<<
>>

Основи організації діяльності комерційних банків

Банк — це установа, призначена для акумуля­ції тимчасово вільних коштів і їх розміщення від влас­ного імені на умовах повернення, строковості і платно­сті. Сучасні банки виконують багато функцій, які, дещо узагальнивши, можна звести до такого:

= акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господа­рюючих установ, державних органів;

— надання позики тим, хто має в ній потребу;

— організація розрахунків між господарюючими суб'єктами;

— створення кредитних засобів обігу.

Перша функція пов'язана з тим, що банк акумулює кошти, які в процесі їх кругообігу тимчасово вивільнюються. Ці кошти банк залучає під видачу їх власникові боргових зобов'язань (депозити, ощадні сертифікати тощо). Економічний інтерес з боку вкладни­ка полягає в тому, що за залучені до банку кошти він отримує плату у вигляді відсотка. До того ж найрізноманітніші умови угоди про залучення таких коштів дають змогу індивіду чи юридичній особі вибрати найбільш бажану форму повернення гро­шей у разі такої потреби. Економічний інтерес банку полягає в тому, щоб якомога ефективніше з погляду отримання прибутку розмістити залучені кошти серед тих, хто в них відчуває тимча­сову потребу.

Слід зауважити, що ця функція банків прямо обумовлена са­мим процесом суспільного відтворення, в ході якого весь час зві­льняються кошти і весь час виникає потреба в їх використанні на основі повернення цих коштів власнику. Але ця функція має ту особливість, що дозволяє суспільству сконцентрувати значні ре­сурси і використати їх як додатковий потенціал розвитку суспі­льного виробництва.

Функція комерційного банку, пов'язана з видачею кредиту, є логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансово­го посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує проти­річчя суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших їх немає, але є нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах.

Зрозуміло, що це протиріччя може бути ви­рішено і за рахунок безпосереднього кредитування власниками коштів тих, хто потребує таких коштів. Але цей кредит є обме­женим як за напрямом (від постачальника до замовника), так і за розмірами (залежить від розмірів резервного фонду підприємця-кредитора). До того ж він, як правило, є товаром. Що ж до креди­ту грошима, особливо у значних розмірах, то власникові тимча­сово вільних коштів безпосередньо надати їх у позику дуже не­просто. Ця форма витратна і не може бути дуже поширеною, бо обумовлюється складнощами у визначенні платоспроможності і відповідальності позичальника. У побутових відносинах ми з цим постійно стикаємося і добре знаємо, що зовсім незнайома людина навряд чи позичить нам навіть гривню. Банк же має мо­жливості з меншими витратами визначити платоспроможність і надійність позичальника і тим самим суттєво зменшити економі­чний ризик для того, хто віддає в користування свої тимчасово вільні кошти.

Третя функція банку полягає у забезпеченні взаємних розра­хунків між усіма учасниками суспільного виробництва, і перш за все між господарюючими суб'єктами. Переказуючи гроші з ра­хунка одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта, банк не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зме­ншуються ризики для учасників суспільного виробництва. З боку держави розрахунки між клієнтами за допомогою банку забезпе­чують повну прозорість і контрольованість грошового обігу.

Остання функція банку полягає в тому, що в процесі депозит­но-чекової емісії комерційний банк створює нові платіжні засо­би, що помітно підвищують здатність грошової системи реагува­ти на зміни в суспільному виробництві, які не так просто врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше склада­ються через зміни в окремих регіонах. У цьому випадку депозит­но-чекова емісія посилює еластичність системи грошового обігу.

Перелічені вище функції комерційного банку мають загаль­ний характер. На практиці комерційний банк надає величезну кі­лькість послуг. Це можуть бути, наприклад, операції з цінними паперами, довірчі (трастові) операції, надання консультацій і ба­гато інших. У країнах з розвинутою банківською системою таких послуг налічують до 200, а в Японії фахівці налічують до 300 операцій, які може надавати комерційний банк своїм клієнтам. Для порівняння зазначимо, що один із найбільших у нашій дер­жаві банк — Ощадбанк виконує для своїх клієнтів усього близь­ко 70 операцій і послуг.

