<<
>>

Валютне регулювання. Валютна політика НБУ


Валютне регулювання є складовою частиною державного регулювання економіки, хоч і не може бути зведене до нього, бо пов'язане взаємодією різних країн, а ця взаємодія в цілому зна­ходиться за межами національного регулювання, хоч і тісно пов'язана з ним.

З огляду на це валютне регулювання спирається на теоретичне підґрунтя, яке лежить в основі сучасної практики державного регулювання.

Починаючи з другої чверті минулого століття, пануючим на­прямком економічної думки в теорії державного регулювання було кейнсіанство. Суть концепції державного регулювання еко­номіки Дж. Кейнса і його послідовників базувалась на тезі про те, що сучасна ринкова економіка неспроможна до повної та ефективної саморегуляції. Цей її недолік, за висновками теорети­ків цього напрямку, можна подолати за допомогою фіскальної і кредитної політики. У системі цього механізму певна роль відво­дилась і валютному регулюванню, але воно відігравало другоря­дну роль, бо провідною ідеєю була ідея забезпечення високоефе­ктивного функціонування економічного організму суспільства передусім за рахунок внутрішніх перерозподільчих процесів.

Кейнсіанство, зігравши помітну позитивну роль у розвитку економіки значної кількості держав, на кінець XX ст. вичерпало себе, і на зміну йому прийшов монетаризм. На відміну від кейнсіанства, представники цього напрямку в розвитку економічної думки вирішальним важелем забезпечення стабілізації й рівнова­ги суспільного виробництва вважають гроші. Відтак, монета­ризм, як сучасна теорія державного регулювання економіки, від­водить валютному регулюванню значно більше уваги. Це пояснюється не тільки тим, що для монетаристів гроші — вирі­шальний чинник досягнення збалансованості суспільного вироб­ництва, а й тим, що кінець XX—початок XXI ст. характеризува­лись великими змінами в процесах розвитку економіки. На порядку денному стоять питання відкритості економік, дуже по­мітного впливу світової грошово-кредитної сфери на національ­ну, глобалізації економічних процесів, яка чітко реалізується і в інтернаціоналізації валютних відносин. У цих умовах монета­ризм як загальна теорія державного регулювання сьогодні не може не охоплювати валютне регулювання і валютну політику.

Сьогодні валютне регулювання є невід'ємною складовою ва­лютної системи, яка реалізується як у межах окремої держави, так і поза нею. Виокремлюють два рівні валютного регулювання: наднаціональний (міжнародний) і національний.

Перший рівень валютного регулювання забезпечує МВФ. Са­ме він здійснює валютне регулювання, керуючись узгодженими світовою спільнотою, і найперше членами цієї організації, прин­ципами регулювання міжнародних валютних відносин. Цей рі­вень і загальні основи його реалізації буде розглянуто в заключ­ному розділі підручника.

Другий рівень — це національний рівень валютного регулю­вання. Він забезпечує регулювання валютних відносин у межах конкретної держави і виливається в поточне, повсякденне регу­лювання валютного ринку. Цей рівень тісно пов'язаний з пер­шим, їхній зв'язок знаходить вираження в тому, що стратегічна складова національного валютного регулювання повинна бути якомога тісніше пов'язана з міжнародним валютним регулюван­ням. При цьому з огляду на значне посилення процесів інтерна­ціоналізації виробництва і глобалізації економічного життя всіх країн світу ця складова національного валютного регулювання буде постійно посилюватись.

Валютне регулювання, що розроблюється і здійснюється на національному рівні, визначається певними нормативними акта­ми. Як правило, такі законодавчі акти визначають суб'єктів ва­лютних відносин, порядок і особливості здійснення валютних операцій, механізм визначення валютного курсу національної грошової одиниці до інших валют, порядок утворення й механізм використання валютних резервів країни, особливості й загальну організацію валютного контролю в межах держави.

В Україні основні засади організації валютного регулювання вперше було викладено в Законі України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність» (1991), який заклав перші правові основи орга­нізації управління валютною сферою. Але безпосереднім норма­тивним актом, що стосувався валютного регулювання, стали декрети Кабінету Міністрів від 19.02.1993 р. «Про систему валю­тного регулювання і валютного контролю» та «Про порядок здій­снення розрахунків в іноземній валюті». Ці документи визначали загальні принципи валютного регулювання, порядок здійснення валютних операцій і поклали на НБУ функцію організації управ­ління й контролю за валютною сферою. У подальшому нормати­вна база поповнювалась новими законами, які містили норми стосовно валютного регулювання. Серед них слід назвати Закон України «Про Національний банк України» і деякі інші нормати­вні акти.

Об'єктом регулювання в кожній країні виступає валюта, її рух і самі валютні відносини. Але це регулювання найбільш сфоку­соване, як правило, на забезпеченні курсоутворення і на відпові­дному регулюванні курсу національної валюти. Зрозуміло, що таким об'єктом є й відносини між суб'єктами, які вступають у ці валютні відносини. Так, держава в особі відповідно уповноваже­них на це органів, регламентує, наприклад, відносини між коме­рційними банками і господарюючими суб'єктами-резидентами країни, які проводять валютні операції. Окремо будуть регулюватись такі самі відносини з нерезидентами. Об'єктом регулювання будуть і ті відносини, які виникають між певними суб'єктами, наприклад, у процесі переміщення валюти через митний кордон держави та ін.

