<<
>>

Удосконалення національної політики протидії офшорним зонам

В останні роки значно активізувалася політика окремих країн, які є мимовільними донорами офшорів. Вона все більше орієнтується на протидію використанню офшорів для відходу від податків і відмивання злочинних доходів, а також фінансування тероризму.

Великі держави реалізують цілий набір заходів з протидії офшорним схемам.
Перш за все, вони зосереджені в області ретельного відстеження статусу резидента. Крім цього висуваються вимоги щодо додаткового розкриття інформації або вводиться пряма заборона на операції з компаніями певних юрисдикцій. За цими цілями багато країн складають «чорні списки» юрисдикції, операції з якими з боку національних компаній піддаються серйозній перевірці, або «білі списки» держав, з якими бажано мати економічні відносини і зв'язки з ними не викликають підозр у сумнівності операцій у податкових та інших фіскальних органів.

Останнім часом пожвавилася боротьба урядів багатьох держав з офшорами. Світова економічна криза надала цьому процесу значний динамічний імпульс. Україна, з огляду на структуру її прямих іноземних інвестицій, рівень тіньової економіки та корупції, суттєво залежить від результатів цієї війни.

Протягом багатьох років офшори були вигідні для багатьох розвинутих країн. Економіки потребували інвестицій, і офшорні території цю потребу вдовольняли [20,c.133].

Однак загострення кризи у 2008 році багато що змінило. Передусім змінилася психологія інвестора, який вирішив, що краще тримати гроші у тихій гавані, ніж вкладати у хвору економіку.

Результати досліджень міжнародної асоціації "Мережа податкового правосуддя" свідчать, що найбільший рівень закритості фінансових систем мають американський штат Делавер, офшори Люксембурга, Швейцарії, Кайманових островів, а також лондонський Сіті [29].

Влада тієї чи іншої країни у своїй боротьбі з офшорними юрисдикціями рухається двома шляхами - офіційним та неофіційним.

Офіційний передбачає її односторонні, двосторонні та багатосторонні дії. Зокрема, парламент може прийняти закон про кримінальну відповідальність проти порушників фінансової дисципліни або започаткувати механізм податкової амністії для стимулювання повернення капіталу.

На двосторонньому міждержавному рівні укладаються угоди про обмін даними чи сприяння у судових справах з розслідування фінансових злочинів.

Приклад багатосторонніх дій - домовленість лідерів країн G-20 у 2009 році про визначення та оприлюднення "чорного" та "сірого" списків юрисдикцій, які не співпрацюють з урядами "двадцятки" у боротьбі проти податкових ухилянь.

На відміну від офіційного, неофіційний шлях несистемний. Скоріше, це ситуативні події, коли хтось за грошову винагороду надає силовим структурам тієї чи іншої країни інформацію про банківські рахунки її громадян [43,c.56].

Одним із заходів антиофшорної політики є перегляд або анулювання укладених раніше УУПО. Наприклад, США в 1988 р. відмовилися від діючої раніше угоди про уникнення подвійного оподаткування з Нідерландськими Антильськими островами, що завдало серйозного удару по стабільності цього офшора. Трохи пізніше США відмовилися від угод і з деякими іншими офшорами. На початку 2000-х років під ударом опинилися Багамські і Карибські острови.

Оскільки внутрішньофірмові операції становлять понад 1/2 світової торгівлі, національні податкові органи не лише стурбовані тим, що міжнародні компанії можуть переводити прибуток з юрисдикції з високим оподаткуванням в офшорні юрисдикції, а й сперечаються один з одним з приводу території, на якій повинна обкладатися податкам прибутком компанія, в результаті чого справи багатьох компаній «повисають у повітрі».
У зв'язку з цим фахівці Ernst & Young вважають, що трансферне ціноутворення через офшори на даному етапі вийшло на 1-е місце за ступенем важливості для міжнародних компаній, особливо для фармацевтичного сектора, де чотири компанії з п'яти можуть постраждати від подвійного оподаткування.

