<<
>>

Світовий ринок позичкового капіталу і його структура

Процес реалізації багатостороннього співробітництва між країнами супроводжується рухом грошей і грошового капі­талу. Ці процеси мали місце й раніше, бо товарообмін між краї­нами вимагав розрахунків грошима, а надлишок грошового капі­талу в одній країні шукав можливостей для свого прибуткового вкладення в іншій.

Але в сучасних умовах зросли як масштаби таких грошових потоків, так і їх значення для вирішення стратегічних і тактичних завдань, що стоять перед тією, чи іншою краї­ною. Усе це врешті-решт привело до формування міжнародного ринку капіталів, на якому акумулюються тимчасово вільні кошти різних країн і водночас має місце їх використання (на певних умовах) тими країнами, шо потребують таких коштів.

Світовий ринок капіталів (у широкому розумінні цього сло­ва) — це сукупність міжнародних економічних відносин, які складаються у зв'язку з рухом грошей і грошового капіталу між різ­ними країнами.

На цьому ринку держава, або її суб'єкти господарювання мо­жуть отримати позики від іноземних кредиторів. Названий ринок не виникає раптово, а поступово формується на основі розвитку кредитних операцій між окремими країнами. Вже у XVIII ст. позики в іноземців роблять окремі держави, а інколи й безпосеред­ньо суб'єкти господарювання. Проте в ті часи такі операції були поодинокими й нерегулярними, і тільки в кінці XIX — на почат­ку XX століття такі позики набувають регулярності й значних масштабів.

Подальший розвиток ринкових відносин, поступова інтерна­ціоналізація господарської діяльності привели до значного поширення угод про надання позики державі, або її резидентам з боку іноземних кредиторів. Як правило, такі операції здійснюва­лись на території країн, суб'єкти яких давали позику. Ці операції і привели до виникнення міжнародного ринку позичкових капі­талів. Спочатку він не мав певного міжнародного центру і фор­мувався як сукупність національних ринків, на яких здійснюють­ся операції позики в іноземних кредиторів, але такі національні ринки були ще слабо пов'язані між собою.

Ті національні ринки позичкового капіталу, що характеризу­вались найбільшими обсягами позичкових операцій поступово перетворюються в міжнародні ринки. Центри таких операцій — Лондон, Париж, Нью-Йорк — стають найбільшими світовими фінансовими центрами і перетворюються в перші організаційні центри світового ринку позичкових капіталів.

Подальший розвиток світового ринку позичкових капіталів припадає на другу половину XX століття. Він знайшов своє відображення в тому, що формується єдиний світовий ринок, який не залежить від національного правового поля і характеризується певною уніфікацією здійснення позичкових операцій.

Основою саме таких процесів у становленні світового ринку стала подальша інтернаціоналізація виробництва. Цьому сприяла и необхідність подолання тих перепон, які створювало національне регулювання розвитку міжнародних позичкових операцій. Цей ринок отримав назву «євроринку». По суті, він став посеред­ником між національними ринками і був незалежним від регулю­вання національними органами будь-якої держави.

Євроринок сформувався як ринок, на якому обертаються фі­нансові ресурси, що надійшли з інших країн і вже втратили свою національну приналежність. Це валюта як окремих країн, так і колективна (наприклад євро), що перебуває в обігу в основному в Європі. За назвою основної валюти, що перебуває в стані інтер­національної, а це долар, такий ринок ще називають ринком єв­родоларів. Ті цінні папери, що випускаються на цьому ринку ба­нками, або іншими інституціональними установами, називають єврооблігаціями.

Спочатку назва «євроринок» певною мірою відповідала геогра­фічній прив'язці цих міжнародних операцій. Об'єктом торгу на цих ринках було золото, а також євродолари, що перебували в обігу за межами СІЛА. Згодом до кредитних операцій залучаються еврома­рки, єврофранки й інші валюти, а сам ринок поширюється на Азію, Латинську Америку, Близький Схід, де виникають свої центри тор­гівлі позичковим капіталом. Проте поняття «євроринок» зберігається й донині, хоч і не має вже географічного відтінку, бо охоплює кредитні операції далеко за межами Європи.

