<<
>>

Грошово-кредитна політика Національного банку України

Грошово-кредитним відносинам у ринковій економіці відведено надзвичайно важливу роль. Будь-яке їх порушення призводить до небажаних наслідків у суспільному виробництві. Саме через це в тих сучасних ринкових системах, що належать до регульованих, ці відносини перебувають під постійним конт­ролем держави, що реалізується в його грошово-кредитній полі­тиці.

Грошово-кредитна політика — це сукупність таких захо­дів, що реалізуються державою і спрямовані на регулювання грошово-кредитних відносин. Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формуючи законодавчу базу, визна­чаючи загальну організацію функціонування кредитних структур і законодавчі основи здійснення грошової емісії та цінних папе­рів. Розроблена на цій основі грошово-кредитна політика з боку її практичної реалізації забезпечується центральним банком краї­ни, який, виконуючи розроблену і затверджену політику у сфері розвитку кредитно-грошових відносин, у той же час є досить не­залежним і самостійним у своїх діях.

Як обґрунтовано підкреслюють вітчизняні вчені, кредитно-гро­шова політика за своїми глобальними завданнями підпорядкована макроекономічним процесам і щодо цього не є автономною (Див.: Гальчинський А. Теорія грошей. —К.: Основи, 1998. — С. 263.).

З огляду на це її стратегічні цілі такі: забезпечення можливос­тей для ефективного функціонування суспільного виробництва, досягнення економічного зростання. Урешті-решт, стратегія кре­дитно-грошової політики має бути спрямована на покращання добробуту населення, стримування інфляції, забезпечення зайня­тості населення.

Реалізація стратегічних цілей грошово-кредитної політики в сучасних умовах може базуватися на двох основних теоретичних моделях, розроблених західною економічною наукою. Це, насам­перед, кейнсіанська модель, в основу якої покладено тезу про те, що вирішальним елементом при забезпеченні грошово-кредитної політики є рівень відсотка за кредитами, зміна якого, врешті-решт, і впливає на обсяги валового продукту.

Друга модель — монетаристська. В її основу покладено тезу про наявність безпосереднього зв'язку між пропозицією грошей і змінами у валовому внутрішньому продукті. Для цієї моделі го­ловним інструментом регулювання стає сам рівень пропозиції грошей.

Крім стратегічних цілей, грошово-кредитна політика відображає й поточні. Головною серед них є забезпечення стабільності національ­ної грошової одиниці. Досягнення цієї головної мети, через яку реалі­зується зв'язок макроекономічних і поточних завдань, що стоять пе­ред грошово-кредитною політикою, пов'язано з формуванням цілої низки конкретних завдань, визначення яких залежить від певної кіль­кості різноманітних чинників.

Насамперед ця політика повинна спрямовуватись на послаб­лення негативних наслідків, яких завдає економіці та чи інша фа­за промислового циклу. Відносно цього центральний банк, реалі­зовуючи свою грошово-кредитну політику, найчастіше вдається до таких дій на грошовому ринку, які або скорочують грошову масу, або, навпаки, збільшують її.

Так, в умовах високого рівня інфляції або за дуже високих те­мпів економічного зростання грошово-кредитна політика набуває рис рестрекційної. Цю політику ще називають політикою «доро­гих грошей», вона спрямована на те, щоб за допомогою зменшення в обігу грошової маси, обмеження обсягу кредитних опе­рацій і підвищення норми відсотка зменшити рівень інфляції або зменшити економічне піднесення для пом'якшення гостроти ко­ливань між протилежними фазами промислового циклу.

Навпаки, коли країна виходить з кризового стану, тоді політики Центрального банку спрямована на протилежне, а саме: на збільшення маси грошей в обігу, зменшення рівня позичкового від-°тка, збільшення обсягів кредитування. Така політика має назву копансіоністської або політики «дешевих грошей».

На формування тактичних цілей грошово-кредитної політики впливає також такий фактор, як ступінь відкритості економіки. Занадто велика відкритість економіки зводить, по суті, нанівець можливості країни щодо забезпечення стабільності грошей, а від­так, і щодо самостійного вирішення багатьох питань, пов'язаних з макроекономічним регулюванням розвитку національної еко­номіки.

