ПОПИТ НА ГРОШІ ТА ЙОГО ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Як відомо, гроші спочатку виникають і існують у товарній формі. Цей товар, на відміну від усіх інших товарів, виконував особливу суспільну роль, а саме, був загальним еквівалентом. Без цього еквівалента в умовах товарного виробництва рух усіх ін­ших товарів ставав неможливим.

Отже, завжди у товарному ви­робництві для його нормального функціонування всім учасникам цього виробництва необхідна певна кількість грошей як таких. Іншими словами, саме товарне виробництво викликає до життя таке явище, як попит на гроші.

При цьому слід зауважити, що в попередній історії розвитку товарного виробництва, коли гроші були представлені товаром (якимось випадковим товаром, коли товарне виробництво тільки-но зароджувалось, або таким універсальним, для виконання всіх функцій грошей, товаром, як золото за золотомонетного стандар­ту), попит на гроші, по суті, був попитом на той спеціальний то­вар, що виконував роль загального еквівалента. Отже, у цих умо­вах попит на гроші призводив до нагромадження реальної варто­сті, яку мав сам загальний еквівалент, що забезпечувало стійкість і рівновагу системи товарного виробництва в тій його частині, що залежала від загального еквівалента і зміни його кількості. Надлишковий попит на гроші, як правило, не призводив до сут­тєвих порушень у системі суспільного виробництва, бо певний запас грошей завжди знаходився у вигляді скарбу і за потреби (зростання попиту на гроші) гроші переходили зі скарбу в обіг, при цьому тією мірою, яка була визначена збільшенням реально­го сукупного продукту.

В умовах сучасного товарного виробництва, коли товарні гро­ші трансформувались у нетоварні, у самому грошовому обігу від­булися суттєві зміни. Але й за цих обставин гроші у своїй най­більш суттєвій функціональній ролі призначені для забезпечення руху товарів. Без грошей товари не зможуть рухатись, а саме рух товарів— то є життя економіки, яка базується на товарно-гроiіових засадах. У цих умовах зберігається й така категорія, як попит на гроші, хоч цей попит набуває нових ознак, що віддзер­калюють як зміну товарної природи грошей на нетоварну, так і особливості сучасного товарного виробництва. Перш, ніж охара­ктеризувати попит на гроші, нагадаємо, що теоретичну базу цьо­го явища становить кількісна теорія грошей. її суть у найбільш узагальненому вигляді полягає в тому, що гроші призначені для руху всього виробленого в суспільстві продукту. На підставі цьо­го можна зробити висновок про те, що кількісна визначеність су­купного попиту на гроші співпадатиме з масою грошей, необхід­них для обслуговування товарного обігу. А остання, як відомо, прямо пропорційна сумі цін цих товарів (PQ) і обернено пропор­ційна швидкості обігу (V) однойменної грошової одиниці.

Класична кількісна теорія грошей розкриває загальні основи формування сукупного попиту на гроші. Але цей макроекономічний підхід до визначення сукупного попиту не розкриває реаль­ного процесу його формування, як він обумовлюється поведін­кою головних дійових осіб попиту на гроші, а саме: суб'єкта господарювання і населення.

Як відомо, подальший розвиток кількісної теорії грошей знай­шов своє втілення в теорії касових залишків, яка переносить центр ваги в дослідженні грошової сфери на мікрорівень, виді­ляючи при цьому попит на гроші для трансакцій і попит на гро­ші, як на активи.

Ця теорія, безсумнівно, дає змогу більш деталь­но визначити сукупний попит на гроші і, головне, пов'язати його з мотивацією учасників грошового обігу.

Суб'єкт господарювання, як, до речі, і населення в цілому, в умовах ринкової економіки завжди мають потребу в грошах. Ці гроші необхідні їм, з одного боку, для задоволення своїх потреб (як особистих, так і виробничих), а з іншого — вони необхідні їм для того, щоб використати гроші як актив. Отже, попит на гроші з боку юридичних і фізичних осіб формується під впливом як трансакційного мотиву, так і мотиву використання грошей як ак­тиву (у Дж. Кейнса цей мотив визначено як спекулятивний).

