<<
>>

Вексель

Вексель — це боргове зобов 'язання чітко визначеної фор­ми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі.

За своїм походженням вексель є знаряддям товарного або ко­мерційного кредиту, який надають один одному суб'єкти господарювання.

Вексель як форма комерційного кредиту має такі осо­бливості: абстрактність, незаперечність і обіговість.

Абстрактність векселя означає те, що в ньому вказується тіль­ки сума боргу і нічого не повідомляється про причини його виникнення.

Незаперечність — це нічим не обумовлене абсолютне зобо­в'язання боржника або акцептанта про сплату боргу за векселем. У разі відмови від оплати за векселем він приймається до протесту, а опротестований вексель є підставою для позову до суду на боржника, або акцептанта.

Обіговість — це властивість векселя бути платіжним і розра­хунковим засобом, а також переходити з рук у руки за допомо­гою спеціального переказного напису. Обіговість векселя є тією його рисою, через яку вексель часто називають торговими гро­шима.

Для суб'єкта господарювання вексель — це не єдина можли­вість скористатися позиковими засобами на умовах їх платності, терміновості і повернення. Таку можливість дають йому і банки, кредитні відносини з якими оформляються кредитною угодою. Вексель спочатку теж являв собою кредитну угоду, хоча й дещо в спрощеній формі. Проте згодом він набув особливих ознак, а сучасний вексель порівняно з кредитною угодою має ряд переваг, а саме:

—Вексель більш мобільний, бо за ним можна одержати гроші до терміну його оплати, продавши або віддавши його в заставу банку. За кредитною угодою одержати гроші раніше терміну їх повернення не можна.

—На відміну від кредитної угоди, вексель — це абстрактне боргове зобов'язання, що робить його дуже зручним для взаємо-заліку заборгованостей.

—Вексель — це вид цінного папера і тому він є важливим об'єктом купівлі-продажу на ринку боргів.

Кредитна угода, як відомо, не є цінним папером, що обмежує її рух від одного суб'єкта до іншого.

—Під час укладання кредитної угоди банк для забезпечення повернення позики, як правило, вимагає застави. Нотаріальне оформлення, а також страхування застави приводять до певних матеріальних витрат, які під час операції з векселем значно ниж­чі, бо вексель гарантується тим товаром, відносно руху якого йо­го і було виписано.

Вексель, що з'явився у XII ст., пройшов тривалий шлях у своєму розвитку, це знайшло свій яскравий відбиток у вексель­ному праві. Спочатку вексель застосовувався як угода, а тому не мав своєї повної вексельної сили. Згодом він набуває певних осо­бливих рис, що зафіксовано в першому вексельному статуті, прийнятому в 1569 р. у місті Болонья. Поступово вексельне зако­нодавство удосконалюється і в ряді країн з'являються свої вексе­льні статути, які все чіткіше підкреслюють ті ознаки векселя, що відрізняють його від кредитної угоди. Яскравим прикладом цього може бути прийнятий у 1848 р. в Прусії Загальнонімецький вексельний статут, що виявився дуже вдалим і невдовзі був узятий за основу під час розробки власних вексельних статутів у таких країнах, як Бельгія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Італія, Сербія, Росія.

У подальшому вексельне право постійно удосконалювалося, а з широким використанням векселя в міжнародних торгових і роз­рахункових операціях воно все більше набувало уніфікованого характеру. Цей процес привів до прийняття в 1930 р. у м. Женеві (Швейцарія) Єдиного вексельного закону, на основі якого розро­блено вексельне законодавство цілого ряду країн. У цю групу входять, наприклад, такі країни, як Австрія, Алжир, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Ірак, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сирія, Україна, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Фран­ція, Японія та ін. Слід зазначити, що наша держава офіційно при­єдналася до Женевської конвенції щодо векселя.

Ряд країн, серед яких Англія, Австралія, Ізраїль, Індія, Канада, Пакистан, Судан, США, Філіппіни, ПАР і деякі інші, у своєму вексельному законодавстві спираються на англійський закон про переказні векселі 1882 р.