США є країною з найбільш розвиненим антиофшорним

законодавством у світі, що робить значний вплив на розвиток офшорного бізнесу. Антиофшорне законодавство формується різними органами влади США. Перш за все мова йде про Казначейство США, що об'єднує функції фінансового та податкового відомства, що має на увазі активну участь у боротьбі з відмиванням злочиннихдоходів. Крім того, в країні створено цілий ряд інститутів, що займаються моніторингом і боротьбою з ухиленням від сплати податків з використанням податкових юрисдикції.

Після прийняття в США в жовтні 2001 р. закону - так званого Патріотичного Акту (USA Patriotic Act) - їх фінансові установи опинилися далеко в авангарді боротьби з відмиванням злочинних доходів. Так, крім банків, Патріотичний Акт відноситься до фінансових установ: відділень та агентства зарубіжних банків у США, фондових і товарних брокерів, інвестиційних компаній, торговців дорожніми чеками, компаній по передачі грошей та обміну валют, страховиків, агентств подорожей, торговців дорогоцінними металами і каменями , автомобілями, суднами, літаками, казино і компанії нерухомості.

Під тиском США популярні офшорні юрисдикції погодилися надавати США фінансову інформацію. Після прийняття відомого антитерористичного закону USA Patriot Act практично померла галузь приватних офшорних банків, оскільки американським банкам було заборонено кореспондентські відносини з банками-«пустушками» (shell banks), які не мають офісу в жодній країні [52].

Крім оновлення національного законодавства, США зробили ряд кроків у відношенні країн Карибського басейну. Як вже зазначалося, були підписані угоди з урядами Багамських островів, Антигуа, Барбуда і Кайманових островів про обмін інформацією з американськими компетентними органами. Мета подібних угод полягала у спрощенні зацікавленим країнам переслідування осіб, які ухиляються від оподаткування і які брали участь у відмиванні злочинних доходів. При цьому дана угода з Багамськими островами, наприклад, дозволяє службі внутрішніх доходів США, за певних обставин, отримувати доступ до інформації про трансакції, що відбулися на території даної держави.

Про деякі головні напрямки антиофшорної політики США і інститутах, що беруть участь у її реалізації дає уявлення На практиці національне законодавство США, через банки яких проходять основні потоки глобальних грошей, має великий вплив на розвиток офшорного бізнесу, навіть більше, ніж діяльність міжнародних організацій.

Поряд з інструментами тиску США застосовували і стимулюючі заходи. Так, у жовтні 2004 р. було підписано так званий Закон про створення робочих місць (American Jobs Creation Act). У числі іншого цей закон передбачає, що компанії, що вирішили повернути в США капітали, раніше вивезені за кордон і розміщені в офшорах, отримують можливість вільно їх використовувати. З цих коштів вони повинні заплатити державі лише урізаний податок в 5,25% в порівнянні зі звичайною ставкою в 20-25%, яку корпорації платять для легалізації своїх офшорних грошей. Метою подібних нововведень була спроба зменшити дефіцит платіжного балансу, що ріс. На початку 2005 р. п'ять найбільших фармацевтичних компаній США (Johnson & Johnson, Eli Lilly, Schering-Plough, Bristol-Myers Squibb і Pfizer) оголосили про свій намір повернути в країну 75 млрд. дол, розміщених на різних офшорних рахунках. Американська влада розраховувала, що завдяки цьому закону про амністію капіталу повернеться ще близько 60 млрд. долл. Новим моментом стала жорсткість політики по відношенню до компаній, які освічують бізнесменів про вигоди офшорної реєстрації. У 2006 р. такому переслідування піддалася відома міжнародна аудиторська компанія KPMG, яка рекомендувала своїм клієнтам відводити гроші в зони низького оподаткування. За даними американського уряду, дії KPMG завадили зібрати податки на суму 2,5 млрд. дол. Компанія була оштрафована на 456 млн. долл [45,c.230].

