<<
>>

Поняття валюти. Валютний курс і способи його визначення

Валюта в широкому розумінні цього слова — це націона­льна грошова одиниця тієї чи іншої країни. Проте в практиці грошового обігу валютою називають грошову одиницю, яка ви­конує функції міжнародного платіжного і резервного засобу.

У цій ролі можуть виступати як окремі національні валюти, так і колективні гроші, наприклад екю або євро.

Національна валюта більшості країн, особливо тих, чия валю­та не є конвертованою в процесі міжнародних обмінних операцій, повинна мати свій курс, тобто співвідношення, за яким вона обмінюється на іншу. Отже, валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни або в міжнародній грошовій одиниці. При цьому слід мати на увазі, що на практиці користуються різними визначеннями курсу. Це може бути офіційний, ринковий, аукціонний курси, курс клі­рингових валют та ін.

Валютний курс забезпечує зв'язок національної валюти з ін­шими валютами і дає змогу здійснювати порівняння основних

макроекономічних показників однієї країни (продуктивності пра­ці, темпів економічного зростання і т. ін.) з такими самими показниками в інших країнах. Валютний курс визначається купівель­ною спроможністю конкретної валюти. В умовах золотого стандарту він визначався досить точно завдяки тому, що базував­ся на золотому паритеті. Наприклад, якщо в 20-ті pp. минулого століття долар містив 1,5 г золота, а фунт стерлінгів майже 7,5 г, то золотий паритет визначався у співвідношенні 5:1. На цій осно­ві формувався і курс валюти, який міг відхилятись від золотого паритету на відносно невелику величину. Ці відхилення мали мі­сце в межах так званих золотих крапок, досить чітко прогнозува­лись і були відносно невеликими (у межах 1%). Купівельна спроможність однієї валюти стосовно до іншої досить точно ві­дображалась у валютному курсі. При більш-менш помітному від­хиленні валютного курсу від золотого паритету починалося сти­хійне переливання золота з однієї країни в іншу, що врешті-решт призводило до вирівнювання валютного курсу.

Якщо, наприклад, за якихось умов курс фунта стерлінгів у США значно б відхилив­ся від золотого паритету в бік завищення, то тоді вигідно було б не міняти долари на фунти, а обміняти їх на золото, а потім це золото вивезти в Англію і там виміняти на відповідну кількість фунтів стерлінгів.

Коли національні грошові системи стали паперовими, а гроші не розмінювались на золото, національна валюта втратила ту ос­нову, що давала можливість досить точно зіставити її купівельну спроможність з купівельною спроможністю інших валют. За та­ких обставин виникла реальна можливість суттєвого відхилення курсу валюти від її реальної купівельної спроможності. Валюти окремих країн мають занижений курс, а інших — завищений. За розрахунками фахівців, відхилення курсу від реальної купівель­ної спроможності для промислово розвинених країн становить близько 40 %. Зрозуміло, що таке завищення курсу викликає від­повідне заниження курсу національних валют слаборозвинених країн якщо їх порівняти з валютою провідних країн.

Валютний курс стає важливим елементом у механізмі міжнаро­дних економічних відносин, і тому сучасна наука і практика приді­ляють велику увагу методам курсоутворення. Єдиного механізму встановлення валютного курсу немає. Крім того, на процес курсоу­творення впливає багато різних чинників (попит на ту чи іншу ва­люту, відсоток за депозитами, політична ситуація в країні тощо).

Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати метод визначення, що грунтується на порівнянні вартостіспоживчого кошика різних країн за один і той самий період часу. Так, якщо треба визначити курс гривні, наприклад, до російсько­го рубля, то слід узяти стандартний набір товарів та послуг і ви­значити вартість цього кошика в гривнях і в рублях за відповід­ний період

Інший спосіб визначення валютного курсу полягає у порів­нянні національного валового внутрішнього продукту, виміряно­го в національній одиниці (наприклад у гривні) і в якійсь інозем­ній валюті (наприклад у рублях).

Цей метод аналогічний першому, бо базується на порівнянні купівельної спроможності валют, але він значно складніший за розрахунками, бо важко об­рахувати весь внутрішній продукт країни в цінах іншої держави.