За основними, сутнісними положення­ми вексельне право цієї групи країн збігається з вексельним пра­вом країн, законодавство яких базується на Єдиному вексельно­му законі 1930 р. Різниця хоч і є, але має другорядний характер і не становить перешкоду для вексельного обігу, здійснюваного між державами, що за своїм вексельним законодавством нале­жать до цих двох груп.

Особливу групу складають ті країни, чиє вексельне законо­давство є оригінальним і не базується ні на Женевському, ні на англійському вексельному праві. У цю групу входять, наприклад, такі країни, як Єгипет, Іран, Іспанія, Куба, Мексика, Тайвань, Уругвай, Чилі і деякі інші.

Вексель — це документ, що має суворо визначену форму і ре­квізити, наявність їх обов'язкова і без них він не має сили. До цих реквізитів належать:

1. Найменування вексель, що обов'язково має бути написано в тексті. Це так звана вексельна мітка. Вона включається в на­каз, наприклад, у формі такого запису «Заплатіть за цим вексе­лем на користь ...» , або у формі іншого аналогічного за зміс­том запису.

Вексель заповнюється державною мовою тієї країни, в якій його складено.

2. Пропозицію оплатити зазначену в ньому суму. Вона не по­винна нічим обумовлюватись. Саме в цьому положенні реалізується така риса векселя, як його абстрактність. Якщо пропозиція про сплату суми супроводжуватиметься посиланням на які-небудь умови угоди (вказівка на товар, на характер угоди і т. п.), то такий вексель втрачає свою силу. Винятками є векселі, що ба­зуються на вексельному законі Англії 1882 р. Так, наприклад, у США й Англії зовнішньоторгові операції оформляються вексе­лями і в них міститься вказівка на контракт, на основі якого ці векселі виписуються.

Вексельна сума зазначається цифрами й прописом, а у разі розбіжності правильною вважається сума, написана прописом, а якщо у векселі вказано декілька різних сум, то правильною вва­жається менша сума.

Вексель — це форма комерційного кредиту і відсоток за ньо­го, як правило, включається в саму вексельну суму. Однак за певних умов, наприклад, коли у векселі зазначено термін платежу за пред'явленням або через якийсь термін після пред'явлення, можлива вказівка на відсотки. Якщо такий запис зроблено, то відсоток сплачується з моменту зазначеної дати, скажімо, 10 відсотків річних із 20 травня 2003 p., а якщо вона не зазначена, то з моменту укладання векселя. Якщо ж відсотки не зазначені, то вони не можуть бути і нараховані.

3. Найменування й адреса платника. Вони зазначаються на бланку в лівому нижньому куті.

4. Термін платежу. Він може бути різним, за термінами пла­тежу розрізняють такі векселі:

—за пред'явленням, коли термін платежу настає в момент пред'явлення векселя до оплати. При цьому важливо мати на увазі, що термін пред'явлення векселя до оплати не може бути більше року з дня його виставлення;

—на певний час після пред'явлення або після його складання;

—на певний день, що позначається конкретною датою;

—з оплатою у визначений термін. Звичайно, це запис у ви­гляді пропозиції оплатити на початок (1-е число), середину (15-е число), або на кінець (останній день) місяця, а також на термін через стільки-то місяців;

—із терміном платежу, зазначеним у вигляді запису «неробо­чий день». Це означає, що він може бути пред'явлений до оплати в перший після неробочого робочий день.

За відсутності у векселі вказівки на термін платежу він вважа­ється векселем із платежем за пред'явленням.

5. Місце платежу. Про нього повинно бути домовлено спеціа­льно, а якщо цього не зроблено, тоді місцем платежу вважається місцезнаходження платника. Без зазначення місця платежу і міс­цезнаходження платника, а також, коли є вказівка на декілька місць платежу, вексель вважається недійсним.

6. Найменування одержувача платежу. Виставлення векселів на пред'явника не допускається.