Ще одним напрямком американської антиофшорної політики є спроби обмежити відведення в офшори активів з-під оподаткування в США фізичними особами. Згідно з американським законодавством, громадяни США зобов'язані платити податки з грошей, зароблених за кордоном, але якщо активи виведені за кордон, поміщені до фонду, а контроль за ним у користуванні іншій особі, то особа, що передала контроль над активами може не платити податків з цих активів. Це дозволяє фіктивно передавати контроль над створеним фондом, в якому акумулюються всі доходи, третім особам і тим самим позбавлятися від необхідності платити з них податки. За даними розслідування, проведеного підкомітетом сенатського комітету з національної безпеки, щорічно американці ховають від податкових служб від 40 млрд. до 70 млрд. дол, а корпорації - до 30 млрд. дол.. Усього ж в 50 офшорах по всьому світу заховано близько 1 трлн. дол, серед найпопулярніших офшорів - Віргінські та Кайманові острови, острів Мен і Панама.

Виходячи з результатів проведеного розслідування, сенатор К. Левін запропонував змінити законодавство, щоб громадянин, що помістив кошти в офшорний фонд, був зобов'язаний сплачувати з них податки - або ж доводити податковим службам, що йому належить податкова пльга.

У 1990 р. при Міністерстві фінансів США для збору інформації про підозрілі операції з великими сумами грошей та забезпечення оперативної взаємодії між різними правоохоронними відомствами країни була створена Мережа по боротьбі з фінансовими злочинами (Financial Crimes Enforcement Network - FinCEN). Законодавство зобов'язує всі американські банки, казино та фінансові корпорації звітувати перед FinCEN у всіх грошових операціях на суми понад 10 тис. дол, а також у будь-яких інших діях, які здадуться агентству підозрілими [56,c.123].

Необхідність посилення антиофшорної політики була зайвий раз продемонстрована в ході президентської виборчої компанії 2008 р., коли один з лідерів Демократичної партії Барак Обама підтримав закон про переслідування офшорів, що готувався в Конгресі, однозначно показавши, що часи змінились.

В останні роки суттєво активізувалася антиофшорна політика Великобританії, податкове та митне відомство якої опублікувало низку викриттів незаконних схем по ухиленню від сплати податків. Передбачається зробити такі публікації регулярними: статистика буде оновлюватися 2 рази на рік - кожні квітень і жовтень. Опубліковані відомості представляються у вигляді двох таблиць: перша - для прямих податків, а друга - для ПДВ [75].

Ще в 2004 р. були встановлені правила щодо гласності фінансової звітності компаній, які вимагали від засновників і бенефіціарів детально інформувати податкове та митне відомство про сплату прямих податків і ПДВ.

З моменту введення правил, фахівці з оподаткування, підприємці та інші учасники комерційного обороту виявляли величезний інтерес до загальної кількості виявлених схем і часто запитували інформацію про них. Великобританія одна з перших стала формувати «білий список» країн, бажаних для розвитку міжнародних економічних зв'язків.

Новий закон про компанії Великобританії, який набирав чинності в повному обсязі з 1 жовтня 2008 р., передбачає ряд новацій, що стосуються схем з офшорами та компаніями з неофшорної іноземних юрисдикції, в схемах яких використовуються англійські компанії. Якщо англійською компанією володіють нерезиденти або офшорні компанії і вона використовується як посередник або агент в угодах, коли переважна частина прибутку перекладається далі на нерезидентів або в офшорне підприємство, залишаючи англійській компанії кілька відсотків комісії, то на практиці податкові органи Великобританії мають право застосувати до даної компанії так зване «правило довгої руки», яке дозволяє розглядати цю схему діяльності як організовану однією групою зацікавлених осіб для зниження податкового тягаря. У цьому випадку (якщо власникам компанії не вдається довести зворотнє) весь прибуток буде вважатися прибутком англійської компанії-посередника і повинна підлягати оподаткуванню в Англії на звичайних умовах.

У Великобританії періодично посилюється дискусія з приводу зміни податкового статусу багатих іноземців, що живуть на території держави [49,c.199].

Як і Великобританія, «білі списки» сприятливих для національних компаній країн публікуються в Німеччині, Швеції, Канаді.

В Італії ж існує один «білий » і три «чорних» списки (два - для компаній і один для підприємців). Це пов'язано з тим, що залежно від конкретних цілей і нормоподаткування застосовуються різні списки.

