<<
>>

Економічна суть офшорів та їх класифікація

Для більш точного уявлення про те що таке офшорна зона вияснимо, перш за все, звідки ж узагалі взявся термін «офшор».

Життя терміну «офшор», дало англійське вираження «off shore», дослівно значуще «поза берегом». Відповідно термінології, прийнятої в економічній літературі, під офшорною діяльністю розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією якої-небудь держави. Учасники міжнародних фінансових угод не є резидентами країни, на території якої відбуваються кредитно-фінансові операції [16, с.43].

Так, в економічному довіднику А.

Амбарцумова і С. Стерлігова «1000 термінів ринкової економіки» сказано: «офшор - термін, що застосовується для характеристики світових фінансових центрів, а також для деяких видів банківських операцій». Інше, більш повне визначення цього терміну можна знайти у «Великому енциклопедичному словнику»: «офшор (англ. Off-shore - знаходиться на відстані від берега, поза територією країни) - території, що представляють пільговий режим (зниження податків, звільнення від валютного контролю і тощо) для фінансово-кредитних операцій з іноземними учасниками і в іноземній валюті » [6,с.243].

Існують цілий ряд термінів, що застосовуються до позначення класичних офшорів. Серед них можна відзначити такі, як «офшорне

середовище», «офшорна зона»,«офшорна юрисдикція», «офшорний бізнес»,

«офшорний фінансовий центр» (ОФЦ), «офшорний банківський центр», «податкова гавань», «податковий притулок» , «податковий рай», «податковий парадиз», «податковий притулок», «податковий оазис» і деякі інші, в тому числі ті, в яких не міститься натяк на офшор або пільги з оподаткування («міжнародний фінансовий центр», «міжнародний банківський центр »). Хоча окремі автори і вважають, що існують певні особливості кожного з цих термінів (деякі з них будуть відзначені нижче), всі вони у можуть розглядатися в якості синонімів термінів «офшор», або «офшорна юрисдикція» [31,с.19].

На думку експертів Організації економічного співробітництва та розвитку ОЕСР), до податкових гаванях належать країни і території, де прибутковий податок стягується за номінальною або нульовою ставкою і для певних видів доходу встановлено преференційний режим оподаткування, а для нерезидентів створені можливості ухилення від сплати податків в країнах їх резидентності.

МВФ вважає, що для ОФЦ притаманні такі характеристики:

- юрисдикція, яка має відносно велике число фінансових інститутів, що спеціалізуються на обслуговуванні ділових зв'язків нерезидентів;

- фінансова система із зовнішніми активами і зобов'язаннями непорівнянними з внутрішніми;

- центри, які забезпечують деякі або всі наступне послуги: низький рівень або нульове оподаткування; м'яке фінансове регулювання; банківську секретність і анонімность.

Міжнародна група з боротьби з відмиванням (легалізацією) злочинних доходів - FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering) відповідно до головних цілей своєї діяльності замість терміна «офшор» застосовує поняття країни і територій, що не співпрацюють, з якого випливає, що сприятливий режим, наданий офшорними фінансовими центрами нерезидентам (легкість ведення бізнесу, конфіденційність), не створює надійний захист проти легалізації доходів, нажитих кримінальним шляхом.

У фундаментальній праці «Світові фінанси» М.

Янга, Ф. Лисиця і Л. Мауера офшорні банківські центри розглядаються як окрема категорія міжнародних фінансових центрів, які виконують посередницькі функції для позичальників і депонентів. Основною причиною їх привабливості є мінімальне офіційне регулювання, у тому числі практично повна відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків [45,с.20-21].

Проте суть явищ, що точніше і докладніше розкривається економістами, які оперують поняттями «офшорна зона», «офшорна компанія» і «офшорна діяльність». Під офшорною компанією розуміється підприємницька фірма, зареєстрована на особливих територіях, званих офшорними зонами. У свою чергу офшорна зона являє собою територіально відокремлений регіон, район, область або острів (півострів), в якому не діють деякі правила і норми країни юрисдикції, тобто тієї країни, в межах якої створюється даний офшор. А під «офшорною діяльністю» розуміється діяльність фірм і компаній поза юрисдикцією будь-якої держави (території). Найбільш повним є таке розуміння офшорного бізнесу і офшорної компанії: «офшорний бізнес» - це бізнес, що здійснюється за межами даної юрисдикції, який має закордонні по відношенню до неї джерела доходу і тому підлягає у ній пільговому оподаткуванню.