У сучасних умовах світовий ринок позичкових капіталів характе­ризується, з одного боку, подальшою інтеграцією національних рин­ків у єдину систему світового ринку, а з другого — уніфікацією кре­дитних механізмів національних ринків відповідно до механізму функціонування світового ринку позичкових капіталів.

Значення світового ринку позичкового капіталу постійно зро­стає. Це пов'язано з тим, що в процесі розвитку тієї чи іншої кра­їни виникає потреба у фінансових ресурсах, яку не завжди можна задовольнити за рахунок національних джерел. У цьому випадку країна може скористатись тими можливостями, які надає світо­вий ринок капіталів.

Позитивним моментом наявності і дії світового ринку позич­кового капіталу є й те, що його ресурси, які надходять на націо­нальний ринок тієї чи іншої країни, головним чином, у вигляді капіталу, створюють конкуренцію на цьому ринку і, нарешті, до­зволяють створити більш сприятливу ситуацію на ринку фінан­сових ресурсів окремої країни.

Проте інтернаціоналізація господарської діяльності, а разом з нею і тих відносин, що формуються в міжнародній грошовій сфе­рі має й певні негативні наслідки. Вони такі:

• В умовах активного руху інтернаціонального або іноземного грошового капіталу в напрямі групи країн або окремої країни ви­никає загроза, що у разі погіршення економічної ситуації цей капітал відпливе з країни, в якій він перебуває. Особливо це стосу­ється спекулятивного капіталу, рух якого визначається переваж­но гонитвою за швидкими і великими прибутками.

Підтвердженням наявності й реальності такої загрози можуть бути події в нашій державі восени 1998 р. У той період відплив іноземного грошового капіталу став однією з причин фінансової кризи в Україні.

• Інтернаціоналізація міжнародних економічних відносин по­силює нестабільність внутрішніх фінансових ринків. І чим тісніше останній пов'язаний зі світовим фінансовим ринком, тим ви­ще ступінь цієї нестабільності.

• Важливим моментом є й те, що світовий ринок позичкового капіталу через свої інституціональні структури, а серед таких слід назвати транснаціональні банки, міжнародні валютно-кре­дитні установи, маючи у своєму розпорядженні великі активи у вигляді грошового капіталу і капіталу, представленого в цінних паперах, можуть отримувати широкий доступ до реальних ресурсів тієї чи іншої країни і суттєво збагачуватись за їх рахунок.

Світовий ринок позичкового капіталу має досить складну структуру. У цій структурі, виходячи з особливостей об'єкта, тобто конкретного фінансового ресурсу, можна виділити ринок валюти (ринок короткострокових позик), ринок капіталів (ринок середньо- і довгострокових позик), фінансовий ринок (ринок об­лігацій) і ринок золота. Ці структурні елементи тісно пов'язані між собою і різкого розмежування між ними немає. Але певна специфіка в організації їх діяльності і наявність у кожному з цих елементів своїх внутрішніх структурних ланок (сегментів) ро­бить необхідним виділення їх як відносно самостійних складових ринку позичкового капіталу.

У загальній структурі світового ринку позичкового капіталу виділяють такі сектори:

• Світовий валютний ринок, що характеризується короткостроковістю (угоди тут складаються на термін не більше одного року). Його досить часто називають ринком синдиційованих, або консорціальних кредитів, бо ці кредити надають переважно банківські синдикати та консорціуми. Об'єктом угод тут виступає іноземна валюта, а формою організації кредитів найчастіше бу­вають: міжбанківські депозити, депозитні сертифікати, векселі, банківські акцепти тощо.

· Світовий ринок середньо- і довгострокових позик. Він

характеризується тим, що кредитор надає позику часто в інозем­ній для кредитора валюті. Особливістю цього ринку є також те, що довгострокові кредити дуже часто надаються під гарантії дер­жави, резиденти якої беруть позику.

· Світовий фінансовий ринок — це ринок облігаційних по­зик. Облігації випускаються на термін від 7 до 15 років, але є по­зики з терміном до ЗО років. Надання таких позик, як правило, передбачає залучення до кредитування великих банків, які най­частіше утворюють міжнародні консорціуми.