Певним методом визначення валютного курсу є метод зістав­лення ефективних витрат виробництва. До них зараховують заробітну плату (V), показник продуктивності праці (PR), норму відсотка (г) та земельну ренту (ЗR). Однією з формул визначення курсу валюти однієї країни (країна А) до валюти іншої країни (країна Б) може бути формула:

Досить часто валютний курс визначається на основі відно­шення двох валют до валюти третьої країни. Наприклад, якщо нам потрібно визначити курс гривні до російського рубля, то спочатку візьмемо відношення як гривні, так і рубля до якоїсь однієї валюти, скажімо, до долара. Наприклад, 5,33 грн дорівню­ють 1 дол. США. У той же час 31,98 рубля дорівнюють 1 дол. США. Тоді курс гривні до рубля буде дорівнювати:

1 гривня = 31,98 : 5,33 = 6,00 російським рублям.

У такий спосіб часто визначають курс валюти в операціях на міжбанківському ринку.

З прийняттям Ямайської валютної угоди було знято заборону на приватні операції зі шляхетними металами, що привело до по­тужного розвитку ринку золота. Це відкрило можливість визна­чати курс валюти з урахуванням ціни такого товару, як золото. Розглянемо такий приклад. Ціна унції золота на Лондонській бі­ржі дорівнює 377 дол. США, 735 фунтів стерлінгів Англії, 40 764 єни Японії. З огляду на це, якщо взяти за одиницю ціну золота в доларах, то тоді 1 дол. буде дорівнювати 1,95 фунта стерлінгів і 132 єнам.

Курс валюти залежить не тільки від купівельної спроможності певної валюти на даний момент порівняно з купівельною спро­можністю іншої країни. Він може помітно коливатися залежно від цілої низки чинників. Серед таких чинників слід назвати стан платіжного балансу країни, темпи інфляції, розміри та інтенсив­ність спекулятивних валютних операцій, норму відсотка і рівень доходів за цінними паперами, а також ті чинники, які безпосере­дньо не пов'язані з грошовою сферою (політична ситуація в краї­ні, ступінь довіри населення до національної валюти тощо). Роз­глянемо механізм впливу деяких з цих чинників на зміни у валютному курсі.

Одним з найважливіших макроекономічних показників є по­казник стану платіжного балансу країни. Він, як правило, знахо­дить відображення або в активному, або в пасивному сальдо. За наявності і зростання активного сальдо пропозиція іноземної ва­люти в країні підвищується. Це може бути наслідком збільшення її ввезення національними експортерами. Збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку країни призводитиме до зменшення її курсу і підвищення курсу валюти країни зі зрос­таючим активним сальдо платіжного балансу. І навпаки, в умо­вах наявності і збільшення пасивного сальдо курс національної валюти падатиме.

Цей теоретичний висновок про наявність чіткої залежності між зміною курсу національної валюти країни залежно від наявності і змін у стані платіжного балансу є дещо загальним. Він певною мі­рою відображає зміни в платіжному балансі країни. Але сам стан платіжного балансу залежить, як відомо, від таких чинників, як кон'юнктура світового ринку, рівень продуктивності праці в наці­ональному виробництві, співвідношення попиту на вітчизняні та імпортні товари, конкурентоспроможність національної продукції і т. ін. А це означає, що досить значні зміни будь-якого з наведе­них чинників будуть впливати на курс національної валюти.

До важливих курсовпливаючих чинників слід зарахувати та­кож динаміку зміни цін на внутрішньому ринку. Якщо ціни помі­тно зростають, тобто якщо в країні починається інфляція, то нас­лідком і проявом цього виступає падіння платоспроможності валюти. Якщо ж таке падіння (тобто рівень інфляції) буде пере­вищувати темп інфляції в країні, до національної валюти якої ви­значається курс, то це призведе до зменшення курсу валюти кра­їни з більшими показниками інфляційного процесу.

На світовому ринку здійснюється рух валюти, який виклика­ний не тільки потребами в розрахунках за надані товари або послуги, але й бажанням заробити на різниці курсів. Наприклад, якщо в якійсь країні очікується ревальвація національної валюти (це явище хоч і рідкісне, але мало місце в післявоєнній Європі в деяких країнах, наприклад, у Німеччині в 1961, 1965 та 1973 pp.), то в цю країну хлине капітал, що збільшить попит на національ­ну валюту всередині країни, а якщо вона використовується і на світовому ринку, то й за її межами, що призведе до підвищення курсу валюти країни, де очікується ревальвація.

