<<
>>

Пенсійні фонди

Соціальноорієнтована ринкова економіка, до якої прагне наше суспільство, як свій неодмінний атрибут має досить розви­нуту систему соціального захисту у вигляді системи пенсійного забезпечення непрацездатного населення.

Пенсійні фонди почали створюватись у період після Другої світової війни, проте вперше пенсійний фонд було створено ще в 1875 р. у США.

Організаційно в розвинених країнах пенсійна система пред­ставлена як державними, так і недержавними пенсійними фонда­ми, але співвідношення цих форм організації пенсійного забезпе­чення в різних країнах неоднакове. Наприклад, у таких країнах, як Іспанія, Греція, Португалія, Франція та Італія, головна роль належить державній системі пенсійного забезпечення. Вона високорозвинена і забезпечує високий рівень соціального захисту населення, що знаходиться за межами працездатного віку. У цих умовах розвиток соціального страхування за рахунок індивідуа­льних внесків і страхування, здійснюваного на основі певної за­цікавленості підприємця, відбувається повільно.

У деяких країнах, наприклад у Нідерландах та Великобри­танії, система пенсійного забезпечення переважно побудована на недержавних пенсійних фондах. Перший сучасний недержа­вний пенсійний фонд було створено у США фірмою «General Motors» у 1950 році. Основу коштів цих фондів складають ко­шти, що акумулюються фондами з метою подальшої виплати Додаткових пенсій. Ці кошти зазвичай накопичуються на інди­відуальних рахунках клієнтів. Виплати пенсій здійснюються у межах накопичених сум і відповідно до передбаченого плану виплат. Самі виплати здійснюються, як правило, за однією з Двох схем.

Так, в окремих країнах панує схема, в якій фіксованими є ви­плати. Вони фіксуються або у вигляді певної суми, або у вигляді відсотка від заробітної плати. Часто ці виплати індексуються у зв'язку з інфляцією. Така схема віддзеркалює переважно інтереси клієнтів пенсійних фондів.

Недоліком фондів з такою схемою виплат є те, що ці фонди корпоративні і, як правило, змінивши місце роботи, працівник може втратити можливість отримувати пенсію. Іншим недоліком є те, що ризик від неефективного роз­міщення активів такого фонду лягає на роботодавця, оскільки виплати пенсіонерам фіксовані.

Іншими є пенсійні фонди з фіксованими внесками. Компанія вносить певну суму на персоніфіковані пенсійні рахунки праців­ників. Часто право поповнювати цю суму має й сам працівник. Виплати з цього фонду залежать від накопиченої суми і не є фік­сованими.

Перевага такої схеми в тому, що працівник, навіть у разі зві­льнення, не втрачає свого рахунка і може кошти на ньому пере­містити в інший фонд. Підставою для прийняття такого рішення, як правило, стає відповідна інформація про діяльність фонду і його фінансовий стан. Така схема організації недержавних пен­сійних фондів найбільш повно відбиває інтереси засновників фо­ндів, бо весь тягар ризиків від неефективного розміщення активів фонду перекладається на працівників, хоча це дещо пом'як­шується правом учасників такого фонду у виборі об'єктів інвес­тування, тобто у вирішенні питання про розміщення активів фо­нду. Такі фонди досить поширені в Канаді, Японії, Австралії та деяких інших країнах.

Пенсійні фонди відіграють величезну роль у забезпеченні про­цесу інвестування, що забезпечується великою часткою їх акти­вів у ВВП. Так, в 2006 р. ця частка сягнула у США - 160 %. За 100 % вийшли пенсійні активи в Японії, Данії, Норвегії. Поміт­ною є роль таких активів в організації суспільного життя своїх громадян. Так, вони за рахунок накопичених грошових коштів надають різні послуги, наприклад, забезпечують пільгове медич­не обслуговування, ритуальні й інші послуги.

Грошові кошти, накопичені в пенсійних фондах, як уже зазна­чалося, є важливим і значним за обсягами інвестиційним ресур­сом. Але їх використання має свої особливості. Вони обумовлені функціональною роллю даних фондів і особливою регламентаці­єю їх діяльності з боку держави.

Специфіка функціонування недержавних пенсійних фондів як інститутів соціального захисту населення проявляється перш за все у вимозі їх постійного існування, у відсутності права на зни­кнення. Це обумовлено тим, що пенсійні фонди беруть зо­бов'язання на терміни, які вимірюються десятками років. Ця об­ставина призводить до суттєвих обмежень у їх діяльності. Як правило, пенсійні фонди належать до організацій, які не ставлять собі за мету отримання прибутку, а у разі його отримання він ви­користовується на цілі, передбачені статутом пенсійного фонду. Цим фондам заборонено займатись комерційною діяльністю.