7. Дата і місце укладення векселя. Дата має бути зазначена то­чно і правильно, тому що вексель із нереальною датою є недійсним. Місце укладення — це найменування одиниці адміністрати­вного поділу країни: місто, село, селище і т. п. Якщо місце укладення векселя не зазначено, то таким вважається місцезна­ходження особи, яка виписала вексель. За відсутності вказівки на місце укладення векселя і на місце знаходження того, хто його виписав, він вважається недійсним.

8. Підпис того, хто видає вексель; векселедавця, трасата. По­вне найменування і місцезнаходження векселедавця супроводжується для векселів, виставлених підприємствами, виконаними ру­кописним способом підписами двох осіб, які візують грошові документи (керівник та головний бухгалтер), і скріплюються пе­чаткою. Оскільки з 01.01.2002 р. вексель в Україні може бути ви­писано і фізичною особою, то він підписується власноручно за­значеною фізичною особою, або уповноваженими нею особами і скріплюється печаткою (за її наявності).

Перелічені атрибути характерні так званому переказному век­селю. Але існує ще й простий вексель. На відміну від переказного векселя, простий не має вказівки на боржника (трасата), бо платником є сам векселедавець, який водночас є і боржником.

Вексель, у якому немає якогось із названих реквізитів, не має законної сили. Винятки складають:

—векселі, в яких термін платежу не визначено. Такий вексель є дійсним і вважається векселем з оплатою за пред'явленням;

—векселі, в яких не зазначено місце платежу. У цьому разі місцем платежу вважається місцезнаходження платника;

—векселі без зазначення місця його укладення. У такому разі місцем його укладення вважається місце, зазначене поруч із найменуванням того, хто цей вексель виписав.

За англійським законом про переказні векселі число реквізитів дещо менше. До них належать: 1. Безумовний наказ про сплату певної суми. 2. Термін платежу. 3. Найменування платника. 4. Найменування одержувача, або вказівка на те, що вексель опла­чується за пред'явленням. 5. Підпис векселедавця.

Вексель за цим правом вважається дійсним, якщо в ньому не­має вексельної мітки, тобто слова «вексель», уписаного в текст на­казу, вказівки на дату і місце укладення векселя і на місце платежу.

Наявність вексельних атрибутів та підписів заявних сторін перетворює будь-який аркуш паперу на вексель. При цьому в країнах, які створюють своє вексельне законодавство за англій­ським вексельним законом 1882 р., не потрібна навіть позначка «вексель». На відміну від західних країн, в Україні такий аркуш паперу не може бути наділений вексельною правоздатністю. Таку правоздатність має тільки вексель, який виконано на вексель­ному бланку. Порядок виготовлення і використання вексельних бланків регламентовано в однойменній постанові Кабінету Міні­стрів України та НБУ, ухваленій 10.09.1992 р.

У процесі руху векселя, яким оформляються зовнішньоторго­вельні угоди, у більшості країн (окрім США, Великобританії та Швеції) встановлено гербовий збір за векселем. Він береться від суми векселя, але, як правило, складає невелику суму. З оплатою цього податку на вексель наклеюється марка.

Вексель постійно знаходиться в русі і з огляду на особливості цього руху, а також залежно від того, хто — боржник або креди­тор — виписує вексель, розрізняють простий і переказний векселі.

Простий вексель виписується позичальником. Він може бути переданий іншій особі, але частіше за все його передача або обмежена, або заборонена законом.

Схема виставляння простого векселя подана на рис. 1.

Рис. 1. Коли настає термін платежу за векселем, ремітент

(векселедержатель) пред'являє вексель до оплати.

Після його оплати вексель погашається (на ньому ставиться

розписка про одержання платежу) і він повертається векселедержателю

Простий вексель, як правило, був обмежений у своєму русі. З розвитком товарного виробництва і обміну це почало гальмувати подальше вдосконалення кредитних відносин і вже на початку XIV ст. вексель починає передаватися за допомогою переказного напису, що називається індосаментом. Свідченням факту передачі векселів за допомогою такого переказного напису служить «Pragmatika Неаполя» 1607 р., в який міститься заборона індосаме­нту. Однак такий розвиток кредитних відносин був об'єктивно обумовлений і подібні заборони все частіше порушувалися. Оста­точно право громадянства переказний вексель одержав у 1673 р. відповідно до ордонансу (указу) короля Франції Людовика XIV.

