<<
>>

Передумови виникнення офшорних зон та їх еволюція

В тій чи іншій формі протягом всієї історії людства у різних країн і народів простежуються спроби активізації міжнародної торгівлі, і залучення іноземних капіталів за рахунок створення на частині своїх територій особливі, сприятливі у податковому відношенні умови господарювання.
Процес цей розпочався ще в період процвітання фінікійців. Так, коли стародавні Афіни ввели двопроцентний експортний та імпортний податок, грецькі і фінікійські купці робили об’їзд в двадцять миль, щоб уникнути сплати цих зборів. Незабаром невеликі сусідні острови стали притулком для безмитної і безподаткової торгівлі і місцями накопичення для контрабандних товарів, що прямували до Афін без сплати податків. Що ж стосується середньовіччя, то у зв'язку з цим періодом історії згадують італійські міста Ліворно і Трієст, а також югославський Шибеник, а історія інституту довірчої власності трасту сходить до часів хрестових походів [41, с.2] .

В п’ятнадцятому столітті Фландрія була процвітаючим міжнародним комерційним центром з невеликою кількістю обмежень або податками на місцеві та іноземні товари. В результаті, англійські купці вважали за краще продавати свою шерсть у Фландрії, а не в Англії, де вони мали б сплатити великі податки і мита.

У XVIII столітті зони вільної торгівлі з'явилися в Гібралтарі та Бангкоку. У 30-х рр.. ХХ століття почали формуватися офшорні юрисдикції в Люксембурзі, Панамі і на Нідерландських Антильських островах [19,с.4] .

США мають історію ухилення від сплати податків ще з вісімнадцятого століття. Для ухилення від імпортного податку, що накладався Англією, американські колоністи переміщали і направляли свою торгівлю через Латинську Америку.

У кінці XIX століття один юрист з Нью-Йорка переконав губернатора штату Нью-Джерсі Аббета заснувати на своїй території ліберальний режим ведення бізнесу, включаючи низьке оподаткування, для компаній, які здійснювали б свою діяльність у межах штату.

За можливістьінкорпорації в Нью-Джерсі американський бізнес повинен був платити невеликий франшизних податок. Дана схема мала великий успіх.

Приклад Нью-Джерсі в 1898 р. унаслідував і штат Делавер. У результаті, до 1902 р. вДелавері було зареєстровано 1407 корпорацій, а до 1919 - вже 4776. У період з1916 по 1926 р. реєстраційні збори і річний франшизних податок становили понад 40% дохідної бази штату Делавер.

В останню чверть XIX ст. актуальності набуло питання оподаткування британських компаній, ділова активність яких концентрувалася за межами імперії. Уряд передоручив рішення даної проблеми своїм судам. У 1876 р.суд постановив, що зареєстровані в межах британської юрисдикції компанії зобов'язані платити британські податки якщо якась частина їх ділової активності проводиться на території імперії.

У той же час під це правило не підпали компанії, діяльність яких і управління ними здійснюється поза Британії. У 1929 р. був створений відповідний судовий прецедент. Палата лордів, опрацьовуючи випадок зі сплатою податків Egyptian Delta Land and Investment Co. Ltd v. Todd, прийшла до висновку, що оскільки ця компанія вела бізнес в Каїрі (включаючи управління, бухгалтерський облік, перебування там менеджменту і секретаріату), вона є резидентом Єгипту, а не Великобританії, хоча і зареєстрована в Лондоні. Тому вона не повинна платити податки в британську скарбницю. Дані судові рішення мали силу в межах Британської Імперії, і закладені в них принципи були взяті згодом на озброєння багатьма офшорами, створеними в колишніх і нинішніх залежних від цієї країни територіях.

Один з елементів офшорного бізнесу - банківська таємниця отримала свій розвиток у Швейцарії, банкіри якої вже за часів Великої французької революції пропонували аристократам гарантію секретності їх вкладів за плату. У кінці XIX століття були придумані анонімні номерні банківські рахунки, і до початку 1920-х років Швейцарія стала улюбленим місцем зберігання фінансових активів у європейському регіоні.

У той час вона була єдиною країною в Європі, яка не запровадила валютні обмеження. Крім того, за рішенням Верховного суду Швейцарії швейцарські банки були зобов'язані зберігати банківську таємницю, за винятком лише тих випадків, коли клієнт банку сам не висловить іншу волю. Ряд швейцарських кантонів перейняли досвід штатів Нью-Джерсі і Делавер,змагаючись з ними за ступенем ліберальності корпоративних законів длязарубіжних інвесторів При цьому юристи Швейцарії пішли далі: вони створили інститут підставних директорів і власників компанії. У підсумку були створені швейцарські компанії, що користуються захистом законів Швейцарії та міжнародного права, активи яких знаходилися за кордоном [46,с.107].

