<<
>>

Види металевих грошових систем

У процесі історичного розвитку металеві грошові системи на­бували певних ознак і особливостей. І хоч грошові системи різних країн мали багато спільних рис, що пов'язано з об'єктивними закономірностями їх розвитку, з огляду на деякі відмінності можна виділити два основних види металевих гро­шових систем: а) біметалічна; б) монометалічна.

Біметалічні системи — це такі системи, в яких роль загально­го еквівалента виконують два грошових метали: золото й срібло.

Монометалічні — це грошові системи, в яких роль загального екві­валента закріплюється за одним металом {золотом або сріблом).

Починаючи з сивої давнини, у світі панували металеві грошо­ві системи. При цьому вже з раннього середньовіччя і практично до середини XIX ст. переважали біметалічні системи, в яких як грошовий метал одночасно виступали і золото, і срібло, хоча в окремих країнах у певні періоди існування мав місце й срібний монометалізм. Наприклад, він існував у Росії з 1843 по 1852 р., в Індії— з 1852 по 1893 р. Однак панівною системою у період з XVI до кінця XIX ст. був біметалізм.

Наявність двох грошових металів, що істотно розрізнялись за своєю вартістю, спричинила існування двох цін товарів: у золоті й у сріблі. Це було пов'язано з тим, що кожний із цих металів ви­конував роль загального еквівалента, а отже, і функцію міри вар­тості. У свою чергу дві ціни на один і той самий товар створюва­ли деяку незручність у процесі обміну. Проте цей недолік, що став наслідком наявності двох грошових металів, не був істотною перешкодою для розвитку товарно-грошових відносин.

Глибинним і дійсно об'єктивним недоліком біметалічної сис­теми, який зрештою привів до її заміни монометалічною системою, виявилось те, що в такій системі постійно порушувався закон вартості. Це було викликано тим, що умови видобутку золо­та й срібла постійно змінювалися, а це призводило до зміни вар­тості цих металів. Уловлювати цю зміну і постійно відображати у співвідношенні цін, яке фіксувалося державою у золоті й сріблі, було практично неможливо. У цих умовах один метал стосовно до іншого виявлявся недооціненим, а другий — переоціненим, що спонукало суб'єктів господарювання розраховуватися пере­оціненим грошовим металом, а недооцінений — скуповувати. Яскравим прикладом цього служать процеси грошового обігу між Англією, Францією і Голландією, що склалися у XVIII ст.

Законами Англії у XVIII ст. співвідношення між золотом і срі­блом було встановлено в пропорції 1 : 15,5. У цей же період у Франції і Голландії співвідношення даних грошових металів за­фіксовано в пропорції 1:15. У цих умовах в Англії купцям із Голландії і Франції стало вигідно продавати свій товар за срібло й вивозити його в Голландію або Францію, де за нього можна було купити більше золота. Це призводило до того, що недооцінений метал (кращі гроші) зникали з обігу, витискувались переоціне­ним грошовим металом (гірші гроші). Підтвердженням цього став той факт, що в Англії за 15 років у період із 1702 по 1717 р. золотих монет накарбували у 32 рази більше, ніж срібних.

Це явище увійшло в економічну літературу як економічний закон, суть його зводиться до того, що «гірші гроші» витискують з обігу «кращі». Відкриття цього закону шотландський економіст XIX ст. Г. Маклеод приписує англійському державному діячеві і фінансисту XVI ст. Т. Грешему (1519—1579 pp.), і в науці він широко відомий як закон Грешема. Однак фахівцями з історії економічної думки встано­влено, що цей закон сформульовано у 1526 р.

польським ученим М. Коперником, а ще раніше, у 1300 р., цей причинно-наслідковий зв'язок виявив французький економіст Н. Орезм.

Дія закону Грешема особливо чітко виявляється в умовах бі­металізму. Однак він має місце і в грошових системах, в яких є вільний обмін паперових грошей на золото. Особливо це помітно під час інфляції, коли гірші гроші (паперові) витискають з обігу кращі (золоті монети), які перетворюються в скарби.

З розвитком товарного виробництва зазначене протиріччя, об'єктивно закладене в біметалічній грошовій системі, стало гальмувати товарний обмін і в підсумку привело до заміни її мо­нометалічною грошовою системою. У другій половині XIX ст. країни почали переходити до монометалічної грошової системи.