Суб'єктами регулювання виступають інституційні державні органи, які на це уповноважені відповідно до чинного законодав­ства країни. Як правило, це центральний банк, комерційні банки, Міністерство фінансів та інші спеціальні установи, яким держава надає ту чи іншу частку функцій для здійснення валютного регу­лювання.

У нашій державі, як і в інших країнах з ринковою економікою, головним суб'єктом, який здійснює валютне регулювання, ви­ступає центральний банк — Національний банк України. Саме він визначає курс національної валюти стосовно до валюти ін­ших держав, регламентує порядок і межі використання іноземної валюти на території нашої країни, нагромаджує і забезпечує відповідно до закону управління золотовалютними резервами краї­ни, видає комерційним банкам ліцензії на здійснення валютних операцій та операцій з валютними цінностями, контролює валю­тні операції.

Важливим суб'єктом валютного регулювання виступають ко­мерційні банки, які згідно з чинним законодавством України за­безпечують контроль за проведенням валютних операцій, які здійснюються резидентами країни.

У процесі здійснення валютного регулювання, особливо в тій його частині, яка фокусує валютний контроль, суб'єктами висту­пають Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба України. Кожен із цих органів виконав­чої влади забезпечує валютний контроль у межах тих повнова­жень, які закріплені за цим органом і входять у його безпосередні функції. Наприклад, Державна митна служба контролює порядок переміщення через митний кордон України валютних цінностей, а Державна податкова адміністрація контролює виконання норм чинних законів нашої держави щодо здійснення валютних опера­цій на нашій території як резидентами, так і нерезидентами.

Валютне регулювання спирається на певну низку конкретних дій, що їх виконують відповідні органи. Ці дії регламентуються законодавством країни і виявляються у формі певних напрямків або елементів валютного регулювання. Вони пов'язані між со­бою і в сукупності утворюють механізм державного регулювання валютних відносин.

До найбільш дійових методів (елементів) валютного регулю­вання слід зарахувати:

— маневрування обліковою ставкою центрального банку. Цей спосіб не тільки дає змогу регулювати грошову масу, але й спри­яє або не сприяє (залежно від напрямку змін) ввозу або вивозу за кордон іноземної валюти;

— диверсифікація валютних резервів країни. Це дає змогу (за умови його розміщення в декількох валютах) зменшити збитки, які можуть виникнути у разі знецінення тієї чи іншої валюти;

— купівля або продаж золота з метою зміни кон'юнктури ри­нку шляхетних металів;

— валютна інтервенція, котра веде до зміни курсової вартості національної валюти стосовно іноземної і викликає відповідні зміни в платіжному балансі країни;

— девальвація, яка полягає в офіційному зниженні оголоше­ного курсу національної валюти країни. Це веде до збільшення експорту і зменшення імпорту. Але в сучасних умовах до цього заходу вдаються не дуже часто. Частіше він вимушений і пов'язаний з іншими загальноекономічними, а то й світовими процесами;

— ревальвація, яка протилежна девальвації і полягає у підви­щенні курсу національної валюти. Ревальвація стимулює при­ плив іноземної валюти;

— посилення або послаблення валютних обмежень. Обмежен­ня можуть стосуватися зміни правил вивозу валюти громадянами, обміну юридичними і фізичними особами національної ва­люти на іноземну, зміни правил вивозу валютної виручки нерезидентами країни і т. ін.

Валютне регулювання як система дій з боку держави щодо ре­гулювання валютних відносин знаходить своє відображення у валютній політиці. її розробкою і впровадженням у життя, як правило, займається центральний банк країни. Валютна політика виступає складовою частиною грошово-кредитної політики і у своїх цілях і засобах відбиває як поточні, так і стратегічні питан­ня валютного регулювання на його даному конкретному етапі за­лежно від дії конкретних чинників.

Валютна політика Національного банку України включає такі найважливіші складові:

• заходи, націлені на обмінні курси з метою захисту валютних резервів НБУ;

• дії, спрямовані на стабілізацію і розвиток валютного ринку;

• заходи щодо захисту національної валюти і забезпечення її внутрішньої та зовнішньої стабільності й конвертованості;

• комплекс дій щодо створення сприятливих умов для при­пливу іноземної валюти в нашу державу;

• накопичення золотовалютних резервів для забезпечення платоспроможності нашої держави.

Валютна політика відображає не тільки загальні, тобто страте­гічні завдання, що стоять перед державою, а й ті обставини, що складаються в економіці на кожному етапові її розвитку. Ця по­літика має певні особливості, і залежно від них у характері та методах її реалізації можна виділити певні періоди, або етапи.