В сучасній економіці найважливішою метою створення офшорних юрисдикцій є залучення фінансового бізнесу. Швейцарія є першою сучасною моделлю юрисдикції фінансової секретності, створеною як притулок для іноземного капіталу і що є центром обміну грошей. У вісімнадцятому столітті Міська Рада Женеви прийняла закон, який вимагав від банкірів вести облік рахунків своїх клієнтів, але забороняв їм відкривати цей перелік кому б то не було без чітко вираженої згоди Міської Ради.

Соціально-політичний переворот а Германії 30-х років минулого століття і введення через швейцарський закон про банківську секретність в 1934р. ( переглянутий в 1971р.) забезпечили Швейцарії місце в світові фінансовій секретності. Мільярди доларів європейського багатства зберігалися в секретності в швейцарських банках під час Другої світової війни [42, с.21].

Бум у створенні офшорних центрів почався в 70-х роках минулого століття. Протягом короткого часу виникло близько 70 офшорних центрів: у Південній Америці — 19, в Європі — 17, в Азії — 12, в Океанії — 7, у Північній Америці — 5, в Африці — 4, в Австралії — 1. Близько 70% всіх офшорних центрів створено в країнах, що розвиваються, решта — у промислово розвинутих державах.

Масштаби офшорного бізнесу у 80 — 90-х роках XX ст.

зростали стрімкими темпами. За різними оцінками у середині 90-х років до половини всього обсягу світових валютних операцій проходило через офшорні центри. У Панамі з початку 90-х років було зареєстровано близько 120 тис. таких компаній, на острові Мен — 40 тис, у Гібралтарі — 25 тис, в Ірландії— 22 тис, на Багамах — 21 тис, на островах Гернсі та Джерсі — по 20 тис, на Кайманових островах — 18 тис, на Кіпрі — 13 тис (Додаток В).

Причиною згаданого буму стала єра глобалізації, що і розпочалась наприкінці 70-х років.

Саме фінансова глобалізація викликала до життя явище, яке розпочали називати офшорним «забрудненням» (або «насиченням», в залежності від ставлення до офшорів) світової економіки. У той же час і самі офшорні юрисдикції кинули виклик національній замкнутості фінансових систем, створювали передумови для прискорення лібералізації фінансових ринків і бурхливого наростання різноманітних транскордонних фінансових потоків. Всередині країн швидко йшло дерегулювання банківської діяльності (включаючи скасування обмежень на процентні ставки за вкладами і депозитами), знімалися перешкоди на шляху міжнародних фінансових трансфертів і відкривалися для нерезидентів фондові ринки, відбувався швидкий перехід від фіксованих до «плаваючих валютних курсів» [59,с.103-104].

У 1978-1986 рр.. в США поступово були відмінені обмеження на виплату відсотків по депозитно-позичковим операціям і введені відсотки за вкладами до запитання. У 1984 р. був скасований 30% податок на доходи за облігаціями, випущеними в США, що належать нерезидентам. З кінця 1981 р. в США також була створена система міжнародних банківських зон з пільговим режимом, де іноземні банки були також звільнені від дотримання діючих в США вимог щодо створення обов'язкових резервів. Після прийняття закону про міжнародні банківські операції в 1978 р. іноземним банкам було надано право відкривати в США так звані корпорації Еджа (для банків США такі корпорації можна було створювати відповідно до Закону Еджа від 1919 р.).

Ці корпорації мають право здійснювати пайові вкладення в іноземні банки і фінансові компанії, а також у компанії, що надають послуги з фінансування та банківські послуги. У 1979 р. Рада керуючих ФРС встановила нові правила, що стосуються відкриття закордонних відділень банків - членів ФРС, організації та діяльності корпорації, що створюються відповідно до Закону Еджа, та здійснення капіталовкладень за кордоном з боку банків - членів ФРС, компаній, що мають банки, і корпорацій, створених за Законом Еджа.

В 1994 р. відповідно до закону Рігла - Ніла були зняті багато обмежень для територіальної експансії банків. А в 1999 р. був скасований прийнятий ще в період Великої депресії в 1933р. закон Гласа - Стігала, який ввів жорстке регулювання процесів кредитування та відкриття банківських відділень.

