<<
>>

Активізація міжнародного співробітництва у сфері координації офшорного бізнесу

Національна антиофшорна політика багато в чому реалізується і на міждержавному рівні в таких міжнародних організаціях, як ОЕСД, ЄС, ФФБ, ФАТФ, ООН і деяких інших. Перші серйозні зусилля в цьому відношенні міжнародні організації зробили ще в кінці 1990-х років, однак після подій 11 вересня 2001 р.
ця діяльність значно активізувалася.

Пріоритетними для політики міжнародних організацій є в даний час два напрямки:

- усунення умов для існування недобросовісної податкової конкуренції;

- об'єднання міжнародних зусиль для боротьби з відмиванням злочинних доходів і фінансуванням тероризму.

У діяльності одних організацій (ОЕСР, ЄС) головним є перший напрямок, інших (ФФБ, ФАТФ) - другий, а третіх (ООН) - обидва ці напрямки.

В даний час боротьбу з офшорами як інститутом «недобросовісної податкової конкуренції» очолила ОЕСР. Вперше ОЕСР всерйоз зацікавилася цією проблемою в 1996 р., а в 1998 р. вийшла об'ємна доповідь «Шкідлива податкова конкуренція», де були сформульовані критерії визначення того, яка податкова практика є «шкідливою», а також методи боротьби з нею. З точки зору виявлених шкідливих для податків конкуренції критеріїв у доповіді розглядалися як самі країни ОЕСР, так і «податкові гавані» [56].

Головними напрямками протидії шкідлиій податковій конкуренції в доповіді називалися:

- доступ урядових структур до інформації про реальних власників бізнес-структур, розміщених у податкових гаванях;

- міждержавний обмін інформацією на вимогу податкових органів усіх зацікавлених країн.

Ці рекомендації зустріли нерозуміння в лавах самої ОЕСР, так як Люксембург і Швейцарія відмовилися визнати основні положення доповіді. Португалія і Бельгія також спочатку не підтримали ці ініціативи. Ряд невеликих офшорів також не погодився з ініціативами ОЕСР і зробив певні кроки щодо протидії цим заходам.

Зокрема, у березні 2001 р. була створена Міжнародна організація з податків та інвестицій (International Tax & Investment Organisation - ITIO), в яку увійшли 13 офшорних юрисдикції Карибського басейну. Однією з її головних завдань була протидія вимогам ОЕСР [62].

Острів Мен зажадав, щоб і самі держави ОЕСР привели своє законодавство у відповідність до стандартів Організації - у противному випадку його заяву про співпрацю з ОЕСР буде відкликана. У зв'язку з подібним «опором» ОЕСР змушена проявляти гнучкість і відмовлятися від низки вимог, і так зведених по суті справи до інформаційного співробітництва. Були пом'якшені критерії податкового притулку. Змінені критерії знайшли відображення в новій доповіді ОЕСР, присвяченому шкідливої податкової конкуренції, який був опублікований в березні 2000 р. Головними серед них стали:

- нульове або мінімальне оподаткування.

- сувора секретність і відсутність ефективного обміну інформацією зподатковими органами інших країн.

- недостатня прозорість в застосуванні законів та адміністративних правил.

Кожен з цих критеріїв окремо не вважається достатнім для звинувачення у шкідливої конкуренції.

Важливу роль у спонуканні країн до співпраці з обміну інформацією зіграли «чорні списки» шкідливих для податкової конкуренції податкових режимів і країн, що не співпрацюють з ОЕРС.

Зокрема, у доповіді ОЕСР від 2000 р. було виявлено 47 преференційних податкових режимів, які існували для окремих видів бізнес-структур, в деяких галузях або районах у 21 з 31 країни ОЕСР. Найбільше число таких режимів було виявлено: у Нідерландах - 7, Бельгії - 5 і Греції - 4, Люксембурзі і Канаді - по 3 (Додаток M).

Що стосується не співпрацюють у наданні інформації податкових гаваней, то спочатку в «чорний список» планувалося включити більше 45 з них. Однак у процесі попередніх консультацій ряд гаваней пішли на таку співпрацю. В остаточному вигляді в перший «чорний список» ОЕСР 2000 р.

