексу заходів, що призводить до здійснення складних ре­форм, які можуть охоплювати різні типи реформ у різному поєднанні з різними акцентами на тому чи іншому смисловому моме­нті реформи.

Грошові реформи, яким би змістом вони не визначались, зав­жди спрямовані на зміцнення грошової одиниці і суттєве поліп­шення всієї сфери грошового обігу. Це, так би мовити, обов'язкові тактичні завдання будь-якої грошової реформи, яки­ми вона, безсумнівно, не обмежується, бо передбачає і наявність певної стратегії, що пов'язана, як правило, зі створенням відпові­дних умов для поліпшення всього процесу суспільного відтво­рення. Досягнення як стратегічних, так і тактичних цілей перед­бачає певний механізм реалізації грошових реформ, конкретні методи їх здійснення.

За методом здійснення можна виділити такі грошові реформи:

—Реформи, що здійснюються шляхом реставрації. Суть цього методу полягає в тому, що знецінену грошову одиницю поступо­во зміцнюють, змінюючи співвідношення між грошовою і товар­ною масою, тобто акцент робиться на розвитку виробництва та­ким чином, щоб поступово грошова одиниця країни відображала більшу (за вартістю) сукупну товарну масу, ніж до початку ре­форми.

Такий спосіб є найбільш прийнятним для суспільства, але він потребує значних зусиль і така реформа, як правило, здійснюєть­ся протягом тривалого часу.

Прикладом можуть бути США, що використали цей метод, відновлюючи і зміцнюючи свою грошо­ву одиницю після громадянської війни 1861—1865 pp. На це во­ни витратили 14 років. Довготривалість здійснення грошових реформ таким способом досить часто спонукає тих, хто її планує і здійснює, до використання ще так званої дефляції. Остання по­лягає в тому, що частина грошової маси вилучається з грошового обігу і знищується. У такий спосіб це зміцнює зусилля суспільст­ва щодо відновлення статусу грошової одиниці. Звісно, знищення частини грошових знаків може здійснювати тільки держава, а вилучити їх з обігу без відповідного еквівалента вона не може. Це робить дефляцію найбільш прийнятним прийомом грошової реформи для всіх верств суспільства.

—Складним, але таким, що мав місце в історії грошових ре­форм методом, є метод уведення паралельних валют. Суть цього методу полягає в тому, що введення нової грошової одиниці здій­снюється поступово і вона певний час діє поряд зі старою грошо­вою одиницею, сфера функціонування якої поступово звужуєть­ся. Це складний шлях реформування сфери грошового обігу, він завжди має конфіскаційну спрямованість, незалежно від того оголошено про це офіційно, чи ні. Справа в тому, що та грошова одиниця, яка ще діє, але вже приречена на зникнення, швидко втрачає сферу своєї дії і, по суті, частину коштів у населення та­ким чином конфіскують.

Прикладом успішного застосування такого методу може бути грошова реформа, що здійснювалась у Радянському Союзі в 1922—1924 рр. Тоді перебудова грошової системи почалася з емісії в 1922 р. банківських білетів у червінцях, які мали золотий уміст 7,7 грама золота. Водночас у 1922 і в 1923 pp. проведено дві деномінації радзнаків, які ще знаходились в обігу (у 1922 р. 10 тис. старих рублів прирівнювалися до 1 нового рубля, а в 1923 р. радзнаки зразка 1923 р. обміняли на нові у співвідношен­ ні 100 руб. до одного рубля).

Таким чином, з 1922 по 1924 р. паралельно в обігу перебувало дві валюти. Перша — червінець, що мав золотий уміст, був стій­кою валютою і випускався купюрами вартістю 1, 2, 3, 5, 10, 25 і 50 червінців, призначався, головним чином, для кредитування народного господарства. Друга — це радзнаки, що не мали золо­того вмісту і швидко знецінювалися. Держава використовувала їх для покриття бюджетного дефіциту.

Метод подвійної валюти в тих умовах виявився досить ефек­тивною формою проведення грошової реформи і дав змогу вже в

1924 р. припинити випуск радзнаків, замінивши їх казначейськи­ми білетами з твердо встановленим співвідношенням — 1 червінець дорівнював 10 рублям. У результаті грошової реформи Ра­дянський Союз отримав досить гнучку грошову систему зі стій­кою грошовою одиницею.

Але слід підкреслити, що успіх грошової реформи 1922— 1924 pp. був забезпечений не тільки суто монетарними заходами. Важливим моментом стало значне скорочення державних витрат через припинення фінансування державних підприємств. За цей період збанкрутувало дуже багато підприємств. У деяких галузях їх кількість сягала 1/3 усіх підприємств.

Що ж стосується грошових реформ у широкому розумінні, то це якісні масштабні і, як правило, довготермінові зміни в усій ца­рині грошових відносин. В умовах нашої держави вони тісно пов'язані зі структурною перебудовою економіки, формуванням і розвитком ринкової інфраструктури, удосконаленням норматив­ної бази суспільного виробництва, розвитком банківської системи, розробкою ринкових механізмів регулювання грошової сфе­ри, удосконаленням організації використання різноманітних фінансових інструментів тощо.