Трансакційний попит на гроші визначається обсягом як осо­бистого, так і виробничого споживання. У цілому в суспільстві він являє собою сукупність готівки і грошей на поточних рахун­ках, які необхідні для оплати послуг та товарів. Таким чином, попит на гроші пов'язаний з їхньою функцією засобу обігу і тому обсяг попиту на гроші для трансакцій визначатиметься обсягом купівлі, яку здійснюють усі учасники суспільного виробництва.

По суті, цей попит на гроші пов'язаний з обсягом номінального валового внутрішнього продукту (ВВП). Своє найбільш повне кількісне віддзеркалення сукупний попит на гроші знаходить в агрегаті Мі.

Але другу частину попиту на гроші формує бажання індивіда й суб'єкта господарювання використати гроші як актив, як капі­тал, здатний принести власнику додатковий продукт. Більш до­кладно цю складову сукупного попиту буде розглянуто нижче, а тут зазначимо, що попит на гроші як на активи є важливим чин­ником формування трансакційного попиту.

Формування трансакційного попиту на гроші знаходиться під впливом багатьох чинників. Перш за все розмір цього попи­ту змінюється залежно від дохідності інших активів. Напри­клад, якщо доходи за цінними паперами зростають порівняно швидше, ніж збільшується відсоток по заощадженнях, то транс-акційний попит певним чином зменшуватиметься за рахунок збільшення попиту на гроші як на активи. У даному конкрет­ному випадку — на активи у вигляді цінних паперів. При зрос­танні банківського відсотка по заощадженнях відбуватиметься той самий процес, але вже як наслідок розміщення грошей на строкові депозити і вклади. Іншими словами, можливість отримати значний дохід від розміщення своїх грошей в альтернати­вні види активів змушує їх власника зменшувати навіть своє особисте споживання, а це означає й зменшення трансакційного попиту на гроші.

Можливість для такого маневрування пов'язана як з певною еластичністю трансакційних витрат, так і з тим, що індивід зав­жди тримає частку грошей у вигляді певного резерву. Ці гроші не приносять їх власнику доходу, але вони завжди є певним засо­бом, за допомогою якого він реагує на конкретну поточну зміну кон'юнктури ринку.

Рішення про те, яку частку грошових заощаджень необхідно тримати в ліквідній формі (це може бути готівка або депозити до запитання) для забезпечення поточного споживання, а яку три­мати у вигляді фінансових активів (цінні папери, строкові депо­зити тощо) значною мірою залежить від рівня відсотка. Якщо рі­вень відсотка зростає, то й попит на гроші як на актив зростає. Ураховуючи те, що трансакційний попит на гроші (М') є функці­єю від доходу (Q), а попит на гроші як на активи (М") є функці­єю від норми відсотка (г), можна вивести формулу сукупного по­питу (Md) на гроші.

Md = M'(Q) + М"(г)

Проте зміна дохідності альтернативних активів не єдиний чинник, що змінює трансакційний попит на гроші. На цей попит впливають й інші чинники. Серед них можна виділити такі:

—Зростання доходу. З його збільшенням збільшується й по­пит на гроші для трансакційних витрат. Зростання доходів або, іншими словами, збільшення реального ВВП викликає підви­щення попиту на гроші. Якщо ж мало місце зменшення реально­го ВВП, а пропозиція грошей залишається незмінною, тоді нас­лідком такої ситуації стане інфляція.

—Зростання цін. За умови, що ВВП не змінився у своєму реа­льному обсязі, а ціни зросли — попит на гроші зросте. У цьому разі зростання попиту на гроші буде корелюватися з дефлятором ВВП. Це пояснюється тим, що населення для задоволення своїх потреб на рівні попереднього (до зростання цін) періоду мусить збільшити свої номінальні грошові залишки.