були включено 37 офшорних юрисдикції - Ангілья, Андорра, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські острови, Барбадос, Бахрейн, Беліз, Вануату, БВО, Віргінські острови (США),острова Гернсі, Олдерні, Сарк, Гібралтар, Гренада, острів Джерсі, Домініка, острови Кука, Ліберія, Ліхтенштейн, Мальдівські острови, Маршаллові острови, Монако, Монтсерат, острів Мен, Науру, Нідерландські Антильські острови, Ніуе, Панама, Самоа, Сейшельські острови, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Люсія, Сент-Кітс і Невіс, Терці і Кайкос, Тонга [57,c.76].

Більш конструктивна політика ОЕСР призвела до того, що більшість класичних офшорних юрисдикції, що увійшли до списку 2000 р., заявили про готовність у тій чи іншій мірі співробітництва з ОЕСР, перш за все в частині розкриття інформації. У квітні 2002 р. це зробив 31 офшор, більшість з них вже до літа 2002 р. були виключені з «чорного списку», в якому залишилося тільки дев'ять юрисдикції: Андорра, Вануату, Ліберія, Ліхтенштейн, Монако, Маршалові острови, Науру, Панама і Самоа. А до літа 2007 р. «чорний список» офшорів, що не співпрацюють з ОЕСР скоротився до 3 країн: Андорра, Князівство Ліхтенштейн, Князівство Монако [77].

У цілому за перше десятиліття двохтисячних років завдяки ОЕСР діяльність офшорних та не офшорних юрисдикцій стала прозорішою, вони почали більше співпрацювати в боротьбі з ухилянням від сплати податків. До початку 2011 р. в силу вступило вже 54 угоди про обмін податковою інформацією, багато подібних угоди перебувають у стадії переговорів або близькі до подпісанію [78].

Важливу роль у відмиванні брудних доходів та вивозі активів до офшорів відіграє ФАТФ, яка була утворена 1989 р. ФАТФ особливу увагу приділяє офшорам тому, що в силу їх інформаційної непрозорості вони можуть виявитися загрозою міжнародної економічної безпеки, а також використовуватися криміналом і терористичними группамі.

Анонімність офшорів і відсутність жорсткого фінансового контролю перетворює їх на привабливі юрисдикції для відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом.

Ще в 1990 р.

ФАТФ виробила 40 рекомендацій щодо боротьби з відмиванням злочинних доходів, які стали початком формування відповідних міжнародних стандартів у цій сфері.

ФАТФ досліджує наявні в світі юрисдикції на предмет сприяння злочинну фінансову діяльність і складає перелік країн і територій, що відмовляються від співпраці з нею в цьому відношенні. 23 червня 2000 ФАТФ вперше опублікувала такий «чорний список», до якого увійшли 15 держав, серед яких були 12 класичних офшорів, а також Росія, Ізраїль і Філіппіни. Цим країнам було дано 1 рік на те, щоб вони привели своє законодавство у відповідність міжнародним нормам. Надалі список постійно змінювався [49,c.133-134].

ФАТФ, на відміну від ОЕСР, має важелями впливу на країни, що не співпрацббть з ФАТФ. У лютому 2000 р. ФАТФ опублікувала 25 критеріїв для ідентифікації таких країн і територій, невідповідність яким вже могло мати певні економічні і політичні наслідки. Ці критерії були розбиті на чотири групи:

Група «А». Лазівки у фінансовому регулюванні.

1. Відсутність або неефективність регулювання та нагляду за роботою всіх фінансових інститутів в якійсь країні або території, а також нормативної бази, що відповідає міжнародним стандартам, які застосовуються у боротьбі проти відмивання злочинних доходів.

2. Можливість використання фінансових інститутів фізичними або легальними юридичними особами без відповідної авторизації і реєстрації або за вкрай спрощеним вимогам.

3. Відсутність захисних заходів проти доступу криміналу чи його спільників до управлінських функцій, контролю та привласнення значних інвестицій у фінансових інститутах.

4. Існування анонімних рахунків та рахунків завідомо фіктивних осіб.

5. Відсутність ефективних законів, відповідного регулювання або угод між наглядовими органами та фінансовими інститутами, а також відповідних угод між фінансовими інститутами з ідентифікації фінансовими інститутами клієнтів і бенефіціарів рахунків.

6.