На відміну від простого векселя, переказний вексель (тратта) виписується не боржником, а кредитором. Цей вексель за допо­могою спеціального переказного напису індосаменту (від лат. in dorstum — на спині) вільно передається з рук у руки. Переказний напис виконується на зворотному боці векселя. З метою запобі­гання тих втрат, що пов'язані зі зникненням векселя (вексель вкрадено, загублено тощо), переказний вексель може бути випи­сано у декількох примірниках, але тоді в тексті векселя роблять напис у вигляді «Платіть за цим першим примірником». Усі останні нумеруються і вважаються дублікатами.

Схему виставлення і передачі переказного векселя подано на рис. 2.

Перший векселедержатель (ремітент) може передати вексель іншій особі. Передача векселя за індосаментом здійснюється у вигляді запису: «Замість мене сплатіть...» або «Платіть за наказом...» і супроводжується власноручним підписом особи, котра передає вексель. При цьому той, хто передає вексель, на­зивається індосантом, а той, хто його одержує, — індосатом. Індосамент може бути тільки повним. Частковий індосамент не допускається.

Розрізняють такі види індосаментів:

—Іменний, повний, у якому вказується ім'я або найменуван­ня того, кому боржник мусить платити за цим векселем. Він мо­же бути виконаний, наприклад, у вигляді такого запису: «За­мість нас заплатіть фірмі «Агро».

—Бланковий, коли немає вказівки, кому або за чиїм наказом потрібно платити. Такий індосамент може бути поданий у вигляді підпису.

Якщо при іменному індосаменті власником векселя вважа­ється той, на чиє ім'я зроблено запис, то при бланковому влас­ником векселя є кожний, у чиїх руках він знаходиться. Вексель із бланковим індосаментом можна передати іншій особі без нового підпису. Його можна також перетворити в іменний, по­ставивши перед підписом найменування нового векселеотримувача.

—Передовірчий, інкасовий, за яким власник векселя доручає уповноваженій особі одержати платіж за векселем без передачі вказаній уповноваженій особі права власності на вексель. Індо­самент у такому разі виконується у вигляді напису, який чітко визначає доручення векселеутримувача третій особі (як правило банку) отримати гроші за векселем для векселеутримувача. Але найчастіше цей вид індосаменту робиться у вигляді запису: «На інкасо», «Валюта до отримання».

При значній кількості переказних написів (індосаментів) на звороті векселя може не вистачити місця для наступного індосаменту. У цьому випадку беруть додатковий аркуш паперу, який називається АЛОНЖ (від фр. allonge — надставка), і на ньому здійснюється індосамент. Але перший, хто робить переказний напис на алонжі, розписується (а за наявності й ставить печатку на стику векселя та алонжа).

Переказний вексель, як і простий, є формою кредитних гро­шей, а не самими грошима як такими, і тому він не має сили обов'язкового платіжного засобу. Але це стосується переказного векселя, бо він передається з рук у руки, і прямої згоди на оплату кожному наступному векселеутримувачу трасат не да­вав, на відміну від простого векселя, який виписує сам боржник і який засвідчує свою згоду на оплату вже в самому векселі. Тому боржник за векселем повинен підтвердити свою згоду на оплату векселя в зазначений у ньому термін перед будь-яким новим власником векселя, який отримав його за індосаментом. Ця згода виконується на лицьовому боці векселя у лівому верх­ньому куті вексельного бланка у вигляді напису «Згодний», «Заплачу» або іншого аналогічного за змістом напису, і носить назву акцепту боржника. Якщо боржник (трасат) тільки розпи­сався, то цього досить, щоб вважати такий вексель акцептова­ним боржником. У випадку багаторазової передачі векселя за допомогою індосаменту, як правило, останній його власник (ін­досат) подає вексель для акцепту. При цьому боржнику у зв'язку з пред'явленням векселя до акцепту на відповідь відве­дено всього 24 години.