—Збільшення цін призводить і до того, що суб'єкт господарю­вання, так само як і населення, відчуваючи той факт, що грошова маса зростає (а це чітко відслідковується за зростанням цін), почи­нають шукати найвигідніший варіант використання грошей. Маса останніх зростає у господарюючого суб'єкта у вигляді касових за­лишків, а у населення (принаймні у його частини) грошова маса збі­льшується у вигляді доходу. Цей надлишок вони використовують, намагаючись отримати найбільший ефект від їх використання. Ін­шими словами, цей надлишок може перетворюватись у різні форми багатства, бо господарюючий суб'єкт розглядає різні альтернативні варіанти використання грошей залежно від зміни рівня відсотка, динаміки зміни цін і т. ін. Усе це істотно впливає на попит на гроші.

—Зміна в періодичності виплати заробітної плати. Якщо по­рівняно з попереднім періодом періодичність виплати заробітної плати характеризується збільшенням часового інтервалу під час видачі заробітної плати, то це призводитиме до зростання транс-акційного попиту на гроші.

—Час, що відводиться в суспільстві в середньому на оплату рахунків. Якщо він збільшується, то його наслідком стає зрос­тання попиту на гроші. І, навпаки, коли термін цей зменшуєть­ся — попит на гроші теж зменшується. Практично такою самою за своїми наслідками щодо попиту на гроші буде зміна періодич­ності в термінах пред'явлення рахунків до оплати.

—Доступність кредиту для населення і господарюючих суб'єктів. Якщо ця доступність порівняно з якимось попереднім періодом збільшується, то це приводить до зменшення трансакційного попиту на гроші і навпаки.

На зміну обсягів трансакційного попиту на гроші впливає і багато інших чинників. При цьому всі вони діють не ізольовано, а в постійному взаємозв'язку між собою і це дуже суттєво впли­ває на попит на гроші. Скажімо, зростання попиту на гроші у зв'язку зі зростанням доходів може бути нейтралізовано змен­шенням часового інтервалу під час видачі заробітної плати.

Окрім трансакційного попиту на гроші, існує й попит на гроші як на активи. Його суть, як це вже коротко розглянуто раніше, у тому, що частину грошей індивід розміщує в активи з метою отри­мання від них доходу. Для господарюючого суб'єкта цей мотив є альтернативним щодо розміщення прибутку. Тобто він може або вкласти гроші у власне виробництво (збільшення трансакцій, при­значених для виробничого споживання), або в інші активи, напри­клад, в акції, облігації, бони і т. ін. Для населення цей мотив вико­ристання своїх заощаджень реалізується, як правило, теж у певному альтернативному варіанті. Заощадження можуть бути використані або у вигляді строкового депозитного внеску в банк, або у вигляді витрат на придбання цінних паперів на відповідному ринку. Зрозу­міло, що це найбільш узагальнюючі варіанти використання заоща­джень індивіда. У реальному житті свої заощадження індивід може використати і на купівлю товарів виробничого призначення в разі, коли він, наприклад, починає власну підприємницьку діяльність.

Використання частки прибутку, або доходу у вигляді заоща­джень на активи викликає відповідний попит на гроші. На відмі­ну від трансакційного попиту він, по-перше, більш еластичний у своїх кількісних параметрах і більш залежний від зовнішніх чин­ників. Перше проявляється в тому, що цей попит у своєму обсязі може коливатись від нуля до досить великих значень у той час, коли трансакційний попит не може знижуватись до нуля, адже особисте споживання завжди має місце. Друге пов'язано з тим, що цей попит більш чутливий до деяких зовнішніх чинників, на­приклад до норми відсотка.