Відсутність законодавчих або регулюючих зобов'язань для фінансових інститутів або угод між наглядовими відомствами і фінансовими інститутами або відповідних угод між фінансовими інститутами щодо реєстрації та зберігання документів, пов'язаних з ідентифікацією їх клієнтів та звітів щодо їх місцевих і міжнародних трансакцій, протягом обгрунтованого і достатнього періоду часу ( 5 років).

7. Законодавчі або практичні перешкоди доступу адміністративної і судової влади до інформації з ідентифікації власників або кінцевих власників рахунків і по їх трансакціями.

8. Норми секретності, які в ході розслідувань щодо відмивання злочинних доходів можуть бути не скасовані, а навпаки, введені компетентними адміністративними органами влади.

9. Норми секретності, які в ході розслідувань щодо відмивання злочинних доходів можуть бути не скасовані, а навпаки, введені судовою владою.

10. Відсутність ефективної та обов'язкової системи інформування компетентних органів про підозрілість і незвичайність операцій, націленої на виявлення і покарання відмивання злочинних доходів.

11. Відсутність контролю, а також кримінальних та адміністративних санкцій за порушення зобов'язань щодо інформування про випадки підозрілих або незвичайних операцій.

Група «В». Перешкоди, що викликані іншими вимогами регулювання.

12. Неадекватні засоби з ідентифікації, реєстрації та отримання інформації про юридичних і комерційних структурах (назва, правова форма, адреса, імена директорів та їх повноважень в структурах).

13. Перешкоди при ідентифікації фінансовими інститутами кінцевих власників, директорів і посадових осіб компаній або бенефіціарів юридичних і комерційних структур.

14. Наявність регулюючих або інших структур, які дозволяють фінансовим інститутам вести фінансовий бізнес з невідомими кінцевими власниками або посередниками і відмовляються розголошувати інформацію про них без запитів компетентних органів.

Група «С».

Перешкоди міжнародному співробітництву.

15. Наявність законів і норм, що забороняють обмін інформацією між відомствами, що займаються боротьбою з відмиванням злочинних доходів, не вказують методи обміну інформацією або навмисно ускладнюють отримання такої інформації.

16. Заборона відповідних адміністративної влади на проведення досліджень і розслідувань від імені або за рахунок їх іноземних партнерів.

17. Очевидне небажання конструктивно відповідати на запити відповідних наглядових відомств інших країн.

18. Обмежувальна практика у міжнародному співробітництві проти відмивання злочинних доходів між наглядовими органами або фінансовими інститутами в інтересах аналізу та розслідувань підозрілих операцій, мотивуючи посиланнями на зв'язок цих операцій з податковими справами.

19. Відсутність результатів у боротьбі проти криміналізації відмивання злочинних доходів при серйозних злочинах.

20. Наявність законів або регулюючих норм, що забороняють міжнародний обмін інформацією між судовою владою, або висування обмежувальних умов при обміні інформацією.

21. Очевидне небажання конструктивно відповідати на запити інших країн у рамках взаємної правової допомоги.

22. Відмова від співробітництва судових органів у справах про правопорушення, визнаних такими стороною, що надсилає запит, під приводом податкового характеру таких справ.

Група «D». Недостатні ресурси для запобігання та виявлення діяльності з відмивання злочинних доходів.

23. Відсутність результатів у забезпеченні адміністративної і судової влади необхідними фінансовими, кадровими і технічними ресурсами для виконання їх обов'язків чи проведення ними необхідних розслідувань.

24. Неадекватний або корумпований склад персоналу урядових, судових або наглядових органів влади чи інших органів, відповідальних за боротьбу з відмиванням злочинних доходів в сфері фінансових послуг.

25. Відсутність централізованої структури фінансової розвідки або аналогічних структур для збору, аналізу та поширення інформації про підозрілі операції всередині компетентних органів влади страни [67].