Пред'явлення векселя до акцепту може бути здійснене в будь-який час до настання терміну платежу, в тому числі і в день опла­ти векселя. Акцептуються, як правило, усі векселі, однак, векселі дуже надійних фірм-боржників можуть і не акцептуватися. У практиці не акцептуються векселі з терміном оплати за пред'явленням, бо такі векселі можуть бути пред'явлені до опла­ти зразу ж після їх укладення, якщо цей термін не обумовлений якимись обставинами. Не акцептується також і простий вексель, бо на ньому є підпис боржника. Це правило нехтується тоді, коли (як наприклад в Україні) простий вексель передається. Рішення про те, акцептувати чи ні вексель у боржника, приймає останній векселедержатель.

Виставитель векселя може зняти з себе відповідальність за ак­цепт через написання застереження: «Без звернення на мене», «Без відповідальності». Однак відповідно до Єдиного вексельно­го закону 1930 р. він не може зняти з себе відповідальність за платіж. У той же час, за англо-американським законодавством, той, хто виставляє вексель (трасант), може зняти з себе відпові­дальність і за платіж.

Акцепт може бути повним і означати згоду на оплату всієї су­ми за векселем, і частковим, що означає згоду на оплату частини суми боргу. Можливою також є і відмова від акцепту. У разі від­мови від акцепту або у разі часткового акцепту застосовується спеціальна процедура, яка має назву протесту за неакцептом або за частковим акцептом.

Боржник (трасат) за векселем після акцепту векселя несе по­вну відповідальність перед векселедержателем. Що ж стосуєть­ся трасанта, то його відповідальність у даному випадку є умов­ною. Вона перетворюється в дійсну тільки тоді, коли боржник (трасат):

—відмовився від акцепту за векселем;

—акцептував, але не заплатив.

При цьому важливо мати на увазі, що права за векселем мо­жуть бути реалізовані тільки за умови чіткого дотримання вста­новлених термінів акцепту і платежу.

Видаючи вексель, векселедавець може заборонити подальшу його передачу за допомогою індосаменту. Для цього в текст ін­досаменту включають слово «Тільки» або «Не наказу». Це озна­чає, що даний вексель не може бути переданий за допомогою ін­досаменту, однак не означає абсолютної заборони на його дальший рух від одного власника до іншого. Такий вексель може бути переданий за допомогою цесії.

Цесія — це уступка вимоги. Вона відрізняється від індосаме­нту такими особливостями:

—При передачі векселя за допомогою індосаменту всі попе­редні векселеутримувачі несуть солідарну відповідальність перед останнім векселеутримувачем за виконання боржником за цим векселем своїх зобов'язань. А при передачі з допомогою цесії тільки кредитор, що передає вексель за цесією, несе відповідаль­ність перед тим, кому цей вексель передається. При цьому від­повідальність не торкається можливої відмови боржника щодо виконання своїх зобов'язань, а обмежується достовірністю пе­реданого за цесією векселя. Тобто той, хто передає вексель за цесією, відповідає тільки за дійсність векселя.

—Акт передачі векселя за індосаментом — це одностороння угода, яка виконується індосантом. Цесія — це двостороння угода між тим, хто поступається своїми правами і тим, хто ці права отримує.

—Індосамент може бути не тільки іменним, а також бланко­вим і передовірчим. Що ж стосується цесії, то вона може бути тільки іменною.

—Передача векселя за допомогою індосаменту припускає по­вну і безумовну передачу прав за ним. Частковий індосамент неможливий, а цесія передбачає і часткову передачу прав.

—Індосамент пишуть на зворотному боці векселя або на ало­нжі в той час, як цесія складається на окремому листі у вигляді окремої угоди.

За певних обставин, наприклад, за відмови боржника від ак­цепту, або за відмови від платежу за векселем здійснюється протест за векселем. Його сенс полягає в тому, щоб урегулю­вати протиріччя, що виникли за допомогою досудового роз­гляду.

