<<
>>

Особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в Україні

Економіка України була глибоко інфляційною і у складі колишнього СРСР. Тому перш ніж розглядати особливості інфляційного процесу в Україні, слід відзначити основні специфічні риси економічного і соціального життя суспільства у перехідний період від адміністративно-командних до ринкових методів управління.

Специфіка цього періоду зумов­лювалась, з одного боку, повним домінуванням державного монополізму та відсутністю конкуренції, з іншого - великими диспропорціями в економіці. Йдеться про спотворену структуру виробництва надмірно високу питому вагу важкої промисловості, надзвичайно високу частку військово-промислового комплексу, надмірну зношеність основних виробничих фондів, неефективне використання капітальних витрат, порушення господарських зв'язків.

Також необхідно підкреслити, що Україна дістала великий інфляційний «спадок» у вигляді 117,0 млрд. крб. вкладів населення в банках, переважна частина яких була викликана дефіцитом широкого асорти­менту споживчих товарів у колишньому СРСР.

Не можна не враховувати й надлишкову емісію грошей, що значною мірою перевищувала товарну масу. За допомогою цього засобу, почи­наючи зі середини 1970-х років, керівництво колишнього СРСР створювало ілюзорне уявлення стосовно "невпинного" зростання життєвого рівня населення. Однак насправді вже на початку 1980-х pp. кожен 4-й карбованець, а 1985-90 pp. - кожен 3-й не мав товарного покриття.

Товарно-грошова розбалансованість економіки призвела до відриву платоспроможного попиту від вартості товарної маси. Саме це стало причиною гострого товарного дефіциту, що за контрольованих та майже незмінних цін вказувало на існування прихованої інфляції. Проявом стали стрімкий товарний голод, надмірні цінові дотації на основні групи товарів, зниження економічних стимулів виробництва та низька якість продукції, розширення спекуляцій у сфері торгівлі та зростання цін на «чорному» ринку, зниження ринкового курсу національної валюти.

Аналізуючи це питання, важливо врахувати й те, що розвиток при­хованої інфляції був типовим для всіх країн з адміністративною еконо­мікою, і наша країна не становила винятку. Однак розвиток інфляційних процесів в Україні (1991-1995 pp.) мав специфічні особливості і був викликаний сукупністю взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні є те, що в 1992-1993 pp. інфляція досягла гіпервисокого рівня (2100% та 10256% відповідно). Ситуація визначалась катастрофічно великими обсягами кредитних емісій, які здійснювались згідно з рішеннями уряду, Президента та Верховної Ради, що були мотивовані їх гострою економічною чи соціальною необхідністю. У 1992 р. кредитна емісія досягла одного трлн. крб. (500% обсягу грошової маси на початку року). Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості суб'єктів господарської діяльності, поповнення їхніх облікових коштів, на видачу дотацій державними підприємствами тощо.

А в 1993 р. обсяги кредитної емісії знову збільшились у 30 разів і становили вже близько 30 трлн. крб.

Вплив емісійного процесу на розвиток інфляції в Україні має декілька особливостей, які необхідно розглянути.

За планування державного монополізму, відсутності ринкової конкуренції політика цінової лібералізації, що проводилася починаючи зі січня 1992 p., фактично зводилася до адміністративного підвищення цін, за допомогою якого держава вирішувала передусім власні бюджетні потреби.

Виходячи з вищенаведених аргументів, емісійний процес не був першо­причиною інфляції, а емісія була вимушеною. Вона виникла після адміністративного підвищення цін. була його результатом. При цьому слід врахувати і те, що впродовж 1991-1993 років в Україні не існувало чіткого розмежування між державними фінансами та кредитною сис­темою. НБУ, по суті, повністю втратив у ці роки статус самостійного, незалежного органу монетарної політики і слухняно проводив інфляційну політику, що диктувалась урядом переважно з політичних міркувань.

Важливим чинником інфляції і безпосередньо зростання емісійних процесів можна вважати монетизацію дефіциту бюджету У перехідний період. Під монетизацією дефіциту бюджету (його емісійним покриттям) розуміють фінансування видатків держави, які перевищують її поточні доходи за рахунок збільшення кількості грошей в обігу.

Зростання дефіциту бюджету та його емісійне покриття як основа інфляції у перехідний період України не є випадковістю.