На початку становлення нашої незалежної держави в умовах емісійної монетарної політики, яка проводилась НБУ до 1994 р. і знаходила свій вияв в емісійному покритті бюджетного дефіциту, суттєво зросла інфляція, а через неї посилювався і попит на іно­земну валюту, перш за все на долари. Це призвело до великого знецінення карбованця. Так, у 1992 р. інфляція за рік становила 2100 % (ціни зросли у 21 раз), а курс карбованця стосовно долара США впав у 1062,8 раза, тобто зовнішнє падіння карбованця по­рівняно з внутрішнім було вищим у 50,6 раза (1062,8 : 21) = 50,6. За цих обставин НБУ вдався до адміністративно-командних заходів щодо руху валюти і її регулювання. Ці заходи зводились до такого:

• обов'язковий продаж господарюючими суб'єктами 50 % ва­люти, вирученої від експорту;

• лімітування вивозу іноземної валюти за кордон;

• жорсткий контроль за здійсненням будь-яких валютних трансакцій і встановлення обов'язкових відрахувань від валют­них надходжень;

• обмеження закордонних інвестицій, які здійснювали рези­денти України.

Цей етап реалізації валютної політики НБУ характеризувався жорсткими валютними обмеженнями і відображав надзвичайно складну ситуацію, яка склалась в економіці нашої держави в той період.

Другий етап починається з 1994 р. і продовжується до введен­ня національної валюти — гривні (1996 p.). Він характеризується тим, що валютна політика стає більш ліберальною, а валютний ринок помітно розширюється. Вже в кінці 1994 р. валютний курс почали визначати на основі купівлі-продажу валюти на Україн­ській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). Обсяги торгів на цій біржі поступово зростають, а сама біржа відкриває свої філії в Харкові, Львові, Донецьку та Дніпропетровську.

У 1995 р. відбулась подальша лібералізація валютних опера­цій. НБУ дозволив здійснювати обов'язковий продаж валютних надходжень не тільки на УМВБ, а й через уповноважені банки та на міжбанківському валютному ринку. Це було курсом на при­стосування вітчизняного валютного ринку до тих традицій і по­ложень, які склались на валютному ринку розвинених країн. Як відомо, там 85—95 % валюти купується і продається саме на міжбанківському ринку, а валютні біржі мають місце тільки в окремих країнах, і їх роль невелика. Було скасовано обов'язковий продаж валютних надходжень від господарюючих суб'єктів до валютного резерву НБУ. У другій половині 1995 р. було заборо­нено використання іноземної валюти як засобу платежу на тери­торії України.

З уведенням гривні починається третій етап у формуванні й реалі­зації валютної політики НБУ. Його загальна особливість полягає в по­дальшому зменшенні валютних обмежень. Поступово відбувається уніфікація вітчизняного валютного законодавства зі світовим. У травні1997 p. наша країна приєдналась до УШ статті Статуту Міжнародного валютного фонду, що означає визнання нашої валюти як конвертова­ної за поточними операціями. Значно розширено права фізичних осіб-іноземців за операціями з валютою. Вони можуть, як і резиденти Укра­їни, купувати валюту на міжбанківському валютному ринку з правом переказу її іншим суб'єктам за межами нашої держави.

Четвертий етап валютного регулювання починається з 2000 р. Його головні особливості в тому, що воно здійснюється на фоні ди­намічного економічного зростання і такої важливої події як вступ (лютий 2008 р.) України до СОТ.

В цілому, можна констатувати, що поступово, з подоланням кризових явищ у нашій економіці і поступовим піднесенням в економіці валютна політика нашої держави стає більш виваже­ною, ринковою і, головне, ефективною. Це знаходить свій вияв у забезпеченні стабільності гривні, яка впродовж 2000—2007 pp. у цілому зміцнювала свої позиції і характеризувалася стабільним курсом.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008 {original}

Еще по теме Валютне регулювання. Валютна політика НБУ:

  1. Валютне регулювання і валютний контроль як інструменти стабілізації валютної політики в Україні
  2. 6.4. Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання
  3. Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання
  4. 6.5. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ТА ЗОЛОТОВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ В МЕХАНІЗМІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
  5. Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання
  6. Глава 21. МЕЖДУНАРОДНАЯ ВАЛЮТНАЯ СИСТЕМА И ВАЛЮТНЫЙ КУРС
  7. 42.2. ВАЛЮТНЫЙ КУРС. НОМИНАЛЬНЫЙ И РЕАЛЬНЫЙ ВАЛЮТНЫЕ КУРСЫ
  8. Валютная политика при различных режимах валютного курса
  9. Валютный курс. Методы регулирования валютного курса
  10. 13.4. Валютная интервенция на внешних валютных рынках. Стерилизация. Паритет покупательной способности
  11. 13.3. Эволюция мировой валютной системы. Международный валютный фонд (МВФ)
  12. Эволюция мировой валютной системы. Валютные отношения
  13. 6.2. ВАЛЮТНИЙ РИНОК. ВИДИ ОПЕРАЦІЙ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ
  14. 6.2. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку
  15. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку