<<
>>

Загальна схема грошового обігу і грошові потоки

Грошовий обіг здійснюється між певними суб'єктами рин­ку і складається з певних грошових потоків. Грошовий потік — це рух грошей, який має певний напрямок, пов'язаний з обслугову­ванням руху відповідного потоку товарів та послуг і характери­зується певними особливостями. Загальна схема руху товарів і грошей може бути подана за допомогою моделі кругообігу про­дуктів і доходів (рис. 1).

Власниками практично всіх ресурсів (при певному припущен­ні) у ринковій економіці є сімейні господарства. Саме їм нале­жать трудові ресурси, земля, засоби виробництва тощо.

З цим то­варом вони й виходять на ринок ресурсів, де й продають свою робочу силу, землю, засоби виробництва, або здають матеріальні ресурси в оренду. Як оплату за свої ресурси вони отримують гроші у вигляді заробітної плати, дивідендів, виторгу від прода­жу засобів виробництва, гонорарів тощо. Рух цієї сукупності до­ходів утворює перший грошовий потік, що є частиною руху на­ціонального доходу країни і відображає останній у фазі його розподілу (тобто до перерозподілу).

Рис. 1. Загальна схема руху товарів, послуг і грошей

На ринок ресурсів як головні покупці виходять фірми, яким для організації виробництва необхідно отримати ресурси. За отримані ресурси фірми сплачують грошовий еквівалент, який можна визначити як потік 2. Він забезпечує безперервність над­ходження у сферу виробництва виробничих ресурсів, а відтак, і безперервність виготовлення продукції.

Виготовлена фірмами продукція надходить на ринок продук­тів, що викликає до життя потік грошей із цього ринку на фірми, формуючи їх загальну виручку від продажу (потік 3).

На ринок продуктів з частиною своїх доходів виходять сімей­ні господарства. Вони формують ще один грошовий потік (потік 4), який дозволяє населенню задовольнити свої потреби в пред­метах споживання і послугах.

Ринкова економіка, як відомо, базується на існуванні як при­ватної та колективної, так і державної форми власності. У сучас­них умовах держава виступає не тільки власником значних мате­ріальних ресурсів, але й прямим учасником суспільного вироб­ництва. Це означає, що держава виходить на ринок ресурсів, пропонуючи ту частину ресурсів, яку вона за даних умов планує реалізувати. Продаж цих ресурсів формує грошовий потік (потік 5), який іде з ринку ресурсів і надходить до держави. Маючи своє виробництво, держава виходить також і на ринок товарів, пропо­нуючи продукцію державних підприємств. Це формує ще один грошовий потік (потік 6).

У сучасних умовах жодна країна не може існувати ізольовано. Різними формами економічного співробітництва її економіка пов'язана з економікою інших країн. Ці взаємозв'язки реалізу­ються переважно у формі міжнародної торгівлі, що здійснюється на світовому ринку. На цей ринок виходять сімейні господарства, імпортуючи необхідні їм товари і формуючи новий грошовий по­тік (потік 7), який через процес конвертації виходить за межі дер­жави. Разом з тим на світовий ринок виходять також фірми, що експортують вироблену продукцію, або надають послуги. У зв'язку з цим виникає ще один грошовий потік (потік 8).

Усі розглянуті грошові потоки характеризуються тим, що во­ни обслуговують рух реальних товарів. Тут має місце обмін екві­валентів і тому товарна й грошова маса, яка відображає вартість усієї сукупності товарів та послуг, при даному масштабі цін зба­лансована з товарною масою.

Ці потоки характеризують принай­мні ще дві особливості. По-перше, в основі обміну лежить екві­валентність з тією лише різницею, що обмін на внутрішньому ринку здійснюється за вартістю, сформованою в даному суспіль­ному виробництві. У той же час товари та послуги, які експорту­ються або імпортуються зі світового ринку обмінюються за ін­тернаціональною вартістю, формування якої має свої певні особ­ливості відносно національної вартості товарів. По-друге, грошові потоки, пов'язані з експортом та імпортом, можуть бути незбалансованими (від'ємне або позитивне сальдо зовнішньотор­говельного обороту) і тоді це певним чином впливатиме на рух грошей на внутрішньому ринку країни.