Скажімо, коли норма банківського процента падає, автоматично зростає курсова вартість цінних паперів, бо хоч дохідність за ними (наприклад дивіденд на акції) і не змінюється автоматично, а пев­ний час може залишатись незмінною, у цілому дохідність цінних паперів відносно відсотка зростає, що й призводить до збільшення попиту на акції і відповідно до зростання їх курсової вартості. При зростанні норми банківського відсотка все відбувається навпаки.

Ці зміни в кон'юнктурі фінансового ринку можуть не змінюва­ти попит на гроші як на активи в цілому, але змінюють співвідно­шення попиту на користь тих чи інших активів. Ураховуючи зміни кон'юнктури фінансового ринку і бажаючи якомога надійніше за­страхувати свої заощадження від можливих втрат, індивід найчас­тіше вдається до портфельного підходу при формуванні свого по­питу на гроші як на активи. Суть цього портфельного підходу полягає як у намаганні диверсифікувати розміщення своїх грошей в активи, представлені цінними паперами різних фірм та установ, так і в балансуванні всього портфеля з погляду надійності розмі­щення своїх активів. Останнє на практиці означає, що розміщуючи свої гроші в активи, індивід якусь частку направляє на цінні папе­ри менш прибуткові, але найбільш надійні. Це, як правило, держа­вні цінні папери. А частку спрямовує на придбання високодохід­них, але менш надійних (ризикових) цінних паперів (наприклад цінні папери молодих корпорацій).

На попит на гроші як на активи впливають й інші фактори. Як і у випадку трансакційного попиту одним з вирішальних чинни­ків тут є дохід. Заощадження— це пряма функція від доходу і тому зі збільшенням доходу зростає й попит на гроші як на акти­ви, бо збільшення доходу приводить до зростання заощаджень. Проте ці заощадження під впливом мотиву, влучно названого Дж. Кейнсом спекулятивним, в умовах сучасної ринкової еконо­міки використовуються за альтернативним вибором. Інакше ка­жучи, використовуючи залишок грошей у вигляді заощаджень з метою отримання доходу, індивід керується їх дохідністю. Зага­льною формою останнього є відсоток. Це означає, що одним з вирішальних чинників, які впливають на попит на гроші як на активи з боку фізичних або юридичних осіб, є відсоток.

Залежність попиту на гроші від відсотка обернено пропорцій­на, тобто, коли відсоток зростає, попит на гроші зменшується, і навпаки. При цьому зниження відсотка до дуже низьких рівнів не призводить до максимального збільшення попиту на гроші, через те що частка грошей перетворюється в більш ліквідну форму (на­приклад, конвертується в іноземну валюту) і в цьому вигляді збе­рігається у формі депозиту чи строкового вкладу.

Зміна відсотка, наприклад його збільшення, впливає й на ту кількість грошей, яку індивід воліє тримати у вигляді власне гро­шей (готівки). Дуже великий відсоток стимулює до перетворення і частки цих грошей в активи, зменшуючи таким чином трансакційний попит на гроші.

Отже, сукупний попит на гроші складається з трансакційного попиту і попиту на гроші як на активи. Кількісно цей попит, як­що його позначити як Md, дорівнюватиме усім трьом агрегатам Ш=Мх + Мг + Мъ.

Графічно сукупний попит на гроші з урахуванням основних чинників, що на нього впливають, можна зобразити у вигляді кривої (рис. 1). На осі абсцис відкладаємо числове значення по­питу, а на осі ординат — норму відсотка.

Рис. 1. Залежність сукупного попиту на гроші від процентної ставки і від зміни доходу

На цьому графіку видно, як крива Md віддзеркалює сукупний попит залежно від зміни процентної ставки. Попит зменшується зі зростанням відсотка. Проте крива попиту не пересікає осі ор­динат. Це пов'язано з тим, що певна частина попиту на гроші (на нашому рисунку цю частину показано вертикальною прямою D) завжди зберігається навіть за найвищої ставки відсотка. Це трансакційний попит і він не може бути зведений до нульової по­значки. Водночас із графіка видно, що крива сукупного попиту Md, відображаючи зростання попиту при зменшенні відсотка, не пересікає й осі абцис. Іншими словами, збільшення попиту на гроші за дуже низької ставки відсотка не ліквідує повністю ту частину заощаджень, що перетворені в депозити і вклади. Вони зберігаються за цих умов як у національній валюті, так і перетво­рюючись способом конвертації і в більш ліквідну іноземну або колективну валюту.