Комерційні банки мають певну типологію, яка визначається за­лежно від ознаки, покладеної в основу групування. Найчастіше банки групують за видами тих операцій, які вони здійснюють. Ви­діляють банки універсальні і банки спеціалізовані. Універсальні надають клієнтам різноманітні послуги. Якщо ж банк зосереджу­ється на якихось окремих операціях, то він спеціалізований.

На даний час у світі має місце тенденція до спеціалізації бан­ківських установ. Але в Україні поки що немає спеціалізованих банків, окрім Ощадбанку. Проте в новій редакції Закону України «Про банки та банківську діяльність» така спеціалізація передбачена. Це будуть ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові банки, хоча в законі ще навіть визначення останніх трьох банків немає.

Окрім класифікації за видами операцій, банки групують за те­риторіальною та галузевою ознакою, за формою власності та розмірами. Для нашої держави з цих ознак найбільш практично зна­чущою є ознака територіальності. Щодо цього в законі передбачаються місцеві кооперативні, регіональні і міжрегіональні банки, куди будуть входити і центральні кооперативні банки.

Банк, як і будь-яка установа, має свою організаційну структу­ру. До неї належать два основних елементи, а саме: органи управління банком і його функціональні підрозділи. Кожен банк має свою особливу структуру управління, але оскільки в системі комерційних банків переважають акціонерні банки (в Україні їх частка становить близько 90 %), то можна виділити і найбільш типову схему організації управління.

Вона подана на рис. 11.1.

Рис. 11.1. Типова схема управління комерційним банком

Структурні підрозділи представлені тими елементами, які за­безпечують організацію і управління окремою сукупністю або окремою операцією. До найбільш типових структурних підрозді­лів належать: кредитне управління, валютне управління, управ­ління депозитних операцій, управління розрахунково-касового обслуговування, управління маркетингу, управління аналізу і статистики та деякі інші. Крім управлінь, у системі структурних підрозділів можна виділити також підрозділи або служби, які за­безпечують функціонування самої установи. До них належать бухгалтерський відділ, відділ охорони, відділ транспорту і багато інших. За певних обставин підрозділи і відділи в певних межах можуть об єднуватись. Це залежить від призначення, розмірів, спеціалізації та інших характеристик банку. Значну роль може відігравати етап розвитку, на якому знаходиться банк. Скажімо, в умовах становлення банку і залучення клієнтів особливе значен­ня має робота відділу маркетингових досліджень.

Таким чином, організаційна структура комерційного банку може бути виділена як типова тільки з огляду на необхідність мати загальне уявлення про організацію управління комерційним банком. У дійсності організаційна структура може суттєво відрі­знятись від типової. При цьому перший елемент — органи управ­ління — за структурою і будовою більш детерміновані існуючим законодавством (наприклад, Закон України «Про господарські товариства» чітко регламентує структуру і функції акціонерного товариства), а структурні підрозділи (управління і служби) за ор­ганізацією, а часто і за функціями, більшою мірою визначаються самим банком.

Утворення комерційних банків в Україні почалося ще напри­кінці 1980-х pp., коли наша країна входила до складу Радянсько­го Союзу. Уже тоді, з початком перетворення планової економіки на ринкову виникла необхідність створення мережі комерційних банків.

Першим кроком на цьому шляху стало перетворення спеціалі­зованих державних банків, що існували в умовах централізовано-планової економіки, на комерційні. Суттєвим імпульсом приско­рення цього процесу було прагнення підприємств за допомогою комерційних банків задовольнити свої індивідуальні або групові інтереси. Цей чинник створення банківської системи був посиле­ний глибокою кризою виробництва і всієї банківської системи, яка не була пристосована до нових ринкових відносин, що вже зароджувались у суспільстві.