«Офшорна компанія» - це термін, що характеризує особливий організаційно-юридичний статус підприємства, який забезпечує йому максимальне зниження податкових втрат (у більшості випадків - до нуля). Такий статус звичайно пов'язаний з вимогою проведення ділових операцій за межами юрисдикцій, де дана офшорна компанія офіційно зареєстрована [41,с.7].

У першу чергу вони залучають клієнтів тим, що мають вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим, низький рівень оподатковування або практикується його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це — анонімність реальних власників компанії, можливість довірчого керування акціями офшорної компанії (ОК) за допомогою місцевих номінальних власників [41, с.17].

Створюючи ОЗ, держава переслідує стратегічні цілі, які можна об’єднати в такі три групи:

1. Економічні цілі:

- залучення іноземних інвестицій;

- зростання валютних надходжень в економіку всієї країни або її окремого регіону від реєстраційних засобів.

2. Соціальні цілі:

- прискорення розвитку країни в цілому чи конкретної її території;

- підвищення зайнятості та рівня доходів населення;

- створення висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення і впровадження на практиці світового досвіду в сфері організації, управління, фінансів;

- орієнтація культури менеджменту на світові вимоги до технології управління.

3. Науково-технічні цілі:

- впровадження провідних закордонних технологій, насамперед інформаційних, у галузі сучасних засобів зв’язку і банківської справи.

Зрозуміло, що на практиці такі цілі можуть коригуватися в залежності від конкретної ситуації і типу офшорної юрисдикції. Наприклад, цілеспрямована податкова політика таких пільгових холдингових юрисдикцій як Нідерланди і Люксембург, привели до того, що вони не тільки залучили величезні додаткові кошти у свою економіку, а й самі стали найбільшими світовими інвесторами [31, с.12].

В ОЗ існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:

- тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється.

Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів ОК.

- в офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

- більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валвалютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.

- засновуючи ОК в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот.

- в ОЗ пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних податків і зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.

- процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника [50, с. 28-29].

Податковими гаванями фахівці називають країни, в яких максимально спрощена процедура реєстрації юридичних осіб та значно знижені або й зовсім немає податків на прибуток, отриманий поза межами країни — місця реєстрації. Вимоги до ведення справ, оформлення документів — мінімальні. Переваги роботи в податковій гавані:

- податок на прибуток майже відсутній або не перевищує 1-2%. Часто з фірм, що зареєстровані у цих країнах (але діють в іншому місці), не стягують жодних інших податків, окрім разового річного збору, що не залежить від доходу, отриманого компанією, від 150 до 1000 дол. США;

- процедура реєстрації спрощена до мінімуму. Часто взагалі умовна й здійснюється за дорученням. Розмір статутного фонду офшорної фірми здебільшого не обумовлюється. Повна конфіденційність особи власника тощо;

- кількість валюти, що репатріюється, необмежена. Зареєстровані фірми вільно відкривають депозити у будь-якій валюті, у будь-якому банку, здійснюють та отримують платежі без жодних валютних обмежень;

- „м’яке” місцеве законодавство стосовно порушень податкових та митних правил.

Найбільше податкових гаваней у країнах „третього світу”. Це — Панама, Коста-Рика, Бермудські, Кайманові, Віргінські, Багамські острови, Барбадос, Ліберія, Науру тощо. У Європі до податкових гаваней належать острови Ла-Маншу: Мен, Джерсі, Гібралтар; карликові країни – Мальта, Ліхтенштейн, Андорра, Монако [39,c.44-45].

Негативні моменти роботи в податковій гавані: податкова і митна служба розвинутих західних країн пильніше перевіряє фінансові та комерційні операції офшорних фірм. Досить складно отримати кредит у банках та знайти ділових партнерів на Заході.