З метою протидії використання офшорних зон для ухилення від сплати податків на нерухомість уряд Греції встановило спеціальний збір на грецьку нерухомість, що знаходиться у володінні офшорних компаній. Збір поширюють на всі компанії Греції та країн ЄС [55].

Особливо слід сказати про банківські офшори, щодо використання яких сильно погіршилось національне законодавство зарубіжних держав. На початку 1990-х років, щоб розмістити гроші в іноземному банку, достатньо було не числитися в «чорних списках» Інтерполу і заявити з приводу розміщених коштів, що ви - їх власник, а гроші – неє дохідом від торгівлі зброєю і наркотиками. Трохи пізніше банки стали дотримуватися вимог законодавства та цікавитися, на чому саме були зароблені гроші. Однак на практиці заяви власника рахунку майже завжди приймалися на віру. Тільки з прийняттям багатьма країнами законодавства про боротьбу з відмиванням злочинних доходів, фінансові установи стали вимагати і перевіряти ще раз інформацію про те, хто є реальним, кінцевим власником (бенефіціаром) грошей, розміщених на рахунку.

До боротьби з використанням офшорів для уникнення оподаткування багато країн стали активніше залучати спецслужби, які використовують свої специфічні методи роботи. Так, на початку 2008 р. в Німеччині розгорівся найбільший податковий скандал, який торкнувся сотень високопоставлених громадян країни, що приховували свої «чорні доходи» в одному з банків Ліхтенштейну. Ліхтенштейн для Німеччини з її високими податковими ставками - приваблива офшорна зона (наприклад, ставка податку на багатство в Ліхтенштейні найнижча в Європі - 0,07%). Це князівство привертає набагато більше власників заощаджень з Німеччини, ніж більші конкуренти - Швейцарія чи Люксембург. Зараз німецьким спецслужбам вдалося за винагороду в 4,2 млн. євро до свого інформатора з ліхтенштейнського банку, що входить до групи LGT, матеріали, що стосуються ухилення від сплати податків, які були переправлені податковим органам. У цих матеріалах міститься інформація про 4527 бенефіціарів трастових фондів і 1400 клієнтів (600 з них - громадяни Німеччини), які для ухилення від сплати податків незаконно вивели за кордон свої «чорні доходи». За даними Sueddeutsche Zeitung, німецька поліція і податкові служби підозрюють близько 50 банків і інших фінансових структур в уникненні оподаткування.

Списками громадян, які зберігають гроші в ліхтенштейнському офшорі, зацікавилися Великобританія, Швеція, Фінляндія, Франція, Нідерланди, Норвегія, Іспанія, Греція, Австралія, США і ряд інших держав [25].

Політика щодо офшорів змінюється і у деяких країн, що розвиваються. Так, 22 вересня 2007 Резервний банк Індії ввів заборону на використання так званих «закордонних корпоративних структур» (overseas corporate bodies - ОСВ) в пільгових схемах інвестицій в Індію. Під «закордонними корпоративними структурами» розуміються зарубіжні компанії і товариства, які більш ніж на 60% контролюються «нерезидентами-індійцями» (non-resident Indian - NRI), тобто громадянами Індії або особами індійського походження, що не проживають в Індії. Раніше таким структурам, як і самим нерезидентним індійцям, надавалися певні пільги з оподаткування та валютного контролю при інвестиціях в Індію. Однак ці структури стали часто використовуватися саме резидентними індійцями для отримання таких пільг у обхід закону.

За оцінками Ради національної безпеки Індії, більше 85% іноземного капіталу, що надійшов у країну в 2009/2010 фінансовому році, пройшло анонімно, в той час як аналогічний показник у 2008/2009 фінансовому році становив лише 20%. При цьому мільярди рупій, що надходять до Індії в якості іноземних інвестицій, приносять лише незначний оподатковуваний прибуток на інвестований капітал.

Особливо скандальну популярність придбали схеми з використанням в якості інвестиційного інструменту маврикійскіх офшорних компаній (як зазначалося вище, в Індії є Сідней з Маврикієм, що робить їх використання особливо привабливим) . У 2001 р. дані структури вже були позбавлені пільг відносно портфельних інвестицій. Тепер скасовані і пільги по прямих інвестиціях, а також можливість відкриття рахунків з пільговим режимом валютного контролю. Але пільги для фізичних осіб (індійців-нерезидентів) залишилися неізменнимі.

