2.18.2. Класифікація складових, факторів і видів міжнародної міграції

Еміграція — це виїзд працездатного населення з території країни за її межі.

Імміграція — це в’їзд працездатного населення на територію країни з-за її меж.

Отже, одна й та сама людина є емігрантом стосовно країни виїзду та іммігрантом стосовно країни в’їзду.

Стосовно ж певної країни, то вона, залежно від вектора руху людей, постає країною еміграції або імміграції.

Нарешті, використовується ще один термін — реімміграція, яким позначають повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

З погляду економічної науки та економічного аналізу, причини та фактори міжнародної міграції можна поділити на такі, що описуються властивими їм інструментарієм та логікою, та такі, що зумовлені чимось іншим, тобто — ендогенні та екзогенні за природою. Відтак класифікація таких факторів має поділяти їх на економічні та неекономічні.

Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати.

Неекономічні фактори пов’язані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками.

Щодо класифікації самої міжнародної міграції, то вона є особливо диверсифікованою та такою, що використовує складну систему соціально-економічних, часових та інших критеріїв. Розглянемо окремі класифікаційні елементи міжнародної міграції відповідно до окремих критеріїв.

У зв’язку з окремими видами міграції виділяють додаткові її підвиди. Можна виокремити і найбільш типові «наповнювачі» певних класифікаційних елементів (так, сезонна міграція — це передусім міграція аграрних працівників).

За деякими з таких елементів криються специфічні явища, які інколи розглядаються як самостійні економічні явища, наприклад відплив умів. Так, країни в’їзду, зважаючи на значно більшу привабливість для себе в’їзду висококваліфікованих кадрів, ніж малокваліфікованих працівників, можуть застосовувати стосовно перших пільгові правила в’їзду, навіть стимулювати такий в’їзд. Навпаки, країни від’їзду кваліфікованих працівників можуть намагатися обмежувати цей процес, зокрема застосовуючи податок на відплив умів (з метою відшкодування коштів, які було витрачено на їх підготовку, наприклад на безкоштовну освіту; щоправда, застосування таких інструментів є соціально та етично небезпечним, адже воно пов’язане із обмеженнями прав людини, передусім права на пересування, свободу виїзду з країни), а також за допомогою прямих заборон, як це було, наприклад, у СРСР