Поряд з пільговим режимом господарювання, перш за все податковим, є ряд інших специфічних умова, без якої не можна говорити про традиційні (класичні) офшори. Цією умовою є обов'язковість отримання доходів, зареєстрованих на даній території компаній, поза даною територією. При цьому в більшості офшорних юрисдикцій податкові пільги надаються тільки нерезидентам, проте в деяких з них - іноземним і національним компаніям, але тільки за доходами, отриманими від їхнього зарубіжної діяльності [45,с.37].

Досить важливим фактором привабливості офшора є стабільність цього режиму. Звичайно протягом 15–25 років з моменту реєстрації офшорної компанії інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в офшорній зоні. Тут найбільш характерний приклад — Гонконг, що є досі офшорною юрисдикцією, незважаючи на перехід в 1997 році під юрисдикцію Китаю.

Хоча формування підприємств в офшорних зонах асоціюється з відмиванням тіньового капіталу, однак створення дочірніх компаній іноземними інвесторами в офшорних зонах є ефективним механізмом залучення значних іноземних інвестицій, створенням нових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки [40, с.120] .

Залежно від місцеположення органів адміністративно-фінансового управління фірмою щодо території реєстрації офшорні компанії можуть бути резидентними (resident) і нерезидентними (non-resident). Резидентом в податковому праві вважається юридична або фізична особа (whether legal or natural person), що має постійне місцеперебування в даній країні; по британському праву (Великобританії належить цілий ряд офшорних зон) - особа, що живе в країні постійно або значний період часу або постійне житло, що має в ній.

Компанії-резиденти мають менші пільги, чим нерезиденти: резидентні фірми, як правило, повинні платити податки на прибуток (income tax), на корпорацію (corporation tax), на статутні капітали (stock capital), капытали що вивозяться (export capital), і т.п. Нерезидентні компанії часто звільняються від всіх або частини таких податків і можуть обмежитися щорічними фіксованими виплатами до місцевого бюджету (local budget) зони [32] .

Неспівпадання поняття «резидент» в різних країнах може призводити до того, що одна і та ж особа отримує цей статус в двох або більше країнах. В деяких випадках разом з цим поняттям уживається термін доміциль, або доміцилій (domicile), який можна визначити як «поняття податкового права деяких країн, що означає основне місце мешкання фізичної особи». Це дещо трактуваня терміну, що дуже наближає його до поняття «резидентства». Насправді резидентство зв'язане, перш за все, з податковим законодавством, а доміциль має набагато ширші правові наслідки. Крім того, доміциль може відноситися і до юридичної особи.

На відміну від резидентства, фізична особа, як правило, може мати доміциль тільки в одній країні. Компанія може бути доміцильована в тій країні, де вона зареєстрована, але її резидентство, що важливе для оподаткування, регулюється країною, де знаходиться центр контролю і управління компанії. Так або інакше, вирішення спірних ситуацій здійснюється на основі норм внутрішнього права кожної країни або на умовах, відповідних міжнародним податковим угодам (international tax agreements) [40].

Офшори виступають досить ефективним інструментом продажу авторських прав, оплати валютних контрактів, передачі устаткування в лізинг, наймання персоналу, постачання давальницької сировини, операцій з нерухомістю (у тому числі покупки нерухомості за кордоном), ведення інвестиційної та спекулятивної діяльності на світових фінансових ринках і просто банківським сейфом. У зв'язку з розвитком всесвітньої мережі Інтернет практикується офшорне програмування, відкриття на території офшорних зон специфічних бізнес-одиниць, наприклад віртуальних казино.

Компанії створюються у вигляді торгових і посередницьких фірм, фінансових центрів і банків, які керують холдингами різних структур, інвестиційних центрів, внутрішньофірмових страхових компаній, трастових компаній, компаній для володіння нерухомістю. Деякі фірми можуть і поєднувати види діяльності, якщо для них це економічно обґрунтовано [5].

Кожна країна сама воліє вирішувати чи визнавати ту чи іншу офшорну зону, чи ні. Найбільш повний список офшорних зон, що визнає наша держава, приведений у “Переліку офшорних зон”, утвердженому розпорядженням Кабінету Мiнiстрiв України від 14 березня 2001 р. N 79-р. зі змінами та доповненнями від 1 квітня 2005р № 82 та від 1 лютого 2006 р. № 44.:

1. Британські залежні території: Острів Гернсі, Острів Джерсі, Острів Мен, Острів Олдерні.

2. Близький Схід: Бахрейн ;

3. Центральна Америка : Беліз.

4. Європа : Андорра , Гібралтар, Монако.

5. Карибський регіон: Ангілья ,Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські Острови , Барбадос, Бермудські острови , Британські Віргінські Острови, Віргінські Острови (США), Гренада , Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко , Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос .

6. Африка: Ліберія, Сейшельські Острови .

7. Тихоокеанський регіон : Вануату, Маршальські Острови, Науру, Ніуе, Острови Кука, Самоа.

8. Південна Азія: Мальдівська Республіка [4].

Досліджуючи дану тему необхідно розглянути класифікацію офшорних компаній за різними ознаками.

З точки зору міжнародного правового статусу офшорні юрисдикції можуть бути охарактеризовані наступним чином:

1) незалежні держави (Ірландія, Кіпр, Мальта, Люксембург, Багамські острови, Самоа, Сен пана Ките і Невіс, Панама, Вануату, Сінгапур);

2) держави, асоційовані з більш великими державами (Монако з Францією, острови Кука і Ніуе - з Новою Зеландією, Ліхтенштейн зі Швейцарією);

3) території у складі держав або знаходяться в підпорядкуванні (володінні), але з широкими правами в сфері місцевого самоврядування (Гібралтар, Ангілья, Гернсі, Мен, Бермудські острови, БВО, Кайманові острови, Монтсеррат, Терці і Кайкос (Великобританія); Антильські острови , Аруба (Нідерланди), Реюньйон, Гваделупа, Гвіана, Мартініка (Франція), Гонконг (Китай), Мадейра (Португалія), Лабуан (Малайзія);

4) суб'єкти федеративних держав (штати Вайомінг, Делавер, Флорида (США), кантони Цуг, Фрібург (Швейцарська Конфедерація).

При цьому статус офшорних юрисдикції може змінюватися. Наприклад, у 1960-1980-ті роки ряд колоній отримали незалежність, у 1997 р. змінився статус Гонконгу, який перейшов під суверенітет Китаю. Подання про суверенний статус, доповнене даними про членство держав, що володіють офшорними юрисдикціями, в міжнародних організаціях дає Додаток А [45,с.57].

Загалом офшорні юрисдикції можна поділити на три види: стовідсоткові офшорні зони, країни з пільговим оподатковуванням і адміністративно-територіальні утворення з низьким рівнем оподаткування.

Стовідсоткові офшорні зони найчастіше відомі як «податкові гавані» або «податкові укриття» (tax haven). Невеликі держави, острови з невисоким рівнем розвитку власної економіки, однак з досить високою політичною стабільністю (Багамські, Британські Віргінські, Кайманові острови, острови Джерсі та Гернсі, Ліберія, Панама тощо). Як правило, ці держави не ставлять жодних вимог до звітності, єдина вимога — внести щорічний фіксований збір.

До другого виду офшорних юрисдикцій належать країни з пільговим режимом оподатковування окремих видів діяльності. Крім офшорних компаній там існують і звичайні, що здійснюють діяльність на території реєстрації. Для того щоб довести, що компанія не вела офшорної діяльності, звичайно слід щороку проходити аудит і здавати звіти. З боку урядів цих держав контроль здійснюється більш жорсткий, ніж у випадку з податковими гаванями, ведеться реєстр директорів і акціонерів, проте і престиж компаній набагато вище. Прикладом таких зон є Кіпр, Гібралтар, Люксембург, Швейцарія, Ліхтенштейн тощо.

Третій вид офшорних юрисдикцій — це адміністративно-територіальні утворення, в яких діє офшорний режим. Характерний для країн з федеральним устроєм (США, Велика Британія, Канада, Російська Федерація тощо). Так, слід згадати внутрішні офшорні зони США — штати Делавер, Невада і Вайоминг; Швейцарії — кантони Нематель, Фрибург і Цуг; Канади — провінція Нью-Брансвік; Великої Британії — острови Мен, Гернсі і Джерсі; португальський острів Мадейру: малайзійський Лабуан, а також російські — Калмикію, міста Углич, Смоленськ. Правильніше було б назвати їх квазіофшорними, тому що федеральними податками нерезидентні компанії в таких зонах усе-таки оподатковуються. Гонконг і Кампіоне є прикладом офшорних зон на території унітарних держав [9].

Виділяють градацію офшорів за рівнем надійності, тобто репутацєю ділового центру. Значення фактора репутації має настільки значне, що керівник фінансової служби ОЕСР Дж. Оуена вважає за необхідне виділяти добре і погано регульовані фінансових центри, а не говорити про офшори і неофшори. Добре керовані фінансові центри співпрацюють з іноземними податковими та іншими органами і мають високий рівень нагляду. Погано регульовані ж центри ховаються за секретністю. Низький рівень або нульові податки ще не є шкідливою податкової практікой. У той же час, чим вище репутація, тим, як правило, обходиться дорожче обслуговування компанії в цій юрисдикції (необхідність ведення бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами, обов'язковий аудит, ведення документообігу тощо). Проте вкладення в більш респектабельні юрисдикції зазвичай дають високу фінансову віддачу.

Для оцінки респектабельності і благонадійності офшорних юрисдикцій можна використовувати деякі інші характеристики, такі як входження в «чорні списки» ФАТФ та ОЕСР, рівень нагляду та регулювання фінансової діяльності, а також присвоєні відомими рейтинговими агентствами кредитні рейтинги (Додаток Б) [51,с.55].

Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування. Крім того, Форумом фінансової стабільності розвинутих країн, створеним колишнім президентом «Бундесбанка», встановлено рейтинг офшорних зон за ступенем їхньої надійності:

Перша група — Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернси, острів Мен і Джерсі.

Друга група — Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гибралтар, Лабуан, Макао, Мальта, Монако.

Третя група — Ангилья, Антигуа і Барбуда, Аруба. Беліз, Британські Віргінські острова, Кайманові острова, острова Кука, Коста-Рика. Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Багами й ін.

Слід зазначити, що фактор сприятливого інвестиційного клімату країн другої і третьої групи грає важливу роль у виборі об'єктів інвестування українськими господарськими суб'єктами [10, с.44]

<< | >>
Источник: Дипломна робота. Офшорні зони та їх роль в економіці держави. 2011

Еще по теме Економічна суть офшорів та їх класифікація:

  1. Класифікація економічних систем та її критерії
  2. Формаційний підхід і класифікація типів економічних систем
  3. Територіальний поділ праці, його суть та зв’язок з формуванням економічних районів
  4. Економічне районування, його суть та роль у формуванні регіональних господарських систем
  5. Економічний район, його суть, основні ознаки та об’єктивний характер формування
  6. 18.1. Зміст і типи економічного зростання. Нагромадження та інвестиції, їх роль в економічному зростанні
  7. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА ЙОГО РОЛЬ В ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
  8. 1. Предмет, метод та функції політичної економії. Економічна теорія і економічна політика
  9. 7.1. Поняття економічного потенціалу та його роль для економічного розвитку регіону
  10. Диференціація економічних районів України за рівнем соціально-економічного розвитку. Депресивні території
  11. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС
  12. 5.2. Класифікація рішень
  13. КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКІВ І ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ
  14. 27.1. Причини виникнення, сутність і класифікація глобальних проблем
  15. Класифікація груп країн світового господарства
  16. 6.3. Класифікація підприємств
  17. 15.2. Класифікація рішень
  18. Класифікація глобальних проблем
  19. Сутність валюти та її класифікація
  20. 2.9.2. Класифікація лізингових угод