<<
>>

Страхові компанії та ломбарди


Страхова компанія — це юридична особа, яка залучає ко­шти клієнтів під певні зобов 'язання і сплачує цим клієнтам визначену суму коштів у разі настання страхового випадку.

Своїм корінням страхування сягає в глибину віків; спочатку воно зосереджувалось на розподілі ризику, пов'язаного з рухом вантажів та з позиками.

Один із перших страхових полісів, що дійшли до наших днів, є поліс на страхування вантажу, який перевозився з Марселя до Тріполі (Сирія). Ставка премії за цим по­лісом встановлювалась у розмірі 5 %.

Наступний етап у розвитку страхової справи пов'язаний з од­ним із перших законодавчих актів, що регламентував діяльність страхових компаній. Його прийнято 1601 р. в Англії, і він отри­мав назву «Закон відносно справ зі страхування серед купецтва».

Спочатку страхування здійснювалось, як правило, окремими особами, найчастіше купцями, і не було їх професійним занят­тям. Але з розвитком торгівлі вже у XVII ст. відбувся процес професіоналізації цієї діяльності.

Перші страхові компанії нашої держави виникають у Західній Україні, що входила до складу Австрійської імперії, у вигляді ор­ганізації суспільних зерносховищ (шпіхлерів), які забезпечували натуральний захист селянських господарств. Перші шпіхлери виникли у 1784 р. і проіснували до 1821 р.

Майнове страхування в Галичині існувало вже в XIX ст., але здійснювалось іноземними страховими компаніями, і тільки в 1892 р. виникло перше самостійне українське страхове товарист­во «Дністер», яке зосередилось на страхуванні від вогню. Воно успішно діяло аж до початку Першої світової війни, коли росій­ські війська зайняли Галичину, а створена Росією окупаційна влада заборонила діяльність усіх центральних українських орга­нізацій.

Особисте страхування на землях Західної України здійснюва­ло товариство «Карпатія», створене 1911 р. професором Чернівецького університету Стефаном Смаль-Стоцьким.

У царській Росії страхування виникло в кінці XVIII ст. і діяло До кінця 1918 р., коли страхова справа була націоналізована. Гро­мадянська війна, викликана нею і революцією розруха зробили страхування практично неможливим і в 1919—1920 pp. анулю-

ються спочатку угоди зі страхування життя, а потім і майнове страхування. Відновлюється страхова справа тільки з 1922 p., a остаточно отримує нормативне оформлення в 1925 р. Цим зако­нодавством у СРСР встановлювалась державна монополія на страхування і були утворені дві організації: Держстрах СРСР, який монополізував усе внутрішнє страхування, та Індержстрах, який спеціалізувався на зовнішньому страхуванні.

Розпад Радянського Союзу, а головне, перебудова економіч­ної системи в молодих державах, що виникли на руїнах імперії, привели до кардинальних змін в організації страхової справи. Так, в Україні колишній Укрдержстрах було реорганізовано в державну страхову компанію «Оранта». Поряд з нею виникла ці­ла низка приватних страхових компаній. Серед них і досить ве­ликі, такі як «Омега», «Саламандра» та ін. Поява недержавних страхових компаній стала важливим моментом у системі ринко­вих перетворень в Україні.

Другим важливим і принципово новим явищем у розвитку страхування в нашій державі стала поява тих видів страхування, які раніше в Україні не існували і які конче потрібні в умовах становлення підприємництва.

До них слід віднести страхування підприємницьких ризиків, перестрахування і т. п.

Правової бази, що регламентувала діяльність страхових ком­паній, до 1993 р. практично не було. Першим спеціальним нор­мативним актом став Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування», який було прийнято на початку 1993 р. Він вияви­вся досить недосконалим і вже в 1996 р. був прийнятий Закон України «Про страхування».

Відповідно до цього закону страхова компанія є юридичною особою, яка організаційно існує в одній із форм, передбачених Законом України «Про господарські товариства». Особливим є те, що учасників у страховій компанії повинно бути не менше трьох, а сама страхова діяльність в Україні може здійснюватись лише резидентами України.

Значно збільшився (порівняно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів від 1993 р.) і розмір статутного фонду страхових компа­ній. Він повинен становити не менше 100 тис. екю, а для страхових компаній, у складі яких є юридичні або фізичні особи іноземної держави, статутний фонд повинен бути не менше 500 тис. екю.