Важливий фактор, що впливає на розробку і вдосконалення конкретних цілей грошово-кредитної політики, — це наявність того інструментарію, який є в розпорядженні держави, за допо­могою якого можна дієво реалізувати грошово-кредитну політи­ку. Зрозуміло, що цей інструментарій не існує сам по собі і його використання обумовлюється реальним станом розвитку еконо­міки, її сприйнятливості до дії того чи іншого важеля.

Це особливо важливо тоді, коли економіка характеризується перехідним характером і не має достатніх ознак, які б свідчили про високий ступінь її організації саме як ринкової економіки.

Розвиток суспільного виробництва в сучасних умовах уже не може бути незалежним від тих новітніх тенденцій у розвитку світового господарства, які мають місце. А це ставить країну перед певним вибором і перетворює політичні чинники у важ­ливий фактор формування й реалізації грошово-кредитної полі­тики. Яскравим прикладом цього може бути Україна. Не бажа­ючи бути осторонь потужного процесу інтернаціоналізації світового господарства, вступивши до Світової організації тор­гівлі (СОТ), наша держава мусить проводити таку грошово-кредитну політику, яка б давала можливість мати адекватну су­часним вимогам і мобільну систему грошових і кредитних від­носин.

Сукупність названих вище чинників у взаємодії з конкретни­ми завданнями і особливостями розвитку економіки тієї чи іншої країни й визначають грошово-кредитну політику держави. Від того, наскільки точно й повно враховані в ній об'єктивні проце­си, що відбуваються у суспільному виробництві, настільки й мо­жна будувати свої очікування стосовно реалізації грошово-кредитної політики та позитивних наслідків від її виконання.

В Україні, як і в будь-якій країні з ринковою економікою, пи­тання наукової розробки механізму грошово-кредитної політики, її реалізації надзвичайно актуальне для нашої держави. Стратегі­чні цілі цієї політики, по суті, типові і звернені у бік забезпечен­ня ефективної організації всього суспільного виробництва і дося­гнення економічного зростання. Але перехідний (до ринкового стану) характер нашої економіки, наявність цілої низки економі­чних проблем, які дістались нам від тоталітарної системи, став­лять обов'язковою умовою розв'язання за допомогою цієї полі­тики, перш за все, тактичних питань. Цей акцент у формуванні й реалізації грошово-кредитної політики є найбільш значущим і передує досягненню стратегічних цілей.

Визначальною метою грошово-кредитної політики Націона­льного банку України (а саме він є головним суб'єктом її розроб­ки та реалізації) є забезпечення стабільності національної грошо­вої одиниці. Досягнення цієї мети — абсолютно необхідна передумова вирішення таких доленосних для України питань, як структурна перебудова економіки, доведення до логічного завершення ринкових перетворень і формування потужної динаміч­ної, автономно діючої системи суспільного відтворення.

Грошово-кредитна політика НБУ в її конкретних завданнях і акцентах значно залежала раніше, як залежить і сьогодні, від су­купності тих умов, того економічного й соціального середовища, в якому вона реалізується. Тому в розробці цієї політики і в її здійсненні є характерні особливості, що визначаються особливо­стями того чи іншого періоду в розвитку нашого суспільства. Щодо цього доцільно розглянути грошово-кредитну політику в деякій ретроспективі, поетапно. Це дасть змогу повніше зрозумі­ти як особливості її реалізації на тому чи іншому етапі, так і ви­значити її можливості в перспективі з огляду на вже набутий вла­сний досвід.

Починаючи розкриття цього питання, слід мати на увазі, що грошово-кредитна політика як на етапі її формування, так і в процесі її реалізації включає такі складові моменти:

— визначення загального напряму (спрямованості) кредитно-грошової політики на певний (як правило на рік) період;

— визначення сукупності основних інструментів здійснення кредитно-грошової політики;

— організацію й удосконалення бази статистичних даних, які фіксують стан та зміни грошової маси, кредитів та заощаджень;

— розробку й реалізацію конкретних програм у сфері грошо­вого обігу та кредиту.