Окрім розглянутих потоків, ще є рух грошей, не пов'язаний з рухом реальних благ. Це так звані потоки фінансово-кредитної групи. Вони охоплюють грошові потоки у вигляді руху грошей, пов'язаних з виплатою податків. На цій основі формується потік грошей від сімейних господарств (потік 9) і потік від фірм (потік11) до державного бюджету. Ці фінансово-кредитні потоки хара­ктеризуються безеквівалентністю, бо платник податку нічого не отримує натомість. Слід зауважити, що навіть у ринковій еконо­міці все ж має місце і певний зворотний грошовий потік, який надходить з бюджету на підтримку сімейних господарств пере­важно у вигляді трансфертних платежів (потік 10), приватних і колективних підприємств та установ (потік 12). Але ці потоки нерівнозначні з потоками, які формуються на основі податкових платежів. Вони значно менші — це, по-перше; по друге, допомо­га держави фірмам, як правило, не набуває грошової форми, тому потік 12 існує скоріше як можливість, а не реальність. Виняток становлять хіба що випадки підтримки державою підприємств тих галузей, розвиток яких є пріоритетним. Так, скажімо, з 2001 р. держава бере на себе сплату значної частки відсотка по креди­тах, які комерційні банки надають селянам на розвиток сільсько­господарського виробництва.

У системі організації грошового обігу важливу роль відіграє фінансовий ринок. Його загальна функція полягає в забезпеченні акумуляції тимчасово вільних коштів і їх надання в позику на тимчасове користування. Саме на цей ринок в основному напра­вляються заощадження сімейних господарств, формуючи ще один фінансово-кредитний потік (потік 13). Водночас виробни­чий сектор, який для свого розвитку постійно потребує додатко­вих інвестицій, отримує позики на фінансовому ринку (потік 14). Ці потоки пов'язані з рухом грошей як товару, шіе специфічного. Гроші як товар не мають вартості, тому тут у цілому немає екві­валентного обміну, але є певна плата за тимчасове користування грошовим капіталом.

Дуже схожими на розглянуті потоки за своїм внутрішнім еко­номічним змістом є грошові потоки, які складаються з руху капіталу, що надходить зі світового фінансового ринку на вітчизня­ний і навпаки (потоки 15 та 16). Цей рух міжнародного за характером капіталу найчастіше є спекулятивним, тобто таким, що керується у своєму русі поточною кон'юнктурою того чи ін­шого фінансового ринку. Тому в разі виникнення у країні яки­хось труднощів, наприклад, помітного спаду темпів виробництва, стійкого від'ємного сальдо платіжного балансу тощо починаєть­ся відплив цього капіталу, що створює певні труднощі у функці­онуванні фінансового ринку, а часто й усієї економіки в цілому.

Грошовий обіг, як уже зазначалось, тісно пов'язаний з круго­обігом товарів та послуг. Це ставить проблему підтримки постій­ної рівноваги між суспільним виробництвом і грошовою сферою.

її вирішення передусім пов'язано з балансуванням грошових по­токів у самій цій сфері.

Зупинимось на деяких найбільш загальних взаємозв'язках між окремими грошовими потоками.

За великої відкритості економіки досить часто порушення ба­лансу в грошовій сфері пов'язується з перевищенням імпорту над експортом. У цьому разі частина грошової маси в розмірі чистого імпорту залишить внутрішній ринок і викличе недостатність пла­тоспроможного попиту на внутрішньому ринку. Внаслідок цього в країні виникнуть труднощі з рухом національного продукту, оскільки частина національного доходу в його грошовій формі відволікатиметься на зовнішній ринок.