Особливості використання активів пенсійних фондів обумов­люються і роллю держави стосовно діяльності таких фондів. У країнах з високорозвинутою економікою пенсійні фонди нале­жать до організацій, що стабільно функціонують і здатні на три­валий період у перспективі планувати свою діяльність та забез­печувати виконання зобов'язань перед вкладниками. У цих умовах держава бере на себе обов'язок щодо виконання зо­бов'язань фонду перед вкладниками у форс-мажор них обстави­нах. У тих же країнах, де ринкова економіка ще не знаходиться в стані, який би давав змогу пенсійним фондам забезпечувати ста­лість свого функціонування самостійно, держава, як правило, бе­ре на себе відповідальність перед клієнтами фондів за всі зо­бов'язання останніх.

Практичне розміщення активів пенсійних фондів здійснюєть­ся за допомогою спеціалізованих компаній з управління актива­ми. Накопичені пенсійними фондами грошові кошти розміщу­ються також на депозитних рахунках комерційних банків.

Проблема формування системи недержавних пенсійних фон­дів в Україні належить до найбільш складних. Це обумовлено, насамперед, відсутністю правової бази, яка безпосередньо регу­лювала б таку сферу діяльності. У цих умовах організація про­гресивної системи пенсійного забезпечення громадян являється проблематичною. Не менш суттєвою проблемою є загальний стан економіки. Падіння виробництва, що мало місце упродовж 1991—1999 рр., недосконалість механізмів ринкового саморегу­лювання, низькі доходи більшості населення, відсутність стійких прогнозів розвитку виробництва на перспективу не дають змоги досить точно розрахувати зобов'язання таких фондів перед вкла­дниками і, таким чином, позбавити останніх великого ступеня ризику втрати вкладених ними коштів.

Важливою умовою, що визначає загальну стратегію у сфері формування системи пенсійного забезпечення, є й та обставина, Що Україна взяла курс на перетворення своєї економіки на рин­кову. Виходячи з цієї умови, необхідно перш за все правильно зорієнтуватись у виборі конкретної моделі організації пенсійної системи держави. Як вважають спеціалісти, пенсійне забезпечен­ня має бути побудовано на основі значного розвитку недержав­них пенсійних фондів. При цьому конкретними формами (напря­мами) організації таких фондів можуть бути як корпоративні (закриті), так і відкриті пенсійні фонди.

Корпоративні фонди дають змогу створити потужний стимул для участі в них підприємців, що підкріпить фінансову базу останніх. Одночасно це створить умови вдосконалення розвитку окремих підприємств або й цілих галузей, які знаходяться в руслі визначених державою господарчих пріоритетів.

Відкриті пенсійні фонди повинні стати важливим елементом усієї системи пенсійного забезпечення як у силу своєї відкритості, так і через необхідність створення конкурентного середовища для корпоративних пенсійних фондів. Широка база для залучення від­повідних коштів населення і система пільг з боку держави зробили б таку мету реальною і досяжною вже в недалекому майбутньому.

Проте для вирішення завдання створення в Україні системи пенсійного обслуговування, що ефективно працює, побудованої на основі оптимального поєднання як державних, так і недержа­вних пенсійних фондів, необхідно попередньо вирішити низку складних проблем. До першочергових і найбільш важливих слід зарахувати:

• розробку і прийняття правових актів, які б забезпечили на­дійну діяльність недержавних пенсійних фондів;

• організацію планування і здійснення системи заходів держа­вного регулювання діяльності таких фондів;

• визначення об'єктів, напрямів і умов розміщення активів за­значених фондів для досягнення таких цілей, як стабільність, ста­лість їх існування та можливість отримання ними доходів для поліпшення пенсійного забезпечення й посилення стимулів до утворення пенсійних фондів.

Ці проблеми загальні і відображають тільки основні напрямки розбудови, адекватної ринковим умовам пенсійної системи. Необ­хідність якомога скорішого створення сучасної системи соціально­го захисту в нашій державі та залучення значних інвестиційних коштів, які будуть акумульовані цією системою у розбудову ефек­тивної ринкової економіки, роблять необхідним більш детальний аналіз стану і перспектив розвитку вітчизняних пенсійних фондів.

Перш за все слід констатувати, що наявна солідарна система пе­нсійного забезпечення, яка дісталась нам у спадщину від СРСР, практично повністю вичерпала свої можливості. Це підтверджується тим, що середньомісячний розмір пенсії дуже невеликий. У 2002 р. він становив усього 122,5 грн. В грудні 2007 р. середня пенсія склала 590,7 грн. але її співвідношення до середньої заробітної пла­ти майже не змінилось (35,2 % у 2007 р. проти 34,1 % у 2002 р.) Для порівняння відмітимо, що середня пенсія в США - 6 тис. дол. а її відсоток по відношенню до середньої зарплати значно вищий.

Жалюгідний стан пенсійної системи знаходить своє вира­ження і в її практичній нездатності захищати населення непра­цездатного віку в умовах спаду або кризових явищ в економіці. Це підтверджує той факт, що в період з 1996 по 1998 рік існу­вала велика (більше 1 млрд грн) заборгованість щодо виплат пенсій. У поєднанні з відсутністю їх індексації це свідчить про дуже слабкий рівень реального захисту цих верств населення в нашій державі і нагальну потребу реформування пенсійної сис­теми.