Перший етап у формуванні та реалізації грошово-кредитної політики НБУ починається з 1991 року. У цьому році вже в незалежній Україні було продовжено реалізацію започаткованої в останні роки існування СРСР ідеї швидкого (шокового) переходу До ринкових відносин. Це неминуче призвело до дестабілізації в усіх сферах економіки, яка наклалась на проблеми, пов'язані зі становленням незалежної держави та формуванням її економіч­ної бази, і викликало багатократне посилення тієї глибокої еко­номічної кризи, в якій уже перебувала економіка колишньої ім­перії.

В умовах наростаючої економічної кризи уряд і Верховна Ра­да взяли курс на гальмування ринкових перетворень. Під гаслами захисту вітчизняного виробника, зменшення кризових явищ, за­побігання подальшому зубожінню населення розпочався дестру­ктивний (з огляду на ринкові реформи) період у формуванні та реалізації економічної політики держави. Головними ознаками цього стало:

• Підтримка державного сектору економіки, навіть за умов нерентабельності функціонування державних підприємств.

• Підтримка виключно за рахунок бюджетного фінансування існування громіздкої соціальної сфери, яка була неринковою і відображала споживацький стереотип, стійко сформований за 70 років існування радянської влади.

• Заходи проти зменшення зайнятості населення, що була вла­стива неринковій економіці в СРСР.

• Явне затягування вирішення питання про вихід з «рублевої» зони. Це рішення прийнято лише в кінці 1992 року, а це означа­ло, що Україна, по суті, не могла проводити власної грошової політики.

Насправді це означало, що вирішальна роль в економіці нале­жала державному сектору, який потребував усе більше й більше коштів. Стан економіки в 1991 році був дуже тяжкий. Так, дефі­цит державного бюджету досяг 21,1 млн крб., або 7 % від ВВП.

В таких умовах і формувалась кредитно-грошова політика НБУ, що підпорядковувалась реалізації політики уряду на під­тримку державного сектору і була емісійно-експансіоністською за своїм характером. Так, тільки в 1992 р. кредитна емісія досягла позначки 1 трлн крб., а в наступному році збільшилась у 30 разів і становила 30 трлн крб. При цьому 70 % цієї емісії поглинув аб­солютно не реформований агропромисловий комплекс, який ще базувався на колгоспній та державній формах організації. У та­ких умовах приватний сектор та його розвиток відійшли на дру­гий план. Для повного розуміння ситуації у сфері кредитно-грошового регулювання слід підкреслити, що й сам Національ­ний банк України не мав належного рівня самостійності і лише виконував указівки уряду. А на певний час (6 місяців), за корот­кого прем'єрства Л. Д. Кучми, Національний банк України по­вністю (крім емісійної функції) підпорядковувався уряду.

Такий перебіг подій був наслідком двох основних причин: У перші роки незалежності зберігався властивий Радянсь­кому Союзу механізм виконання державного бюджету, згідно з яким автоматично фінансувався бюджетний дефіцит за рахунок прямої емісії центрального банку. Керівництво НБУ стояло на позиціях емісійно-монета-ристської концепції і сприяло уряду в покритті бюджетного дефіциту через пряме кредитування. Ці позиції були зафіксовані в Законі України «Про банки та банківську діяльність» і тому бю­джетний дефіцит 1991 року був автоматично профінансований емісією НБУ. В 1992 р. пряме кредитування уряду з боку НБУ наблизилось до позначки 90 %.

Суть кредитно-грошової політики НБУ, якщо не звертати ува­ги на зовні ринкові і правильні гасла, під якими вона здійснювалась (обмеження кредитної емісії, підвищення облікової ставки і т. ін.), звелась до реалізації емісійно-експансіоністської ідеї.

Так, облікова ставка НБУ в 1992 р. дорівнювала 80 % річ­них і тільки на кінець цього періоду була піднята до 100 %. В умовах величезної інфляції (2100 % за 1992 р.) це робило кре­дити дешевими й вигідними для виробників. У поєднанні з надмірною централізацією розподілу кредитних ресурсів це призвело до переливання державних коштів у приватний сек­тор і тіньову економіку. Низький рівень облікової ставки при­звів і до відпливу капіталу з України в ту ж Росію, де облікова ставка була вищою.