Для того, щоб здійснювати більш суворий контроль за величезним припливом анонімних грошових коштів, органи фінансового регулювання Індії збираються підготувати «чорний список» податкових гаваней. B Україні можна виділити два головних напрямки антиофшорної політики [75].

По-перше, це податкові обмеження, які спрямовані на те, щоб резиденту України економічно було невигідно імпортувати товари і послуги, якщо продавцем таких товарів і послуг виступає офшорна компанія. У даному випадку резидент Україна зможе віднести на витрати тільки 85% суми, сплаченої на адресу нерезидента - офшорної компанії. Визначення статусу нерезидента (офшор чи ні) наводиться на підставі чинного на момент здійснення такого платежу переліку офшорних зон, затвердженого урядом.

По-друге, це валютні обмеження, контроль, а також збір і аналіз інформації, що стосується взаємин «резидент Україна - офшорна компанія». Дані заходи спрямовані на забезпечення боротьби з відмиванням злочинних доходів з урахуванням рекомендацій ФАТФ. Суть обмежень зводиться до контролю (фінансовому моніторингу) за всіма угодами між резидентами України та нерезидентами, розташованими в офшорних зонах. У разі виявлення фактів перерахування на рахунок компанії, зареєстрованої в офшорній зоні, грошових коштів (не залежно від суми), інформація про таку операцію потрапляє під особливий контроль, є підозрілою і може бути передана банком у контролюючі органи [48,c.85].

У Республіці Білорусь встановлена дуже спрощена модель оподаткування операцій з офшорними компаніями, а саме: будь-яка оплата грошима (перерахування) до офшорної компанії обкладається «офшорним збором» у розмірі 15% [49,c.48].

У цілому в політиці російського уряду по відношенню до зовнішніх офшорів всередині першого десятиліття 2000-х років все ж можна відзначити ряд принципово нових тенденцій. Їх можна розділити на заохочувальні, або стимулюючі,й обмежувально-заборонні, або каральні.

Обмеження використання зарубіжних офшорів стимулюють поправки до Податкового кодексу РФ, що передбачають звільнення від податків з 1 січня 2008 р. дивідендів від стратегічного участі материнської компанії в капіталі новоствореної компанії. Участь вважається стратегічним, якщо його частка становить не менше 50% і «коштує» не менше 0,5 млрд. крб. Справа в тому, що ця пільга не поширюється на новостворені компанії, розташовані в офшорних зонах, що, на думку законодавців , має спонукати сумлінних платників податків обмежувати використання офшорних методів ведення бізнесу. Перелік таких офшорних зон закріплений в наказі Мінфіну від 13 листопада 2007 р. і складається з 41 юрисдикції.

І хоча ця пільга може не перекрити доходів, одержуваних за «сірими» схемами, вона дає можливість вибору і свідчить про серйозний поворот в російській політиці по відношенню до офшорної складової російської економіки. Реалізація цього закону може сприяти переміщенню центрів деяких глобальних корпорацій за участю російського капіталу в Росію. Однак перевага в сучасній політиці російського уряду віддається обмежувально-заборонним заходам. Так, Федеральна податкова служба ще в кінці листопада 2005 р. фактично оголосила війну офшорним схемам, маючи намір скасувати УУПО з офшорами. За словами тодішнього глави Федеральної податкової служби (ФПС) А. Сердюкова, тому що компанії власники російських підприємств є резидентами офшорних зон, сума втрат федерального бюджету з податку на прибуток тільки від нафтових компаній склала в 2004 р. близько 2 млрд. дол. У зв’язку з цим ФПС пропонує переглянути всі угоди, укладені з Кіпром, Люксембургом і іншими країнами, де існують офшори, «на предмет їх відповідності чинному законодавству для захисту економічних інтересів російської федерації» .

Як випливає з «Основних напрямків податкової політики на 2010-2012 роки», Мінфін планує протягом чотирьох років планомірно руйнувати схеми оптимізації оподаткування, переглядати УУПО з офшорними територіями і вводити в практику угоди ФНС з великими компаніями про принципи ціноутворення.