Досягнення необхідного балансу в такому разі можливе, по-перше, за рахунок додаткової кредитної емісії грошей, тобто за рахунок мобілізації грошей на фінансовому ринку. Цей шлях у довгостроковому періоді має певні негативні наслідки. З одного боку, це може стимулювати інфляційне зростання цін, а з іншо­го — може призвести до зростання вартості грошей на фінансовому ринку і тим самим зменшити стимули до інвестиційної дія­льності. По-друге, досягнення балансу можливе за рахунок зовнішніх запозичень як у вигляді отримання прямої позики в іноземних банках, так і у вигляді розміщення на світовому фі­нансовому ринку своїх цінних паперів. Цей шлях більш прийня­тний з погляду забезпечення відносно незмінних умов на внутрішньому ринку. Але його недоліком є формування зовнішнього боргу і виплата через відсоток у майбутньому частки свого наці­онального продукту на користь країн-кредиторів.

Дещо інша ситуація складається в разі активного сальдо зов­нішньоторговельного обороту. В цьому випадку на внутрішній ринок надійде додаткова грошова маса, яка може розбалансувати співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому ринку й викликати зростання цін унаслідок появи додаткової грошової маси. Щоб уникнути цієї негативної ситуації, найчастіше вдаються до таких заходів:

По-перше, можна спробувати стимулювати нагромадження грошей суб'єктами господарювання та населенням. Досягти зростання попиту на гроші можна тільки за наявності економічного зростання, стабільності правового поля держави і достатнього розвитку фінансового ринку та його інфраструктури. Цей шлях потребує значного часу.

По-друге, можна спрямувати частину грошового капіталу за кордон. Цей шлях балансування грошової маси досить ефективний і більш прийнятний саме в короткостроковому періоді. Але стійкий відплив валюти за кордон створює в перспективі не кра­щу інвестиційну ситуацію в державі і врешті-решт може призво­дити до зменшення динаміки економічного зростання.

Дуже важливим є балансування у сфері грошового обігу тих грошових потоків, що забезпечують процеси розподілу і використання національного доходу країни. Саме вони забезпечують баланс між національним доходом та виробленим і готовим для реалізації на внутрішньому ринку національним продуктом. Що­до цього найбільш важливим є балансування податкових надхо­джень (потоки 9 та 11) та потоку, пов'язаного з імпортом товарів та послуг з-за кордону (потік 7). Ці потоки в цілому призводять до зменшення попиту на внутрішньому ринку, а відтак, і до зме­ншення можливостей для реалізації виробленого національного продукту. Протилежними потоками щодо цього є надходження до бюджету за рахунок продажу продукції державних підпри­ємств на ринку продуктів (потік 6), витрат фірм на ринку ресур­сів на купівлю товарів для інвестиційних цілей (потік 2) і, нареш­ті, надходження грошей від експорту (потік 8). Ці три потоки забезпечують реалізацію виробленого національного продукту.

Між першою і другою групами грошових потоків мусить бути певна збалансованість, лише тоді забезпечуються найбільш спри­ятливі умови реалізації виробленого національного продукту. Але баланс між цими потоками може порушуватись, тому для їх балансування застосовуються різні методи.

У довгостроковому періоді на перші три грошових потоки можна впливати через проведення певної податкової політики і формування такої ситуації, за якої вітчизняний виробник перш за все буде зорієнтований на задоволення потреб вітчизняного спо­живача, що відносно зменшить грошовий потік, пов'язаний з ім­портом. Що ж стосується потоків припливу, то тут у тривалій пе­рспективі можна впливати на оптимізацію цих грошових потоків через створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, забезпечення активної позиції держави на ринку продуктів пере­дусім шляхом державної закупівлі товарів і, нарешті, через фор­мування стабільних умов для здійснення експорту.