У розвинених країнах невід'ємною частиною фінансового ри­нку є ринок цінних паперів. Якщо на ньому відбувається зростання дохідності цінних паперів, то це викликає приплив інозем­ного капіталу, а відтак, зростання попиту на національну валюту країни і підвищення її курсу. До аналогічного наслідку веде й підвищення відсотка за депозитами.

На курс валюти впливають і інші чинники. Наприклад, у краї­нах з перехідною економікою, до яких належить і Україна, загальні умови функціонування ринкової економіки ще не дуже стій­кі. Це позначається на недостатньо відпрацьованому, нестійкому правовому полі, яке визначає загальні норми організації госпо­дарської діяльності. Такі умови не сприяють руху іноземного ка­піталу в нашу країну, а значить і не можуть виступати чинником посилення курсу української гривні.

Валютні курси постійно змінюються. Залежно від способу зміни валютного курсу розрізнюють їх два основних види: фіксований і плаваючий.

Фіксований курс валюти — це такий курс, який на певний термін (від місяця до кількох років) установлюється як незмін­ний, незалежний від поточних змін у попиті та пропозиції валю­ти. Як правило, центральний банк установлює такий курс стосо­вно до якоїсь провідної валюти (якщо грошова одиниця даної країни «прив'язана» до валюти іншої країни) або до колективної валюти (наприклад, до екю або євро). Зміна фіксованого курсу здійснюється офіційно шляхом підвищення курсу національної валюти (ревальвація) або шляхом його зниження (девальвація).

Фіксований курс може мати певні різновиди. Так, за умов дії золотого стандарту офіційні курси фіксувалися в золотому паритеті. На даний час фіксовані курси можуть базуватися на догові­рній основі. Так, Європейська валютна система характеризувала­ся тим, що згідно з угодою про її створення валютні курси країн-членів фіксувалися в межах дозволеного коливання (±2,5 %). Певним варіантом таких фіксованих курсів можна назвати систему фіксації валютних курсів, за якої курс змінюється відповідно до заздалегідь визначених критеріїв. Різновидом фіксованого курсу є режим різних курсів для окремих операцій. Такий режим засто­совують країни, в яких недостатньо розвинуті ринкові відносини. Фіксований курс має певні переваги та водночас і недоліки. До переваг фахівці зараховують таке:

· забезпечення для фірм та підприємств чіткої основи, коли вони планують діяльність і здійснюють політику ціноутворення;

· можливість здійснювати достатньо ефективну грошово-кредитну політику в умовах, коли в країні ринок валюти, банків­ська система та інфраструктура ринку ще недостатньо розвинені.

До недоліків фіксованого курсу слід зарахувати такі:

· необхідність мати значні валютні резерви для підтримання курсу в умовах дії чинників, які ведуть до відхилення реального курсу від фіксованого;

· можливість втрат в умовах виникнення спекулятивного руху валюти з однієї країни в іншу;

· неможливість точного визначення на будь-який момент оп­тимального для країни співвідношення реального і фіксованого валютних курсів.

Плаваючий валютний курс — це такий режим валютного курсу, за якого він змінюється під впливом попиту і пропозиції. Цей вид курсу також має свої підвиди. Так, він може бути вільно плаваючим курсом, тобто не залежати від валютного курсу будь-якої іншої країни. Такий курс визначається співвідношенням по­питу і пропозиції на дану валюту. Як правило, у вільному пла­ванні знаходиться тільки валюта декількох найбільш економічно могутніх країн світу.

Певним варіантом плаваючого курсу може бути валютний ко­ридор. Цей спосіб установлення валютного курсу полягає в тому, що центральний банк установлює верхню і нижню межу можли­вих коливань національної валюти. В Україні після грошової реформи 1996 р. в 1997 році було введено перший валютний кори­дор для долара США в межах 1,7—1,9 гривні за долар. Усього в Україні було встановлено чотири валютні коридори.

Різновидом плаваючого курсу є так званий режим колектив­ного, спільного плавання. Він означає, що країни—члени певного угрупування разом змінюють курси своїх валют щодо валют країн, які не входять у цю групу. Таке спільне плавання дає змогу країнам підтримувати певне відносно стабільне співвідношення своїх валют у межах угрупування.