Зрозуміло, що ухилення від оподаткування та розвиток тіньової економіки суттєво зменшували доходи бюджету, але більш важливою причиною є істотне зменшення податкової бази, тобто загальної суми реальних доходів, які підлягають оподаткуванню.

Саме значне зниження виробництва та його ефективності викликало зменшення бази оподаткування і відповідного поповнення прибуткової - частини держбюджету. І через це реальні податкові доходи держбюд­жету починають невпинно скорочуватись, незважаючи на всі зусилля держави, спрямовані на недопущення цього. Вони знижуються із 49,1% ВВП у 1994 р. до 38,9% у 1996 р. і 39,6% у 1998р. Поставлене завдання поповнити держбюджет за рахунок неподаткових надходжень, яке мало за мету закрити існуючі у бюджеті діри і разом з тим не збільшувати податкового навантаження та розмірів грошової маси, виявилось не здійсненим внаслідок, того, що немає значних реальних джерел таких доходів (не враховуючи міжнародних кредитів).

Фінансування дефіциту державного бюджету здійснювалось також на кредитній основі, за рахунок прямого кредитування Національним банком України уряду, що також призводило до неминучого зростання грошової маси. Ці гроші не виступали як капітал, практично оберталися лише один раз і перетворювалися на бюджетне дотаційне фінансування. Вони становили на 1 січня 1994 р. в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85,9%, або 141,5 трлн. крб. Така емісія стає чинником інфляції, оскільки "до центрального банку держава звертається саме тому, що вона не має можливості залучити ніякий інший кредит. Бан­кноти, випущені для цієї позики, є додатком до обігу і провокують інфляцію".

Були великі очікування, що одним із джерел поповнення держбюджету і гальмування інфляції буде внесок приватизації, але вони виявилися майже ілюзорними. Реальні надходження до зведеного державного бюджету від приватизації державного майна становили протягом 1992­1995 pp. 0,01-0,18% ВВП, і хоча у 1996-1998 pp. вони зросли, але все одно не перевищують 0,58% ВВП. Інституційний внесок приватизації У боротьбу з інфляцією виявився досить незначним, оскільки на приватизованих підприємствах зниження виробництва відбувалося більш високими темпами, а криміналізація економіки й приховування доходів від оподаткування не тільки не знизились, а й зросли, що свідчать про поширення тіньової економіки. Усе це дає підстави говорити про те, що паперова приватизація, яка здійснювалась у цей період, не була дійовим заходом для поповнення доходної частини бюджету та антиінфляційної політики.

Скорочення реальних державних видатків та обмеження приросту грошової маси не могло не вплинути на стан економіки. Тривало спад виробництва, помітно посилилась криза неплатежів, різко почала зростати взаємна заборгованість підприємств (до 145% від ВВП на початок 1999 p.), збільшилась заборгованість підприємств із виплати заробітної плати робітникам (до 6,9% ВВП), а також їхня заборгованість перед бюджетом (майже 10% ВВП).

Інфляція робить вигідним для підприємств зростання взаємо- заборгованості. Збільшуючи заборгованість, підприємство збільшує свої обігові кошти за рахунок майже безплатних позик, що в умовах інфляції веде до виживання незалежно від ефективності господарювання.

Чинником зростання взаємної заборгованості підприємств у перехідний період є також значне подорожчання кредиту, яке в цілому означає для виробничих підприємств скорочення доступу до вільних фінансових ресурсів. Перехід грошово-кредитної політики НБУ від експансійної до жорсткої рестрикційної (починаючи з лютого 1995 р. рівень облікової ставки НБУ став стабільно позитивним) призвів до того, що позитивною стала також реальна процентна ставка за кредитами (перевищила темпи інфляції). А це, як відомо, не стимулює економічного розвитку, хоч і стри­мує відкриту інфляцію. Зіткнувшись зі зменшенням фінансових ресурсів, багато підприємств вимушені затримувати платежі. Внаслідок цього за 1995р. номінальна дебіторська заборгованість між підприємствами України зросла у 4,53 раза, реальна-на 61,0%, кредиторська забор­гованість: номінальна - в 4,47 раза, а реальна на 58,6%. Тобто борги підприємств у 12 разів перевищували наявність коштів на їхніх рахунках.

