Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжнародна національна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй (ООН)

МВФ засновано в 1944 році згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції, де зібралися представники 44 держав.

МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 року у складі 39 країн.

У своїй діяльності МВФ керується статутом, відомим під назвою статті угоди МВФ (статті). Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних ресурсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів своїм членам на реорганізацію економіки, на ліквідацію валют­них обмежень, організацію консультативної допомоги.

Таким чином, з одного боку, МВФ є своєрідним аналітичним центром, який бере на себе функцію радника щодо вибору здорової економічної політики в державі заради відвернення кризових ситуацій. З другого боку, МВФ виступає як фонд, ресурси якого можуть надаватися державам- членам, якщо у них виникає така потреба у тимчасовому зовнішньому фінансуванні.

Сьогодні членами МВФ є 181 країна. Кожна країна-учасниця, всту­паючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається вста­новленою квотою. Розміри квоти визначаються на основі питомої ваги країни в світовій економіці. Ця квота переглядається кожні 5 років. Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то, по-перше, його ресурси переважно складаються із внесків країн-членів, по-друге, стосовно квот визначається "вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота країн-членів МВФ з моменту набуття чинності Кінгстонської валютної системи складається з 22,7% - у вільно конвертованій валюті й 77,3 % у національній валюті.

Квота України наприкінці 1992 року становила 0,7 %. Щодо цієї квоти вступний внесок для України було визначено в розмірі 911 млн. дол. США. Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури • Світового банку.

У 1947 році основний капітал МВФ становив 7,7 млрд. дол. США. Нині оплачений капітал сягає 297 млрд. дол. США. Із цієї суми 2/3 належить промислово розвинутим країнам і лише 1/3 - країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду.

Країна, що потребує позики, повинна скоординувати свою політику з рекомендаціями МВФ, у яких закладені критерії, обов'язкові для виконання, а саме: >макроекономічна політика має бути спрямована на забезпечення активного сальдо платіжного балансу; >активна подат­кова політика; >стабілізація грошового обігу; > забезпечення стабіль­ності політичної влади; Забезпечення бездефіцитності державного бюджету завдяки скороченню невиправданих державних витрат і стримування інфляції тощо. Також країни-члени повинні подавати МВФ інформацію про офіційні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки платіжного балансу, грошового обігу, закордонні інвестиції.

Фінансові ресурси МВФ надаються у Формі трьох модифікацій: регулярні, концесійні і спеціальні.

Регулярне фінансування поділяється на короткострокове і подов­жене.

Короткострокове або "стенд-бай "здійснюється в межах резервних угод строком на 12-18 місяців. Це фінансування надається траншами у 25 % квоти. Купівля валюти здійснюється на умовах 2-7 % щорічних. Викуп валюти має відбуватися через 5 років.

Подовжені угоди - укладаються строком на 3 роки. Викуп валюти має відбуватись не пізніше ніж через 10 років. Вони спрямовані на підтримку економічних реформ у країнах-членах.

Концесійне фінансування призначене для найменш розвинутих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування подається на пільгових умовах під 0,5 % щорічних з виплатою боргу через 10 років.

Спеціальне (пільгове) фінансування надається у зв'язку з надзви­чайними обставинами: стихійне лихо, соціальні революції тощо. Для такого виду фінансування створені спеціальні фонди. Спеціальне фінансування здійснюється також з урахуванням труднощів перехідного періоду в економіці (у країнах колишнього СРСР та Східної Європи).

Якщо МВФ вважатиме, що країна використовує кредит з метою, що не відповідає цілям Фонду або не використовує його умов, він може обмежити або повністю позбавити її права користуватися ресурсами МВФ.

Досвід і перспективи співпраці України і Міжнародного валют­ного фонду.

Україна стала членом Міжнародного валютного фонду після підпи­сання міністром фінансів Г. П'ятаченком 3 вересня 1992 р. Статуту МВФ. Цій події передувала значна підготовча робота, виконана Міні­стерством фінансів та Національним банком згідно із Законом України від 03.06.1992 р. № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій".

Згідно із зазначеним законом Міністерство фінансів України визначено фінансовим агентом, а Національний банк України - банком-депозитарієм будь-яких сум МВФ на території України.