Формування ж власної системи комерційних банків України як незалежної і суверенної держави почалося з 1990-х pp. Право­ву основу утворення і функціонування всієї банківської системи нашої держави було закладено в Законі України «Про банки та банківську діяльність» (1991 p.).

Відповідно до цього закону комерційний банк створювався у формі акціонерного товариства (відкритого або закритого типу) або у вигляді товариства, заснованого на пайовій участі.

Акціонерний банк створює власний капітал способом розмі­щення своїх акцій. Оскільки акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх коштів, то це посилює позиції банку, підвищує його надійність. Цим акціонерні банки відрізняються від банків, заснованих у вигляді пайових товариств, у яких вне­сок учасника повертається йому при виході з нього.

Особливу перевагу над товариствами з пайовою участю ма­ють банки, створені у формі відкритого акціонерного товариства. Ця перевага полягає в тому, що за необхідності збільшення свого статутного фонду (а мінімальний рівень капіталу центральний банк постійно змінює в напрямі підвищення) такий банк може без особливих труднощів випустити нові акції і залучити кошти інших інвесторів. У той же час закрите акціонерне товариство, як і товариство з пайовою участю, обмежене потенційними ресур­сами засновників цих товариств.

Створення комерційного банку — це досить складний процес, який завершується внесенням його у відповідний реєстр Націона­льного банку України.

При цьому однією з найважливіших умов реєстрації комерційного банку є виконання вимоги НБУ щодо розміру мінімального статутного фонду. Цей розмір Національний банк України періодично підвищує з метою зміцнення і розвитку банківської системи. Якщо на початок 1992 р. розмір мінімального статутного фонду дорівнював 5 млн крб., то на 1999 р. він піднявся вже до 1 млн екю. З 2002 р. НБУ вводить категорію регулятивного капіталу, який складається з основного й додаткового і встановлює мінімальний розмір регулятивного капіталу. Для діючих банків, які, до речі, поділені на місцеві кооперативні, регіональні та між­регіональні, мінімальний розмір регулятивного капіталу повинен дорівнювати у 2003 р. відповідно 1, 3 і 5 млн евро. На 2005 р. — уже 1,3; 4,0 і 6 млн евро, а на початок 2007 р. місцеві банки пови­нні мати регулятивний капітал 1,5 млн евро, регіональні — 5 млн евро, а міжрегіональні — 8 млн евро.

Слід зазначити, що поряд з вітчизняними банками в Україні мо­жуть існувати і банки з участю іноземного капіталу, а також банки, капітал яких цілком належить іноземному власнику. їх реєстрація і порядок видачі ліцензій на окремі види діяльності мають ряд особли­востей порівняно з вітчизняними банками. Ці особливості стосують­ся насамперед розміру мінімального статутного фонду. Так, для від­криття банку з іноземною участю (у випадку, якщо частина іноземного капіталу в статутному фонді становить менше 50 %) роз­мір статутного капіталу повинен бути не менше суми, еквівалентної 5 млн екю. У тих же випадках, коли частка іноземного капіталу вище 50 %, необхідна для утворення такого банку сума повинна бути не менше 10 млн екю на день підписання установчого договору. Розра­хунок суми статутного фонду в гривнях здійснюється за офіційним курсом Національного банку України.

Банки, що не виконують даного нормативу, позбавляються можливості виконувати окремі банківські операції, на які вида­ються ліцензії Національним банком України.

Реєстрація комерційного банку дає йому можливість присту­пити до реалізації своєї функціональної ролі і досягнення цілей. Головним призначенням банку є забезпечення ролі посередника в організації руху тимчасово вільних коштів. Комерційний банк акумулює ці кошти і на умовах терміновості, платності і повер­нення дає їх тим, у кого виникає тимчасова потреба в коштах. Крім того, банки надають своїм клієнтам різноманітні послуги, їхній спектр постійно розширюється й удосконалюється.

Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку. Цей стимул виступає вирішальним як для організації його діяль­ності, так і для забезпечення її ефективності.