Експансіоністська політика НБУ продовжувалась і в 1993 р. Якщо в 1992 р. був запланований бездефіцитний бюджет (покриття фактичного дефіциту за рахунок емісії здійснювалось, по суті, поза законом), то на 1993 р. дефіцит був уже запланований, а єдиним джерелом його покриття визнавалось пряме фінансу­вання потреб уряду з боку НБУ. Якщо на початку 1993 р. таке фінансування становило 70 % бюджетного дефіциту, то на кінець року — вже 95 %.

Облікова ставка НБУ в 1993 р. підвищувалась удвічі, сягнув­ши в кінці року 240 %, але вона була від'ємною порівняно з інфляцією. При цьому ситуація суттєво погіршувалась наявністю великих пільг у кредитуванні промислового комплексу і вугільної промисловості. Реалізацію цих преференційних умов НБУ за­безпечував через надання кредитів за ставками, нижчими від встановленої облікової колишнім державним спеціалізованим банкам (Промінвестбанк, Банк Україна та ін.) для здійснення Державних програм.

Здійснювалась ця необдумана кредитна політика переважно адміністративними методами, що були характерні адміністративній системі. Це пільгове кредитування, пряме втручання в систе­му ціноутворення, дефіцитне фінансування тощо.

Узагальнюючим наслідком такої політики стала величезна ін­фляція, що досягла свого піку саме в 1993 p., існування маси збиткових підприємств, значний перерозподіл коштів на користь ті­ньового сектору.

Другий етап у формуванні й розробці грошово-кредитної по­літики НБУ почався вже у кінці 1993 р. З приходом до керівниц­тва центрального банку В.А. Ющенка ця політика почала форму­ватись на засадах антиінфляційної монетарної політики, в якій акцент було зроблено на рестрекційний метод.

Вже в кінці 1993 р. облікова ставка НБУ стала змінюватись більш активно і коливалась у 1994 р. зі 140 % до 300 %. Антиінфляційні заходи НБУ дали свої перші наслідки і вже в 1994 р. бу­ло досягнуто позитивного значення спочатку позичкового, а зго­дом і депозитного відсотка. Це призвело до зміни орієнтирів суб'єктів господарювання і появи у них зацікавленості в накопи­ченні грошей.

Важливим кроком у формуванні нової кредитно-грошової по­літики стала й зміна в порядку касового обслуговування державного бюджету. Припинялось автоматичне кредитування бюджет­ного дефіциту, а бюджетні витрати обмежувались фактичними надходженнями. Нова антиінфляційна кредитно-грошова політи­ка НБУ здійснювалась на фоні спаду обсягів виробництва і неро­зуміння (а інколи й відкритої протидії) з боку законодавчої та виконавчої влади, бо серед представників цієї влади ще панували способи мислення минулих часів. Унаслідок цього нова політика НБУ не вийшла за межі грошового обігу і не привела до суттєвих зрушень в економіці. Але все ж таки створила важливі передумо­ви для майбутніх зрушень, головними з яких стали зниження ін­фляції й відносна стабілізація національної грошової одиниці.

Після 1994 р. кредитно-грошова політика НБУ здійснювалась на фоні певної протидії законодавчої влади, яка, по суті, чіпля­лась за емісійний варіант виходу з кризи і тим самим реально протидіяла монетарній політиці НБУ. Зокрема, це проявилося в тому, що на 1994 р. бюджет було прийнято як бездефіцитний, що було явно нереально (фактичний дефіцит у 1994 р. склав 9,5 % від ВВП), а отже, прирікало НБУ на емісійне покриття бюджет­ного дефіциту, бо в бюджеті ніяких джерел покриття дефіциту не передбачалось.