· Світовий ринок золота. По суті, це товарний ринок, але на цьому ринку продається й купується особливий товар, який хоч і втратив функції загального міжнародного еквівалента у зв'язку з демонетизацією золота, проте залишається важливим елементом у світовому русі валюти.

Валютні операції здійснюються на валютних ринках і являють собою угоди на купівлю, або продаж певної валюти. Ці операції супроводжуються визначенням курсу купівлі (продажу) і терміну поставки валюти.

Необхідність валютних операцій обумовлена широким розви­тком міжнародної торгівлі і пов'язаною з нею необхідністю роз­раховуватись за поставлені товари або послуги в тій чи іншій ва­люті. Операції з валютою здійснюються за допомогою сучасних засобів зв'язку. У кожній країні такий ринок має свій фізичний центр.

Головними суб'єктами валютного ринку виступають банки. Вони здійснюють валютні операції переважно у вигляді:

— торговельних угод для небанківського замовника, для якого банк або купує, або продає валюту;

— торговельних угод, які здійснюються самим банком для власної вигоди.

Найбільшими у світі центрами торгівлі валютою є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. Вони працюють переважно з 8 години ранку до 16—17 годин вечора. Але оскільки між континентами, на яких знаходяться ці центри, є суттєва розбіжність у часі, то практично в будь-який час доби один із цих центрів відкритий, тому банк, зв'язаний з усіма трьома центрами, може купити (продати) валю­ту цілодобово.

Крім уже зазначених центрів, валютні операції здійснюються також у Парижі, Гонконгу, Франкфурті-на-Майні, Цюріху. Ва­лютні обмеження в усіх цих центрах мінімальні, а обсяги операцій можуть сягати 100 млрд дол. за день.

Валютні операції розрізняються за формою. Як правило, виді­ляють два види угод з валютою: угоду СПОТ і форвардну.

Угода СПОТ — це валютна операція з продажу (купівлі) ва­люти, що здійснюється в будь-який день і за курсом, який склав­ся на день укладення цієї угоди. Такий поточний курс носить на­зву СПОТ-курсу. Розрахунок за СПОТ-угодою здійснюється через два дні після її укладення. День розрахунку називають да­тою валютування. Ці два дні необхідні для того, щоб опрацювати документи за угодою, тобто перевірити їх, виконати вимоги ва­лютного контролю тієї країни, де вони складені, якщо такий кон­троль існує.

Під час визначення СПОТ-курсу спочатку, як правило, визнача­ється курс продажу, за яким один банк хоче продати іншому, на­приклад, фунт стерлінгів і курс купівлі, за яким інший банк має на­мір купити фунт стерлінгів, наприклад, за євро. Між купівлею і продажем багато спільного, конкретно визначають цей процес за тією валютою, проти якої здійснюють операцію купівлі.

Поточні СПОТ-курси постійно публікуються в масових засо­бах інформації. Коливання цього курсу знаходить своє виражен­ня у збільшенні або зменшенні різниці СПОТ-курсу. Різницю між найвищим і найнижчим показником СПОТ-курсу називають СПРЕД. Якщо ці коливання визначаються за конкретний день, то в такому випадку говорять про денний СПРЕД.

Поряд зі СПОТ-угодами укладають і форвардні угоди. їх ще називають форвардними валютними контрактами. Суть форвардної угоди в тому, що банки або інші суб'єкти (наприклад, госпо­дарюючий суб'єкт і банк) домовляються про купівлю-продаж ва­люти за фіксованим на момент укладання угоди курсом з поставкою цієї валюти на певну дату.

Коли термін контракту закінчується, настає день розрахунку (дата валютування) — через два дні після кінцевого терміну контракту. Особливістю форвардних угод є те, що вони обов'язкові для виконання, тобто від них не можна відмовитись, за винятком ситуації, коли на це буде згода обох сторін. Курс за форвардною угодою, як правило, вище СПОТ-курсу, але може бути і навпаки. Це залежить від загальних тенденцій у динаміці валютних курсів на валютному ринку.

^Інструментом світового фінансового ринку є облігації. Серед найбільш типових слід назвати такі: звичайні, з плаваючим від­сотком і облігації з опціоном.