Україна почала користуватися кредитами МВФ з 1994 року в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів і, на жаль, у значних розмірах.

Стосовно напрямів використання кредитів МВФ Україною слід зауважити, що значна частина цих коштів пішла на надання кредитів Міністерству фінансів і була використана для обслуговування зовнішнього боргу, фінансування дефіцитів платіжного і торговельного балансів, у тому числі - на закупівлю імпорту для багатьох сфер діяльності, включаючи паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство тощо.

Ще одним напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Допомога МВФ дала Україні змогу підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, запровадити конвертованість гривні за поточними операціями. Збіль­шення валютних резервів та їх високий рівень служать підтвердженням стабільності фінансової системи країни і підвищує рівень довіри до неї.

Співробітництво МВФ з Україною можна поділити на три основні етапи (табл. 12.1).

Перший свій кредит вона отримала на суму 763,1 млн. дол. США в рамках Механізму системних перетворень (МСП).

Мета цієї позики - надання фінансової підтримки економіці країн, що

Таблиця 12.1

Етапи співробітництва України з МВФ

Основні етапи кредитування Підсумки співробітництва
Перший етап

(1994-1995 pp.)

У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики на суму 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу
Другий етап

(1995-1998 pp.)

Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1935 млн. дол. США за трьома річними програмами "Стенд- бай". Головна мета цих кредитів - підтримка курсу національної валюти фінансування дефіциту платіжного балансу
Третій етап

(1998-2002 рр)

3 вересня 1998 р. Україна співпрацює з МВФ за трирічною програмою розширеного фінансування, якою передбачено надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 p. термін дії програми продовжено до вересня 2002 р.
Четвертий етап

(2003 - до теперішнього часу)

Питання вибору подальших форм співробітництва з МВФ має вирішуватись на основі нових підходів у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями, які передба­чають поступове перенесення центру ваги у співпраці з МВФ у площину без кредитних відносин, узгодження головних параметрів економічної політики.

переходили від централізованого планування до ринкової економіки, вона передбачала менше зобов'язань порівняно з іншими програмами. Однак, тривала гіперінфляція і значне падіння виробництва потребували рішучіших і систематичних заходів для досягнення макроекономічної стабільності.

Першу широкомасштабну програму стабілізації і реформ було започатковано в Україні за допомогою МВФ у жовтні 1994 року. Крім траншів, Фонд підтримав реформи однорічною програмою стенд-бай, ухваленою у квітні 1995 року. Завдяки їй Україна отримала майже 700 млн. доларів, або трохи більше половини ухваленого обсягу. В травні 1996 року схвалено іншу програму стенд-бай, фінансування за якою (обсягом 800 млн. доларів) отримано повністю. У рамках цієї програми у вересні 1996 року Україна здійснила грошову реформу та взяла зобов'язання дотримуватися вимог статті VIII Статуту МВФ щодо утримання від обмежень на виконання платежів за поточними зовнішніми операціями у валютній сфері. Третю програму стенд-бай ухвалено в серпні 1997 року. Україна отримала понад 200 млн. доларів (менше

половини ухваленого обсягу) ще до того, як її фіскальна позиція опинилася під інтенсивним тиском через високий рівень дефіциту бюджет та погіршення зовнішньої кон'юнктури. За великим рахунком, три програми стенд-бай поспіль полегшили справу економічної стабілізації. На початок 1998 року рівень інфляції скоротився до менш як 10% на рік, і спад виробництва майже припинився.

Водночас було очевидно, що ці здобутки є ще доволі хиткими, а довго­термінова стабілізація і стале зростання потребують упровадження глиб­ших структурних реформ. Ще в 1996 р. було започатковано переговори щодо більш довгострокової програми зі значним компонентом струк­турної реформи. Трирічну програму "Механізм розширеного фінан­сування" (ЕРР) остаточно схвалили у вересні 1998 року (в 2001-му строк дії ЕРР продовжено на рік), коли в Україні розпочалася важка фінансова криза, частково спричинена подіями в сусідній Росії. Із загальної суми фінансування (2,5 млрд. доларів) до закінчення дії програми 3 вересня 2002 року впродовж 1998-2001 pp. отримано близько 1,5 млрд. доларів. Проте масштабний та амбітний план структурних заходів за програмою було запроваджено лише частково - кілька разів її дію призупиняли.