Юрисдикції, які підпадають під ці критерії і не бажають виправляти існуюче становище у відповідності з рекомендаціями ФАТФ, на думку цієї організації, слід було автоматично включати в «чорний список». До них пропонувалося застосовувати конкретні колективні заходи впливу, які спонукають до співробітництва. Серед таких заходів можна назвати жорстку процедуру ідентифікації клієнта при відкритті рахунків резидентам цих юрисдикції в країнах, що входять в ФАТФ, обмеження або заборона фінансових операцій, вимоги повідомлення про будь-яких операціях з цими юрисдикціями і т.п. Такі заходи рекомендувалося застосовувати перш за все для юрисдикції, включених до «чорного списку», якщо вони не дотримуються рекомендацій ФАТФ. У той же час рекомендації ФАТФ не вимагали обмежити використання офшорних компаній, а в більшості випадків зводилися до вдосконалення інститутів юрисдикції, що їх приймають відповідно до наявних міжнародних стандартів. Саме облік наведених вище критеріїв шляхом внесення змін до національного банківського законодавства і валютно-фінансову політику (іноді тільки формальний, що стосується основних критеріїв) разом із заявами про готовність до співпраці сможуть стати головними підставами для виключення з «чорного списку» ФАТФ [62].

Активну антиофшорну політику проводить ЄС, де, наприклад, в 2001 р. були ініційовані розслідування 8 з 11 виявлених офшорних схем, у тому числі по обох пільговим режимам Гібралтару - єдиного офшору в складі ЕС.

У рамках Комісії європейських співтовариств (КЕС) створена Європейська організація проти шахрайства OLAF (European Anti-Fraud Office), яка має особливий статус, що гарантує її незалежність. OLAF – має у своєму розпорядженні широкі права для розслідувань цивільно-правових порушень і може проводити перевірки на підприємствах у державах-учасницях та деяких третіх країнах.

Фактично КЕС зажадала від Швейцарії, яка не є членом Євросоюзу, привести податкове законодавство у відповідність з міжнародними зобов'язаннями. Аналогічні претензії ЄС вже пред'являв Австрії.

Важливим напрямком діяльності ЄС є гармонізація оподаткування банківських заощаджень. Цей проект спрямований, по-перше, на уніфікацію податкової системи країн-учасниць з метою зробити її загальноєвропейською, по-друге - на вирівнювання рівня оподаткування депозитів в окремих країнах ЄС. Була прийнята і з 1 липня 2005 р. набула чинності Директива ЄС про оподаткування заощаджень (ДНС - EU Saving Tax Directive), яка застосовується до фізичних осіб - резидентів будь-якої країни, яка є членом ЄС, які отримують процентний дохід зі заощаджень у будь-якій формі, депозитних рахунків і т.п.

Директива не може бути застосована до осіб (у тому числі громадян країн ЄС), які проживають за межами держав - членів ЄС. Однак, оскільки БВО, Ангілья, острови Терці і Кайкос, Кайманові острови, острів Мен і Нормандські острови є територіями, залежними від Сполученого Королівства, вони також прийняли і будуть виконувати Європейську ДНС.

Така система суперечить традиційному волелюбству банківської таємниці, міцно укоріненому в ряді держав - членів ЄС, наприклад, в Австрії, Люксембурзі, Бельгії та Швейцарії. Тому ці та деякі інші країни після наполегливих переговорів з ЄС домоглися прийняття у себе системи «утримання податку».

Цю ж систему стали використовувати офшори, що приєдналися до ДНС: Нормандські острови, острів Мен, БВО, острови Терці і Кайкос і деякі європейські офшорні центри (Андорра, Ліхтенштейн). Якщо податок утриманий, то особистість одержувача процентного доходу не буде розкриватися, що забезпечує конфіденційність. Банки та інші податкові агенти автоматично віднімають податок з одержуваних відсотків та іншого процентного доходу і перераховують його місцевиму податковому органу, вказуючи при цьому, яка частина загальної суми припадає на клієнтів з кожної країни - члена ЄС. Після цього податковий орган утримує 25% загальної перерахованої суми і переводить 75% її різним податковим органам держав - членів ЄС. Таким чином, кожна країна - член ЄС отримує податок цільної сумою, без розбивки по окремим платникам податків, що зберігає анонімність останніх. Ставка утримуваного податку встановлена: 15% - з 1 липня 2005 р., 20% - з 1 липня 2008 р. і 35% - з 1 липня 2011 Інші приєдналися до ДНС ЄС офшорні юрисдикції - Ангілья, Аруба, Нідерландські Антильські острови, Кайманів острови, Монако, Сан-Марино - вибрали систему обміну інформації [79].

