<<
>>

Дж. Кейнс і його внесок у кількісну теорію грошей. Монетаризм як сучасний напрямок розвитку кількісної теорії

Вагомий внесок у розвиток кількісної теорії грошей вніс Дж. Кейнс. На відміну від представників класичного напрямку кількісної теорії грошей, для яких гроші були лише нейтральни­ми посередниками в обміні і не відігравали самостійної ролі, для Дж.

Кейнса гроші виступають важливим елементом в організації суспільного виробництва. Збільшення грошової маси спричиняє збільшення кредитних ресурсів, що, у свою чергу, призводить до зменшення відсотка і тим самим сприяє зростанню інвестицій та зменшенню безробіття.

Це загальна система зв'язків у суспільному виробництві. Сам же механізм їх реалізації значно складніший і залежить від поведінки господарюючого суб'єкта, яка визначається його мотивацією. Остання виступає у трьох формах: формі трансакційного мотиву, мотиву обачливості і спекулятивного мотиву. Трансакційний мотив полягає в необхідності витрати грошей на поточні потреби як спо­живчого, так і виробничого характеру. Мотив обачливості пов'язаний з необхідністю мати наявний грошовий резерв на випа­док зміни кон'юнктури ринку. Спекулятивний мотив реалізує намір власника грошей заробити безпосередньо на використанні самих грошей. Виділення цієї мотивації є суттєвим внеском Дж. Кейнса в розробку кількісної теорії грошей. Слід зазначити, що мотив обач­ливості, по суті, є трансакційним мотивом, бо нагромадження пев­ної суми грошей призначено бути резервом на випадок зміни кон'юнктури ринку, коли, наприклад, сировина чи інші елементи капіталу подорожчають. Отже, трансакційний мотив, хіба що відо­бражає непостійний стан ринку, в умовах якого він і реалізується. Інша справа зі спекулятивним мотивом. Визначаючи нову форму мотивації господарюючого суб'єкта, Дж. Кейнс пов'язує реалізацію цього мотиву з ціною фінансових активів (акцій, облігацій тощо). Зростання ціни фінансових активів посилює відповідну мотивацію суб'єкта і навпаки.

Таким чином, кожен із названих мотивів за умови їх зростан­ня збільшує пропозицію грошей в обігу і натомість веде до зни­ження відсоткової ставки за кредитами, що, у свою чергу, сприяє посиленню інвестиційного процесу і врешті-решт веде до зрос­тання масштабів суспільного виробництва і зменшення безробіт­тя.

При зниженні мотивації з боку суб'єкта господарювання си­туація змінюється на протилежну.

Проте Дж. Кейнс не спрощував ситуацію з дією тих чинників, які впливають на норму відсотка. За його висновками, населення частину багатства схильне втримувати у себе саме в грошовій формі. Це найбільш динамічна й ліквідна форма багатства, тому за певних умов суб'єкт намагається надати багатству грошової форми і не розлучатися з нею. Адже гроші — це така форма ба­гатства, що має суттєві переваги порівняно з іншими формами. Головну з переваг Дж. Кейнс називає «перевагою ліквідності», а сама ця особливість залежить перш за все від психології насе­лення і тому є психологічним феноменом. Зростання бажання віддати перевагу ліквідності зменшує кількість грошей в обігу і тим самим веде до зростання відсотка за кредитами. Останнє ви­кликає низку певних дій господарюючого суб'єкта. Ці дії врешті-решт приводять до зменшення інвестиційної активності в суспі­льному виробництві.