Головна антиофшорна новація, яку пропонує зараз Мінфін, - розглядати дохід «контрольованої іноземної компанії» (зареєстрованої в офшорі фірми російської компанії) як прибуток російської материнської компанії і відповідно обкладати її податком у Росії. Щоб простежити зв'язки російських компаній з офшорами, пропонується зобов'язати їх перераховувати у податкових деклараціях дані про всі афілійовані закордонні фірмах з розкриттям частки володіння. Тим самим Мінфін хоче мати можливість визнавати зареєстровану в офшорній зоні компанію податковим резидентом РФ. У такому випадку офшорноій компанії доведеться доплатити до російського бюджету податок на прибуток із сум, зекономлених за рахунок більш низьких ставок країни реєстрації. Так, підприємці, які отримують дохід через дочірні компанії в офшорах, з 2011 р. будуть змушені сплачувати податок на прибуток, якщо оподаткування прибутку в офшорі нижче, ніж 2/3 від російських 24%. Правда, до цього списку не потрапили деякі класичні податкові юрисдикції, наприклад, Сейшельські острови. Реєстрація в них нової офшорної компанії і перекидання в неї активів з «контрольованих» офшорних юрисдикції дозволить, не порушуючи закону, уникнути сплати податків.

Крім того, планується підписати договори про обмін інформацією, необхідної для ідентифікації акціонерів офшорів і розрахунку отриманого ними доходу, «з певними країнами і територіями». У той же час незрозуміло, як ці зміни будуть виконуватися на практиці. Наприклад, угоди про обмін інформацією, підписані з багатьма європейськими країнами, в тому числі з Кіпром, поки мало що дають у плані боротьби з ухиленням від сплати податків. Підписувати ж подібні угоди з деякими класичними офшорами не має сенсу, оскільки вцих юрисдикціях може не існувати незбіжності вести податковий та бухгалтерський облік.

Певну роль в обмеженні використання офшорних схем могло б зіграти законодавство, що регулює приплив в Росію іноземних інвестицій, насамперед у паливно-сировинній галузі. Саме участь приватних компаній у видобутку природних ресурсів, що є загальнонародною власністю, і одержувані цими компаніями надприбутки викликають найбільше роздратування у значної частини російського суспільства. При цьому вельми істотна частка компаній, які через складні ланцюжки проміжних фірм контролюються офшорними структурами.

Паралельно нові обмеження для іноземних інвесторів припускала й кардинально оновлена редакція закону РФ «Про надра» (прийнятий у 1992 р.), яку вже давно готувало Мінприроди. До стратегічних родовищ (табл. 3.2.) Мінприроди пропонувало допускати тільки національні компанії, де частка іноземних учасників не перевищує 50%, а в радах директорів їх менше половини. Іншими словами, була певна нестиковка підходів окремих відомств з цих питань.

Всі подібні зміни в державній політиці та законодавстві, безсумнівно, будуть сприяти боротьбі з незаконним вивозом капіталу з Росії, а також легальним відходом від податків через офшори. Однак реальні результати від подібних новацій передбачити поки складно. З одного боку, бізнес дуже швидко знаходить протидію всяким невигідним для нього новаціям. З іншого, успіх залежить від послідовності дій уряду [56].