Досить часто використовується режим регульованого плаваю­чого курсу. Він полягає в тому, що країна свій плаваючий курс певною мірою коригує. Це досягається через здійснення валют­них інтервенцій з метою не допустити значних, небезпечних для економіки коливань курсу.

Плаваючі курси більше, ніж фіксовані, відповідають суті рин­кових відносин. У цьому сенсі вони мають такі переваги:

• дають змогу уникнути суттєвих загроз з боку спекулятивно­го руху валюти з однієї країни в іншу;

• балансування попиту і пропозиції на валюту відбувається за відповідними змінами на ринку, а це знімає необхідність здійс­нювати валютні інтервенції.

У той же час політика плаваючих валютних курсів має певні недоліки. Серед них найбільш помітні такі:

* компаніям і фірмам складніше, ніж при фіксованому курсі, планувати виробничу діяльність і розробляти перспективні плани щодо ціноутворення;

* обмінний курс валюти в окремій країні може деякий час пе­ребувати на рівні, який вже не обумовлюється ринком, і тому країна від цього може зазнавати помітних втрат;

* плаваючий курс за певних обставин може бути суттєвою пе­репоною для здійснення незалежної національної грошово-кредитної політики або для досягнення певних, завчасно постав­лених макроекономічних показників.

Наявність як позитивних, так і негативних наслідків розгляну­тих режимів курсоутворення вимагає від уряду і центрального банку країни глибокого аналізу внутрішньої та зовнішньої рин­кової ситуації і професійного підходу до вибору найбільш ефек­тивного способу встановлення валютного курсу.

Валютний курс постійно змінюється під впливом різноманіт­них факторів. Це може негативно впливати на стан грошового обігу і в цілому на стан економіки. Тому держава намагається за допомогою свого центрального банку здійснювати регулювання валютного курсу. Таке регулювання забезпечується застосуван­ням декількох методів. До найбільш важливих належать:

• валютна інтервенція;

• операції центрального банку на відкритому ринку;

• облікова політика і політика обов'язкових резервів;

• пряме втручання держави у процес курсоутворення. Валютну інтервенцію центральний банк застосовує тоді, коли

необхідно в короткостроковому періоді змінити курс валюти (підвищити його або навпаки знизити). Причини конкретної спрямованості валютної інтервенції досить різноманітні, але най­частіше це пов'язано зі змінами в платіжному балансі країни. Наприклад, якщо платіжний баланс має від'ємне сальдо, а у дер­жави сильні експортні позиції, то вона може здійснити валютну інтервенцію, спрямовану на зменшення курсу власної валюти. При цьому можливості для експорту збільшуються, бо експортер може помітно знизити ціни на свою продукцію, а можливості ім­порту навпаки зменшуються. Інтервенція такого характеру може бути пов'язана і з боротьбою за міжнародні ринки збуту; а здійс­нюється вона шляхом скуповування іноземної валюти на ринку країни. Це підвищує попит на неї, і тому курс іноземної валюти зростає, а курс національної валюти падає.

Валютна інтервенція може мати місце і в тому разі, коли дер­жава хоче підтримати курс своєї валюти або підвищити його. У цьому випадку центральний банк пропонує іноземну валюту і скуповує таким чином власну. Це зменшує попит на іноземну ва­люту, а на вітчизняну, навпаки, збільшує і призводить до підви­щення курсу національної грошової одиниці.

Для здійснення валютної інтервенції, як правило, утворюють спеціальний фонд. Його джерелом можуть бути як власні резерви центрального банку, так і кредитні ресурси міжнародних валют­них фінансових установ або спеціальних фондів певних валют­них союзів. Ефективність впливу на зміну валютного курсу за­лежить від багатьох чинників, і позитивний результат досягається тільки тоді, коли ці чинники чітко враховані. Скажімо, при невеликому негативному сальдо платіжного балансу, яке викликане тимчасовими і не дуже масштабними явищами, його можна збалансувати завдяки валютній інтервенції. А коли від'ємне сальдо платіжного балансу викликано спадом виробництва, відпливом капіталів та іншими глибинними причинами масштабного характеру — ніяка інтервенція не врятує справу, і валютні резерви, використані державою для валютної інтервенції, витрачатимуться марно.