Таким чином, Дж. Кейнс значно глибше, ніж його попередни­ки, розглядає механізм взаємозв'язку між грошовою масою і змі­нами в суспільному виробництві. Головним елементом цього ме­ханізму стає відсоток, при зменшенні якого інвестиційна активність зростає і суспільне виробництво пожвавлюється. На рівень відсотка, у свою чергу, впливає грошова маса: чим більша ця маса, тим нижчий відсоток. Але просте збільшення грошової маси може й не спричиняти таких наслідків, бо на зменшення відсотка впливає не тільки збільшення грошової маси в обігу. Останнє, з одного боку, залежить від обумовленого психологією населення бажання утримати готівку в себе. З другого боку, це залежить від напрямку змін у мотивації суб'єкта господарювання щодо конкретного використання своїх касових залишків. При зростанні доходів його трансакційний мотив і мотив обачливості посилюються. Те саме стосується і спекулятивного мотиву, але він не є прямою функцією доходу, як перші два мотиви, а висту­пає функцією від дохідності (відсотка) за фінансовими активами (акціями, облігаціями тощо).

Дія названих вище чинників, які впливають (у протилежних напрямках) на відсоток за кредитами, веде до встановлення пев­ної рівноваги на грошовому ринку, і вже вона врешті-решт ви­значає певну спрямованість розвитку суспільного виробництва.

Становлення теорії державного регулювання Дж. Кейнса і її складової — кейнсіанського варіанта кількісної теорії грошей — відбулося в умовах падіння виробництва в розвинених країнах Заходу, посилення кризових явищ і безробіття. Головною метою був пошук шляхів виходу з кризи, шляхів пожвавлення суспіль­ного виробництва. Цей вихід, згідно з теорією Дж. Кейнса, пов'язаний зі зменшенням відсотка за кредитами і посиленням на цій основі інвестиційної активності в суспільстві. У свою чергу, зменшення відсотка було наслідком здешевлення грошей у зв'язку зі збільшенням їх маси. Саме на цих основних принципо­вих постулатах базувались практичні рекомендації великого англійського економіста і вони призвели до вагомих позитивних на­слідків. Реалізація низки урядових програм, побудованих на кейнсіанських постулатах, у таких країнах, як США, Німеччина, Великобританія, Швеція і багатьох інших, призвела до суттєвого піднесення суспільного виробництва і подолання або приборкан­ня багатьох негативних явищ, що супроводжували суспільне ви­робництво у першій половині минулого століття.

Але кейнсіанство в цілому і зокрема його тлумачення кількіс­ної теорії грошей мали й певні негативні наслідки. Одним із них стало неминуче зростання інфляції, бо масоване збільшення гро­шової маси не могло не призвести до цього наслідку. Однак це не зменшує великого внеску Дж. Кейнса у розвиток кількісної тео­рії, а також не відкидає того факту, що кейнсіанство стало чи не першим напрямком розвитку економічної теорії, який було з ве­ликим успіхом використано у практиці суспільного виробництва багатьох країн.

Кейнсіанство від самого початку зазнало гострої критики з боку тих, хто виступив проти втручання держави в економіку. На базі цих критичних виступів сформувалася нова течія в економі­чній теорії — монетаризм. Свою назву ця теорія отримала через те, що в основу всіх практичних дій щодо її застосування в прак­тиці було покладено використання кредитно-грошових важелів.

Монетаризм з'явився на тлі кризи кейнсіанських концепцій державного регулювання, а саме у США в середині минулого століття. Найбільш відомими теоретиками його були М. Фрідмен (народився в 1912 р.), А. Шварц, А. Мельцер. Саме вони започат­кували цей напрямок у розвитку економічної теорії, який ще на­зивають Чиказькою школою, бо частина представників монета­ризму, і зокрема М. Фрідмен, працювали в чиказькому університеті. У 1956 р. вийшла книга М. Фрідмена «Вивчення кі­лькісної теорії грошей».

Термін «монетаризм» не має однозначного тлумачення, але в основі цього напрямку лежить кількісна теорія грошей. Сам М. Фрідмен писав: «Те, що ми звикли називати кількісною теорі­єю грошей... тепер зветься монетаризмом» (Цит. по Гальчинський А. Теорія грошей. — К., 1998. — С 46).

Проте слід зазначити, що монетаризм як сучасна теорія нау­кової думки не міг обмежитись тільки вузьким колом питань су­то кількісної теорії грошей. У своєму розвитку він неминуче втя­гнув до своєї орбіти і фундаментальні проблеми суспільного виробництва. Отже, у сучасному вигляді монетаризм містить дві визначальні та неодмінні ознаки: кількісну теорію грошей і спе­цифічну теорію відтворення. Докорінну особливість відтворювального процесу представники монетаризму вбачають у тому, що сучасна ринкова економіка є самодостатнім збалансованим гос­подарством. Це принципово відрізняє монетаристів від тих же кейнсіанців, для яких основним методологічним постулатом за­лишається теза про наявність внутрішніх структурних супереч­ностей, притаманних ринковій економіці як такій. Для монетаристів основним протиріччям у розвитку економіки є протиріччя між динамікою розвитку виробництва і грошовою масою, що знаходиться в обігу. Досягнення оптимального співвідношення між виробництвом і грошовою масою, що його обслуговує, — це і є головна практична мета монетаризму, бо саме оптимізація цього співвідношення виступає визначальним чинником забезпе­чення розвитку суспільного виробництва.

Слід зауважити, що перші п'ятнадцять років монетаризм не набув визнання. Причина в тому, що розвинені країни пережива­ли період піднесення, і панівною була кейнсіанська теорія. Через це теорія монетаризму склалась як ідеологія невтручання держа­ви в ринкові процеси. «Мінімум держави в економіці» — це про­відне гасло М. Фрідмена відображає головну тезу цього напрям­ку економічної думки.

Монетаристи виходять з того, що вільний ринок дає можли­вість забезпечити макроекономічну стабільність. У цій площині лежить головний недолік монетаризму, для якого сфера утворення додаткової вартості, тобто сфера виробничого відтворення, зали­шається поза увагою. Вирішальним важелем забезпечення рівно­ваги виступає гнучкість, а по суті максимальна свобода цін і заро­бітної плати. На їх думку, кейнсіанство, заохочуючи втручання держави в регулювання цін (наприклад у сільському господарстві), установлення мінімальних ставок заробітної плати, антимонопольне законодавство, активну податкову політику тощо, створює перепони для ефективної організації функціонування підприємств і тим самим призводить до посилення циклічних коливань.

Монетаризм має певні особливості. Його основні постулати як економічної теорії зводяться до такого:

• головним важелем, який впливає на такі макроекономічні показники, як рівень виробництва, цін та зайнятості, є гроші;

• швидкість обігу грошей монетаристи розглядають як вели­чину змінну. Параметри цієї змінної, на їх думку, передбачувані, а в ролі чинників, які впливають на швидкість обігу грошей, вони називають ставку відсотка і темп інфляції;

• механізм взаємодії грошової маси й суспільного виробницт­ва полягає в грошовій пропозиції. Збільшення грошей в обігу призводить до бажання населення витратити ці «зайві» гроші. Отже, зростає сукупний попит населення на всі види активів (як

реальних, так і фінансових), а це призводить до збільшення обся­гів виробленої продукції;

• виступаючи проти практики бюджетного дефіциту і його покриття за рахунок державних позик, вони стверджують, що держава через продаж облігацій створює конкуренцію підприєм­цям у боротьбі за отримання фондів і тим самим позбавляє їх можливостей збільшити інвестиції. Механізм такий: держава підвищує попит на гроші, а це спричиняє зростання процентної ставки, і відтак, зменшення приватних капіталовкладень. Вихо­дом тут, на їх думку, має стати створення нових грошей для по­криття бюджетного дефіциту;

• грошова пропозиція повинна бути обмеженою і коливатися в межах 3—5 % на рік (грошове правило М. Фрідмена). Такий висновок монетаристи роблять на підставі того, що середній темп виробництва для країни в довгостроковому періоді стано­вить 3 % і тому зростання грошової маси в межах 3—5 % є най­більш оптимальним. В основу висновку про необхідність зрос­тання грошової маси монетаристи кладуть тезу про те, що збільшення грошової маси позитивно впливає на зростання реа­льного обсягу виробництва. При цьому останнє в довгостроко­вому періоді зростає швидше, ніж зростає абсолютний рівень цін. Проте практика застосування цієї тези в окремих країнах, (ця практика отримала назву політики таргетування) зводиться до збільшення грошової маси залежно від таких макроекономічних показників, як ВВП і продуктивність суспільної праці. З огляду на це представники монетаризму в своїх останніх роботах про­понують постійно збільшувати грошову масу у обігу лише на 1-2 % вище від темпів зростання продуктивності праці.

Розглянуті вище фундаментальні положення монетаризму суттєво відрізняють їх теорію від кейнсіанства в тій частині, де розглядається вплив грошей на зміну номінального і реального ВВП. У Дж. Кейнса вплив грошового обігу на зміни у випуску продукції і в зайнятості населення опосередкований зміною відсотка, який, у свою чергу, че­рез інвестиційні процеси впливає на обсяги суспільного виробництва. Що ж стосується монетариста, то, як це вже було зазначено, для них зміна грошової маси безпосередньо впливає на всі компоненти суку­пного попиту, а не тільки на інвестиції, а відтак, і на зміну номіналь­ного та реального ВВП.

Монетаризм як наукова теорія досить суттєво відрізняється від монетаризму як певної економічної політики, що здійснює Держава. Спираючись на основні теоретичні положення монета­ризму як теорії, монетаристська політика, як і кейнсіанство, є політикою державного регулювання економіки. Але ця політика, що спрямована на створення найбільш сприятливих умов для за­безпечення економічної свободи господарюючих суб'єктів і ви­сокоефективної організації їх діяльності, реалізується, головним чином, за допомогою регулювання кредитно-грошових відносин. Ідеологічно монетаризм спрямований не стільки на економічне зростання, скільки на забезпечення економічної стабільності.

Яскравим прикладом практики монетаризму можна назвати політику, яку у 80-ті pp. минулого століття провадив президент США Р. Рейган. Він суттєво зменшив податки на корпорації, що дало їм, за деякими підрахунками близько, 750 млрд дол. Водно­час було здійснено скорочення державного апарату на 100 тис. чоловік. Активно відходячи від рецептів кейнсіанства, яке вже на початок 80-х pp. себе вичерпало, адміністрація Р. Рейгана скоро­тила соціальні програми. Тільки за перші чотири роки правління Рейгана соціальні програми було скорочено на 120 млрд дол. Усе це призвело до значного зростання промислового виробництва, темпи якого піднялись із 7,3 % у 1982 р. до +6,0 в 1983 р. і 11,5 % у 1984 р. Проте слід зауважити, що хоча монетаризм і став прак­тикою більшості розвинених країн світу, однак ефективність за­стосування цієї теорії не скрізь висока. Це пов'язано як з недолі­ками організації втілення цієї економічної теорії в практику суспільного виробництва, так і з певними вадами самої теорії. Останнє, як зазначено вище, пов'язано з певним ігноруванням в аналізі саме сфери безпосереднього виробництва і з тим, що мо­нетаризм у центр уваги ставить досягнення стабільності функці­онування економіки на основі забезпечення максимальної свобо­ди підприємницької діяльності і залишає поза увагою проблеми економічного зростання.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Дж. Кейнс і його внесок у кількісну теорію грошей. Монетаризм як сучасний напрямок розвитку кількісної теорії:

  1. Внесок Дж. М. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей
  2. 7.3. ВНЕСОК Дж. М. КЕЙНСА У РОЗВИТОК КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ
  3. 9.2. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії
  4. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії
  5. 7.4. СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ ЯК НАПРЯМ РОЗВИТКУ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ
  6. КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ
  7. КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ
  8. КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ
  9. КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ
  10. Загальні методологічні основи кількісної теорії грошей
  11. 7.2. НЕОКЛАСИЧНИЙ ВАРІАНТ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