У результаті стало швидко рости число зарубіжних філій американських банків, при чому особливо помітно в офшорних зонах. Якщо в 1970 р. тільки 79 американських банків мали відділення, то до 1993 р. таких банків було вже 153. За1970-1993 рр. . активи всіх відділень американських банків збільшилися з 50,0 млрд. дол.. до 560,5 млрд. дол, тобто в 11 разів, а активи відділень на Багамських і Кайманових островах - з 4,0 млрд. до 140,1 млрд. дол, тобто в 35 разів, що становило 1/4 всіх активів відділень [52,с.31].

Схожі за своєю економічною суттю процеси протікали і в Європі, де також було вжито заходів щодо лібералізації фінансових ринків. Більшість членів майбутнього ЄС зняли контроль за транскордонними операціями з капіталом на початку 1980-х років. Значною подією стало підписання у 1986 р. Єдиного європейського акта, який заклав фундамент для утворення спільного внутрішнього ринку, а також визначив принципи переходу до економічного і валютного союзу. У 1990-ті роки основні положення Єдиного європейського акта були повністю впроваджені в національне законодавство країн ЄС.

Глобалізація фінансових ринків перетворила фінансові відносини в самостійний фактор розвитку світової економіки, де офшорний капітал можна розглядати як особливу форму руху фінансового капіталу.

Інтернаціоналізація світових фінансіву свою чергу сама послужила

причиною виникнення офшорних фінансових центрів: національний капітал, що вийшов за межі бажав піти від жорсткої національної регулювання та створити для себе сприятливі умови розвитку.

На думку Д. Дармапали з Університету Коннектикут і Дж. Хайнса з Мічиганського університету, перетворенню в офшори разом з тим сприяло те, що ці юрисдикції є відносно невеликими і благополучними територіями, але, перш за все, добре керованими, з надійними юридичними інститутами, низьким рівнем корупції і бюрократизму в уряді.

В умовах глобалізації фінансові потоки стають самостійною силою, що сильно впливає на розвиток продуктивних сил і міжнародні економічні відносини: вони стимулюють виробництво, експорт та імпорт товарів і послуг, розвиток міжнародних комунікацій та обмін інформацією. У міжнародному обміні зростаєчастка фінансових послуг. Все це веде до ускладнення зв'язків між окремими державами, посилюється вплив фінансів на відтворення [47,с.68].

На сьогодні виділяють п'ять досить компактних дислокації офшорних зон, хоча є і деякі поодинокі офшори і податкові гавані:

1. Африканська (Сейшельські острови, Ліберія, Маврикій). 2. Азіатсько-Тихоокеанська (Вануату, острови Кука, Лабуан, Науру, Самоа, Тонга і т.п.).

3. Карибська (Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Бермудські острови, Б ВО, Віргінські острови (США), Домініка, Монтсеррат, Кайманові острови, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія та ін.)

4. Європейська (Андорра, Кіпр, Гібралтар, Гернсі, Ліхтенштейн, Мальта, Монако, острів Мен, Нормандські острови та ін.) 5. Близький Схід (Бахрейн, Дубай, Ліван і т.п.).

Таке розміщення офшорів поблизу від головних фінансових центрів і потоків руху капіталу сприяло їх перетворенню в потужні розподільні центри глобальних фінансових потоків. У той же час завдяки інтернету і сучасних засобів зв'язку багато пізніх офшорів не настільки прив'язані до світових центрів ділової активності (Додаток Д) [45,с.61].

<< | >>
Источник: Дипломна робота. Офшорні зони та їх роль в економіці держави. 2011

Еще по теме Передумови виникнення офшорних зон та їх еволюція:

  1. РОЗДІЛ 1: ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОФШОРНИХ ЗОН
  2. Множинність використання офшорних зон
  3. Правові режими функціонування офшорних зон
  4. 2. ВИНИКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ НАУКОВИХ ШКІЛ У МЕНЕДЖМЕНТІ
  5. 6.1. Виникнення грошових відносин. Еволюція і типи грошей
  6. 3.3 Передумови формування та перспективи розбудови спеціальних (вільних) економічних зон
  7. 1.3. Виникнення та еволюція світової політичної думки
  8. РОЗДІЛ 2: ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОФШОРНИХ ЮРИСДИКЦІЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
  9. РОЗДІЛ 3: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПРОТИДІЇ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ДІЯЛЬНОСТІ ОФШОРНИХ ЮРИСДИКЦІЙ
  10. Український бізнес у системі офшорних юрисдикцій
  11. 2.1. Спеціалізація офшорних юрисдикцій та наслідки їх діяльності
  12. Удосконалення національної політики протидії офшорним зонам
  13. Умови виникнення змішаної економіки
  14. Активізація міжнародного співробітництва у сфері координації офшорного бізнесу
  15. Особенности специальных технико-внедренческих зон
  16. Причини виникнення змішаної економіки