У подальшому ситуація дещо змінилась. Уже на 1995 р. бю­джет затвердили з дефіцитом у 7,3 %, а для його фінансування вперше було передбачено неемісійні джерела покриття: випуск облігацій внутрішньої державної позики і зовнішні запозичення. Ці зміни в законодавчо-концептуальних підходах до головного фінансового документа держави супроводжувались і певними позитивними змінами в економіці. Вони були ще слабкими, зна­ходили вираження лише в зменшенні динаміки падіння ВВП (зменшення виробництва ВВП у розрахунку до попереднього ро­ку склало в 1994 р. — 23 %; 1996 р. — 10 %; 1997 р. — 3,2 %; 1999 р. — 1,7 %, але вони все ж були і це приводило до створен­ня більш сприятливих умов для розробки і втілення в життя антиінфляційної кредитно-грошової політики НБУ. У період 1994-1999 pp. вона характеризувалась такими основними ознаками:

• Відбувалось зниження облікової ставки НБУ. На кінець 1997 р. вона становила вже 35 %, а на кінець 2000 р. — 27 %.

• Важливою подією було створення в 1998 р. за участю НБУ і комерційних банків фонду страхування внесків фізичних осіб, який став одним із факторів стабілізації відпливу строкових де­позитів фізичних осіб з комерційних банків у період фінансової кризи 1998 р. і суттєвого збільшення вкладів фізичних осіб, по­чинаючи з 1999 р.

Принципово новий етап у розробці й реалізації грошово-кредитної політики НБУ починається з 2000 р. Саме цей рік став пе­реломним у розвитку нашої економіки. Уперше за всі попередні роки на 5,9 % зріс реальний ВВП. У подальшому ця тенденція збереглась і приріст ВВП становив у 2001 р. 9,2 %, у 2002 р. — 5,2 %. Він зали­шився досить високим і в наступні роки: у 2003 р. — 9,3 %, у 2004 р. - 12,1 % у 2005 р. - 2,4 % у 2006 р. - 7,1 % у 2007 р. - 7,3 %.

Досить помітним явищем стало певне (порівняно з 2000 р.) змен­шення інфляції. Якщо у 2000 р. ціни зросли на 25,8 %, то у 2001 р. — на 6,1 %, у 2003 р. — на 8,2 %, у 2005 р. — на 10,3 %, а у 2007 р. - на 16,6 %. Зниження інфляції зміцнило курс національної валюти, а го­ловне, зробило бажаним її накопичення як населенням, так і суб'єктами господарювання. Поступово, хоч і не значною мірою, але все ж таки починає зменшуватись безробіття. Має місце зростання реальних доходів населення. І хоча невирішених проблем у народно­му господарстві нашої держави ще досить багато, загальне поліп­шення економічної ситуації в країні є очевидним.

У цих умовах грошово-кредитна політика НБУ за своїми основ­ними ознаками стала суттєво відрізнятися від тієї, що мала місце в період кризи. На кожен рік Рада Національного банку України згідно зі статтею 100 Конституції України та статті 9 Закону України «Про Національний банк України» розробляє й реалізує комплекс заходів, які, власне, і складають грошово-кредитну політику центрального банку країни.

Кожен конкретний рік має свої певні особливості, а відтак, має певні особливості й політика НБУ, розроблена на той чи ін­ший рік. Але в цілому в цій політиці можна виділити найбільш суттєві моменти й особливості її реалізації в умовах певного еко­номічного піднесення.

На сучасному етапі грошово-кредитна політика НБУ концент­рується на вирішенні таких завдань:

— забезпечення стабільності національної валюти;

— створення монетарних умов для ефективного функціону­вання економіки;

— сприяння структурній перебудові економіки;

— посилення надійності й ефективності функціонування бан­ківської системи;

— підвищення рівня зайнятості населення.

Реалізація політики НБУ для досягнення означених цілей в умовах уже досить високого рівня реформованості економіки нашої держави і значного піднесення сьогодні може здійснюва­тись за допомогою значно ширшого, ніж раніше, набору важелів регулювання кредитно-грошових відносин. їх використання стає більш дієвим, а напрями застосування — значно різноманітні­шими. До них належать:

^Встановлення кількісного контролю за збільшенням грошо­вої маси шляхом визначення її приросту на основі обліку реаль­них змін ВВП та цільових показників інфляції.