У даний час офіційно Україною в світі 36 територій визнаються офшорними зонами, визначена частина офшорів занесена в "чорний" список. Але, як засвідчує, практика торгівлі українських суб'єктів ЗЕД із компаніями, які базуються з офшорних юрисдикціях, проводиться досить інтенсивно. Експортно-імпортні операції з ними проводити не рекомендується, і навіть НБУ заборонив українським банкам установлювати корвідносини з банками, зареєстрованими в Науру, а також Палау, Вануату, Антигуа, Барбуда (Малі Антильські острови) і на Багамських островах. Тим часом списки офшорних зон, офіційно визнаних в Україні, постійно змінюються, у результаті кількість офшорних юрисдикцій, не включених в офіційний перелік, обчислюється десятками, що ускладнює контроль над ними і робить його неефективним. Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1997 р., а також - Постановою Кабміну України від 29 травня 2002 р. №700, "перерахування суми коштів на рахунок особи, який відкрито у банку, зареєстрованому в офшорній зоні, або на рахунок аналогічного власника за кордоном віднесено до операцій сумнівного характеру". До цього слід додати, що частина коштів приховується навіть не проходячи через офшорні зони, при цьому використовуються товариства з юридичною адресою в цих країнах, але діючими на території інших країн. Наприклад, використовуються банківські рахунки. Класичними є офшорні зони в країнах, що мають рахунки в банках Швейцарії, які відкриваються на ім'я анонімних компаній, що знаходяться в Панамі, в Ліхтенштейні тощо. Тому контроль за такими грошовими потоками є суттєвим в обмеженні вивозу коштів на закордонні рахунки.[40]

Для запобігання використанню фіктивних документів для купівлі та перерахування за межі України валютних цінностей 5 квітня 2000 року НБУ підписав із Державною митною службою Угоду «Про інформаційне співробітництво», якою передбачено обмін інформацією в електронному вигляді за погодженими реквізитами та формою. Це повинно забезпечити:

- підвищення оперативності взаємного інформаційного обміну, створення адаптованих автоматизованих систем контролю за діяльністю суб'єктів у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

- доступ Національного банку та уповноважених банків, які є агентами валютного контролю, до оперативної інформації про рух товарів через митний кордон України;

- унеможливити ще на етапі митного оформлення вантажів подання митному органу недостовірних відомостей щодо реквізитів уповноваженого банку, через який здійснюватимуться розрахунки;

- запобігти використанню фіктивних документів для купівлі іноземної валюти і перерахуванню її за межі України.

Однією з форм адміністративного методу контролю є введення в країні системи валютного регулювання та валютного контролю. Метою введення такого регулювання та контролю є зміцнення валютного курсу, вирівнювання платіжного балансу країни, зміцнення національної грошової одиниці та боротьба проти "втечі капіталу". В Україні діяльність зі створення комплексної системи валютного контролю розпочалася ще на початку 1993 р. Вона була заснована на активізації ролі уповноважених банків як агентів валютного контролю на системному обміні інформацією про рух коштів в іноземній валюті та зовнішньоторговельних вантажів між митними органами державного управління. Нормативним підґрунтям формування системи валютного регулювання та валютного контролю в Україні став Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю №15-93 від 19.02.93 р. Цей Декрет встановив режим здійснення валютних операцій на території України, визначив загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України щодо регулювання валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення відповідного законодавства.[16, с.46-48]

Вітчизняним законодавством передбачено здійснення контролю за операціями з валютними цінностями на території України, які проводять як резиденти, так і нерезиденти. Крім того, деякі операції підлягають ліцензуванню. Це, насамперед, операції з капіталом (неторговельні операції), які можна здійснювати лише за умови попереднього дозволу (ліцензії Національного банку України). [3]

Не піддаються економічній логіці також і обсяги валютних коштів, що обертаються на кореспондентських рахунках, відкритих іноземними банками, зареєстрованими в офшорних зонах, в українських банках. Ці обсяги свідчать про очевидну деформованість зовнішньоторговельних і фінансових потоків та використання схем "втечі" валютних коштів за кордон через кореспондентські рахунки офшорних банків. [5]

Такий стан значною мірою пов'язаний із тим, що чинним законодавством слабко регламентується встановлення кореспондентських відносин українськими банками. Практика свідчить, що це створює можливості для організації масштабної "втечі капіталу", легалізації прибутків, отриманих незаконним шляхом, ухилення від сплати податків.

З метою запобігання та попередження цих явищ пропонуються такі заходи валютного регулювання і валютного контролю:

1) висунення вимоги обов'язкового відкриття юридичними особами-резидентами гривневих депозитів в уповноважених банках у розмірі 100% коштів, перерахованих на купівлю валюти для оплати імпорту товарів до їх ввезення в країну, тобто під контракти, що передбачають здійснення авансових платежів. Це дасть змогу знизити вплив недобросовісного зовнішньоторговельного бізнесу на стан внутрішнього валютного ринку, але при цьому, зауважимо, можуть бути частково порушені інтереси добросовісних імпортерів. Враховуючи це необхідно нормативно звільнити імпортерів від необхідності депонування гривневих коштів за купівлю валюти з використанням ними таких загальноприйнятих у міжнародній зовнішньоторговельній практиці інструментів забезпечення, як відкриття безвідкличних акредитивів.

