<<
>>

Походження грошей

Гроші належать до низки дуже загадкових фено­менів, виникнення яких цікавило людство вже в старо­давні часи. За довгий час існування товарного вироб­ництва і його дослідження вченими-економістами з питань походження грошей сформувались різні погля­ди, які умовно можно звести до двох основних загаль­них напрямків: раціоналістичного й еволюційного.

Раціоналістичний напрямок у теорії походження грошей охоплює тих учених, основні погляди яких щодо цього питання можна звести до тези: гроші — це продукт домовленості між лю­дьми. Іншими словами, гроші за цією концепцією виникають тоді, коли люди уявляють собі необхідність їх існування як певного засобу, що забезпечує рух товарів і є неодмінним елементом ра­ціональної організації товарообміну. Усвідомлення такої необ­хідності і приводить, на думку таких учених, до появи перших форм грошей.

Представником раціоналістичного напрямку був, перш за все, великий давньогрецький мислитель Арістотель (384-322 pp. до н. е.), який вважав гроші продуктом угоди між людьми (див. Арис­тотель. Соч. — М., 1984. — С. 156). Цей погляд на походження грошей виявився дуже стійким і зберігся до нашого часу. Для підтвердження цієї тези наведемо слова видатного вченого економіста XX ст. П. Самуельсона, який у своєму підручнику «Еко­номіка» писав: «Деньги — это искусственная социальная услов­ность» (див. «Экономика», 1964. — С. 69).

Досить поширеним є пояснення причини походження гро­шей тими незручностями, яких завдає прямий товарообмін. Та­ка позиція теж зводить появу грошей до суто психологічного моменту, хоча цей підхід все ж таки ближче до дійсних причин появи грошей, оскільки пов'язує їх існування вже з самим ак­том обміну.

До представників раціоналістичного напрямку належить і ви­датний німецький економіст Г. Кнапп (1842—1926 pp.), який у своїй праці « Нариси державної теорії грошей» стверджує, що гроші — це продукт права, продукт держави.

Раціоналістичний напрямок у теорії походження грошей, без­сумнівно, не є науковим, бо об'єктивні явища (а поява грошей належить саме до таких) обумовлюються об'єктивними процеса­ми і не можуть залежати у своєму походженні від суб'єктивних і, по суті, вторинних процесів. Причину появи грошей слід шукати у більш глибокому і базовому відносно цього феномена явищі, а саме в товарному виробництві. Проте незважаючи на ненауковий характер цих теорій, повністю їх ігнорувати не можна. Це пов'язано з тим, що економічні явища, які є об'єктивними за сво­єю природою, здійснюються в той же час (і саме такою є природа їх реалізації) через суб'єктивну діяльність людини, тому людина, суспільство, держава, мають певне відношення, якщо не до суті самого грошового феномена, то до формування зовнішніх ознак і форм його організації і руху.

Еволюційний напрямок у питанні про походження грошей об'єднує велику кількість учених, які пов'язують появу грошей з виникненням товарного виробництва. Це, безсумнівно, науковий підхід, бо до тих пір, поки продукт праці не призначався для про­дажу — обмін не потребував появи якогось спеціального еквіва­лента, яким і є за своєю суттю гроші. Цей напрямок представле­ний багатьма відомими вченими, кожен з яких тією чи іншою мірою вносив свій доробок у дослідження процесу походження грошей. Розглядаючи такий феномен, як гроші, допитливий ро­зум людини не міг обмежитись тільки питанням походження грошей. Людство завжди цікавила природа грошей, їх суть і фун­кції. Ці питання тісно пов'язані з проблемою походження гро­шей, хоч є окремим аспектом теоретичного аналізу грошового феномена.

Багато мислителів стародавньої Греції вивчали природу гро­шей, їх функції і роль в організації виробництва. Серед них, насамперед, слід назвати відомого грецького історика і філософа Ксенофонта (430—355 pp. до н. е.). Він написав цілу низку наукових робіт, серед яких є і трактат «Економікос», де описано зразкове, на його думку, господарство. Ксенофонт, досліджую­чи гроші, виділяє такі їх функції, як засіб обігу і засіб нагрома­дження.

Багато питань товарного виробництва досліджував у своїй ро­боті «Політика» геніальний грецький мислитель Арістотель. Він розглядав процес розвитку товарного обміну від простої міни (Т—Т) до обміну за допомогою грошей як посередника (Т—Г— І). Арістотель довів, що обмін спочатку зароджується між общи­нами, а вже потім з'являється всередині їх. Аналізуючи це явище, він підкреслював, що обмін двох товарів є можливим тільки че­рез їх внутрішню рівність. Іншими словами, він стверджував, що в кожному товарі міститься щось однакової величини, що й дає можливість порівнювати між собою зовсім різні за своїми ознаками і призначенням товари. Ця здогадка великого грецького ми­слителя — геніальна. Проте Арістотелю не вдалось виявити цю спільну субстанцію, якою, як тепер відомо, є вартість кожного товару. Він уважав, що товари одержують можливість бути порі­вняними між собою саме завдяки грошам.

