<<
>>

Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії

Новим кроком у розвитку кількісної теорії грошей стала теорія, яка отримала назву трансакційного варіанта кількісної те­орії. Серед її прихильників слід назвати таких учених, як А. Маршалл, І. Фішер, Б.

Хансен та ін. Особливо відомою стала теорія американського вченого І. Фішера (1867—1947 рр.), яка отримала назву трансакційної (лат. трансакція — означає угоду, що супроводжується взаємними поступками) — варіанта кількіс­ної теорії грошей. У суто практичному значенні цей термін вико­ристовується для визначення грошей, які не приносять доходу і витрачаються тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та на оплату послуг). І. Фішер підійшов до аналізу взає­мозв'язку між грішми і цінами більш широко, ніж попередники, ураховуючи вплив на цей взаємозв'язок і чинників з боку ринку. Такий підхід був виправданий тим, що розвиток товарного виро­бництва призводив до суттєвого ускладнення як самого обміну товарів, так і всього процесу ціноутворення. У цих умовах немо­жливо розглядати залежність між грішми і цінами в межах тільки їхньої взаємодії, спрощеної до рівноважності грошей і товарів як це робили представники класичної кількісної теорії грошей. Це по-перше.

По-друге, усе помітнішим ставав процес трансформації това­рної природи грошей у нетоварну, що робило грошовий обіг і емісію грошей надто еластичними й відносно незалежними від тієї товарної маси, яку вони обслуговують.

У праці «Купівельна спроможність грошей» І. Фішер розгля­дає залежність між цінами та грішми не тільки з погляду на масу грошей, що обслуговують обіг товарів, а й з урахуванням швид­кості їх обігу і фізичного обсягу товарної маси. Залежність між цими факторами він виразив формулою, яка отримала назву зага­льного рівняння обміну:

MV=PQ,

де М— грошова маса; V— швидкість обігу грошей; Р — ціна індивідуального товару; Q — кількість товарів, що знаходяться в обігу. Слід зауважити, що сама формула, відображаючи реальні, об'єктивні, повторювані причинно-наслідкові зв'язки між масою грошей, швидкістю обігу однойменної грошової одиниці і товар­ною масою, помноженою на рівень цін, уже була виведена К. Марксом, і І. Фішер тут нічого нового не вніс. Але принципова відмінність підходу цього дослідника полягала в тому, що він виходив не з трудової теорії вартості й товарної природи грошей, а з позицій номіналістичної теорії.

Зробивши нескладні перетворення наведеного рівняння обмі­ну, І. Фішер виводить формулу ціни:

Отже, ціна товару, за його уявленням, прямопропорційна масі грошей, помноженій на швидкість їх обігу і поділеній на кіль­кість товарів. Отже, на відміну від своїх попередників, Фішер уважає, що на рівень цін впливає не один фактор (кількість гро­шей), а декілька факторів.

Проте розглядаючи взаємозалежність між цінами й кількістю грошей у довгостроковому періоді, І. Фішер уважав швидкість руху грошей і товарну масу умовно стабільними. Це не відпові­дає дійсному розвитку економіки, який характеризується цикліч­ністю.

І. Фішер зробив спробу на цій підставі знайти засіб боротьби з кризами. Він пропонував в умовах підвищення цін збільшувати золотий вміст валюти, що, на його думку, мало забезпечити ста­білізацію цін і запобігання кризі.

Ця теорія отримала назву теорії стабілізації купівельної спроможності грошей.

Розвиток товарного виробництва постійно ускладнював об­мін, а це, у свою чергу, вимагало подальшого вдосконалення тео­ретичних поглядів на гроші та грошовий обіг. Цей процес торк­нувся й кількісної теорії грошей, яка в трансакційному варіанті І. Фішера вже не відповідала на запитання, котрі ставила практи­ка товарно-грошового обігу. Так, ця теорія виходила з поступової зміни швидкості обігу грошей. Але виявилось, що швидкість ру­ху грошей може різко змінюватись. Окрім цього, на ціноутворю-вання суттєво впливають монополії, що теж не враховувалось трансакційним варіантом кількісної теорії. Недоліком трансак-ційного варіанта було й те, що взаємозв'язок цін і грошової маси розглядався на макрорівні, що не давало змоги з'ясувати мотиви поведінки господарюючих суб'єктів в умовах зміни певних гро­шових параметрів. Певну частку цих недоліків було подолано з появою тієї течії кількісної теорії грошей, яка отримала назву кембриджської версії. її ще називають теорією касових залишків, які А. Пігу пов'язує з кількістю касової наявності у населення і підприємств (це готівка та залишки на поточних рахунках).

Кембриджська версія виникла на початку XX ст. її засновни­ками і прихильниками стали такі відомі англійські економісти, як А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон та ін. Відмінності цього на­прямку кількісної теорії від трансакційного варіанта полягають у такому:

— проблеми взаємозв'язку між зміною грошової маси і рівнем цін розглянуто на мікрорівні;

— деталізація цього мікроекономічного процесу досягається за рахунок аналізу суб'єктивної поведінки господарюючого суб'єкта щодо використання готівки, яка перебуває в розпоря­дженні господарюючих суб'єктів і утворює так звані касові за­лишки, їх використання визначається певною мотивацією з боку учасників господарського обороту, тобто фізичних і юридичних осіб. При цьому загальна реакція господарюючого суб'єкта пов'язується з тим, що певну частку грошей він витрачає як трансакційні гроші, тобто використовує їх для забезпечення осо­бистого і виробничого споживання. Другу ж частину грошей їх власники витрачають для нагромадження. Отже, кембриджський варіант кількісної теорії грошей базується на врахуванні трьох функцій грошей: засобу обігу, засобу платежу і засобу нагрома­дження та утворення скарбів.