Балансування грошових потоків відпливу і припливу, а це, по суті, балансування між грошовою сферою, як вона представлена національним доходом, і виробленим для реалізації на внутріш­ньому ринку національним продуктом, з другого боку, в довгостроковому періоді не вичерпує всієї проблеми їх балансування. Певні диспропорції між означеними грошовими потоками мо­жуть мати місце і в короткостроковому періоді. Це вимагає їх балансування у режимі активного й ефективного впливу на ситуа­цію у грошовому обігу. Цей вплив найчастіше здійснюється центральним банком країни. Так, щоб зменшити витрати на ім­порт і навпаки збільшити надходження від експорту (сигналом для таких дій часто стає поява від'ємного сальдо платіжного ба­лансу), центральний банк може вжити заходів відносно курсу своєї валюти. Наприклад, для поліпшення ситуації і ліквідації, або зменшення від'ємного сальдо платіжного балансу, він може вдатись до валютної інтервенції, спрямованої на зниження курсу національної валюти стосовно інших валют. Це посилює експорт (через можливість зменшити ціну продукції, яка поставляється на експорт) і навпаки утруднює імпорт продукції. Наслідком цього буде певне балансування грошових потоків у вигляді надходжень від експорту і витрат, пов'язаних з імпортом. Проте це тільки за­гальний зв'язок і його позитивна реалізація залежить від дуже багатьох чинників. Скажімо, дієвість валютної інтервенції такого напрямку буде ефективною тільки тоді, коли експортні позиції держави досить сильні і вона може суттєво збільшити експорт своєї продукції, але в сучасних умовах такі дії не завжди можли­ві. Перепоною до їх уведення часто стає наявність глибокої між­народної виробничої кооперації, що зводить нанівець наслідки зменшення курсу національної валюти, міжнародного антидем­пінгового законодавства, політичні чинники тощо.

Розглянуті напрямки забезпечення балансування грошових потоків у цілому спрямовані на забезпечення певної рівноваги і, перш за все, між грошовим вираженням національного доходу й виробленим для реалізації національним продуктом. Проте балансування грошових потоків і всієї сфери грошового обігу в ціло­му повинно відзеркалювати і стратегічні цілі, що стоять перед державою. Формування такої стратегії особливо важливо для країн з перехідною економікою, де глобальним завданням є саме реформування економіки і здійснення значних змін в її організа­ції. Серед цих країн, як відомо, й Україна, і для неї в цьому аспе­кті проблема балансування грошових потоків є особливо актуа­льною і значущою.

У цілому в стратегічному плані балансування грошових пото­ків з урахуванням того, що теоретичну основу регулювання ринкової економіки в переважній більшості країн складає монета­ризм, має велике значення. При цьому як кінцеву мету можна виділити також балансування грошових потоків для досягнення високого рівня ефективності функціонування економіки і забез­печення на цій основі динамічного економічного зростання.

В Україні досягнення цієї стратегічної мети пов язане з вирі­шенням цілої низки завдань. Для створення динамічної, соціально-орієнтованої й ефективної ринкової економіки необхідно, насампе­ред, здійснити структурну перебудову народного господарства, сформувати стабільний внутрішній ринок, на який би переважно й працював вітчизняний товаровиробник, і зменшити відкритість економіки до відповідних рівнів, щоб не мати такої глобальної за­лежності від кон'юнктури світового ринку, як сьогодні. Для вирі­шення цих завдань стратегічна політика у сфері балансування гро­шових потоків повинна передбачати такі напрямки:

— По-перше, необхідно забезпечити посилення грошового потоку, який формується внаслідок продажу ресурсів сімейними господарствами (потік 1). Це автоматично збільшить доходи на­селення і в процесі розподілу національного доходу збільшить потік грошей від сімейних господарств на ринок товарів, бо по­пит є функцією доходу. Одночасно це приведе до зростання за­ощаджень. І хоч вони залежать перш за все від рівня відсоткової ставки, проте й зростання доходів є дуже важливим чинником. Унаслідок збільшення платоспроможного попиту на товари та послуги стимулюватиметься вітчизняний виробник, який поси­лить свою орієнтацію на внутрішній ринок. Водночас збільшення притоку заощаджень на фінансовий ринок сприятиме зниженню кредитної ставки і посиленню інвестиційної складової в механіз­мі суспільного відтворення.

Досягнення ефекту збільшення грошового потоку між суб'єк­тами ринку ресурсів і сімейними господарствами може бути забезпечене за рахунок ліквідації великої заборгованості із заробіт­ної плати (на початок 2008 р. це 0,7 млрд грн), законодавчого підвищення мінімальної заробітної плати і створення умов для дійсно ринкової організації продажу тих ресурсів, якими володіє сімейне господарство.