Фінансова нестабільність пенсійної системи і її нездатність сьогодні бути важливим резервом інвестиційних ресурсів в Укра­їні посилюється й дією низки як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. Зазначимо тільки деякі з них:

Як відомо, в Україні відбувається помітне погіршення демо­графічної ситуації. Одним з її яскравих виявів є досить помітне старіння населення. І хоча ця тенденція властива й усім іншим розвинутим країнам, у нашій державі вона характеризується до­сить високою інтенсивністю. Так, якщо частка пенсіонерів у за­гальній кількості населення в 1991 р. становила 25,2 %, то вже на початок 2007 р. цей показник сягнув 30 %.

Істотним недоліком пенсійної системи є й велике наванта­ження на підприємців у вигляді відрахувань до пенсійного фонду, що помітно послаблює їх інвестиційні можливості і конкурентоспроможність вітчизняних товарів. Так, на поча­ток 2008 р. відрахування роботодавців (ставка обов'язкових відрахувань до солідарної пенсійної системи) становили 33,2 %, у той час як аналогічний показник у США становить усього 12,5 %.

Пенсійна система України потерпає і від наявності великої кі­лькості пільг, а також значної кількості привілейованих пенсіо­нерів. Якщо середній розмір пенсії на кінець 2007 р. становив 590,7 грн., а мінімальний склав 460 грн. то у депутатів Верховної Ради вона більше 20 тис. грн. Розрив між мінімальною і макси­мальною пенсіями більше, ніж у 40 разів. Такого немає, а голо­вне, й не може бути в розвинених країнах.

Немає в державі й надійних способів індексації пенсій, що ро­бить пенсію надзвичайно вразливою від інфляції, а якщо брати до уваги досить високу динаміку цього показника і те, що він ча­сто виходить за заплановані рівні, то в разі прискорених темпів, або перебільшення рівня інфляції над прогнозованим, значна ча­стина населення зазнає величезних втрат.

Подолання цих недоліків сучасної пенсійної системи в Украї­ні потребує передусім прийняття першочергових законів, які б визначили принципово нову схему організації пенсійної системи нашої держави. Два таких закони, а саме: «Про загально­обов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержав­не пенсійне забезпечення» вже прийняті Верховною Радою.

З огляду на принципові основи розбудови нової пенсійної си­стеми, як їх бачать вітчизняні науковці і практики, наша пенсійна система повинна мати в майбутньому три складових.

По-перше — це солідарна система, яка функціонально пови­нна давати людині, котра вийшла на пенсію, той мінімум, який би запобігав її жебракуванню і суцільній бідності. Відрахування до цієї ланки пенсійної системи обов'язкові, але вони будуть зна­чно меншими від існуючих, що полегшить навантаження на га­манець роботодавця і поліпшить його інвестиційні та інші мож­ливості.

По-друге — це обов'язкова накопичувальна система. Кошти для її формування акумулюватимуться за рахунок обов'язкових внесків робітника зі своєї заробітної плати. Ці кошти зосереджу­ватимуться на персональному рахунку майбутнього пенсіонера і дадуть йому змогу суттєво підвищити розмір своєї пенсії, яку він отримуватиме з фонду солідарної системи.

По-третє — це система добровільного накопичення, фонди якої формуватимуться за рахунок добровільних внесків грома­дян. З настанням непрацездатності людина отримуватиме з цього фонду додаткові кошти, що складатимуться як з накопиченої вже нею суми, так і з тих прибутків, які отримані пенсійною устано­вою за рахунок використання нагромаджених цією установою ресурсів.

Створення такої системи пенсійного забезпечення передбачає й необхідність сприяння розвитку недержавних пенсійних фон­дів. Перші кроки в створенні системи недержавних пенсійних фондів в Україні вже зроблено. У 2004 р. прийнято закон «Про недержавне пенсійне забезпечення». На початок 2008 р. таких фондів усього трохи більше 90 а їх активи склали 0,033 млрд. дол., тоді як в Росії в таких фондах накопичено 15,5 млрд. дол., а

в Польщі - 40,7 млрд. дол. Досвід роботи таких фондів ще дуже малий, ситуація в економіці досить складна, але початок реформуванню пенсійної системи в нашій державі вже покладено.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Пенсійні фонди:

  1. Інвестиційні компанії і фонди
  2. План семінарських занять
  3. Основні елементи ринкової інфраструктури
  4. Запитання для самоконтролю
  5. Загальні ознаки фінансового посередництва, його еволюція
  6. Банки і банківська система
  7. Терміни та поняття
  8. Виробничий та науково-технічний потенціал регіонів України, їхня суть та складові
  9. ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ
  10. 7.3. Управління виробничим потенціалом
  11. УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМ ПОТЕНЦІАЛОМ РЕГІОНУ
  12. Фінансовий потенціал регіонів України, його суть та складові.
  13. 3.1. Сутність та особливості функціонування грошового ринку
  14. Термінологічний словник
  15. Стаття 1. Об'єднання громадян
  16. Сутність і основні функції небанківських кредитних установ
  17. Небанківські фінансово-кредитні установи