Велика увага приділяється офшорам Форумом фінансової стабільності (ФФС), що був створений в квітні 1999р. за рішенням міністерства фінансів та голів центральних банків кран-членів «великої сімки». У 2000 р. ФФБ опублікував доповідь про ОФЦ, в якому на базі країнових досліджень були визначені 43 ОФЦ, поділені на 3 групи. Головним критерієм такого поділу експерти ФФБ вважали надійність нагляду за фінансовими операціями і рівень участі в міжнародному співробітництві в інтересах стабільності світової фінансової сістеми.

У доповіді ФФC зазначалося, що проблемні ОФЦ, де відсутні суворий контроль за офшорними операціями та бажання співпрацювати із зацікавленими країнами з даного питання, стали вразливими ланками контролю за інтегрується фінансовою системою світу. Лазівки, наявні в деяких ОФЦ, гальмують зусилля по поліпшенню глобального контролю над світовою фінансовою системою. На підставі такого аналізу проблемні ОФЦ були названі слабкою ланкою світової фінансової системи [68].

На офшорні зони істотно впливають міжнародні організації, що встановлюють загальні стандарти в певних областях фінансового бізнесу. Серед них - Організація комісій по ринках цінних паперів (IOSCO), Базельський комітет регулювання та нагляду за банківською діяльністю, Вольфсбергської група, що об'єднує 12 найбільших банків світу (розробляє принципи етичної поведінки приватних банків з точки зору боротьби проти відмивання злочинних доходів та фінансування тероризму). Базельський комітет займається також проблемою протидії відмиванню злочинних доходов. У 1980 р. з ініціативи Базельського комітету була створена Офшорна група банківських наглядів. Її членами є 19 офшорних юрисдикції (Аруба, Багами, Бахрейн, Барбадос, Гібралтар, Гернсі, Гонконг (Китай), Мен, Джерсі, Лабуан (Малайзія), Макау (Китай), Маврикій, Нідерландські Антильські острови, Панама, Сінгапур, Вануату) , а ще 8 офшорних юрисдикції та 10 міжнародних організацій (Базельський комітет, ФАТФ, МВФ та інші) входять до Офшорну групу банківських наглядів в якості спостерігачів.

У 1995 р. була утворена неформальна міжнародна організація, відома як Група «Егмонт» (за місцем першої зустрічі в палаці Егмонт-Аренберг в Брюсселі). Метою цієї групи було створення форуму спеціалізованих державних структур, що займаються боротьбою з відмиванням злочинних доходів, які в більшості країн носять назву «Підрозділи фінансової розвідки» (ПФР). Група «Егмонт», що має тісні контакти з ФАТФ, надає підтримку національних програм по боротьбі з відмиванням грошей, у тому числі з розширення обміну фінансовою інформацією, сприяння розвитку каналів зв'язку з використанням нових технологій [49,c.144].

Проблеми, пов'язані з офшорними юрисдикціями, перебувають у полі зору і ООН. Ще в 1998 р. була опублікована доповідь ООН «Фінансові гавані, банківська таємниця і відмивання злочинних доходів», де вперше висувалася ідея скласти «білий список» авторитетних офшорних центрів з високими стандартами контролю за транскордонними фінансовими потокамі. Іншими словами, доповідь було направлено не проти офшорів, а тільки проти офшорних юрисдикції, що не співпрацюють з відповідними органами.

У тому ж 1998 р. Департаментом ООН з контролю за наркотиками та запобігання злочинів (UNODCCP) була розроблена Міжнародна програма протидії відмиванню грошей, в якій містився заклик до всіх країн брати участь у цій «офшорній» ініціативі ООН. Програма містила пропозиції щодо розвитку співробітництва із зацікавленими країнами і зміни законодавства для забезпечення прозорості у міжнародних фінансах і налагодження співпраці з виявлення міжнародних податкових злочинів. У ряді конвенцій ООН і резолюцій Ради Безпеки ООН помітне місце відводитьсяся питанням, пов'язаним з відмиванням злочинних доходів і фінансуванням тероризму. Серед них: Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин 1998 р. (Віденська конвенція), Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 р., Конвенція ООН проти транснаціональної злочинності 2000 р., Конвенція ООН проти корупції 2003 , резолюції Ради Безпеки ООН - №1267 від 15 жовтня 1999 р., №1333 від 19 грудня 2000 р., №1373 від 28 вересня 2001 р., №1390 від 16 січня 2002 р., №1452 від 20 грудня 2002 р., №1455 від 17 січня 2003 р., №1526 від 30 січня 2004 р., №1617 від 29 липня 2005 р. і деякі інші.