Історія грошових реформ у нашій країні бере початок з 1917 р. Як відомо, вперше державну самостійність Україна отримала в 1917 р. Спочатку Центральна Рада своїм універсалом проголоси­ла автономію Української Народної Республіки, а пізніше, у зна­менитому четвертому Універсалі було оголошено її повну дер­жавну самостійність.

Здобуття Україною незалежності поставило на порядок ден­ний питання про створення власної грошової системи. До цього підштовхував не тільки факт наявності державної самостійності, але й повний розвал грошової системи Російської імперії, до складу якої входила й Україна.

Кризовий стан грошової системи, викликаний наслідками Першої світової війни, різко посилився з приходом до влади бі­льшовиків. Виходячи з теорії історичної приреченості товарного виробництва і можливості його негайної ліквідації, вони почали активно здійснювати неконтрольовану емісію грошей. їх маса вже на кінець 1917 р. зросла до 20 млрд руб., а до травня 1918 р. вона сягала 40 млрд руб.

У цих умовах потрібно було якнайшвидше створювати свою грошову систему. Однак реалізація процесу створення власної валюти здійснювалась Центральною Радою нерішуче і з явним запізненням. Тільки в січні 1918 р. був прийнятий закон про ви­пуск державних кредитних квитків (карбованців) Української Народної Республіки. Було випущено 100 карбованцеві купюри, а пізніше з 1 березня 1918 р. введена гривня, що містила 100 ша­гів. Однак українські гроші перебували в обігу нарівні з російсь­кими рублями і вільно обмінювалися на них. Тільки 14 вересня 1918 р. було обмежено ввезення російських рублів на нашу тери­торію і взято під контроль (шляхом штемпелювання російських рублів) їх обіг в Україні. Логічним продовженням цього стало доручення, яке дав уряд гетьмана П. Скоропадського Міністерст­ву фінансів Української Народної Республіки, від 8 жовтня 1918 р. про повне виведення з обігу російських цінних паперів. Завершити цю операцію гетьманату не вдалося, тому що уряд П. Скоропадського поступився місцем Директорії. Але вже в січ­ні 1919 р. прийнято закон про остаточне припинення руху росій­ських рублів та їх обмін до 26 січня 1919 р. на українські гроші спочатку за курсом 90 коп., а пізніше — 70 і 50 коп. за рубль. Пі­сля ліквідації незалежності України і з її входженням до СРСР грошова система нашої держави перестала існувати.

З одержанням Україною в 1991 р. незалежності знову постало питання про введення власної валюти і створення самостійної грошової системи. Цей процес пройшов три етапи від уведення купона до виходу з рублевої зони і введення гривні. Особливу значимість з огляду на процес становлення грошової системи не­залежної держави мало введення гривні, що було здійснено в ре­зультаті проведення грошової реформи. її підготовка відбувалася досить довго і супроводжувалася пошуком найбільш оптималь­них варіантів її проведення. При цьому її оптимальність визнача­лася з позицій забезпечення стійкої національної валюти. Вирі­шення даного завдання вимагало істотного скорочення грошової маси і надання реформі різко вираженого конфіскаційного харак­теру.

Напередодні проведення реформи як можливий варіант роз­глядався досвід проведення грошової реформи 1922—1924 рр. у Радянському Союзі. Він, як відомо, був успішним і базувався на методі введення двох паралельних валют.

Однак даний досвід не було використано в Україні через різко виражений конфіскаційний характер цього методу проведення реформи. Такий спосіб проведення реформи зачепив би інтереси мільйонів громадян, які вже втратили практично всі свої заоща­дження у зв'язку з уведенням купона і величезною інфляцією, що супроводжувала його обіг. Цей шлях реформування грошової сфери загрожував небезпекою великих соціальних потрясінь у суспільстві.

Поряд із цим були й інші причини, які зупинили розробників реформи від використання даного досвіду, тому що конфіскаційний характер реформи викликав би прагнення населення отова­рити наявну грошову масу. У свою чергу, наплив великої маси грошей спустошив би товарні ринки і призвів до різкого зростан­ня цін. Кінцевим наслідком цих процесів неминуче стало б різке погіршення становища найбільш незахищених верств населення і могло б спричинити гострий соціальний конфлікт.

Щоправда, грошові реформи, які проводилися в Радянському Союзі (прикладом може бути грошова реформа 1947 р.) здійснювались з класових позицій і переносили (принаймні теоретично) тягар основних втрат на більш заможні прошарки населення. Од­нак здійснити конфіскацію переважно за рахунок власників ве­ликих коштів в Україні практично було неможливо. Високий сту­пінь кримінологізації нашої економіки ставив під сумнів можливість вилучення частини грошей з депозитних рахунків представників тіньового сектору економіки, оскільки вони, як правило, не тримають усі свої кошти на таких рахунках у комер­ційних банках. Тому було обрано неконфіскаційний спосіб проведення грошової реформи. Він ставив перед Національним банком України і перед урядом надзвичайно складне завдання: необхід­ність забезпечення стійкості грошової одиниці як у початковий період проведення реформи, так і в наступний. Це складне за­вдання в момент проведення реформи і на першому етапі після її здійснення було вирішено успішно.