Однією з перших держав, що перейшла до золотого мономе­талізму, була Англія. Однозначного визначення початку цього процесу серед учених немає. Інколи говорять про те, що цей пе­рехід відбувся у 1816р., коли було законодавчо встановлено зо­лотий монометалізм, інколи називають роком початку золотого стандарту 1821 р. — коли Британська імперія зробила свій фунт стерлінгів конвертованим у золото. Називається як початковий і 1865 р. Але це вже не має суттєвого значення, бо десь на середи­ну XIX ст. Англія перейшла до золотого монометалізму.

Єдиним грошовим металом визнавалося тільки золото. Моне­ти із срібла переходили в розряд неповноцінних. Після цього, а саме у 1867 p., міждержавною угодою, яку укладено в Парижі кі­лькома країнами, золото визнавалося єдиною формою світових грошей. Ця система дістала назву Паризької валютної системи. Росія перейшла до золотого монометалізму після грошової рефо­рми 1895—1897 рр.

Перехід до монометалізму був явищем досить революційним і наштовхувався на інерційний опір окремих країн. Прикладом цього може бути створення в 1865 р. Латинського монетного со­юзу, до якого входили такі країни, як Франція, Італія, Бельгія та Швейцарія. Пізніше до них приєдналися також Греція і Румунія. Ці країни з метою підтримки стійкого грошового обігу на базі біметалізму, уніфікували карбування золотих і срібних монет. Вони домовилися про введення загальної грошової одиниці — франка, зобов'язалися карбувати золоту й срібну монету однакової ваги і проби й установили єдине співвідношення золота й срі­бла у пропорції 1 : 15,5. Однак уведення золотого монометалізму в більшості європейських країн привело до значних масштабів карбування п'ятифранкової срібної монети, потік якої заполонив країни Латинського монетного союзу і став серйозно загрожува­ти відпливу золота з цих країн. Тому в 1878 р. вони припинили карбування срібних монет, що означало фактичний перехід країн союзу до золотого монометалізму й розпад союзу, хоча формаль­но він перестав існувати лише в 1926 р.

Монометалізм, заснований на використанні золота як єдино­го грошового металу, привів до формування грошової системи, що дістала назву золотого стандарту. її головні особливості можна звести до таких моментів:

—Золото вільно оберталося, а золоті монети виконували всі функції грошей.

—Неповноцінні гроші вільно і в необмеженій кількості обмі­нювалися на золото.

—Вивезення і ввезення золота з однієї країни в іншу було ві­льним.

Перехід до золотого стандарту, що називався «золотомонет­ний стандарт», забезпечував високий рівень стійкості національних валют і створив сприятливі умови для безперебійного функ­ціонування золота як світових грошей. Усе це сприяло розвитку капіталістичного виробництва, становленню й укріпленню його кредитної системи, піднесенню міжнародної торгівлі та міжнаро­дних кредитних відносин.

Золотомонетний стандарт проіснував до Першої світової вій­ни, з початком якої в усіх воюючих країнах (крім США) був припинений обмін банкнот на золото і заборонено його вивезення з країн. В умовах війни країни почали широку емісію нерозмінних на золото банкнот. Після закінчення Першої світової війни на початку 20-х років золотий стандарт було відновлено, але вже не у вигляді золотомонетного, а у вигляді золотозлиткового й золо-тодевізного стандартів. Золотозлитковий стандарт означав, що розмін банкнот на золото відновлювався, але тільки в обмін на злитки. Іншими словами, можливість такого обміну могла реалі­зуватись тільки тоді, коли сума банкнот була достатньою для придбання стандартного злитка золота. Так, у Великобританії це був злиток вагою 12,4 кг вартістю 1700 фунтів стерлінгів, у Франції— 12,7 кг вартістю 215 тис. франків. Золотозлитковий стандарт відновили країни, що володіли, як наприклад, Франція та Великобританія, значними золотими запасами.

У країнах, де державні запаси золота були відносно невеликі (Німеччина, Данія, Австрія та inj, золотий стандарт був відновлений у формі золотодевізного. Його суть у тому, що національ­на валюта не обмінювалася безпосередньо на золото. Цей обмін був непрямим і відбувався через попередній обмін грошей на де­візи, тобто на валюту тієї країни, в якій мав місце золотозлитко­вий стандарт. Золотодевізний стандарт, закріплений міжнарод­ною угодою в Генуї в 1922 p., отримав назву Генуезької валютної системи.