У березні 2000 р. почав функціонувати Офшорний форум ООН, який прагнув «заручитися глобальними зобов'язаннями щодо міжнародно прийнятих стандартів боротьби з відмиванням грошей і надавати органам влади, у разі необхідності, технічну допомогу в дотриманні цих стандартів» [69].

Форум отримав мандат на проведення переговорів протягом найближчих трьох років з зацікавленими сторонами і на вироблення заходів, покликаних закрити доступ кримінальним елементам на світовий ринок офшорних послуг з метою відмивання їх незаконних доходів. ООН виділив кошти для фінансування цієї роботи. У рамках ООН передбачалося розробити модельний закон по боротьбі з відмиванням злочинних доходів. Проте надалі центр активності в цьому відношенні перемістився в ОЕСР, FATF та інші розглянуті вище міжнародні організації. 17 вересня 2007 Программа развития ООН (ПРООН) і Світовий банк опублікували документ «Ініціатива щодо забезпечення повернення викрадених активів: завдання, можливості та план дій» (Stolen Asset Recovery (StAR) Initiative: Challenges, Opportunities, and Action Plan). Ця нова ініціатива найавторитетніших міжнародних організацій покликана допомогти країнам, що розвиваються повернути кошти, колись викрадені корумпованими лідерами цих країн, і інвестувати ці кошти в програми розвитку. Вона закликає вжити дії, які не дозволяли б використати деякі країни як притулки для укриття викрадених коштів. У документі наголошується, що міжнародні потоки коштів, отриманих в результаті різного роду незаконної діяльності, у тому числі корупції, злочинності, перш за все незаконного обороту наркотиків, виготовлення фальшивих товарів, грошових купюр, тіньової торгівлі зброєю та ухилення від сплати податків, становлять від 1 до 1,6 трлн. дол на рік. Тільки хабарі в країнах, що розвиваються і країнах з перехідною економікою сягають від 20 до 40 млрд. дол на рік, що можна порівняти з 20-40% обсягу офіційної допомоги розвитку.

Для того щоб вирішити проблему викрадених активів і запобігти її повторенню в майбутньому, StAR передбачає здійснення спільних дій розвинених і країн, що розвиваються. У цьому процесі країнам, що розвиваються необхідно підвищитие фективність управління та підзвітності, а розвиненим країнам – припинити надавати притулок тим, хто намагається заховати викрадені кошти. Серед пропонованих у StAR заходів, що безпосередньо відносяться до офшорів, називають забезпечення виконання фінансовими центрами вимогзаконодавства щодо боротьби з відмиванням грошей. Це дозволить виявляти і припиняти факти відмивання коштів, отриманих незаконним шляхом, підвищити ефективність служб фінансової розвідки по всьому світу і організувати більшплідну співпрацю між ними

<< | >>
Источник: Дипломна робота. Офшорні зони та їх роль в економіці держави. 2011

Еще по теме Активізація міжнародного співробітництва у сфері координації офшорного бізнесу:

  1. Поглиблення міжнародного співробітництва у сфері державної служби та державного управління
  2. Український бізнес у системі офшорних юрисдикцій
  3. Науково-технічне співробітництво як фактор та елемент міжнародного співробітництва
  4. Міжнародне науково-технічне співробітництво
  5. 4.7.3. Розвиток міжнародного співробітництва в галузі безпеки
  6. 4.7.6. Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями
  7. 1.2.7. Міжнародне співробітництво у виробничих, науково-технічних сферах
  8. Економічне відтворення та міжнародне співробітництво
  9. 3.2.6. Стандартизація як фактор та умова міжнародного співробітництва
  10. 27.3. Міжнародне співробітництво в розв’язанні глобальних проблем та розвитку світогосподарства
  11. Фактори міжнародного співробітництва
  12. Факторні передумови міжнародного співробітництва
  13. 3.2.3. Інформатизація як визначальний фактор моделі міжнародного співробітництва
  14. 4.2.1. Практичні цілі міжнародного співробітництва в контексті системного аналізу