Разом з тим зростання взаємозаборгованості, підвищення цін на продукцію економічних суб'єктів у відповідь на збільшення ставок податків та криза платежів є підставами для відкритої інфляції.

Слід також зазначити, що джерелом стрибкоподібного зростання інфляції стала система формування доходів населення і зниження обсягів виробництва. Лібералізація економічної діяльності визначена Законом України «Про державне підприємство» та Законом України «Про кооперацію» за надзвичайно низької планової та фінансової дисципліни була використана підприємствами для зміни вартісних пропорцій розподілу створюваного ними національного доходу у бік підвищення оплати праці. Так, у 1991 році за скорочення національного доходу 1,5% грошові доходи населення збільшились на 11,1%. Ця тенденція зберігалась у наступні роки, що призвело до виникнення надлишку платіжних засобів щодо кількості товарів. Почали підвищуватись ціни.

Підштовхує інфляцію і структура податкових надходжень. Так, якщо у промислово розвинутих країнах частка прямих податків у загальній сумі надходжень до бюджету становить 60-80%, то в Україні прямі податки дорівнюють 27-28% доходів зведеного державного бюджету. Основну частку податкових надходжень, особливо в період гіперінфляції 1992-1993 pp., забезпечують непрямі податки. Вадою непрямих податків є і те, що вони прямо й у повному обсязі підвищують ціни товарів, що обкладаються цим податком, і тим самим підштовхують інфляцію.

Розглядаючи специфіку інфляційного процесу в Україні, слід врахувати досить значний тиск на цінову динаміку, що спричинили зовнішньо­економічні чинники.

Вплив зовнішніх чинників на інфляцію в Україні здійснювався декількома основними напрямками:

зростання цін на імпортовані товари (передусім на енерго­носії);

доларизація української економіки;

вивезення капіталу з України;

зростання зовнішнього боргу.

Суттєвий спад виробництва (шок виробництва) був пов'язаний з порушенням поставок енергоносіїв в Україну, її енергозалежністю від зовнішніх постачань нафти і газу, перш за все з Росії та Туркменистану. Це призвело до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку і до збільшення зовнішньої заборгованості.

На 1993 р. основними статтями імпорту України були газ, нафта і продукти її переробки, мінеральне паливо. Їх питома вага становила 54,8% усього обсягу імпорту, в т.ч. природного газу - 31,9%. Так, якщо на початку 1993 р. ціни на імпортовану з Росії нафту становили 27%, а на газ -7 % світового рівня, то на кінець року вони наблизились до світового рівня.

Однак, прискорене підвищення цін на одні товари неминуче викликає ланцюгову реакцію підвищення цін на інші. Саме в результаті цього відбувається загальне зростання цін через їх нерівномірне підвищення, що в свою чергу провокує зростання темпів інфляції.

Ще одним зовнішньоекономічним чинником, який справляв підвищений вплив на рівень внутрішніх цін, стала бартеризація зовнішньоекономічної Діяльності. Так, у 1992 р. її рівень становив 50 відсотків всього зовнішньо­економічного обороту, і лише застосування жорстких адміністративних заходів дало змогу знизити її рівень до 29,5 % в 1995 р. Інфля­ційний ефект бартеризації зовнішньоекономічної діяльності визначається тим, що підприємства, занижують рівень оподаткованої виручки частково приховуючи її, та не сплачують податків до бюджету. Внаслідок проведення бартерних операцій гроші на розрахункові рахунки підпри­ємств не надходять, а тому не перераховуються податки до державного бюджету.

До несприятливих чинників, які вплинули на розвиток інфляційних процесів, належить і вивезення капіталу з України. Так, у 1993-1994 рр тільки за рахунок бартерного капіталу в Україну не повернулось 3 млрд, дол., у 1995 p. цим самим капіталом пішло ще 2 млрд. дол. Загальне вилучення капіталу з української економіки за 1992-1996 pp., за експортними оцінками, становило від 9 до 24 млрд. дол. Масове вивезення капіталу є важливим чинником інфляції в Україні.

Необхідно також відзначити ще один чинник інфляційного впливу зовнішньоекономічних відносин. Це неконтрольоване надходження до внутрішнього грошового обігу доларової маси, яка почала витісняти купон (доларизація).