На зміну курсу валюти суттєво впливають і операції центра­льного банку на відкритому ринку. Вони зводяться до купівлі-продажу цінних паперів. Такі операції теж істотно впливають на зміну курсу, бо продаж на внутрішньому ринку іноземних цінних паперів, деномінованих, скажімо, в доларах, призводить до зме­ншення пропозиції національної валюти, а відтак, і до зміни спів­відношення попиту і пропозиції на неї на користь попиту. Це під­вищує курс валюти тієї держави, в якій центральний банк здійснює згадані операції.

Досить помітно впливає на зміну курсу і дисконтна (облікова) політика. Якщо держава суттєво підвищує дисконтну ставку, то це приваблює іноземний капітал і він надходить у країну. Його збільшення може помітно вплинути на стан платіжного балансу, поліпшуючи його, і водночас на валютний курс, оскільки пропо­зиція іноземної валюти зросте.

Дещо по-іншому діє така модель впливу на валютний курс, як політика центрального банку в плані зміни норми обов'язкових ре­зервів. Зменшення норми даних резервів приводить до збільшення грошової маси, підвищення ліквідності банківських активів і сприяє зростанню пропозиції національної валюти. Унаслідок таких дій може зменшитись курс національної валюти щодо іноземної.

Валюта має свій курс, тобто своє визначення в іншій валюті, і цим відрізняється від інших валют, які теж мають свій власний курс, не схожий на курс іншої валюти. Але між валютами існує ще й різниця в ступені можливості однієї валюти обмінюватись на інші. Ця особливість називається конвертованістю валюти, а суть її в можливості валюти однієї країни обмінюватись (повні­стю або частково) на валюти інших країн.

Конвертованість валюти є показником рівня розвитку еконо­міки і певною мірою є відображенням ступеня відкритості економіки, хоча відкритість економіки звести тільки до конвертованості валюти не можна. Вона свідчить про ступінь свободи, яку має національний товаровиробник для участі в міжнародному поділі праці. Конвертованість валюти — це важливий показник рівня розвитку грошової системи та економіки країни в цілому. Там, де немає права на купівлю та продаж іноземної валюти, де існує заборона на її зберігання, ввезення і вивезення - там немає конвертованості валюти. Отже, стан конвертованості або неконвертованості визначається валютним законодавством країни. Але це тільки зовнішній, поверховий прояв явища, яким є конверто­ваність валюти. Внутрішньою, глибинною причиною конверто­ваності валюти, ступеня цієї конвертованості або її відсутності є стан розвитку товарно-грошових відносин країни і рівень розви­тку самої економіки. Не випадково в слаборозвинутих країнах ва­люта, як правило, є неконвертованою.

Конвертованість валюти може бути різною, і в цьому сенсі ва­люти розрізняють за ступенем конвертованості на повну конвертованість і часткову конвертованість. Повна конвертованість ва­люти означає можливість її вільного обміну на іноземну валюту Для всіх власників (як резидентів, так і нерезидентів) і за всіма операціями. До останніх належать перш за все платежі за поточними і капітальними операціями. При цьому конвертованість за поточними операціями означає відсутність обмежень на платежі, які пов'язані з поточними міжнародними операціями, наприклад, з торгівлею товарами і послугами. Сюди входить також виплата прибутків, дивідендів тощо. Слід зазначити, що вступ країни до МВФ зобов'язує країну зняти всі обмеження щодо міжнародних платежів, які пов'язані з поточними операціями.

Конвертованість за поточними операціями може бути жорст­кою, коли держава встановлює фіксований курс національної ва­люти щодо іноземної, і м'якою, коли національна валюта має змінний (плаваючий) курс.

Слід зазначити, що конвертованість валюти тісно пов'язана зі станом економіки та рівнем її відкритості. Так, відсутність будь-яких обмежень щодо обміну національної валюти за поточними операціями ще не свідчить про наявність конвертованості, якщо в країні існують обмеження у сфері експорту й імпорту, заборонні тарифи, вимога обов'язкового продажу валюти, кількісні обме­ження торговельних операцій тощо.