2) використання договорів страхування ризику неповернення переведеної за імпортними контрактами іноземної валюти у спосіб отримання гарантій першокласних іноземних банків як забезпечення виконання зобов'язань нерезидентів за договорами, а також векселів, І виданих нерезидентами та авальованих іноземними банками.

3) використання факторингу як ще одного методу вирішення проблеми неплатежів у зовнішньоекономічній діяльності. Перевагою факторингу над звичайним страхуванням ризику є те, що фактор у зазначений у контракті термін повністю виплачує кошти (у попередньо визначеному обсязі) експортеру, а потім за допомогою своїх важелів отримує цю суму від імпортера (тоді як за страхування товару експортер отримує кошти лише за умови офіційного підтвердження неплатоспроможності імпортера). Слід зазначити, що факторингові операції за інкасової форми розрахунків застосовуються у разі здійснення торговельних операцій із "сумнівними" або невідомими (новачками у сфері зовнішньоекономічної діяльності) контрагентами, а також експортерами, які мають проблеми з потоком готівки. Впровадження в Україні факторингових операцій уможливить для вітчизняних експортерів отримання достовірної інформації про фінансово-господарський стан закордонних партнерів перед укладанням експортних контрактів та гарантоване одержання платежів за експорт продукції, що загалом сприятливо вплине на стан національної економіки.

4) удосконалення порядку валютного контролю з боку уповноважених банків за операціями їхніх клієнтів, пов'язаними з переказами валюти за кордон за договорами, що потребують підвищеної уваги (тобто з ознаками фіктивності), наприклад, банк має право призупинити проведення операцій на 5 днів, якщо вона може призвести до "втечі капіталу".

5) подальше вдосконалення системи попереднього валютного контролю.

6) упорядкування та координація взаємовідносин між органами валютного контролю. [8, с.61,64-65]

Запропоновані нововведення нададуть можливість підвищити ефективність валютного контролю з боку уповноважених банків та перешкоджатимуть "втечі" валютних коштів з України через зовнішньоторговельні операції
<< | >>
Источник: Дипломна робота. Офшорні зони та їх роль в економіці держави. 2011

Еще по теме Удосконалення національної політики протидії офшорним зонам:

  1. РОЗДІЛ 3: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПРОТИДІЇ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ДІЯЛЬНОСТІ ОФШОРНИХ ЮРИСДИКЦІЙ
  2. Реалізація національної екологічної політики
  3. Підвищення ефективності національної екологічної політики та стимулювання суб’єктів господарювання до впровадження екологічно безпечних технологій.
  4. Фінансове забезпечення регіонів та напрями його удосконалення
  5. Проблеми удосконалення механізму господарювання в Україні
  6. РОЗДІЛ 1: ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОФШОРНИХ ЗОН
  7. РОЗДІЛ 2: ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОФШОРНИХ ЮРИСДИКЦІЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
  8. 8.5. Удосконалення роботи з формування організаційних структур
  9. ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНА БАЗА РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ТА НАПРЯМИ ЇЇ удосконалення
  10. 18.5. Основні напрями удосконалення організації праці та оцінювання діяльності менеджера
  11. 2.1. Спеціалізація офшорних юрисдикцій та наслідки їх діяльності
  12. Множинність використання офшорних зон
  13. Передумови виникнення офшорних зон та їх еволюція
  14. Український бізнес у системі офшорних юрисдикцій
  15. Правові режими функціонування офшорних зон
  16. ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНА БАЗА РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ТА НАПРЯМИ ЇЇ удосконалення
  17. Активізація міжнародного співробітництва у сфері координації офшорного бізнесу
  18. 5.3.2. Розвиток національної інноваційної системи