Досить суттєвий інфляційний вплив доларизація справляє шляхом збільшення швидкості обігу національної грошової маси, оскільки найбільша частина доларової маси осідає у руках населення та виконує функцію засобу заощадження та утворення скарбів. Швидкість обігу грошей у цій функції мінімальна. Для національної грошової одиниці частково залишаються функції засобу обігу та платежу, де швидкість руху грошей максимальна.

На цей час більшу частину доходів населення витрачало на купівлю вільноконвертованої валюти. Це пояснюється тим, що долар США інфлював за рік у середньому на 3%, а гривня у 1992-1996 pp. дешевшала щорічно в середньому на 2500%. За підсумками фахівців, на руках у населення і підприємців перебувало 5 млрд. дол. США. Деякі незалежні експерти називають суму від 10 до 15 млрд. дол., що є важливим інфляційним чинником, оскільки названа сума становить величину, більшу за величину національної грошової маси, і підриває позиції та стабільність грошової одиниці України. Збільшення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє також зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань.

Іншим каналом впливу зовнішніх чинників на інфляційні процеси є рух капіталів. Отримання державою зовнішніх позик на цілі покриття дефіциту державного бюджету, безумовно, зменшує поточну інфляцію, оскільки приплив іноземного капіталу у вигляді довгострокових позик на розвиток виробництва сприяє вирішенню проблеми структурної перебудови економіки, її диверсифікації, а отже і зниженню гостроти інфляційної проблеми. Однак особливість зовнішніх джерел фінансування полягає в тому, що нагромадження зовнішньої заборгованості за державними позиками та залучення іноземних приватних капіталовкладень з часом викликає стрімкий відплив коштів на сплату основного боргу, відсотків та дивідендів, що погіршує фінансове становище країни-боржника, справляє негативний вплив не тільки на платіжний баланс, а й на державні фінанси, відповідно і на внутрішній грошовий обіг. Це призводить до напруженості у державних фінансах, а в разі використання емісійних способів фінансування - до збільшення грошової маси та інфляції. В Україні лише бюджетні видатки з обслуговування зовнішнього боргу зросли з 1,2 % ВВП у 1994 p., до 4,4 % в 1995 р.

Отже, викладене дає підстави зробити висновок, що вплив зовнішньо­економічних відносин був досить суттєвим чинником інфляції, у 1992­1994 pp. Саме тоді зовнішні чинники інфляції, переплітаючись із внутріш­німи, значно посилювали їх дію, збільшуючи інфляційний розлад в економічній системі України. Починаючи з 1995 р. активний вплив зовнішніх чинників на внутрішню інфляцію починає слабнути, але стрімке зростання зовнішнього державного боргу зумовлює зростання потен­ційної інфляційної загрози для України.

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що уже більш як дванадцять років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки починаючи з 2001 року став нижчим на 10% за рік. Надмірне зволікання з інфляційним процесом на досить високому рівні, а також всі його негативні наслідки у сфері народного господарства, розглянуті вище, призвели до того, що економіка України досить повіль­ними кроками рухається до свого пожвавлення. В Україні протягом п'яти останніх років спостерігається хоча не досить значне, але економічне зростання. Реальний приріст ВВП у 2000 р. становив 5,9 %, у 2001 р.- 9,2 %, у 2002 р. - 5,2 %, у 2003 p.- 9,6 %, у 2004 р. - 12,17.

Незважаючи на зниження у 2002 році темпів приросту ВВП*, в цілому

*Сповільнення зростання ВВП у 1992р. пов'язане із негативним впливом зовнішніх факторів передусім із значним зниженням економічної активності, викликаним суттєвим ниженням темпів розвитку у країнах, що є головними торговельними партнерами. Додатковим внутрішнім чинником сповільнення динаміки були неефективна податкова истема, низька платіжна дисципліна, які обумовили ускладнення з наповненням та виконанням державного бюджету.

реальний приріст промисловості у 2002 році становив 7%. Такий високий темп зростання виробництва в умовах недостатньо високого плато­спроможного попиту населення був серед головних факторів дефляції у 2002 році. Індекс споживчих цін становив 99,4 %. Тобто в Україні у 2002р. було вперше зафіксовано дефляцію у розмірі 0,6% після інфляції в 2001році 6,1% і в 2000-му - 25,8%. Цінова ситуація 2002 р. була принципово новою для економіки України. Динаміка цін віддзеркалювала кращу економічну кон'юнктуру, позитивно впливала на формування доходної частини державного бюджету.