Загальна організація функціонування банків ґрунтується на певних принципах. Найважливіші з них такі:

По-перше, комерційний банк повинен здійснювати свою дія­льність у межах тих ресурсів, які він реально має. До складу цих ресурсів, які називають банківським капіталом, належать як вла­сний капітал комерційного банку, так і тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб, залучені ним для подальшого їх роз­міщення. Реалізація даного принципу вимагає певного кількісно­го співвідношення між залученими банком ресурсами і наданими ним кредитами. При цьому важливим моментом є досягнення пе­вного взаємозв'язку між характером і термінами залучених ре­сурсів та особливостями (за термінами, спрямованістю і т. ін.) кредитів, наданих комерційним банком.

По-друге, банк повинен бути економічно самостійним. Інши­ми словами, він повинен бути вільним як у мобілізації грошових ресурсів, так і у використанні залучених ресурсів. Таку ж свобо­ду повинен мати банк і щодо свого прибутку, за винятком тієї його частини, яка відповідно до чинного законодавства підлягає вилученню в бюджет у формі встановлених податків і платежів. Економічна самостійність банку є неодмінною умовою його від­повідальності за результати своєї діяльності перед усіма клієнта­ми і вкладниками.

По-третє, комерційний банк усю сукупність своїх взаємовід­носин з господарюючими суб'єктами може будувати тільки на ринкових умовах. Залучаючи тимчасово вільні ресурси, розмі­щуючи їх і надаючи клієнтам банку різні банківські послуги, ко­мерційний банк повинен постійно керуватися прагненням отри­мати прибуток і зменшити ризики, пов'язані з його діяльністю.

По-четверте, діяльність банку в системі регульованої ринкової економіки може направлятися з боку держави переважно еконо­мічними методами. Будь-яке адміністративне втручання в діяль­ність комерційного банку, як правило, призводить до негативних наслідків. Цей принцип особливо важливо враховувати в умовах нашої країни, де в силу специфіки перехідного періоду (від ко­мандної економіки до ринкової) адміністративні методи регулю­вання банківської діяльності дуже поширені.

Становлення банківської системи України відбувається не так швидко як, наприклад, в інших постсоціалістичних країнах, які багаті на сировинні ресурси і нагромадили кошти від їх продажу. У нашій країні немає таких джерел для утворення великого капі­талу і тому немає особливо сприятливих умов для швидкого ста­новлення потужної банківської системи.

На 1 січня 1999 р. в Україні зареєстровано 214 банків. У їх чи­слі 2 державних банки і 14 банків з іноземним капіталом. Частина банківського капіталу, представленого іноземним капіталом, становила 4,1 % при нормативі 15 %. На початок 2008 р. кіль­кість банків становила 196. При цьому вже було зареєстровано 44 банка за участю іноземного капіталу, в тому числі 16 зі 100 %-м іноземним капіталом.

Банки виконують роль посередника в процесі обігу тимчасово вільних коштів. Ця місія посередника дуже важлива, бо дає змогу уникнути суперечності, яка існує між термінами й обсягами, про­понованих безпосереднім кредитором позик, і термінами, обся­гами та прибутковістю тих позик, які хоче взяти безпосередній позичальник.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Основи організації діяльності комерційних банків:

  1. 12.3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
  2. Основи організації та специфіка діяльності окремих видів комерційних банків
  3. Поняття, функції, типи та правова основа діяльності комерційних банків в Україні
  4. ТЕМА 14. Теоретичні засади діяльності комерційних банків
  5. Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку
  6. Походження та розвиток комерційних банків
  7. 12.2. ПОХОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
  8. 14.2. Операції комерційних банків, їх класифікація та загальна характеристика
  9. 14.1. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків
  10. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків
  11. 12.1. ПОНЯТТЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
  12. 12.9. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ
  13. Особливості становлення і розвитку комерційних банків в Україні
  14. Загальна характеристика операцій банку. Пасивні та активні операції комерційних банків
  15. Роль, значення та організація діяльності центральних банків