Як уже раніше зазначалось, як трансакційний попит на гро­ші, так і попит на гроші як на активи залежать від доходу. Чим вище дохід, тим більше, наприклад, попит на гроші для транс­акцій. Цю залежність сукупного попиту відображає крива Md\, яка відбиває зміни в попиті за збільшення доходу. Якщо ж до­хід зменшиться, то й попит на гроші зменшується. Цю ситуацію ілюструє крива Md2.

Таким чином, ураховуючи найбільш вагомі фактори, які впли­вають на сукупний попит на гроші, можна зробити висновки, що характеризують основні моменти впливу цих факторів:

—Зростання ціни (інфляція) приводить до пропорційного но­мінального зростання попиту на гроші. Якщо ж зростання цін відбувається одночасно з певним збільшенням реального ВВП, то на величину його зростання збільшується попит на гроші.

—Збільшення норми доходу від збереження грошей в альтер­нативній формі посилює мотивацію індивіда до збереження гро­шей у вигляді депозиту та вкладу, або у вигляді цінних паперів. Це зменшує попит на гроші. При цьому він може зменшуватись як за умови відносно збалансованого перетворення грошей у ба­нківські вклади, з одного боку, і в цінні папери, з іншого боку, і зменшуватись переважно за рахунок якоїсь із цих частин. Це пов'язано з тим, що збільшення норми банківського відсотка зме­ншує вартість цінних паперів і викликає відповідні зміни у використанні грошей (а відтак, і в попиті на гроші як на активи) як джерела певного доходу.

—Зміна реальних доходів (прибутків підприємців, заробітної плати найманих робітників та трансфертів у населення, яке не займається підприємницькою діяльністю і не має роботи), що проявляється в їх зростанні, приводить до збільшення попиту на реальні грошові залишки.

Розглядаючи узагальнені чинники, які впливають на зміну су­купного попиту на гроші, слід підкреслити, що економісти при цьому користуються такими поняттями, як «норма доходності» та «норма відсотка». Вони базуються на теоретичних розробках Дж. Кейнса і тривалий час уважались найважливішими змінними величинами, які суттєво впливають на функцію попиту на гроші.

Проте з розвитком товарного виробництва і постійним ускла­дненням виробничих відносин, що виникають між людьми у процесі цього виробництва, у попиті на гроші відбуваються певні зміни. У теоретичному аспекті ці зміни виявляються так:

—Усе істотнішого значення набуває інфляція. Вона суттєво модифікує попит на гроші. Це посилює увагу сучасних дослідни­ків до інфляції, і сьогодні дослідники у зв'язку з цим у теоріях попиту на гроші розрізняють такі поняття, як «реальний і номінальнии доходи», «реальна й номінальна форми відсотка», «реа­льна й номінальна величина грошової маси».

—Одним з вирішальних факторів, що викликає зміни у фор­муванні попиту на гроші, визначається багатство.

—Серед тих активів, у які перетворюються гроші, сучасні економісти-теоретики розглядають не тільки облігації (на чому переважно робив акцент Дж. Кейнс), а значно ширшу палітру рі­зноманітних активів.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що ускладнен­ня системи грошових відносин знаходить своє вираження в пода­льшому розвитку теорії грошей і, перш за все, теорії попиту на гроші.

В умовах України, економіку якої можна визначити як перехі­дну до ринкової, формування попиту на гроші має свої особливо­сті. Вони викликані низкою факторів, притаманних саме процесу становлення ринкових відносин. До таких найбільш потужних факторів належить передусім інфляція.