Україна зобов'язалася оптимізувати оподаткування фізичних осіб, зменшити податковий тиск і, відповідно, скоротити статті витрат бюджету, прийняти нову редакцію Закону України "Про банки і банківську діяльність", приватизувати енергокомпанії, ліквідувати пільги для населення з оплати житлово-комунальних послуг, здійснити рекон­струкцію вугільної промисловості, АПК, провести адміністративну реформу, зменшити пільги з ПДВ, погасити заборгованість держави з ПДВ, знизити податок на експорт соняшнику.

Наша країна була близькою до виконання більшості вимог, закладених у програмі кредитування за МВФ. Було прийнято новий закон України "Про банки і банківську діяльність", Митний кодекс. Уряду Ющенка вдалося суттєво збільшити платежі в енергетиці й розпочати активну приватизацію енергокомпаній. Однак у подальшому економічні й адміністративні реформи були призупинені. Зупинився процес скасування пільг з ПДВ, збільшилась заборгованість щодо його повернення. Україна одержала трохи більше 2/3 запланованого обсягу коштів.

Попри окремі проблемні питання, показники макроекономічного розвитку України протягом 2000-2002 років значно поліпшилися: низький рівень інфляції, стабільне економічне зростання, суттєве позитивне сальдо рахунку поточних операцій, зростання обсягів міжнародних резервів. Успішна реструктуризація боргу перед офіційними та приватними кредиторами, проведена в 2000-2001 pp. у тісній співпраці з Фондом, вирівняла графік обслуговування українського зовнішнього боргу.

Україна отримала також важливу технічну допомогу МВФ. У подат­ково-бюджетному секторі допомога зосереджувалася на системі адмі­ністрування податків (включаючи адміністрування податку на додану вартість), запровадженні сучасного казначейства, систем управління боргом і соціального захисту. Головну увагу Фонд приділив створенню простих, прозорих та справедливих податкової і бюджетної систем з урахуванням міжнародного досвіду. Україна досягла важливого прогресу в галузі фіскального управління (особливо щодо впорядкування бюд­жетного процесу, контролю за видатками і скасування розрахунків у негрошовій формі). Водночас деякі завдання - оптимізація податкових привілеїв і спеціальних податкових режимів, поліпшення системи адресної соціальної допомоги - виявилися надто складними і все ще залишаються невирішеними.

Що стосується грошово-кредитних питань, то МВФ надавав активну допомогу в галузі бухгалтерського обліку центрального банку, моне­тарних операцій, банківського нагляду і реструктуризації. Фонд надавав також консультації щодо правових основ цих операцій, зокрема в контексті ухвалення законів "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність". У 2002 році експерти МВФ та Світового банку провели детальне дослідження фінансової системи України в рамках Програми оцінки фінансового сектора (F5AP).

Закінчення для України 3 вересня 2002 року кредитної програми за Механізмом розширеного фінансування ставить перед нею необхідність визначення подальших форм співпраці з МВФ.

Питання вибору подальших форм співробітництва з МВФ має вирішуватись на основі нових підходів у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями, викладеними у посланні Президента України до Верховної Ради України «Концептуальні засади стратегії еконо­мічного і соціального розвитку України на 2002-2010 роки: європейський вибір», які передбачають поступове перенесення центру ваги у співпраці з МВФ у площину безкредитних відносин, узгодження головних параметрів економічної політики.

За умови збереження політики залучення кредитних коштів МВФ Україна може розраховувати на відкриття нової програми Stand-by або програми "запобіжний Stand-by". Вони спрямовані на розв'язання короткострокових проблем із платіжним балансом краін-членів МВФ.

Необхідною умовою відмови від кредитних коштів МВФ є залучення компенсуючого фінансування від Світового банку, макрофінансової допомоги ЄС або, у разі потреби, розміщення боргових зобов'язань України на світових ринках капіталу. Перехід до співробітництва без залучення кредитів Фонду може бути здійснений шляхом запровадження програми післяпрограмного моніторингу (НИМ) чи програми експерт­ного нагляду (ПЕН) з боку МВФ.