Досліджуючи природу грошей, Арістотель виявив дві їхні фу­нкції: засобу обігу і міри вартості. При цьому, розділивши все багатство на багатство, представлене споживчими вартостями, і багатство у вигляді накопичених грошей, він, власне кажучи, констатує і функцію грошей як засіб нагромадження.

Багато цікавих думок про гроші висловили й такі видатні представники англійської економічної науки кінця XVIII — по­чатку XIX ст., як А. Сміт (1723-1790 pp.) і Д. Рікардо (1772-1823 pp.). Так, А. Сміт вважав помилковим уявлення меркантелістів про те, що справжнє багатство суспільства — це золото і срібло. Він порівнював золоті й срібні монети з бруківкою, яка сприяє переміщенню товарів, але сама по собі нічого не створює. Він ви­значав гроші як особливий товар, який стихійно виділився з усієї маси товарів. Але сутність грошей він не зрозумів, бо зводив її до ролі посередника в обміні товарів.

Д. Рікардо багато в чому підтримував позиції свого великого попередника А. Сміта. Він визначав вартість грошей витратами праці, але на відміну від А. Сміта, дуже багато уваги приділяв проблемі сталості грошового обігу і зменшенню витрат, пов'я­заних з обігом золотих монет. Д. Рікардо вважав базою грошово­го обігу золото й виступав за створення системи паперово-гро­шового обігу з вільним розміном паперових грошей на золото в злитках. Це, на його думку, мало забезпечити сталість грошового обігу і знизити витрати, пов'язані з обігом золотих монет. Однак сутність грошей він трактував неправильно. Як і А. Сміт, він пов'язував її з їх роллю технічного засобу обміну товарів. Отже, функції грошей він зводив до однієї — до їх функції як засобу обігу товарів.

Природу грошей та їх походження намагалися з'ясувати й ін­ші вчені. Але в найбільш повному варіанті це вдалось тільки великому німецькому економісту К. Марксу (1818—1883 pp.) Ма­ючи на озброєнні метод діалектичного матеріалізму і вперше в історії науки застосувавши його до аналізу економічних процесів і явищ, К. Маркс блискуче справився з завданням і, спираючись на творчий доробок своїх попередників, науково розкрив похо­дження грошей і їх сутність.

В основу своєї теорії походження грошей К. Маркс поклав те­зу про те, що гроші — це продукт товарного виробництва. Отже, появу грошей він пов'язує з об'єктивним процесом розвитку то­варного виробництва товарного обміну, що супроводжує його, оскільки товарне виробництво неможливе без обміну.

Як великий Арістотель розпочинав аналіз грошей з простої міни, так і К. Маркс приступаючи до аналізу проблеми походження і суті грошей, досліджував найпростіші форми обміну, що мали місце в умовах появи перших ознак товарного виробни­цтва. Спочатку цей обмін, як і саме товарне виробництво, мав епізодичний характер. У цьому ще випадковому за своїм характером процесі обміну брало участь два товари, дві різні споживчі вартості. Наприклад, виловлена понад потреби племені риба мо­гла обмінюватися на добуті іншим плем'ям шкіри звірів. Такий обмін даних товарів завжди здійснювався у певній кількісній пропорції. В абстрактній формі він може бути виражений у ви­гляді формули:

X товару А = 7 товару Б.

Ця рівність характеризує найпростішу форму вартості, що одержала назву простої, випадкової або одиничної форми вартості. Два товари, що беруть участь у даному обміні, одночасно є його крайніми полюсами. Один товар (А) знаходиться у віднос­ній формі вартості. Він виражає свою вартість, його купують. Цей товар грає пасивну роль. Він завжди має свою кількісну ви­значеність. Інший товар Б виступає як вимірювач вартості пер­шого товару. Він своєю споживною вартістю визначає, вимірює вартість товару А. У цьому відношенні товар Б грає активну роль, виступає як еквівалент, вимірювач вартості іншого товару. Свою роль він виконує випадково, епізодично і сам по собі зовні він ніяк не відрізняється від інших споживних вартостей, але в межах відношення цих двох товарів він значить більше, ніж про­сто споживна вартість. Він є еквівалентом, і в цій ще випадковій формі обміну вже функціонує як гроші, хоча самі гроші тут ви­ступають у своїй зародковій, ембріональній формі.

Товар, що знаходиться в еквівалентній формі, має свої певні особливості. Згідно з теорією походження грошей К. Маркса, а вона є блискучим зразком наукового аналізу, ці особливості зво­дяться до такого: споживна вартість стає формою прояву своєї протилежності — вартості; конкретна праця стає формою прояву абстрактної праці; приватна праця виступає формою прояву своєї протилежності — безпосередньо суспільної праці.