Це явище в нашій державі довгий час було занадто загрозли­вим і тільки після грошової реформи 1996 р. інфляція стала більш-менш прийнятною за своїм рівнем. Майже десятирічний період високого рівня інфляції сформував у населення стійкий стереотип поведінки стосовно грошей. Він реалізується у бажан­ні перетворити гроші у високоліквідні товари, або в конвертова­ну валюту. Ці інфляційні очікування дуже помітно впливають на попит на гроші реально зменшуючи його.

Помітним чинником, який суттєво змінює попит на гроші в умовах нашої перехідної економіки є також те, що ми маємо ще недостатньо розвинуту інфраструктуру ринку і передусім у тій її частині, яка покликана обслуговувати грошову сферу. Суть цих змін полягає в тому, що змінюється (порівняно з найбільш типо­вим за своєю структурою попитом на гроші в країнах з розвину­тою ринковою економікою) структура попиту на гроші. З одного боку, попит на гроші як резервного залишку (за Дж. Кейнсом — це наслідок дії мотиву застережливості, або обачливості) зростає. Останнє викликано до життя наявністю малопрогнозованого і кон'юнктурно дуже нестабільного ринку. А з іншого боку, спекулятивний мотив не може бути повною мірою реалізованим са­ме через те, що ринок альтернативних активів ще малорозвинений і непотужний. Така деформація структури попиту на гроші стає причиною того, що попит на гроші не може виступати по­тужним чинником посилення інвестиційної складової суспільно­го відтворення.

Перехідна економіка завжди характеризується посиленими ризиками, а для країн, які довгий час існували в умовах тоталітарного режиму, ці ризики ще більш високі і різноманітні. Кримі­ногенна складова нашої економіки є похідною не тільки від про­цесу первинного накопичення, але й від насильства, що було нормою організації суспільного життя. За таких обставин попит на гроші з боку як населення, так і споживача, зменшується. У цьому напрямку діє і дуже слабкий розвиток страхових послуг, особливо в тих їх складових, які пов'язані зі страхуванням під­приємницьких ризиків.

Важливим чинником, який впливає на формування та розви­ток попиту на гроші в умовах перехідної економіки є й те, що відносини між господарюючими суб'єктами не набули ще висо­кого рівня організації. Це змушує тримати певну кількість гро­шей саме як запас для розрахунків, покриття непередбачуваних витрат тощо, тобто значною мірою попит на гроші у перехідний період формується як попит на ресурс, що зменшує витрати. Це відповідно призводить до зменшення значення грошей як чинни­ка багатства і тим самим обмежує позитивний вплив попиту на розвиток суспільного виробництва.

Розглянуті особливості формування попиту на гроші в умо­вах перехідної економіки є найбільш потужними і їх слід ура­ховувати під час планування в практиці реалізації кредитно-грошових відносин. І хоч з розвитком ринкової системи в нашій державі ці особливості зменшуватимуться, нехтувати ними сьо­годні не можна.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме ПОПИТ НА ГРОШІ ТА ЙОГО ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА:

  1. Попит на гроші
  2. Попит на гроші
  3. 3.4. ПОПИТ НА ГРОШІ
  4. 8.2. Ринок і його сутність. Попит і пропонування
  5. Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал
  6. Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал
  7. 1.2. СУТНІСТЬ ГРОШЕЙ. ГРОШІ ЯК ГРОШІ І ГРОШІ ЯК КАПІТАЛ
  8. 10.1. Загальна характеристика мотивації
  9. 6.1. Загальна характеристика методів
  10. 17.1. Поняття та загальна характеристика керівництва
  11. 29. Загальна характеристика сучасних економічних проблем
  12. 14.2. Операції комерційних банків, їх класифікація та загальна характеристика
  13. 15. Загальна характеристика економічних систем сучасного світу
  14. Загальна характеристика операцій банку. Пасивні та активні операції комерційних банків
  15. Довідник. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 1. Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності, 2004