Відновлений золотий стандарт проіснував, однак, відносно недовго. Світова економічна криза 1929—1933 pp. (велика депресія) привела до скасування золотого стандарту в більшості країн. У 1931 р. його скасовано у Великобританії і Японії, а США від­мовилися від нього в 1933 р. Цей процес поширився і означав ос­таточний крах золотого стандарту.

Проте декілька країн на чолі з Францією спробували утримати золотий стандарт і утворили в 1933 р. золотий блок. До нього ввійшли: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім до них приєдналися Італія й Польща. Однак цей блок проіснував недовго і в 1936 р. розпався, а його учасники змушені були ввести валютні обмеження й відмовитися від розміну банкнот на золото.

Крах золотого стандарту, цієї найбільш стійкої грошової сис­теми, яка існувала протягом багатьох десятиліть, був об'єктивним. Головна причина його в тому, що розвиток товар­ного виробництва вступав у суперечність з дуже стабільною, але нееластичною і дорогою системою золотого стандарту. Справа в тому, що видобуток золота не міг розвиватися такими самими темпами, якими розвивалося суспільне виробництво. Через це на тому етапі економічного розвитку, який характеризувався високим динамізмом у нарощуванні обсягів промислового і сільсько­господарського виробництва, існуюча система грошового обігу стала помітним гальмом на шляху подальшого прогресу в розви­тку товарного виробництва. Звичайно, це протиріччя існувало й задовго до моменту скасування золотого стандарту. Але до цього воно долалося шляхом збільшення видобутку золота і, що особ­ливо суттєво — розвитком кредиту.

Немаловажними чинниками, що відіграли свою роль у відмо­вленні від золотого стандарту, стали також:

—Дорожнеча обслуговування цієї грошової системи.

—Зростаюча потреба в золоті з боку виробництва (особливо в умовах гонки озброєнь).

—Неможливість для держави в умовах золотого стандарту проводити власну незалежну грошово-кредитну політику.

Крах системи золотого стандарту аж ніяк не означає, що золо­ті монети цілком зникли з обігу. У ряді країн вони випускаються й сьогодні, найчастіше це приурочено до визначних подій. На­приклад, у колишньому СРСР це був випуск золотих, платинових і срібних монет до літніх Олімпійських ігор у Москві в 1980 р.

В Україні карбування як золотих, так і звичайних монет стри­мувалося відсутністю власного монетного двору. Але вже в кінці 1997 р. запустили першу чергу монетного двору, оснащеного но­вітнім устаткуванням. Досить сказати, що матричний інструмент для карбування ювілейних і пам'ятних монет готує копіювально-гравірувальна машина «Impala», яких у світі в 1998 р. нараховувалося всього чотири екземпляри. Золоті монети на нашому мо­нетному дворі карбують із золота 900-ї і 999,9-ї проби, вагою від 3,11 до 31,1 г, номіналом у 50, 200, 250 і 500 грн. Вже випущено декілька золотих монет: «Оранта», «Т. Шевченко», «Києво-Печерська лавра», «Київський псалтир» та ін.

На більш регулярній основі золоті монети випускаються, на­приклад, у Південно-Африканській республіці (крюгерранд), Ав-

стралії (коала), Канаді (кленовий лист), США (золотий орел), Ан­глії (соверен), Франції (наполеондор). Усі ці монети мають статус законного платіжного засобу і їх зобов'язані приймати за но­міналом. Однак вони, як правило, мають свою власну курсову вартість і рідко використовуються як платіжний засіб.

Випуск золотих монет вигідний державі, оскільки в даному разі йдеться, власне, про специфічний товар, що користується значним попитом на нумізматичному ринку як на внутрішньому, так і на міжнародному. Товар цього роду відрізняється тим, що його ціна із часом постійно зростає. Що ж стосується організації і функціонування грошового обігу в країнах, котрі випускають зо­лоті монети, то вони не мають значного економічного впливу на загальну організацію грошового обігу.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Види металевих грошових систем:

  1. Поняття й типи грошових систем. Металева грошова система
  2. 4.2. Види грошових систем та їх еволюція
  3. Види грошових систем та їх еволюція
  4. Види грошових систем та їх еволюція
  5. 4.2. ВИДИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ
  6. Сутність та види грошових реформ
  7. 5.6. СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ГРОШОВИХ РЕФОРМ
  8. Сутність та види грошових реформ
  9. 5.2. Сутність та види грошових реформ, особливості їх проведення в Україні
  10. 8.2. Види виборів та виборчих систем