Деякі заходи в цьому напрямку зроблено. Так, за останні п'ять років заборгованість зі заробітної плати суттєво зменшилася з 6,7 до 0,7 млрд грн. Зросла орендна плата власників землі. Якщо в 2000 р. селяни отримали за оренду землі 1,7 млрд грн, то в 2001 р. вже 2,5 млрд грн. Варто підкреслити, що це було пов'я­зано не тільки з великим (40 млн тонн) урожаєм зернових, але й з діями влади, яка, організуючи видачу державних актів на землю протягом 2001—2002 рр., поставила за обов'язкову умову пере­укладення вже складених раніше угод про оренду землі і встано­вила нижню межу орендної плати 1,5 % від її вартості. Ці дії що­ до захисту інтересів 7 млн нових дрібних власників землі, які до цього, по суті, не мали досвіду ринкових відносин, стали своєча­сними. Вони продемонстрували той факт, що при добре проду­маній стратегії розвитку суспільства можна навіть в умовах пе­рехідної економіки знаходити можливості для кардинальних рішень у сфері балансування грошових потоків.

Проте головним ресурсом, яким володіють сімейні госпо­дарства, виступає робоча сила. Цей товар в Україні коштує ду­же дешево порівняно з розвиненими країнами. У витратах на вироблену продукцію частка заробітної плати в Україні сягає всього 10—15 %, у той час, як у більшості розвинених країн вона становить до 60 %, а в окремих країнах навіть і більше. У цьому надважливому стратегічному напрямку зроблено за по­передні роки дуже мало. На початок 2008 р. мінімальна заробі­тна плата становила всього 515 грн, що менше прожиткового мінімуму. На 2008 р. урядом заплановано суттєво підвищити мінімальну заробітну плату. При цьому буде переглянуто і сам рівень прожиткового мінімуму дані про який відповідно до уже прийнятого на початку 2008 р. Закону України будуть оприлюднюватись щомісяця. Ця стратегічно важлива проблема залишається нерозв'язаною і хоч вона непроста, бо збільшення потоку грошей до домашнього господарства за рахунок суттє­вого зростання заробітної плати зробить продукцію експорту більш витратною й призведе до зменшення відповідного гро­шового потоку, — її треба вирішувати і чим скоріше, тим кра­ще. В кінці 2008 р. мінімальна заробітна плата відповідно до прийнятого бюджету складе 605 грн. а прожитковий мінімум 669 грн.

По-друге, в Україні для здійснення структурної перебудови економіки, а це надзвичайне, і, по суті, доленосне для нашої економіки завдання, необхідно збалансувати фінансово-кредитні по­токи і, передусім, ті, що представлені податками. Зменшення по­даткового тиску збільшить кошти підприємств, тобто ту частину грошового потоку, який надходить до фірм від реалізації своєї продукції і який залишається після сплати податків, перетворю­ючись у потік грошей, з якими підприємство виходить на ринок ресурсів. Це суттєво збільшить можливості підприємств у їх тех­нічному переоснащенні.

Саме збільшення коштів, що залишаються на підприємстві з їх виторгу за рахунок зменшення податків, ще не призведе до авто­матичної і тим більше швидкої структурної перебудови. Ця зміна в грошовому обігу має бути підкріплена науково обґрунтованою, виваженою і, що немаловажно, зрозумілою кожному суб'єкту суспільного виробництва програмою структурної перебудови на­родного господарства. До цієї програми слід додати чітко розро­блений механізм її реалізації і тільки тоді можна мати надію на позитивне вирішення цього стратегічного для нашої держави за­вдання.

Реалізація завдання щодо структурної перебудови економіки, як воно може бути вирішено в напрямку зміни співвідношення грошових потоків, іде дуже повільно, а часто і просто тупцює на одному місці. Так, у державі на початок 2008 року ще не прийня­то податкового кодексу. Ключові питання цього кодексу, а саме: зменшення кількості податків, зниження їх ставки, упорядкуван­ня всієї системи податків у бік створення чіткої системи зрозумі­лих, таких, що не вступають у протиріччя з іншими законодав­чими актами, обов'язкових платежів на користь держави— це все ще завдання майбутнього.