Грошова реформа в Україні почалася 2 вересня і продовжува­лась до 16 вересня 1996 р. Упродовж цього періоду вільно використовувались як гривні, так і карбованці. Це була найбільш ус­пішна з усіх грошових реформ, проведених до цього часу в країнах СНД. Найважливіша її особливість — це насамперед її неконфіскаційний характер. Досить високим був і рівень її технічної організації. Реформа була прозорою і це різко виділяло її на тлі всіх попередніх грошових реформ, що проводились у респуб­ліках колишнього СРСР.

Уже за перших 15 днів проведення реформи було обміняно 95,5 % усієї готівки. Важливо підкреслити, що неконфіскаційний характер реформи став основним чинником стримування різкого зростання цін. У період проведення реформи вони мало змінили­ся і встановлений урядом місячний мораторій на підвищення цін уже через півмісяця достроково було скасовано.

У першу річницю проведення реформи можна було, підбива­ючи її підсумки, виокремити ті позитивні моменти, до яких вона привела, а саме:

—Істотне зниження рівня інфляції за період з вересня 1996 р. по вересень 1997 р. У 1997 р. інфляція становила 110%, що стало найнижчим її показником за весь попередній період.

—Укріплення стабільності курсу гривні стосовно долара, ні­мецької марки і російського рубля. Це дозволило вже в середині 1997 року ввести перший валютний коридор у межах 1,7— 1,9 грн за долар США, а це означало введення конвертації гривні за поточними платежами.

—Зростання довіри до гривні, що знайшло своє вираження насамперед у збільшенні на 120 % внесків населення в комерцій­ні банки. Це привело до нарощування кредитних ресурсів комер­ційних банків і дало змогу збільшити обсяги кредитування при одночасному зниженні середніх процентних ставок за банківсь­ким кредитом з 63 до 42 %.

—Валові резерви Національного банку України зросли з 3,8 до 5,4 млрд дол.

—Відбулися позитивні зрушення на валютному ринку, що знайшло своє відображення в збільшенні обсягів продажу валюти.

—Станом на 01.08.1997 р. видані комерційними банками кре­дити склали 6,5 млрд грн, що на 2 млрд грн більше, ніж рік тому до проведення грошової реформи.

Щодо загального підсумку грошової реформи 1996 р., то вона мала велике позитивне значення для розвитку нашої економіки та продовження ринкових реформ. Важко перелічити ті явища, які тією чи іншою мірою стали наслідком успішно здійсненої реформи, але найбільш важливі з них такі:

—в Україні була введена власна національна валюта, а це один з найважливіших символів незалежної держави;

—курс гривні став стабільним і в наступні роки, він хоч і ко­ливався залежно від дії багатьох чинників, але ці коливання вже не були руйнівними для нашої економіки;

—гривня стала привабливою для громадян і господарюючих суб'єктів, а це, у свою чергу, сприяло нагромадженню, зменшенню бартеризації економіки, пом'якшенню проблеми неплатежів, послабленню рівня доларизації економічних відносин, розши­ренню довгострокового кредитування, припливу іноземних інве­стицій тощо;

—уведення нової валюти супроводжувалось деномінацією, а це призвело до різкого скорочення в обігу кількості банкнот, зна­чно зменшило витрати і поліпшило бухгалтерський облік, роботу суб'єктів господарювання й усіх тих, хто так чи інакше пов'я­заний з організацією руху грошей.

Позитивні наслідки грошової реформи ще довгий час сприя­тимуть розвитку нашої економіки і ринковим перетворенням у господарському механізмі незалежної України.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Грошові реформи:

  1. ІНФЛЯЦІЯ ТА ГРОШОВІ РЕФОРМИ
  2. ІНФЛЯЦІЯ ТА ГРОШОВІ РЕФОРМИ
  3. ТЕМА 5. Інфляція та грошові реформи
  4. ІНФЛЯЦІЯ ТА ГРОШОВІ РЕФОРМИ
  5. ІНФЛЯЦІЯ І ГРОШОВІ РЕФОРМИ
  6. 6.5. Інфляція та забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці. Грошові реформи
  7. Забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та грошові реформи
  8. 36. Денежная реформа 1922-1924 гг.: второй этап - выпуск казначейских билетов.Результаты реформы
  9. ГРОШОВІ СИСТЕМИ
  10. ГРОШОВІ СИСТЕМИ
  11. ТЕМА 4. Грошові системи
  12. ГРОШІ І ГРОШОВІ СИСТЕМИ
  13. ГРОШОВІ СИСТЕМИ
  14. ТЕМА 2. Грошовий обіг і грошові потоки