З метою забезпечення максимальної ліквідності капіталу стра­хових компаній, закон передбачив таке:

• частка грошових внесків в оплаченому статутному фонді повинна бути не менше 60 %;

· при формуванні статутного фонду не можна використовува­ти кошти, отримані в кредит або під заставу, а також вносити немайнові активи.

Для контролю за діяльністю страхових компаній створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. В його ком­петенцію входить нагляд і за страховою діяльністю. Комітет мо­же виключати окремі страхові компанії з державного реєстру страховиків у разі порушень з боку страхових компаній.

Згодом, а саме в кінці 2001 p., прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування». З метою під­вищення рівня капіталізації було змінено мінімальний розмір ста­тутного фонду, який встановлено у сумі 1 млн евро для всіх страхо­виків, що займаються будь-яким видом страхування, крім страхування життя. Останній вид страхування передбачає для стра­ховика створення статутного фонду в сумі не менше як 1,5 млн ев­ро. Для діючих страховиків встановили термін в 3 роки для вико­нання нових вимог.

Страхові компанії, як показує досвід їх функціонування у висо-корозвинених країнах, накопичують великі ресурси. Ця перспекти­ва реальна в майбутньому і в Україні, що ставить на порядок ден­ний надзвичайно важливу проблему стосовно вибору оптимальних напрямів розміщення активів цих компаній. У нашому законодав­стві ці напрями окреслені досить жорстко. Це можуть бути:

·Депозитні банківські вклади.

·Цінні папери, що передбачають отримання доходу, в тому числі й державні цінні папери.

·Нерухомість.

·Права вимог до перестрахувальників.

·Залишки готівки, розмір яких регламентується Національ­ним банком України.

·Гроші на розрахунковому рахунку.

·Довгострокові інвестиційні проекти, призначені для креди­тування житлового будівництва за рахунок резервів, сформова­них на базі угод про страхування життя. Законом про страхуван­ня не зазначені в законі види кредитування заборонені і є, як правило, прерогативою комерційних банків.

Процес розвитку страхової справи в Україні поступово наби­рає сили. На початок 2008 р. в Україні налічувалось 869 страхо­вих компаній. Проте потужність страхових компаній ще далека від тих вимог, які ставить ринкова економіка нашої країни. Так, на кінець 2007 р. загальні резерви всіх страхових компаній Укра­їни становили близько 500 млрд грн. Із існуючих нині ризиків застраховано тільки 10 %, тоді як у розвинених країнах цей показ­ник становить 90—95 %.

Сьогодні у сфері страхування ще багато складних проблем. Серед них: недостатня місткість страхового ринку, нестабіль­ність фінансового стану багатьох підприємств і фірм, відсутність досвіду в організації нових для нас видів страхування і т. ін. У перспективі ці проблеми, безсумнівно, буде подолано і страхові компанії стануть могутніми інституціональними інвесторами, які сприятимуть поліпшенню інвестиційного клімату в Україні й економічному зростанню нашої Батьківщини.

Певною ланкою в системі небанківських кредитних установ є ломбарди. Вони виникають у Франції в XV ст. Оскільки перші ломбарди заснували лихварі — вихідці з італійської провінції Ломбардія, то й ці установи отримали таку назву. Згодом ломба­рди досить швидко поширюються по інших країнах.

Сучасні ломбарди, як правило, обслуговують фізичних осіб, на­даючи їм кредит під заставу майна. Найчастіше предметами заста­ви виступають ювелірні вироби, а кредит, що отримує позичальник, видається на короткий термін. Найчастіше — на 1—3 місяці.

Віддані в заставу речі, як правило, на 25—50 % за вартістю перевищують суму виданого кредиту. У разі неповернення кре­диту ломбард має право реалізувати заставлені речі і покрити з виручки як втрати від непогашеного кредиту, так і отримати свій прибуток. До закінчення строку погашення кредиту власність на заставлені речі залишається за позичальником.

В Україні ломбарди не набули поширення. Причиною цього зна­чною мірою став досить високий відсоток з кредитів, що надають ломбарди та відносна незаможність широких верств населення.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008 {original}

Еще по теме Страхові компанії та ломбарди:

  1. 2.6.7. Страхові послуги в міжнародній економічній діяльності
  2. Інвестиційні компанії і фонди
  3. 10.6. Поняття про «Систему планів компанії»
  4. Основні елементи ринкової інфраструктури
  5. Запитання для самоконтролю
  6. Запитання для самоконтролю
  7. ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ
  8. Загальні ознаки фінансового посередництва, його еволюція
  9. План семінарських занять
  10. Терміни та поняття
  11. 19. Інфраструктура ринкової економіки