Конвертованість за капітальними операціями означає відсут­ність обмежень на платежі, пов'язані з рухом капіталу (прямі та портфельні інвестиції, кредити тощо). Країна, яка вступає до МВФ, не бере на себе зобов'язання про забезпечення конверто­ваності за капітальними операціями. Деякі обмеження за цими платежами можуть мати місце. Так, країна з перехідною еконо­мікою за узгодженням з МВФ може вводити обмеження щодо платежів, пов'язаних з капітальними операціями. Це може ви­кликатись потребою зупинити або обмежити відплив капіталу з країни. Проте ліквідація будь-яких обмежень на платежі за капі­тальними операціями є важливою передумовою досягнення по­вної конвертованості національної валюти.

На сучасному етапі розвитку повністю конвертованих валют близько 20, зокрема, це валюта таких країн, як СІЛА, Канада, Ве­ликобританія, Японія, Кувейт і деяких інших.

Частково конвертованою є та валюта, обмін якої на іноземну валюту обмежений. Ці обмеження можуть стосуватися певних операцій. Так, часткова поточна конвертованість означає, що об­мін національної валюти на іноземну здійснюється тільки за зов­нішньоторговельними операціями. Це означає можливість без обмежень здійснювати експорт і імпорт товарів та послуг. Розви­нені країни, які сьогодні мають повну конвертацію своєї валюти, спочатку мали часткову за поточними операціями. До неї вони перейшли на початку 60-х р. XX ст.

Якщо обмеження в конвертованості валюти стосуються пев­них суб'єктів (власників валюти), то розрізняють зовнішню і внутрішню конвертованість. Зовнішня являє собою такий режим об­міну національної валюти на іноземну, який поширюється лише на іноземців (нерезидентів). За внутрішньої конвертованості та­ким правом обміну валюти користуються тільки резиденти, а що стосується нерезидентів, то для них зберігається режим неконвер-тованості. Для забезпечення внутрішньої конвертованості країні необхідно нагромадити певні валютні резерви, наблизити ціни на внутрішньому ринку до цін світового ринку тощо.

Неконвертована валюта — це та валюта, що не обмінюєть­ся на іноземну валюту або ж має суттєві обмеження в її обміні як за поточними, так і за капітальними операціями. До най­більш поширених обмежень, які є ознакою неконвертованості валюти, належать:

— обмеження на виплату відсотків за зовнішнім боргом, обме­ження на перекази за кордон заробітної плати, дивідендів тощо;

— установлення квот і розподіл валюти між імпортерами;

— необхідність попереднього дозволу з боку центрального банку на здійснення платежів за імпортними операціями.

Зазначені обмеження позбавляють національну валюту краї­ни, де вони вводяться, статусу навіть частково конвертованої.

Процес становлення конвертованості валюти дуже довгий і складний, Україна ще тільки розпочала цей процес. Проте, можна вже говорити і про певні успіхи. У 1997 р. Україна підписала відповідну статтю статуту МВФ, згідно з якою наша країна взяла на себе зобов'язання усунути будь-які обмеження на перекази і платежі за поточними операціями. Іншими словами, починаючи з цього періоду, Україна ввела часткову конвертованість своєї на­ціональної валюти.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Поняття валюти. Валютний курс і способи його визначення:

  1. 6.1. Сутність валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти. Валютний курс
  2. Сутність валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти
  3. 6.1. СУТНІСТЬ ВАЛЮТИ ТА ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН. КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТИ
  4. Если национальная валюта реально укрепляется, (реальный курс национальной валюты растет), то это стимулирует экспорт, и ограничивает импорт?
  5. 42.2. ВАЛЮТНЫЙ КУРС. НОМИНАЛЬНЫЙ И РЕАЛЬНЫЙ ВАЛЮТНЫЕ КУРСЫ
  6. 62. КОТИРОВКА ВАЛЮТЫ. КРОСС-КУРС
  7. 64. ФАКТОРЫ, ВЛИЯЮЩИЕ НА КУРС ВАЛЮТЫ
  8. 20.2. Лідерство: природа й визначення поняття
  9. Глава 21. МЕЖДУНАРОДНАЯ ВАЛЮТНАЯ СИСТЕМА И ВАЛЮТНЫЙ КУРС
  10. 11.1. Депресивні території: поняття та порядок їх визначення
  11. Валютный курс. Методы регулирования валютного курса
  12. Международная валютная система и валютный курс
  13. Валютный курс и валютная котировка