^Забезпечення потреб економіки в готівкових грошах з акце­нтом на посилення контролю за рахунками в готівково-грошовій формі між суб'єктами господарювання, підвищення ефективності їх використання, а також децентралізація випуску готівкових грошей в обіг.

^Скорочення обсягу готівкових розрахунків через створення і широке використання національної системи розрахунків на ос­нові пластикових карток.

^Підвищення надійності існуючої системи електронних роз­рахунків.

^Підтримка високого рівня ліквідності активів комерційних банків на основі їх рефінансування.

^Досягнення того, щоб найбільш важливі урядові програми кредитувались через комерційні банки.

•/Посилення рівня капіталізації комерційних банків шляхом збільшення вимог до їх мінімального статутного капіталу.

•/Розширення кредитної бази через подальше вдосконалення кредитних аукціонів НБУ, викуп акумульованих Ощадбанком вкладів населення для подальшого продажу цього кредитного ре­сурсу комерційним банкам.

•/Посилення контролю Національного банку над діяльністю небанківських кредитних установ для підвищення ефективності дій НБУ з регулювання грошової маси.

Здійснення заходів, пов'язаних із загальними напрямами в ре­алізації грошово-кредитної політики НБУ стане новим щаблем на шляху до формування стабільно діючої, а головне, адекватної су­часним ринковим умовам системи кредитно-грошових відносин. Це, у свою чергу, закладе ґрунтовні підвалини для розвитку еко­номіки нашої незалежної держави і посилення її ролі у світовому господарстві.

Проте виконання грошово-кредитної політики на етапі еконо­мічного піднесення (тобто починаючи з 2000 р.) показало, що на цьому шляху є досить суттєві проблеми, вирішення яких стає на­гальним. Досвід показує, що в довгостроковій перспективі необхідно враховувати дію деяких чинників, які помітно модифіку­ють як загальну економічну ситуацію, так і заходи НБУ щодо здійснення його політики і досягнення визначених цілей.

По-перше, слід зазначити, що досягнута динаміка макроекономічних показників у 2000—2004 pp. була значною мірою забезпечена за рахунок кон'юнктурних змін на світовому ринку і формуванням для нашого товаровиробника сприятливих щодо цього умов. Дійсно, у ці роки спостерігалося помітне зростання зовнішньоторговельного обороту і постійне позитивне сальдо торгового балансу. Отже, в основі позитивних змін, на жаль, ще не лежить структурна перебудова економіки, що робить її, по суті, за­ручницею кон'юнктури світового ринку, яка є дуже непостійною.

По-друге, можна констатувати, що через недостатній розвиток комерційного кредиту і ринку цінних паперів загалом дієвість впливу такого важливого важеля реалізації монетаристських за­ходів у грошово-кредитній сфері, як облікова ставка в Україні, не Дуже висока. Так, якщо починаючи з 2000 по 2003 р. включно облікова ставка знизилась з 27 % до 7 %, тобто майже в чотири рази, то середньозважена ставка комерційних банків за кредита­ми, які вони надають суб'єктам господарювання, знизилася з 37,2 % у 2000 р. до 18 % у 2003 р. Це означає, що взята на озбро­єння на даному етапі розвитку нашої держави експансіоністська модель не спрацьовує на належному рівні. Як наслідок, кредити комерційних банків залишаються дорогими, що стримує розви­ток кредитних відносин, а відтак, і економіки в цілому.

По-третє, у період з 2003 по 2010 pp. держава зазнаватиме ве­личезних витрат з погашення раніше реструктуризованих зовні­шніх боргових зобов'язань. Щорічні платежі коливатимуться в межах 2,1—2,6 млрд дол., а це майже третина Державного бю­джету України. Зрозуміло, що розраховуючись із зовнішніми бо­ргами, Уряд буде змушений через Національний банк скуповува­ти валюту, а ці валютні інтервенції неодмінно посилять надходження в обіг гривні по каналах валютного ринку.