Проста, випадкова, або одинична форма вартості є найпрості­шою формою визначення вартості й обміну і відповідає початковому стану розвитку товарного виробництва, яке ще було випад­ковим, епізодичним. Недосконалість товарного виробництва знаходить своє вираження в недоліках першої форми вартості. Найбільш істотне з них, за визначенням К. Маркса, зводиться до того, що в рівнянні X товару А = У товару Б, товар А, який знахо­диться у відносній формі вартості, не виявляє своєї якісної тото­жності і кількісної визначеності стосовно до всіх інших товарів.

Практична незручність даної форми вартості й обміну (а вона, власне кажучи, — це відомий нам бартер) пов'язана з тим, що в процесі такого обміну необхідно, щоб акт купівлі-продажу збіга­вся у часі й просторі. Однак на етапі зародження товарного вироб­ництва і товарного обміну цей недолік ще не давав про себе знати.

З розвитком товарного виробництва до обміну долучаються вже не два, а багато товарів, а сам обмін стає більш регулярним. Через низку причин якийсь товар частіше від інших знаходиться у відносній формі вартості. Він стає найбільш бажаним об'єктом обміну, його прагнуть купити. З'являється нова форма обміну.

В умовах дуже низького рівня розвитку продуктивних сил найважливішим завданням було забезпечення фізичного виживання людини, що ставило продукти харчування в розряд най­більш бажаних. При цьому особливу цінність набували окремі продукти, наприклад, худоба як концентроване джерело білкової їжі. Тому на цей товар обмінювалися багато інших товарів.

У практиці обміну ця ситуація виникла тоді, коли якийсь про­дукт праці вже регулярно вироблявся як товар. Історично це збіг­лося з першим великим суспільним поділом праці (відокремлен­ням скотарства від землеробства), у результаті чого частина продукції скотарства постійно призначалася для обміну.

Дану форму обміну схематично можна відобразити у вигляді прикладу:

Ця форма вартості одержала назву повної або розгорнутої форми вартості. Якщо порівняти її з простою або випадковою формою вартості, то неважко помітити певний прогрес у розвит­ку форми вартості. Він знайшов свій відбиток, насамперед, у якісному і кількісному розвитку товару еквівалента.

Кількісний розвиток еквівалента виявляється в тому, що цю роль виконує не один товар, а вже декілька. І хоча випадковість висунення цих товарів на роль еквівалента зберігається, проте ступінь цієї випадковості значно нижче, ніж в умовах простої випадкової форми вартості. Це пояснюється тим, що роль еквіва­лента виконують продукти людської праці, які спеціально призначені для продажу, тобто товари, а не випадково вироблений надлишок продукції, що спорадично набував форми товару.

Якісна зміна реалізується в тому, що мінове відношення това­ру, який знаходиться у відносній формі вартості, виявляється вже не стосовно споживної вартості одиничного товару, а стосовно споживних вартостей ряду товарів.

Віддзеркалюючи у своєму розвитку більш високий щабель ор­ганізації товарного виробництва і обміну, повна або розгорнута форма вартості мала, проте, й певні недоліки. К. Маркс визначав їх у такий спосіб: «По-перше, відносне вираження вартості това­ру є тут незавершеним, тому що ряд виражень його вартості ні­коли не закінчується... По-друге, такий ланцюг утворює строкату мозаїку розрізнених і різнорідних виражень вартості. По-третє, ...відносна, форма вартості кожного товару являє собою нескін­ченний ряд виражень вартості, відмінний від виражень відносної форми вартості будь-якого іншого товару». (Маркс К.Капітал. — Т. 1. — С. 73—74).

Виділені на рівні теоретичного аналізу недоліки повної або розгорнутої форми вартості в практиці знаходять своє вираження в певному утрудненні самої техніки обміну. Це виявляється в то­му, що не можна безпосередньо обміняти, наприклад 1 пару чобіт на 1 сокиру. Але на певному етапі розвитку товарного вироб­ництва, коли переважаючим мотивом обміну було бажання придбати один товар (у нашому прикладі — вівцю), цей недолік не був серйозною перепоною для здійснення обміну.

Зміни, що відбулись у подальшому розвитку суспільного ви­робництва, привели до появи нової, більш розвинутої форми вартості, яка отримала назву загальної форми вартості. Вона може бути подана у вигляді прикладу:

Можливість такої трансформації обумовлена тим, що ті прості вираження вартості (1 вівця = 2 сокирам, 1 вівця = 1 мішку зерна, 1 вівця = 3 парам чобіт і т. д.), з котрих і складається повна або розгорнута форма вартості, припускають і можливість зворотних за формою, але тотожних за змістом виражень (2 сокири = 1 вів­ці, 1 мішок зерна = 1 вівці, 3 пари чобіт = 1 вівці і т. д.). Це й від­криває реальні шляхи для появи повної або розгорнутої форми вартості.