Важливим моментом цього варіанта кількісної теорії грошей є те, що мотивація дій господарюючого суб'єкта щодо розподілу касового залишку на трансакційну його частину і на частину, що нагромаджується, визначається на основі так званого «портфель­ного» підходу. Суть цього підходу полягає в тому, що гроші як найліквідніший актив у розпорядженні господарюючого суб'єкта діляться на ці дві частини в пропорції, яка залежить від рівня до­хідності тих грошей, що нагромаджуються. Чим вище дохідність, тим відносно менша частка трансакційних грошей. Що ж стосується рівня цієї дохідності, то він визначається нормою відсотк який, у свою чергу, встановлюється за межами сфери обігу.

Представники цього напрямку кількісної теорії грошей під-креслюють, що попит на гроші для трансакцій дуже чутливий до втрат від зберігання грошей в альтернативних формах активів. Якщо доходи від активів (акцій, облігацій тощо), у які розміщеня гроші фізичних і юридичних осіб, зростають або досить висока тоді власники грошей зменшують суму своїх грошових заощаджень і збільшують ту частку касових залишків, яка йде на при-дбання активів. Зрозуміло, що коли цей процес стає масовим, то це певною мірою стримує розвиток виробництва, бо відволікає гроші на фінансовий ринок. Це дійсно так, особливо тоді, коли гроші переважно перетворюються в державні облігації, а держа-ва, як правило, випускає їх для покриття дефіциту свого бюджету або використовує на невиробничі витрати.

При формуванні портфеля активів інвестори (власники гро-шей) користуються певними правилами, найважливішими з яких є такі:

• необхідність диверсифікації портфеля. Тобто потрібно розміщувати гроші в різні за прибутковістю й надійністю активи Американці говорять, що не слід тримати всі яйця в одному кошику;

• ризикове розміщення грошей інвестори здійснюють тілью тоді, коли за цими активами передбачається дуже високий рівен прибутковості.

З огляду на ці підходи представники кембриджського варіанті' кількісної теорії грошей пропонують свій варіант загального рів' няння обміну:

де K— коефіцієнт заощадження. Він за своєю величиною і зна­ченням дорівнює зворотному значенню показника V в рівнянні І. Фішера, а саме K=I\V. Але показник К визначається на відміну від Vдією значно ширшого кола чинників. Так, на нього впливає норма відсотка (г). Якщо норма відсотка зростає, то значення К падає, і навпаки. При умові зростання відсотка прискорюється обіг грошей.

Кембриджська версія кількісної теорії грошей має ту особли­вість, що вона виходить з примусового характеру емісії грошей. Емісія є екзогенною, тобто незалежною від господарюючого суб'єкта, і здійснюється державою автономно у вигляді довго­строкової емісії та продажу державних цінних паперів. На думку представників означеної вище теорії, це призводить до двох принципово важливих моментів:

1. Маса грошей (М) визначає ціну (Р).

2. Власник грошей при формуванні касових залишків і їх по­ділу на трансакційну частину та заощадження виходить з прин­ципу забезпечення для себе максимальної вигоди на основі аль­тернативності вибору між різними формами (гроші, що пере­творюються в матеріальне багатство, яке не приносить доходу, і гроші як ліквідний актив, здатний принести дохід, багатство).

Означений вище підхід ставить і проблему суб'єктивної реак­ції власників грошей на загальну ситуацію в суспільному госпо­дарстві. Вона є суб'єктивною за прийняттям рішення і об'єктивною за своїми економічними наслідками.

Представники кембриджської школи підняли й проблему гро­шової рівноваги. Найбільш повне відображення це питання знайшло у формулі А. Пігу (кембриджське рівняння):

M=rRP,

де М— маса грошей; R — фізичний обсяг виробництва за певний проміжок часу; Р — ціна виробленої продукції; г — частина ви­робленої продукції (RP), яку населення зберігає у грошовій фор­мі.

Коли частина валового внутрішнього продукту, яку населен­ня зберігає у грошовій формі (г), є незмінною і водночас не­змінною є ціна виробленої продукції (Р), виникає обернено пропорційний зв'язок між купівельною силою грошової одини­ці і величиною касових залишків у народному господарстві. Тобто касові залишки зростають, а купівельна спроможність грошей падає, і навпаки.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008 {original}

Еще по теме Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії:

  1. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей
  2. 7.2. НЕОКЛАСИЧНИЙ ВАРІАНТ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ
  3. 9.2. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії
  4. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії
  5. 7.4. СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ ЯК НАПРЯМ РОЗВИТКУ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ
  6. Дж. Кейнс і його внесок у кількісну теорію грошей. Монетаризм як сучасний напрямок розвитку кількісної теорії
  7. Загальні методологічні основи кількісної теорії грошей
  8. Внесок Дж. М. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей
  9. 7.3. ВНЕСОК Дж. М. КЕЙНСА У РОЗВИТОК КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ
  10. Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей
  11. 7.5. СУЧАСНИЙ КЕЙНСІАНСЬКО-НЕОКЛАСИЧНИЙ СИНТЕЗ У ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ
  12. 6.4. Факторні теорії ("теорії поля")
  13. 1. Росія, Білорусь, Молдова: варіанти політичної модернізації
  14. Заробітна плата: неокласичний підхід.
  15. Неокласична кількісна теорія грошей
  16. Монетаризм у системі неокласичних теорій