ППМ запроваджується для країн, заборгованість яких перед МВФ перевищує 100% їхньої квоти, і завершується, коли сума боргу стає нижчою від вказаної межі. Головна мета ППМ полягає у жорсткому контролі експертами МВФ політики згаданих держав для запобігання заходам, які б могли призвести до кризових ситуацій в економіці та спричинити відтягування погашення заборгованості перед МВФ. Першими під дію згаданої програми потрапили країни, які постраждали внаслідок азійської фінансової кризи, - Корея, Філіппіни, Таїланд. На момент запровадження ППМ заборгованість цих країн становила 170­240% їхньої квоти. Країни-члени МВФ намагаються уникнути ППМ, оскільки її запровадження призводить до появи негативних очікувань в інвесторів, міжнародних кредиторів та донорів щодо перспектив розвитку економіки і створює враження передкризового стану країни

ПЕН являє собою неофіційну угоду між урядом країни-члена та МВФ, метою якої є підтримка діалогу з питань макроекономічної політики, підтвердження потенційним кредиторам і ведення виваженої економічної політики в державі.

Найприйнятнішою формою співробітництва України з МВФ у подаль­шому є ПЕН. Однак прямий перехід до цієї програми пов'язаний з певними ризиками. Головний з них - позиція України в МВФ. Так, напри­кінці 2002 року заборгованість України перед Фондом становила 1379,99 млн. СПЗ, або 106 % квоти нашої країни. Тому МВФ матиме підстави нав'язати Україні ППМ, що негативно вплине на інвестиційний імідж нашої держави та на вартість запозичень на світових фінансових рин­ках. Додатковим ризиком може бути погіршення зовнішньої кон'юнктури для українського експорту протягом 2003-2006 років, внаслідок чого сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу може стати негативним. Відносини з МВФ мають реалізовуватись на безкредитній основі. Поступова їх трансформація може бути здійснена шляхом започаткування програми "запобіжний Stand-by", в межах якої Україна ма­тиме змогу отримувати кредитні кошти Фонду тільки у разі необхідності.

Співробітництво з міжнародними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки. Ефективна участь у світогосподарських зв'язках так чи інакше пов'язана із спів­робітництвом з МВФ. Реалії сучасних міжнародних економічних відносин вимагають пошуку взаємоприйнятних компромісів між державами для розв'язання актуальних валютно-фінансових проблем, що мають загальносвітове значення. МВФ являє собою в цьому плані важливий інструмент, який може бути використаний для подальшого розвитку міжнародного економічного співробітництва.

<< | >>
Источник: Михайловська І.М., Ларіонова К.Л.. Гроші та кредит. 2006

Еще по теме Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні:

  1. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні
  2. 13.1. МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД І ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ
  3. Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та Європейський банк реконструкції і розвитку
  4. 13.3. Эволюция мировой валютной системы. Международный валютный фонд (МВФ)
  5. Международный валютный фонд
  6. Валютне регулювання і валютний контроль як інструменти стабілізації валютної політики в Україні
  7. Международный валютный фонд (МВФ)
  8. Международный валютный фонд.
  9. Міжнародна економічна діяльність: сутність, особливості та суб’єкти
  10. Стаття 13. Міжнародна діяльність політичних партій
  11. 73. МЕЖДУНАРОДНЫЙ ВАЛЮТНЫЙ ФОНД: НАЗНАЧЕНИЕ, ОРГАНИЗАЦИОННАЯ СТРУКТУРА, СРЕДСТВА, КРЕДИТНАЯ ПОЛИТИКА
  12. Міжнародна економічна діяльність як сфера та передумова реалізації відносин «людина-товар»
  13. Земельний фонд України та його структура. Регіональні проблеми охорони і раціонального використання земельних ресурсів
  14. 2.11.4. Інститути та інструменти регулювання міжнародного туризму в Україні
  15. Трудовий потенціал, його структура і розподіл за регіонами та видами зайнятості в Україні
  16. Міжнародний рух капіталу і його форми
  17. Сутність міжнародних валютних відносин
  18. Міжнародна валютна система та етапи її розвитку
  19. Міжнародний поділ праці та його вплив на формування зовнішньоекономічних зв’язків України
  20. Поняття валюти. Валютний курс і способи його визначення