Звичайні облігації найбільш поширені і відрізняються тим, що за ними встановлюється фіксований відсоток річних. Облігації з плаваючим відсотком характеризуються тим, що за ними ставка процента змінюється відповідно до ринкової ставки. За останню, як правило, беруть ставку лібор, тобто ставку процен­та за кредитами, що пропонуються на міжбанківському ринку в Лондоні.

Досить поширеними з 80-х років XX ст. стали облігації з опціоном. Вони дають змогу кредитору вибрати найбільш привабли­вий для нього варіант позики. Так, наприклад, облігація з опціоном робить можливим за певних обставин поміняти її на акцію, або на відповідну кількість золота і тощо.

Чільне місце в структурі світового ринку позичкового капіта­лу належить і ринку золота, хоча він є досить специфічним еле­ментом.

Україна поступово залучається й до цього ринку, тим більше, що починаючи з 1997 р. наша держава видобуває власне золото. Проте на шляху до розвитку наших взаємовідносин із цим рин­ком існує ще багато перешкод. Перш за все для співпраці з цим ринком нашій державі необхідно вирішити низку питань. До них, зокрема, належить: необхідність розвитку співпраці зі всесвітньо відомими міжнародними фірмами-аф інажерами, які ставлять на золотих зливках своє спеціальне клеймо. До таких належать, на­приклад, компанії Dequssa і Heraeus. Відсутність філій таких компаній в Україні стримує вільний вихід на світовий ринок на­шого банківського золота. Воно виготовляється в нашій державі переважно на двох великих афінажних підприємствах — Дніпро­петровському хімічному підприємстві і в колишньому Дніпропетровському інституті особливо чистих речовин і металів — і має високий (з погляду світового ринку золота) рівень якості.

Світовий ринок позичкових капіталів функціонує переважно через такі організаційні установи, як банки. Але останні не тільки надають кредити, а й частково беруть на себе операції з розраху­нку між державами та їх центральними банками. Серед цих уста­нов дуже важлива роль належить Банку Міжнародних розрахун­ків у Базелі (Швейцарія), який було створено в 1930 р. Цей банк акумулює внески (як правило, короткострокові) центральних ба­нків в іноземній валюті або в золоті. На основі свого статуту БМР здійснює розрахунки між країнами і забезпечує розвиток стосунків між центральними банками різних країн.

Важливими є функції цього банку щодо забезпечення сталості провідних валют. З цією метою БМР часто виступає ініціатором здійснення колективних інтервенцій на валютному ринку. Успі­шність цих операцій у чималому ступені забезпечується величезною інформаційною й аналітичною діяльністю стосовно євроринку, яку здійснює Банк міжнародних розрахунків.

Що ж до поточних розрахунків між суб'єктами однієї держави з суб'єктами іншої, то це здійснюється за допомогою комерцій­них банків, які інколи мають на це спеціальний статус. В Україні це так звані уповноважені банки. Ці банки або відкривають за кордоном свою філію, або, що буває значно частіше, відкривають кореспондентський рахунок у банках інших держав. Проте й на цьому рівні діють певні правила, які мають міжнародний харак­тер. Стосовно цього слід назвати такі надзвичайно важливі доку­менти, як міжнародна Женевська конвенція про чеки та векселі (1930—1931 pp.), а також «Уніфіковані правила і звичаї для до­кументарних акредитивів» та «Уніфіковані правила по інкасу­ванню торговельних документів».

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Світовий ринок позичкового капіталу і його структура:

  1. Сутність позичкового капіталу
  2. Міжнародна кооперація, світовий ринок та світова система господарства
  3. Світовий товарний ринок
  4. 1.7. Світовий ринок енергоресурсів
  5. 1.1.4. Світове господарство та міжнародний ринок
  6. Міжнародний рух капіталу і його форми
  7. Ринок і його сутність
  8. 8.2. Ринок і його сутність. Попит і пропонування
  9. Сутність кредиту. Позичковий капітал і позичковий відсотої
  10. 18. Первісне нагромадження капіталу, його джелера, методи та результати. Мануфактура
  11. Сутність світового господарства та віхи його розвитку
  12. Світовий банк як група кредитно-фінансових установ та основні його напрямки співробітництва з Україною