Ці тенденції сформувалися під вирішальним впливом монетарної та валютно-курсової політики Національного банку, вони не відображають загальної стабільності української економіки. У таких випадках мова може йти лише про фінансову стабільність грошей, яка не здатна тривалий час бути стійкою.

Це підтверджують дані про рівень інфляції у 2003р., який дорівнював 8,2%, тоді як, за прогнозами Мінекономіки, він мав становити 6%, а потім був підвищений до 7,2%. Упродовж більшої частини року інфляційна динаміка була стійкою, а восени перевищення прогнозного показника інфляції спричинило, насамперед істотне подорожчанням борошна, хліба, хлібобулочних і макаронних виробів - відповідно на 36,2%, 33,8 % та 75,2 % - через поганий врожай зернових, що викликало необхідність закупівлі імпортного зерна за цінами, вищими, ніж вітчизняні, і ліберизацію цін (на борошно та хлібобулочні вироби) впродовж жовтня - листопада. Продовольчі товари у 2003 р. подорожчали на 10,9%, непродовольчі - на 1,5%, послуги - на 5,4%. Таке підвищення цін певною мірою було компенсаційним після дефляції 2002 року. Істотне зростання доходів населення було іншим фактором, який підняв внутрішній споживчий кошик. Також на зростання рівня інфляції вплинув такий чинник, як недостатньо стійкий стан економіки.

Темпи зростання промислового виробництва у 2003 році порівняно з 2002 роком зросли майже вдвічі й становили 15,8%. Таким високим темпам зростання промислового виробництва сприяли ціни на продукцію українського експорту (метали та хімічна продукція), збільшення інвестиційного попиту підприємствами металургійного комплексу та прискорення темпів зростання у машинобудуванні та харчовій промис­ловості. Зростанню промислового виробництва сприяло також і збіль­шення рефінансування банків та кредитування економіки (на 61,4%) й фізичних осіб (2,7 раза).

Зростання інфляції в Україні у у 2003 році не становило загрози національній економіці, оскільки це типово для країни, яка переживає перехідний період і має відносно високі темпи зростання економіки.

На початку 2004 року уряд прогнозував зниження темпів інфляції до 5,8% - 6,3%. Однак індекс споживчих цін за дев'ять місяців 2004 року становив вже 105,6%. Незважаючи на тиск влади, яка адміністративно регулює ціни на продовольчі товари і нафтопродукти, споживчі ціни постійно і досить швидко повзуть вгору. Оптові ціни виробників промис­лової продукції зі січня по вересень зросли на 18,4%.

Стрибок цін, який загрожує Україні у зв'язку із швидким зростанням економіки і передвиборчих щедрот Кабміну (який підвищує пенсії і виплачує борги за облігаціями держзаймів, що з'їла гіперінфляція) лихоманить грошово-кредитний ринок держави.

У результаті в жовтні 2004 Нацбанк був вимушений підвищити свою облікову ставку до 8%, а в 2005 р. до 9,5%. Це нова ціна грошей, якими центральний банк кредитує систему комерційних банків.

Ці негативні показники свідчать про штучну стабілізацію національної валюти за рахунок майже тільки монетарних чинників, що у свою чергу може звести нанівець антиінфляційний ефект грошово-кредитної політики.

Розглянуті питання дають підставу зробити такий узагальнюючий висновок: грошово-кредитна політика НБУ має досить значний потенціал антиінфляційного впливу, однак його ефективне використання для макроекономічної стабілізації можливо лише за умови, що в самій економіці будуть проводитися адекватні стабілізаційні заходи - струк­турна перебудова виробництва, приватизація і наступна реконструкція підприємств, посилення фінансової дисципліни.

Оскільки інфляція - це складний процес, що залежить від співвід­ношення багатьох економічних процесів - внутрішніх і зовнішніх, - то без комплексного оздоровлення усієї економіки неможливе оздоровлення грошово-кредитної та фінансової систем.

Отже, розвиток інфляції як системного утворення в період ринкової трансформації планово-розподільчої економічної системи в Україні можна умовно поділити на чотири етапи (табл. 5.2).

Історичні аспекти розвитку інфляції в Україні (1985 - вересень 1996pp.)