Протест полягає в тому, що вексель, з якого є відмова борж­ника з акцепту (або згода на частковий акцепт), або відмова щодо платежу за векселем, передається в спеціальні установи. В Укра­їні протест приймає нотаріус або судовий виконавець. Протест надається за місцем перебування платника, а якщо платником за векселем призначена інша особа (доміцильований вексель), то — за місцем перебування цієї особи. Термін надання векселя до протесту обмежений. Відповідно до загальноприйнятих норм йо­го має бути здійснено в день платежу, або в один із двох наступ­них робочих днів. Раніше дня оплати векселя в день платежу за векселем подавати його на протест заборонено. Якщо день, на­ступний після дня платежу, неробочий, то протест треба подати в перший робочий день після неробочого. В Україні з огляду на недосконалість вексельного обігу термін подання векселя до протесту деякий час тимчасово був подовжений до 15 діб, але з прийняттям закону «Про обіг векселів в Україні» діє загально­прийнятий термін.

Протест за векселем може бути пред'явлено будь-якому век­селедавцю, акцептанту, індосанту, поручителю або до всіх відра­зу. Якщо протест пред'являється до кого-небудь одного, то влас­ник векселя не зобов'язаний дотримуватись тієї послідовності, в якій вексель передавався від однієї особи до іншої.

Прийнявши вексель до протесту, нотаріус робить на векселі відмітку про день і час прийняття векселя до протесту, а потім особисто, по телефону або письмово пропонує боржнику акцеп­тувати вексель або оплатити його (у разі відмови від платежу за векселем). Якщо його пропозиції не задовольняються до 12 годи­ни наступного дня, то тоді здійснюється протест. Він оформляється у вигляді запису на спеціальному бланку або на звороті ве­кселя. Якщо це протест у неакцепті, то він зазвичай пишеться або на спеціальному бланку, або на копії векселя. Після цього опро­тестований вексель може бути подано в суд, а боржника запису­ють нотаріальною конторою в спеціальний список (протестний бюлетень), що публікується і є доступним для всіх установ, які дають кредит.

Після того як вексель опротестовано, держатель векселя роз­починає процедуру нотифікації. її суть полягає в тому, що векселедержатель упродовж чотирьох днів повинен повідомити то­го, хто передав йому вексель (індосанта) про відмову платника від оплати за векселем, або про відмову в акцепті векселя. У свою чергу, індосант протягом двох днів повинен повідомити попереднього індосанта, або векселедавця про факт неоплати векселя, або про його неакцепт. Той, у свою чергу, повинен у той самий термін повідомити наступного векселедавця або ін­досанта і так аж до кінця ланцюжка. Це робиться не стільки для інформації, скільки для того, щоб сприяти оплаті векселя борж­ником.

Якщо термін подачі векселя до опротестування пропущено, то тоді протест не приймається, і вексель втрачає свою вексельну силу, перетворюючись у звичайну боргову розписку акцептанта. Це означає, що держатель векселя втрачає свої права стосовно всіх індосантів, крім акцептанта.

Здійснення протесту не вимагається за векселями, що вже опротестовані в неакцепті, а також тоді, коли є судове рішення про визнання трасата (боржника) банкрутом, або про визнання банкрутом трасанта, якщо вексель не підлягає акцепту. В деяких країнах протест щодо векселя у зв'язку з його неоплатою дає де­ржателю векселя деякі переваги. Це може бути спрощена судова процедура, попередній арешт майна акцептанта, блокування ко­штів на його рахунках і т. ін. У нашій державі згідно з Законом України «Про обіг векселів в Україні» (2001 р.) після опротесту­вання векселя у нотаріуса можна прямо звертатись до судового виконавця (Ст. 8 названого закону).

Правові наслідки щодо опротестованого векселя зводяться до такого: після опротестування суд приймає позов, а стосовно індосантів і трасанта реально виникає відповідальність перед дер­жателем векселя.

Термін пред'явлення претензій за векселем до акцептантів у разі його неоплати становить три роки, а термін претензій до індосантів і тих, хто виставив вексель, — один рік.

