<<
>>

3.1.7. Сучасні форми протекціонізму: поняття антиімпортних адміністративних процедур

Констатація тенденцій глобалізації далеко не повністю вичерпує сутність сучасних тенденцій в економіці та в економічній політиці держав. Паралельно з лібералізацією загальних режимів торгівлі та інвестицій відбувається пожорсткішання взаємних обмежень імпорту.

Кожна епоха висуває свої специфічні вимоги до того, в якій формі та якими засобами проводиться державна політика.

Ця універсальна формула вповні може бути застосована і до протекціонізму як засобу захисту національного ринку та стимулювання вітчизняного виробника.

Якщо розглядати конкретні засоби протекціоністської політики, то слід відзначити, що кінець ХХ та початок ХХІ ст. — це час безумовного домінування індивідуалізованих засобів установлення обмежень та заборон, правил роботи на конкретних національних ринках. Поширення таких інструментів значною мірою зумовлюється лібералізацією загальних режимів торгівлі та зниженням (скасуванням) тарифних бар’єрів у міжнародній торгівлі. Відтак технічно антиімпортне регулювання не може формально не набувати статусу адміністративно-юридичних процедур.

Коли ми кажемо про «індивідуалізованість» заходів, то маємо на увазі те, що вони можуть мати вигляд протидії конкретним суб’єктам господарювання (іноземним експортерам до національної митної території), а також галузеву природу. Отже, регулювання стає більш прозорим, але й «дріб’язковим». У певному розумінні мова може йти і про подвійний стандарт: широко декларована політика лібералізації «компенсується» жорстким обмеженням ввезення відповідно до його технічних характеристик (наприклад, до ціни та галузевої належності).

Згідно з класифікацією СОТ обмеження на ввезення продукції до певної країни допускаються у таких формах:

• антидемпінгові розслідування та відповідні санкції (коли вважається, що товар продається за цінами, що є нижчими за їх вартість);

• заходи протидії субсидованому експорту іноземних держав (коли вважається, що вартість товару, що продається, була штучно зниженою завдяки фінансовій підтримці з боку уряду);

• так звані «заходи запобігання» (коли доказово, з використанням статистики обсягів імпорту та цін, стверджується, що зазначені заходи у вигляді обмежень або додаткового оподаткування імпорту мають виключно тимчасову природу та застосовуються проти такого імпорту, який може зашкодити національному виробництву).

Подібні інструменти широко використовують як провідні ринкові країни, так і країни що розвиваються. У результаті експертами констатується, що сукупний рівень адміністративно-юридичних бар’єрів у торгівлі в 2000 р.

навіть перевищив рівень попереднього року, який, у свою чергу, був найвищим, починаючи з часів створення СОТ у 1995 р.

«Найпопулярнішим» з наведених трьох інструментів на сьогодні безумовно є антидемпінг. У 2000 р. до антидемпінгу вдавалася 21 країна світу. Усього було ініційовано 251 розслідування, 46 з яких припадало на США. Причому про цілеспрямовано галузеву (фактично, лобістську з боку імпортоконкурентних виробників) природу антидемпінгу свідчить те, що США 80 % розслідувань спрямовували проти металургійного ввезення, Індія — 77 % проти хімічного ввезення.

Значно меншу кількість антиімпортних адміністративних процедур «забезпечили» розслідування у зв’язку з субсидованим експортом — у 2000 р. їх було 16 проти 40 в 1999 р. Таке зниження «популярності» процедур подібного ґатунку зумовлювалося тим, що до них у 2000 р. не вдавався Євросоюз.

Разом з тим у 2000 р. відбулося збільшення випадків, коли були запроваджені додаткові митні збори у вигляді «заходів запобігання» — 26 проти 15 в 1999 р. Природним є те, що цей інструмент захисту є більш характерним для політики країн, що розвиваються. Але на етапі ринкової трансформації подібний засіб захисту міг би більш активно (і обґрунтовано!) застосовуватися країнами пострадянського простору, і зокрема Україною

<< | >>
Источник: Антонюк Л.Л.. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації . 2004

Еще по теме 3.1.7. Сучасні форми протекціонізму: поняття антиімпортних адміністративних процедур:

  1. Перехід від спрощення адміністративних процедур до запровадження процесу оцінювання регуляторного впливу
  2. 6.3. Сучасні функціональні форми грошей
  3. Міжнародне кооперування виробництва: природа, форми та сучасні особливості
  4. Сучасні форми суспільного продукту
  5. 3.1.1. Поняття "політична участь" та його інтерпретація в сучасній політичній науці
  6. 2.3.1. Поняття та форми товарообмінних операцій
  7. 2.5.1. Поняття та зміст, рівні та форми політичної свідомості
  8. 3.7.2. Форми організації державної влади, способів її здійснення та форми державного устрою
  9. 4.5. Принципи адміністративного управління А.Файоля
  10. 2.4.3. Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної та адміністративно-територіальної реформи
  11. 2.5. Класична школа (школа «адміністративно- бюрократичного» підходу)
  12. Політичні еліти та політичні лідери – важливі суб’єкти адміністративно-управлінської реформи