Дана форма вартості віддзеркалює новий, більш високий ща­бель розвитку виробництва й обміну. Загальна форма вартості порівняно з повною, або розгорнутою формою вартості — це більш високий рівень вираження вартості, ніж раніше.

З боку кількості це знаходить своє відображення в тому, що тепер одному еквіваленту протистоїть уся маса товарів, які знаспоживні вартості, а на іншому — один товар — золото, який є загальним еквівалентом, носієм і втіленням самої вартості.

Вартість товару, виражена в грошах, є його ціна. Ціна — це форма вартості товару і тому вона, як правило, не збігається з вартістю. Вона відхиляється від вартості вгору або вниз залежно від дії тих чинників, що впливають на ціну (мода, сезонні коливання попиту, зміна співвідношення попиту і пропозиції і ін.), але це відхилення не відкидає дії об'єктивного закону товарного виробництва: закону вартості. Так само цей реальний вияв закону вартості не створює ніяких перешкод з погляду виконання гро­шима своєї функціональної ролі.

Розвиток товарного виробництва супроводжувався таким чи­ном певною еволюцією в розвитку форм вартості і становленні загального еквівалента. З розвитком останнього змінювався і по­стійно удосконалювався й сам обмін. Якщо він спочатку мав форму безпосереднього обміну (бартеру), то нині він здійснюється за допомогою посередника. Це, у свою чергу, привело до вдоско­налення обміну.

По-перше, обмін став менш витратним і більш багатоплановим.

По-друге, зменшився комерційний ризик, пов'язаний з можливі­стю нереалізації товару внаслідок відсутності в тому самому місці і в той самий час товару, призначеного для обміну на перший.

По-третє, з'явилась можливість пов'язати між собою сучасні й майбутні обмінні операції.

Таким чином, гроші у процесі своєї еволюції пройшли склад­ний шлях розвитку від простої випадкової форми еквівалента до блискучої і загальної форми еквівалента у вигляді дорогоцінних металів, тобто гроші за своєю природою є товаром і цей висновок— один із великих наукових внесків, що зробив К. Маркс, досліджуючи походження і суть грошей.

Розвиток товарного виробництва не припиняється, а це, у свою чергу, зумовлює зміни як самого обміну, так і посередника цього обміну — грошей. Суть цих змін, а історично вони припа­дають на другу половину минулого століття, полягає в поступо­вій втраті ними товарної природи і набутті грошима нетоварного характеру.

Втрачаючи свою товарну природу, гроші набувають кредит­ного характеру. Цей процес трансформації їх природи є об'єктивним і закономірним. У його основі лежить об'єктивний про­цес розвитку товарного виробництва, який приводить до перетворення товарного виробництва в товарно-кредитне. Останнє являє собою якісно новий і більш високий рівень усуспільнення виробництва, що реалізується в посиленні єдності, взаємозв'язків і, як би це не було нонсенсом щодо товарного виробництва, плановості суспільного виробництва. База цього посилення така: якщо в умовах товарно-грошового виробництва вирішальним елементом суспільних зв'язків виробників є ринок і його товарно-грошові відносини, то товарно-кредитна форма організації виробництва за допомогою кредитних відносин за­безпечує зв'язок виробників задовго до продажу товару на рин­ку. Кредит, що отримує товаровиробник; наприклад від банку, вже в момент самого виробництва до появи товару на ринку, обумовлює його кількість і якість, а певною мірою і його ціну. Кредит, а в сучасному виробництві він відіграє вирішальну роль, і пов'язані з тим кредитні відносини суттєво змінюють саму форму організації суспільного виробництва, а разом з цим і його найважливіший елемент — гроші. Останні, не втрачаючи своєї ролі загального еквівалента, змінюють свою товарну при­роду на кредитну.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008 {original}

Еще по теме Походження грошей:

  1. Походження грошей. роль держави у творенні грошей
  2. 1.1. ПОХОДЖЕННЯ ГРОШЕЙ. РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ТВОРЕННІ ГРОШЕЙ
  3. ПОХОДЖЕННЯ, СУТЬ ТА ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ
  4. Походження грошей
  5. Економічна сутність грошей та концепції їх походження
  6. Походження кредитних грошей та їх форми
  7. 13. Походження, сутність, функції та види грошей.
  8. Історичні аспекти походження гривні
  9. Поняття «держава» і теорії її походження
  10. 2.2.1. Сутність, походження та функції держави
  11. Походження та розвиток центральних банків
  12. Походження та розвиток комерційних банків
  13. 12.2. ПОХОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
  14. 11.3. ПОХОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ
  15. Походження та функції політичної ідеології