По-четверте, загрозливою є й тенденція щодо зростання зов­нішньої заборгованості. Якщо не брати до уваги уряд В. А. Ющенка, який у своїй програмі вперше серед усіх попере­дніх урядів увів мораторій на зростання зовнішньої заборговано­сті на рівні 12,5 млрд дол. станом на 01.10.2001 р. і в реальній практиці до цього періоду скоротив його до 10 млрд дол., то на­ступні уряди суттєво (до 14 млрд дол.) збільшили зовнішню за­боргованість. Курс на нові запозичення є дуже небезпечним для нашої держави, адже це створює загрозливу ситуацію для грошо­вого ринку та для всієї економіки в цілому.

По-п'яте, слабкий розвиток ринку цінних паперів не дає змо­гу повною мірою використати його як суттєвий важіль змен­шення тиску зростаючої грошової маси на грошовий ринок че­рез валютний ринок. І хоч НБУ вдається до розширення спектру інструментів, що спрямовані на пом'якшення цієї ситу­ації (використання депозитних сертифікатів Національного ба­нку України, поширення операцій РЕПО, поширення операцій з продажу процентних облігацій внутрішньої державної позики і т. ін.), їх ефективність досить низька. Непрямим доказом слаб­кої дієвості названих інструментів є те, що інфляція вже у 2003 р. досягла 108,2%) при запланованих на весь рік 106%, а у 2007 p.-116,6%.

Варто зауважити, що політика, спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків, хоч і приводить до збі­льшення обсягів виробництва і певного зменшення безробіття, у більш віддаленій перспективі через помітне збільшення грошової маси може викликати значну інфляцію. Перші загрозливі ознаки цього вже мають місце. Так, за 2003 р. грошова база зросла до 40,1 млрд грн при запланованих 35—37 млрд грн, а грошова маса склала 95 млрд грн при запланованих 72—78 млрд грн. Уже в 2004 році інфляція склала 12,3 % при запланованих на рік 6—7 % для посилення інфляційних процесів не є єдиним можливим нас­лідком. За ним може розпочатись відплив іноземного капіталу з країни, зростання імпорту, і як наслідок — поява негативного са­льдо платіжного балансу. Усе це говорить про те, що при розро­бці й реалізації кредитно-грошової політики Національним бан­ком України необхідно дуже ретельно враховувати як позитивні, так і негативні наслідки експансіоністської політики і не робити акцент тільки на забезпеченні максимально можливих темпів зростання ВВП.

Таким чином, можна констатувати, що грошово-кредитна по­літика Національного банку України в розробці й реалізації відповідних заходів є надзвичайно складною. В той же час ця полі­тика відіграє велику роль в організації функціонування ринкової економіки і забезпеченні динамічного економічного зростання нашої держави.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Грошово-кредитна політика Національного банку України:

  1. Грошово-кредитна політика Національного банку України та її роль у стабілізації економіки України
  2. 7.6. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД У СВІТЛІ МОНЕТАРИСТСЬКОЇ ТЕОРІЇ
  3. Грошово-кредитна політика україни в перехідний період у світлі монетаристської теорії
  4. Створення, статус, принципи організації та функціонування Національного банку України
  5. 7.2. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти
  6. ТЕМА 7. Механізм формування пропозиції грошей та грошово-кредитна політика
  7. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти
  8. 4.5. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА, ЇЇ ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ
  9. Грошова політика України у світлі монетаризму
  10. МОДУЛЬ 2. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МОДЕЛІ ПОБУДОВИ ВАЛЮТНИХ СИСТЕМ, ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
  11. Основні аспекти грошово-кредитної політики України у світі сучасних монетарних теорій
  12. 4.4. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ І МІСЦЕ В НЬОМУ ФІСКАЛЬНО-БЮДЖЕТНОЇ ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ
  13. Державне регулювання грошового обороту та місце в ньому фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики
  14. 2.5. Етнонаціональні відносини й національна політика
  15. 4.3.3. Етнонаціональна політика та національно-державне будівництво
  16. 5.5. Національна безпека і національні інтереси України
  17. Походження центральних банків. Національний банк України
  18. 2.11.5. Україна в міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та завдання
  19. Механізм зміни маси грошей в обороті. Грошово-кредитний мультиплікатор
  20. 2.7. МЕХАНІЗМ ЗМІНИ МАСИ ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. ГРОШОВО-КРЕДИТНИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР