<<
>>

Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку

Надзвичайно важлива роль банків у системі організації суспільного виробництва і в забезпеченні державного регулю­вання економіки вимагає постійного розвитку всієї банківської системи і забезпечення стабільності її функціонування.

Досяг­нення цієї мети потребує регулярного контролю за їх діяльністю з боку центрального банку. Цей контроль, як і регулювання дія­льності комерційних банків, в умовах розвиненої ринкової еко­номіки забезпечується, головним чином, за допомогою економі­чних важелів, хоча це й не виключає використання суто адміністративних методів.

Регулювання діяльності комерційних банків з боку централь­ного банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Проте організація контролю за банківськими устано­вами має суттєві відмінності залежно від країни, особливостей її банківської системи, рівня розвитку ринкових відносин тощо. Наприклад, у США центральний банк здійснює такий контроль разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів та Службою контролю грошового обігу.

В Україні організаційно цю роботу здійснює Управління з ба­нківського нагляду НБУ і його регіональні відділення. Зменшення ризиків пов'язано з такими заходами з боку НБУ, як процеду­ра реєстрації банків, видача їм ліцензій на здійснення окремих операцій, проведення аудиторських перевірок тощо.

Головна мета цього нагляду полягає в забезпеченні стабільно­сті всієї банківської системи і в захисті інтересів вкладників. Усі заходи, які здійснює в цьому напрямку НБУ можна звести до зменшення ризиків, які, як правило, поділяють на внутрішні і зо­внішні.

До внутрішніх слід зарахувати ризики, пов'язані з людським фактором (рівень кваліфікації працівників банку, дисципліна то­що), з технічними умовами організації банківської справи (наяв­ність, надійність і ступінь ефективності матеріально-технічних засобів), з рівнем організації роботи банківських відділів (бухга­лтерського, безпеки, зв'язку та ін.)

До зовнішніх ризиків слід зарахувати такі:

— кредитний ризик, що полягає в можливості неповернення кредиту;

— процентний ризик, пов'язаний з недоотриманням або з не­отриманням плати за наданий кредит;

— валютний ризик, який означає втрати банку від несприят­ливої для нього зміни валютного курсу;

— ризик ліквідності, що означає неможливість банку в повно­му обсязі забезпечити вимоги своїх клієнтів;

— ризик за операціями з цінними паперами, що знаходить свій вираз у можливості втрат банку у зв'язку з несприятливою зміною курсу цінних паперів, які є у власності комерційного банку.

Контроль за зовнішніми ризиками НБУ здійснює шляхом реа­лізації цілої низки заходів. До найбільш поширених і системати­чних слід зарахувати:

· щомісячну звітність комерційних банків перед НБУ щодо портфеля цінних паперів, ризику процентної ставки, валюти і ва­лютної позиції;

· надання відомостей про наслідки зовнішнього аудиту;

· вимога НБУ надати іншу інформацію, навіть ту, що стано­вить банківську або комерційну таємницю.

Найбільш суттєві моменти контролю за функціонуванням ба­нківської системи сконцентровано в економічних нормативах, установлюваних центральним банком стосовно комерційних ба­нків, які є, як правило, обов'язковими для останніх. Розглянемо ці нормативи стосовно до банківської системи України.

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську дія­льність» Національний банк України встановив низку нормати­вів, обов'язкових для всіх комерційних банків. Найбільш важливі з них містять:

— мінімальний розмір статутного фонду комерційного банку;

— мінімальний розмір обов'язкових резервів, що депонуються в НБУ;

— достатність капіталу банку;

— ліквідність балансу банку;

— максимальний рівень ризику на одного позичальника;

— мінімальний розмір резервів комерційного банку.

Мета встановлення нормативів і контролю за ними полягає в тому, щоб забезпечити фінансову стабільність банків, а відтак, і захистити інтереси вкладників.

Подальший розвиток банківської системи нашої держави знайшов своє відображення у прийнятті нової редакції Закону України «Про банки та банківську діяльність», а разом з нею і нових нормативів. З початку 2002 р. введено такі нормативи:

I. Нормативи капіталу:

• мінімальний розмір регулятивного капіталу, що являє собою базу для розрахунків економічних нормативів банку і включає як основний (1-го рівня), так і додатковий (2-го рівня) капітал;

• адекватність регулятивного капіталу;

• адекватність основного капіталу.

II. Нормативи ліквідності:

• миттєвої ліквідності;

• поточної ліквідності;

• короткострокової ліквідності.

III. Нормативи кредитного ризику та інвестування:

• максимальний розмір ризику на одного контрагента;

• норматив великих кредитних ризиків;

• максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру;

• максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій і поручи­тельств, наданих інсайдерам;

• інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

• норматив загальної суми інвестування;

• норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валю­тної позиції банку.

Встановлені нормативи регулярно контролюються НБУ і в ра­зі їх відхилення до банків застосовуються методи економічного та адміністративного впливу.

У сукупності обов'язкових нормативів висхідними виступає норматив регулятивного капіталу. З метою забезпечення стійкос­ті комерційних банків і можливості покриття збитків у випадку непередбачених обставин Національний банк України встанов­лює для всіх комерційних банків мінімальний розмір статутного капіталу. Його розмір виражено у євровалюті, введеній з 1999 р. більшістю країн членів Європейського союзу. Розмір мінімаль­ного регулятивного капіталу диференційований за банками зале­жно від виду банку та терміну його дії з моменту заснування.

Так, НБУ встановив мінімальні розміри регулятивного капіта­лу на 2003—2007 pp. з розбиттям за кожним роком і залежно від виду банку. Ці нормативи наведено в табл. 11.1.

Що ж до новостворених банків, то для них встановлено такі самі нормативи регулятивного капіталу, але мінімальний розмір, який існує для діючих банків на 17.01.2003 р., для них є мініма­льним розміром першого року існування. Нормативів, установ­лених для діючих банків на 01.01.2007 p., вони повинні досягти на п'ятий рік свого існування.

Таблиця 11.1

МІНІМАЛЬНИЙ РОЗМІР РЕГУЛЯТИВНОГО КАПІТАЛУ ДІЮЧИХ БАНКІВ

Вид банку Капітал на дату формування, тис. євро
17.01.2003 01.01.2004 01.01.2005 01.01.2006 01.01.2007
Місцевий кооперативний 1000 1150 1300 1400 1500
Регіональний, у т.
ч. спеціалізова­ний, ощадний і іпотечний
3000 3500 4000 4500 5000
Межрегіональний, у т. ч. спеціалізо­ваний інвестиційний і розрахунко­вий (кліринговий), центральний коо­перативний 5000 5500 6000 7000 8000

До складу регулятивного капіталу банку входить як основний капітал, що включає статутний фонд банку й інші фонди, створювані банком за рахунок свого прибутку, так і додатковий капі­тал, що перебуває у вигляді резервів для покриття кредитних і валютних ризиків, а також резервів, утворених за рахунок пере­оцінки фіксованих активів банку. Встановлення високого мініма­льного рівня регулятивного капіталу і досить жорсткого графіка його зростання в середньому в 1,5 раза за п'ять років відбиває намагання НБУ посилити рівень капіталізації банківської систе­ми. На початок 2008 р. він залишався ще дуже низьким і стано­вив у цілому близько 8 % від ВВП.

Активи банку — це сукупність розміщених банком коштів. Вони подані різними за призначенням елементами. У числі структурних ланок: каса і прирівняні до неї кошти, будинки і спору­ди, різні кредити і т. ін. Усі ці активи розрізнюються між собою ступенем ліквідності, тобто ступенем здатності перетворюватись на грошову форму, а значить і ступенем ризику. Тому у світовій практиці при визначенні коефіцієнта платоспроможності банку активи банку визначають з урахуванням ступеня ризику за кож­ним видом активів.

Національний банк України з огляду на ступінь ризикованості активів комерційних банків виокремлює чотири групи активів. У першу групу входять, наприклад, такі види активів, як каса і прирівняні до неї кошти; кошти комерційних банків, що знаходяться на кореспондентських рахунках у Національному банку та в ін­ших комерційних банках, і деякі інші активи.

У другу групу вхо­дять кошти на рахунках в іноземних банках, кредити, гарантовані іншими банками, і подібні до них за ступенем ризикованості ак­тиви. У третю групу ввійшли такі активи, як будинки і споруди, а також кредити під заставу майна, страхування, гарантію або по­ручительство інших підприємств, організацій і установ.

Четверта група включає значний перелік активів, найбільш характерними з яких виступають кредити без забезпечення, дебітори банку й інші подібні до них за ризикованістю активи.

Для кожної групи активів установлено коефіцієнт ризику. За першою групою він буде найменший (нульовий), а за останньою — найвищий. Під час визначення суми всіх активів банку складові елементи цих активів зважуються на відповідний коефіцієнт ри­зику.

У кожній країні встановлюється свій показник платоспромо­жності банку, але зазвичай він знаходиться в межах від 4 до 8 %. В Україні мінімально припустиме значення даного коефіцієнта становить 8 %. Це означає, що перевищення активів банку, зва­жених з урахуванням ризику, не повинно перевищувати власний капітал банку більше ніж у 12,5 разів. Розглянемо це на конкрет­ному прикладі.

Припустимо, що комерційний банк має власний капітал (ос­новний і додатковий) у сумі 24 млн грн, а розмір його активів, з урахуванням встановленого коефіцієнта ризику за його окреми­ми видами, становить 300 млн грн. Тоді коефіцієнт платоспро­можності банку дорівнює:

а це означає, що розмір активів більший від власного капіталу банку в (300 : 24) = 12,5 раза.

Оскільки банк не може мати показника платоспроможності, нижче 8 %, то збільшення активних операцій банку в нашому випадку може бути досягнуто тільки за умови збільшення влас­ного капіталу банку. Якщо ж розмір активів не зміниться, то під­вищення власного капіталу банку, наприклад у 1,5 раза (до 36 млн грн) змінить показник платоспроможності банку до 12 % :

Способи збільшення власного капіталу різні.

Найчастіше ко­мерційні банки використовують випуск акцій або капіталізацію отриманого прибутку.

До числа обов'язкових нормативів належать і показники лік­відності. Вони розраховуються з метою забезпечення оптималь­ного співвідношення між досягненням високої прибутковості операцій і одночасної підтримки безпечного для банку рівня лік­відності його активів.

Розрізнюють кілька показників ліквідності, що відображають різні особливості співвідношення між зобов'язаннями банку і йо­го активами. Так, показник миттєвої ліквідності є особливим ко­ефіцієнтом, що визначається за формулою:

де К[ — коефіцієнт миттєвої ліквідності; О — зобов'язання банку до запитання, зобов'язання терміном до 1 місяця, кредиторська за­боргованість перед клієнтами, а також гарантії та поручительства банку на термін до 1 місяця; А — активи банку, представлені: гро­шима в касі банку, у тому числі в іноземній валюті; залишками на рахунках банку в НБУ; кредитами з терміном погашення до 1 міся­ця і коштами, вкладеними в цінні папери.

Показник миттєвої ліквідності не повинен перевищувати 1,0. Він означає, що сума зобов'язань банку, які взяті комерційним ба­нком до запитання або на дуже короткий термін (до 1 місяця), не повинні перевищувати активи банку, що можуть миттєво, у той же момент або в термін до 1 місяця, бути перетворені на готівку.

Поряд із цим нормативом для комерційних банків установ­люються й показники поточної ліквідності та короткострокової ліквідності.

Нормативи ліквідності виступають важливим елементом кон­тролю за діяльністю банку і стимулюють комерційні банки до досягнення, з одного боку, максимальної прибутковості своїх операцій, а з іншого — до підтримки на безпечному для банку рівні ліквідності своїх активів.

Діяльність комерційних банків постійно пов'язана з ризиком. Тож необхідно враховувати ці ризики і розробляти нормативи за їх видами. Сам комерційний банк має певну систему показників ризику. До них належать, наприклад, максимальний розмір отри­маних міжбанківських позик, максимальний розмір кредитів, га­рантій і поручительств, наданих інсайдерам, та ін.

Розглянуті економічні нормативи достатньо жорстко фіксова­ні, і їхня зміна чітко прогнозована в силу їхнього обмежувального характеру. Останнє знаходить свій вираз у тому, що ці показ­ники, як правило, встановлюють певний поріг, наприклад мінімальний розмір регулятивного капіталу, перевищення якого тільки зміцнює комерційний банк. Те ж саме можна сказати і про нормативи, що встановлюють верхню межу, з тією тільки різни­цею, що тут банк зацікавлений у його зменшенні (наприклад по­казник поточної ліквідності). Передбачуваність змін цих показ­ників обумовлена прагненням поліпшити показники роботи банку.

Усі перелічені вище нормативи сфокусовані на діяльності само­го банку і забезпеченні його надійності та стійкості. Зміна даних нормативів, яку може здійснити Національний банк, буде спрямо­вана на зміцнення банків, а значить і банківської системи, а відтак, може викликати позитивні макроекономічні наслідки в економіці. Отже, можна зробити висновок про те, що й контрольні функції Національного банку України стосовно до комерційних банків пев­ною мірою виступають і як непрямі важелі регулювання економіки.

До числа нормативних показників, передбачених Законом «Про банки та банківську діяльність», належить і показник нор­ми обов'язкових резервів. Однак він відрізняється від усіх попе­редніх тим, що його регулювальна природа більш складна. Вона пов'язана не стільки зі впливом на стан справ у конкретному ба­нку, скільки зі впливом банківської системи в цілому на економічне життя суспільства.

За попередні роки норма обов'язкових резервів, як, до речі, і визначення бази її нарахування, постійно змінювалися. Але визначальним напрямом змін стало помітне зменшення цієї норми, що однозначно свідчить про спрямованість політики НБУ на ак­тивізацію інвестиційного процесу в економіці, тому що він ви­значається банківським кредитуванням.

Розглядаючи регулювальний характер дій Національного бан­ку України, слід відзначити й те, що ця діяльність не може бути обмежена тільки її впливом на сучасний стан банківської систе­ми і на вирішення поточних проблем в економіці. Центральному банку нашої держави необхідно зосередити свої зусилля і на ви­рішенні стратегічних питань, які постають перед Україною з огляду на процеси глобалізації і на зміну місця нашої Батьківщи­ни у світовому господарстві.

Як відомо, вступ України до Світової організації торгівлі в 2008 р. став подією, яка розкриває перед Україною великі перспективи. Але це вимагає рішучих і добре продуманих дій, спрямованих на пристосування вітчизняної банківської системи до нових умов. Серед найбільш актуальних проблем у цій площині слід назвати такі.

По-перше, реорганізація банківської системи в напрямі, який би забезпечив її існування в умовах інтенсивної лібералізації фі­нансових ринків.

По-друге, підвищення рівня конкурентоспроможності наших банків. Це означає, що слід вирішувати такі нагальні проблеми, як підвищення рівня капіталізації банків, зменшення середньо­зваженої ставки за кредитами для безпосереднього позичальника, суттєве зменшення рівня ризиків при здійсненні окремих банків­ських операцій. Вирішення цих завдань допоможе нашим банкам більш впевнено почувати себе в новому, досить жорсткому кон­курентному середовищі, яке є реальністю для наших банків у зв'язку зі вступом України до Світової організації торгівлі.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку:

  1. Загальна характеристика операцій банку. Пасивні та активні операції комерційних банків
  2. ТЕМА 14. Теоретичні засади діяльності комерційних банків
  3. Основи організації діяльності комерційних банків
  4. Основи організації та специфіка діяльності окремих видів комерційних банків
  5. 12.3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
  6. Поняття, функції, типи та правова основа діяльності комерційних банків в Україні
  7. 15.2. Контроль та аудит у центральному банку
  8. 11.2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ
  9. Роль, значення та організація діяльності центральних банків
  10. Ресурси комерційного банку
  11. 14.2. Операції комерційних банків, їх класифікація та загальна характеристика