Таблиця 5.2.

І етап (1985 - 1991pp.)
Основні характеристики Наслідки
Повзуча інфляція (середньорічний темп інфляції до жовтня 1991 року становив до 10%).

Інфляція попиту виявилась у прихованій формі.

Відрив платоспроможного попиту від вартості товарної маси (товарний дефіцит).

Надмірні цінові дотації на основні групи товарів.

Зниження економічних стимулів виробництва.

Низька якість продукції.

Поширення спекуляції у сфері торгівлі та зростання цін на "чорному" ринку.

Зниження ринкового курсу національної валюти.

Основні причини
Дономінація державного монополізму та відсутність конкуренції.

Великі диспропорції в економіці.

Товарно-грошова розбалансованість економіки.

Надлишкова емісія грошей, що значною мірою перевищувала товарну масу.

Великий інфляційний «спадок» у вигляді вкладів населення у банках (117,0 млрд. крб.)

II етап (1992- 1994 рр.)
Основні характеристики Наслідки
Гіперінфляція (максимальний рівень інфляції у 1993 р.-10256,0%).

Інформація попиту виявилась як у відкритій, так і у прихованій формі.

Зменшення податкової бази, тобто загальної оцінки реальних доходів, які підлягають оподаткуванню.

Значне зниження виробництва та його ефективності.

Криміналізація економіки, поширення тіньової економіки.

Посилення кризи неплатежів, різке зростання взаємної заборгованості підприємств.

Зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку і збільшення зовнішньої заборгованості.

Зниження рівня життя населення, безробіття.

Знецінення національної валюти.

Основні причини
Катастрофічно великі обсяги кредитних емісій.

Зростання дефіциту бюджету та його монетизація (емісійне покриття).

Диспропорції у структурі податкових надходжень.

Фінансування дефіциту державного бюджету здійснювалось на кредитній основі, за рахунок прямого кредитування Національним банком України уряду.

Податкова політика була фіскальною, а не стимулюючою.

Значне подорожчання кредиту.

Зростання цін на імпортовані товари (передусім на енергоносії).

Доларизація української економіки.

Вивезення капіталу з України.

Зростання державного боргу.

Бартеризація зовнішньоекономічної діяльності.


ІІІ етап (1995 - вересень 1996 pp.)
Основні характеристики Наслідки
Відбувається перехід від гіперінфляції до галопуючої.

Переважала саме інфляція витрат.

Результати жорсткої грошово-кредитної політики: знизилась інфляція, квазістабілізувався курс карбованця, сповільнились темпи зниження виробництва.

Інфляція ще не припинена, тому мають місце явища:

створення значної заборгованості із виплат з бюджету;

платіжна криза;

бартеризація економічних відносин;

безробіття.

Основні причини інфляції та інструменти антиінфляційної політики
1. Перехід від експансійної до жорсткої рестрикційної грошово-кредитної політики НБУ.
IV етап (2001 -до теперішнього часу.)
Основні характеристики Наслідки
1. Відбувається перехід від галопуючої до повзучої інформації (починаючи з 2001 року рівень інфляції став нижче 10%) 1. Протягом останіх п'яти років спостері­гається, хоча не досить значне, але еко­номічне зростання

<< | >>
Источник: Михайловська І.М., Ларіонова К.Л.. Гроші та кредит. 2006
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме Особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в Україні:

  1. Регіональні особливості міграційних процесів в Україні
  2. Особливості становлення і розвитку комерційних банків в Україні
  3. 12.9. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ
  4. 6.1. Світові тенденції інноваційно-технологічного розвитку торгівлі та їх особливості в Україні
  5. 8.3. Підвищення ефективності економічних процесів за рахунок застосування новітніх механізмів використання грошей та їх функціонального призначення на етапі розвитку інтеграційних процесів та глобальних перетворень світової економіки
  6. Основні етапи природокористування в Україні
  7. 4.2.2. Сутність та особливості процесів інтернаціоналізації: українська специфіка
  8. 2.4.2. Етапи становлення місцевого самоврядування в Україні
  9. ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ КАПІТАЛІСТИЧНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
  10. Етапи розвитку капіталістичної економічної формації
  11. 21.1. Економічна система капіталізму вільної конкуренції: сутність і етапи розвитку