По-третє, в Україні сьогодні співвідношення внутрішнього й зовнішнього ринків з огляду на їх значення для всього суспільно­го відтворення не є оптимальним. Більше того, занадто висока відкритість економіки, а вона в 2007 р. склала 40 %, є не тільки невигідною, але й загрозливою для економічної безпеки держави. Це пов'язано з тим, що такий рівень відкритості економіки ро­бить її значною мірою заручницею кон'юнктури світового ринку. В Україні ця ситуація є відчутною протягом усього попереднього періоду існування її як незалежної держави. Досить сказати, що більше третини валютних надходжень у державу здійснюється за рахунок продажу продукції нашої металургійної промисловості. Це робить вразливим фінансову ситуацію в Україні, що й показа­ли події на ринку металургійної продукції. Так, ті захисні заходи, яких ужили на своєму ринку США та країни Європейського Со­юзу щодо імпорту продукції металургійної промисловості в 2001—2002 p., боляче вдарили по економіці нашої держави.

Для вирішення глобальної проблеми формування місткого й динамічного внутрішнього ринку, крім створення дійових стиму­лів для інвестиційної діяльності, необхідно забезпечити й відпо­відне формування грошових потоків. Перш за все для цього слід забезпечити приплив грошей на фінансовий ринок країни, тому необхідно довгострокове регулювання всієї валютно-кредитної політики, яка б забезпечила залучення заощаджень населення і водночас створила б сприятливі умови фінансового ринку для іноземних інвесторів. Така політика здатна збільшити потік грошей із-за кордону і тим самим сприятиме формуванню й розши­ренню попиту на внутрішньому ринку країни.

У вирішенні проблеми розбудови стабільного й місткого вну­трішнього ринку надзвичайно важливе значення має формування й розвиток усієї інфраструктури ринку в цілому і фінансового ринку зокрема. Справа в тому, що інфраструктура фінансового ринку потребує як розвитку мережі, так і посилення якісних по­казників її функціонування. До них належить забезпечення стабі­льності всіх елементів інфраструктури фінансового ринку, фор­мування надійних умов захисту інвестора, розбудова інформа­ційного середовища, яке б робило прозорим увесь фінансовий ринок і т. ін.

Таким чином, здійснення низки заходів, які б забезпечили оп­тимальне вирішення стратегічних завдань, що стоять у найближчій перспективі перед Україною, в процесі балансування грошо­вих потоків у поєднанні з загальним ринковим реформуванням нашої економіки, здатно привести до удосконалення грошового обігу в нашій державі й розвитку на цій основі ринкової економі­ки в цілому.

<< | >>
Источник: Щетинін А. І.. Гроші та кредит. 2008

Еще по теме Загальна схема грошового обігу і грошові потоки:

  1. Модель грошового обігу. Грошові потоки та їх балансування
  2. ТЕМА 2. Грошовий обіг і грошові потоки
  3. 2.2. МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ. ГРОШОВІ ПОТОКИ ТА ЇХ БАЛАНСУВАННЯ
  4. Модель грошового обороту. Грошові потоки та їх балансування
  5. 2.4. Швидкість обігу грошей та закон грошового обігу
  6. Грошова реформа як інструмент стабілізації грошового обігу
  7. Грошова маса та її структура. Закон грошового обігу
  8. 6.4. Закони грошового обігу
  9. Сутність закону грошового обігу
  10. 2.6. ЗАКОН ГРОШОВОГО ОБІГУ
  11. Закон грошового обігу
  12. Суть закону грошового обігу
  13. Сутність та економічна основа грошового обігу
  14. Поняття грошової маси, грошові агрегати та грошова база
  15. Маса грошей в обороті. Грошові агрегати та грошова база
  16. 2.4. МАСА ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. ГРОШОВІ АГРЕГАТИ ТА ГРОШОВА БАЗА
  17. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ І ГРОШОВА МАСА, ЩО ЙОГО ОБСЛУГОВУЄ