Щодо опротестованого векселя існує регрес вимог. Тобто за цим векселем є право вимагати, крім суми за векселем, ще відшкодування витрат, яких зазнав позивач, а також відсотків на суму боргу за векселем. Згідно з Єдиним вексельним законом, вони встановлені в розмірі 6 % з дня платежу, але в законодавст­ві конкретної країни цю ставку може бути змінено. В нашій державі згідно з Законом України «Про обіг векселів в Україні» (2001 р.) відсоток встановлюється на рівні облікової ставки НБУ на день позову.

Продовження терміну платежу за векселем відповідно до «Єдиного вексельного закону» (1930 р.) не передбачається Але у практиці таке продовження терміну (пролонгація) все ж таки зустрічається. Проте найчастіше пролонгація здійснюється у вигляді виставлення нового векселя (з новим терміном платежу) замість попереднього, який передається платнику піcля того, як він акцептує цей новий вексель. Можливий і варіант, за якого на лицьовому боці пишуть: «Пролонгований» і ставлять новий термін оплати. При цьому важливо, щоб усі зобов'язані векселем особи поставили свій підпис. Якщо ж хто-небудь з відповідальних щодо векселя осіб не згоден з продовженням терміну оплати і не ставить свого підпису, то по закінченню першого терміну оплати він уже не несе відповідальності за векселем.

Розподілом векселя на простий і переказний не вичерпується його класифікація. Щодо способу забезпеченості і особливостей руху виокремлюють такі види векселів:

— Товарний вексель. За ним стоїть товар, наданий у кредит. Це найбільш надійні і поширені векселі.

— Фінансовий вексель. Він являє собою позичку, надану за рахунок вільних коштів одним підприємством іншому. До цього виду векселів належать і ті з них, якими оформляється прострочена кредиторська заборгованість.

—Банківський вексель — видається банком на гроші, покладені підприємством на депонент. Оскільки до моменту погашення він вільно обертається на ринку, то, власне, він виконує роль депозитного сертифіката.

—Забезпечувальний вексель. Цей вексель не призначається для обороту і виписується банком як один із варіантів посилення забезпеченості позички у разі сумнівів щодо надійності позичальника. Варіант посилення забезпеченості полягає в тому що банк, за умови порушення угоди про повернення позики, може вдатись до процедури протесту, а це дуже неприємний і негатив-ний процес для боржника.

—Ректа вексель — це іменний вексель, що не може індосуватись.

—Приятельський вексель — незабезпечений товаром вексель, що випускається найчастіше з метою одержання кредиту під об-лік цього векселя в банку.

—Бронзовий (фальшивий) вексель — це вексель, що не має реального забезпечення і виписується на вигадану фірму або підприємство.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Вексель:

  1. Векселя
  2. 14. ВЕКСЕЛЬ
  3. Расчеты векселями
  4. 40. ВИДЫ ВЕКСЕЛЕЙ
  5. 66. БАНКОВСКИЕ ВЕКСЕЛЯ: ПОНЯТИЕ, ПОРЯДОК ВЫПУСКА И ПОГАШЕНИЯ
  6. Участники вексельной сделки. Простой и переводной векселя
  7. 9.2. ВИДЫ ОПЕРАЦИЙ С ВЕКСЕЛЯМИ
  8. Операції банку з векселем
  9. 9.1. ВЕКСЕЛЬ И ЕГО ФОРМЫ
  10. КОНТРОЛЬНЫЕ ВОПРОСЫ
  11. Контрольна робота. Банківські операції, 2009
  12. 10. Кредитные средства обращения: вексельное обращение.
  13. Кредитные деньги
  14. Операции коммерческого банка
  15. Учетная политика
  16. Контрольна работа. Банківські операції, 2013
  17. 8.4. КОММЕРЧЕСКОЕ КРЕДИТОВАНИЕ
  18. §3. Активные операции центральных банков
  19. К прямым зарубежным инвестициям, из перечисленных ниже, относится …