<<
>>

Український бізнес у системі офшорних юрисдикцій

Якщо говорити про офшорні зони в Україні, необхідно відмітити, що вперше українські бізнесмени дістали можливість відкривати офшорні компанії в 1991 році. В квітні 1991 року швейцарська компанія Riggs Walmet Group оголосила про те, що виходить на український ринок з пропозицією про організацію компаній.
Пропонувалася не тільки допомога в створенні безподаткових компаній, але й підтримка їх діяльності – внесення щорічних внесків до бюджету країни базування, забезпечення секретарських послуг з обробки нерегулярної пошти, організація щорічних зборів акціонерів, складання балансів і т. п. За міжнародними мірками, вартість послуг була досить висока: $4800 за реєстрацію і по $1100 щорічно за підтримку. За минулий період в результаті зростання пропозиції подібного роду послуг і зростання конкуренції ціна офшору впала до $500.

У 2009 році через офшорні зони було здійснено експортних операцій на суму 3,64 млрд. гривень. Про це повідомила прес-служба Державної митної служби. Згідно повідомлення, експортні операції через офшорні зони здійснювали 262 суб’єкти господарювання України. Зокрема, найбільші обсяги експортованої продукції направлялись на адреси компаній, зареєстрованих в офшорних зонах Британських Віргінських островів – на суму 3,47 млрд.грн.; Гібралтару - 106,7 млн.грн; Белізу -25,7млн.грн.; Багамських островів - 7 млн.грн.

Також переважно фактичним отримувачем - нерезидентом виступає інша країна, ніж та, з якою українським підприємством було укладено угоду.

Крім того, встановлено, що з початку року 68 суб’єктів господарювання України (резиденти) здійснили імпортні операції через фірми, зареєстровані в офшорних зонах, на загальну суму 64 млн. гривень [12, с.55].

Основними постачальниками (імпортерами) продукції із офшорних зон виступають компанії Ліберії – на загальну суму – 41,8 млн.грн., Багамських островів – 7,65 млн.грн; Белізу - 4,96 млн.грн; Британських Віргінських Островів – 2,78 млн.грн, Бахрейну – 2,12 млн.грн.

На сьогодні в Україні особлива система оподаткування розповсюджується тільки на імпортні операції з офшорами.

Згідно з діючим законодавством, у склад валових витрат підприємств включається лише 85 відсотків видатків на оплату товарів, робіт, послуг, імпортованих з офшорів. [48,c.80]

У 2009 р., на початку 2010 р. темпи приросту обсягів розрахунків за експортовані товари за посередницькими договорами через фірми, зареєстровані в офшорних зонах (17,2 % порівняно з 2007 р.) майже в 1,5 разу перевищували приріст розрахунків за прямими договорами (відповідно 12,2 %) та посередницькими договорами (відповідно 10 %) з країнами без офшорних зон (рис.3.1).

Рис. 3.1. Структура експорту товарів України через офшорні зони у 2009р. на поч. 2010 р. [44]

За підсумками досліджуваного періоду приріст експорту товарів через офшорні зони відбувся за рахунок: продукції металургії (приріст розрахунків на 31 % до 2007 р.), на яку припадає 51 % всіх розрахунків експорту через офшори; паливно-енергетичних товарів (приріст 19 %), які формують 22 % розрахунків експорту через офшори; продукції хімічної промисловості (приріст 27 %), на яку припадає відповідно 17,0 %. На 56 % зросли розрахунки за експорт через офшорні зони продукції сільського господарства та харчової промисловості, проте їх частка в експорті через офшори не перевищує 3 %.

Імпорт товарів через офшорні зони нарощувався ще більш динамічно, ніж експорт (рис.3.2). Приріст розрахунків за імпорт товарів через фірми, зареєстровані в офшорних зонах, у 2009р. на початку 2010р. склав майже 34 %, тоді як за прямими договорами – всього 16,3 %, а за посередницькими договорами поза офшорними зонами – 26 %. 59,0 % розрахунків через офшорні зони припадає на імпорт паливно-енергетичних товарів, 17 % - на продукцію машинобудування, 6 % - хімічної промисловості, 6 % - на продовольчі товари та сільгоспсировину.

Рис. 3.2. Структура імпорту товарів України черех офшорні зони у 2009р. на поч. 2010р. [44]

Зростання вагомості експортно-імпортних операцій з розрахунками через офшорні зони створює широкі можливості для маніпуляцій з цінами контрактів, спрямованих на виведення доходів та ухиляння від сплати податків, що становить суттєву загрозу для стабільного економічного зростання та задоволення національних інтересів держави.

[44,c.36-38]

Найбільш популярними серед офшорних зон в нинішньому році, як і раніше, є Беліз, о. Джерсі, Британські та Віргінські острови, а також престижний офшор у Сполучених Штатах — у штаті Делавер. Саме їх наші співвітчизники частіше за все використовують, аби мінімізувати податки, вивести кошти за межі країни та приховати реальне ім’я власника. Відбувається це цілком легально, без порушення закону (Додаток И) [13].

Як зазначають фахівці, хоча українське законодавство й має безліч "дірок" та багатозначностей, воно все ж є головним постулатом при вирішенні суперечок та загалом для ведення бізнесу з офшорами.

"Фішки" офшорів одразу впали в око підприємцям різних статусів та культур ведення справи. Й вже в 90-х оптимізовано-мінімізоване оподаткування стало "модним". З того часу офшори стають ще популярнішими: зокрема, в рейтингу перші місця займають країни, які таким чином прагнуть привернути увагу підприємців низькими податками.

Якщо говорити про закріплення офшорів в законодавстві України, то відбувався цей процес протягом останніх п’ятнадцяти років. Але найталановитіші пострадянські бізнесмени зорієнтувалися майже відразу.

Як це не парадоксально, кажуть спеціалісти, але в основному інвестиції в Україну течуть від тих самих українців, але через офшорні зони: перш за все це знижує ризики в періоди політичних криз, що сьогодні є особливо актуальним. Так чи інакше, в інвестиціях Україна зацікавлена: майже 50 відсотків щорічних вливань — з-за кордону [18,c.70].

На початку 2010 року темпи приросту розрахунків за експортовані товари за посередницькими договорами через фірми, зареєстровані в офшорних зонах, майже в півтори рази перевищили ці показники за прямими та посередницькими договорами з країнами без офшорних зон. Імпорт нарощувався ще більш динамічно. При цьому зростання відбувалося за рахунок продукції таких галузей, як металургійна, машинобудівна, паливно-енергетична, хімічна, сільське господарство та харчова промисловість.

За інформацією, наданою фахівцями, в Україні найбільш поширена офшорна легалізація імпорту-експорту товарів металургійної промисловості, мінеральних, паливно-енергетичних та продовольчих товарів. Але мінімізація оподаткування передбачає й ряд інших схем.

Схем багато. Вони багато в чому схожі як для тих, хто відмиває брудні гроші, так і для тих, хто не бажає витрачатися на оподаткування. Тому й законність їх використання і в теорії, і на практиці викликає численні сумніви. Межа між законним та позазаконним, в деяких випадках, умовна [23].

Поставки через офшорні зони є традиційною проблемою експорту продукції металургії з Україні. З 2006 року, за оцінками ДПА, у деяких українських металургійних компаніях частка офшорних операцій в обігу сягає 40-60%. Однак, водночас торгівля металами має свої специфічні риси, які не дозволяють адекватно оцінити такі втрати. Сума втрат підприємств від торгівлі через офшорні компанії складає різницю між справжніми ринковими цінами та цінами, за якими товар продається череї офшорні зони за заниженими цінами. Дане питання є дуже актуальним для України, оскільки загалом відомо, що саме ця галузь є однією з основних бюджетоутворюючих галузей.

Особливістю українського підходу до регулювання експортного ціноутворення є дія інституту мінімальних рівнів індикативних цін на деякі види продукції, що експортується з країни, які затверджуються наказом Міністра економіки України. Проте індикативними виступають лише ціни на 55-65% фізичних показників експорту чорної металургії.

У сучасних умовах розвитку світового ринку чорних металів на ньому не існує загального рівня цін, які можна вважати справедливими для певного товару, тобто поняття «світові ціни» не має практичного виміру. При цьому використовуються дані світових інформаційних агентств, які надають оперативну інформацію про стан цін на основі відомостей, одержаних від самих продавців металів, які зацікавлені у формуванні позитивного сприйняття розвитку ринку.

Іншою є ситуація з поставки черех компанії. Що зареєстровані в офшорних зонах. У 2004-2010 рр. частка поставок через ці компанії зросла до 18,3% [39,с.75] (Додаток Й).

В Україні законність ведення та оподаткування бізнесу з офшорами контролюється державними органами: податковою та митною службами, Держфінмоніторингом, а також міліцією, прокуратурою та СБУ. Щодо міжнародного рівня — все значно серйозніше. На "брудні" гроші тут полюють відповідні комітети ООН, ЄС, Організація економічного співробітництва та розвитку, Робоча група з фінансових операцій Міжнародної комісії з протидії відмиванню грошей ФАТФ — безапеляційні та однозначно суворі установи.

Але так чи інакше потрапивши в так званий "чорний список" контролюючих органів, який ніхто й ніколи не проголошує, компанія заплямовує репутацію та вступає в період безкінечних перевірок та обмежень. Ризикувати далі, вважають спеціалісти, безглуздо. Але в Україні цінувати репутацію ще не навчились.

Репутація починається з реєстрації. Тому до вибору офшору, за словами фахівців, слід поставитися з особливою уважністю.[30]

Для збільшеня прибутку поряд з офшорними компаніями ефективно використовується практика другого громадянства. Часто плутають поняття подвійного громадянства та наступного (другого, третього і т.д.) громадянства. Відповідно до законодавства України подвійне громадянство забороняється, однак інститут другого громадянства допускається. Він передбачає лише наявність між країнами певних домовленостей. Їх основна мета – урегулювання правового боку питання і рятування «подвійних» громадян від деяких подвійних повинностей (служба у двох арміях, сплати подвійних податків і т.п.). Ціна такої послуги як друге громадянство та його можливості в кожній конкрктній офшорній зоні різні (Додаток К).

Багато держав визнають за своїми громадянами володіння подвійним громадянством. Виходить своєрідне визнання подвійного громадянства в односторонньому порядку. Наприклад, в Україні неважливо, що бізнесмен є, скажімо, ще й громадянином Кіпру, - влада країни розглядає його виключно як громадянина України. З усіма обов’язками і правами, що з цього випливають. Водночас кіпріоти відносяться до такого підприємця як до особи з подвійним громадянством і звільняє його від частини перед державою Кіпр. Також варто враховувати, що небагато країн офіційно інформують Україну про те, що її підданий отримав нове громадянство.

Виділяють такі причини отримання другого громадянства:

- наявність другого громадянства дозволяє оптимізувати податкове навантаження на доходи, рухоме і нерухоме майно.

- отримання другого підданства дає можливість обійти деякі обмеження, пов’язані з інвестування або відкриттям представництва.

- наявність паспорта іншої країни зазвичай дає можливість безвізового відвідування країн Євросоюзу та США.

- у разі політичних, економічних та податкових змін у країні основного громадянства другий паспорт може допомогти швидко залишити нестабільну зону або за дипломатичними каналами звернутися по допомогу і захист.

Розглянемо деякі з них докладніше.

Важливим для українського бізнесмена є той факт, що друге громадянство не визнається Україною, але офіційно і не забороняється. Ця погалина надає широкі можливості тим українським громадянам, які мають на меті зменшити податкове навантаження. За останні п’ять років багато підприємців зареєстрували власну компанію в «податковому раї».

Розрахунок між фірмами здійснюється таким чином, щоб найбільший прибуток від операцій отримувала офшорна компанія, зареєстрована в країні з мінімальною (або взагалі нульовою) ставкою податку на прибуток. Ця ситуація відображається рис.3.3.[11, с.38]

Домініка – бізнесмен є не Україна – громадянин України

лише громадянином

Домініки

Переказ грошей: торгові угоди, інвестування, кредитування

Рис. 3.3. Схема розрахунків через офшорну компанію [24, с.35]

Разом з тим існує безліч інших комбінацій і схем із застосуванням офшорних компаній, конкретні методи залежать лише від спритності та компетентності бізнесмена та його консультантів. Офшорні схеми засновані на використовуванні можливостей, що надаються укладеними угодами про виключення подвійного оподаткування. Офшорні схеми все частіше стали спиратися не тільки на угоди купівлі-продажу, але й на лізингові комісійні, трастові, страховки і інші договірно-правові форми здійснення складних комерційних операцій. Зарубіжні офшорні компанії використовуються в процесі поточного і довгострокового фінансування українських проектів з-за кордону. В схемах цього типу звичайно широко використовуються спеціалізовані компанії, розташовані в зонах податкових пільг. Українські банки і фінансові компанії використовують офшорні схеми діяльності на світових ринках цінних паперів.

Збільшилася роль офшорних схем у формуванні транснаціональних господарських систем, коли офшорні фірми вбудовуються в мережу зовнішніх філіалів українських підприємств. Офшорні схеми часто націлені на подолання іноземних податкових бар'єрів.

Утім було б помилкою вважати, що оптимізація податків є єдиною перевагою офшорного бізнесу. За даними деяких досліджень, половина світового грошового обігу так чи інакше пов’язана з використанням переваг офшорних зон. Найпоширеніша – реєстрація суддів під прапорами офшорних країн, операції з нерухомістю (будівлі продаються через компанії, зареєстровані в країні з нульовою ставкою податку на нерухомість), кептивне страхування тощо.

Для підприємців, в т.ч. і українських, цінність офшору полягає в можливості абсолютно законного переміщення капіталу в політично та економічно стабільні та безпечні країни. Наприклад, використання офшорної компанії є найефективнішим способом акумуляції капіталу та конфіденційного інвестування коштів у новий проект. Причому абсолютно неважливо, проект реалізується в Україні чи за кордоном. У першому випадку кошти просто «прокачуються» через офшорну фірму і повертаються в українську компанію у вигляді інвестицій у новий проект. У другому офшорна компанія також виконує роль анонімного інвестора з тією лише різницею, що кошти вкладаються в іноземний бізнес-проект [24,с.35-36].

Існує комплекс факторів, які стимулюють розвиток офшорного бізнесу в Україні. До головних із них належать: тягар податкового навантаження і неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат і потужні мотиви до експорту капіталу за кордон, високі інвестиційні ризики і використовування офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об'єктами в Україні, криміналізація економіки і використовування офшорних схем для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом. На думку експертів, протягом 1980-х років до Швейцарії були переведені з Центральної Європи і колишнього СРСР мільярди доларів. У швейцарців немає однозначної думки, чи можна вважати всі ці внески злочинними. Проте ці гроші потрапляють у категорію "підозрілих" і можуть бути заблоковані. Українських бізнесменів у офшорні зони вабить можливість ухилення від сплати податків або відмивання "брудних" грошей (за ці діяння передбачена кримінальна відповідальність відповідно до ст. 212 і ст. 209 KК України).

Як правило, в Україні використання офшорних компаній для легального зниження податкового тиску обмежене експортними операціями, коли офшорна компанія використовується як "прокладка" між українською фірмою-експортером і реальним покупцем за кордоном. Завищення цін при імпорті приводить до збільшення митних платежів, ПДВ і податку на прибуток, відповідно. Прийняті останніми роками заходи, направлені проти пільг, несплати податків, витоку капіталу, неліцензованих інвестицій, а також обмеження операцій з офшорними компаніями ставлять в тупик прибічників легального бізнесу і знижують інтерес до офшорів [22,c.112].

На щастя, в бізнесі є острови стабільності і мости до них. Це міжнародні конвенції про виключення подвійного оподаткування, що мають пріоритет над національним законодавством. Традиційно їх використовують для заліку сплачених податків і зниження поворотних податків, а також ведення деяких видів бізнесу в договірній країні без відкриття представництва і сплати податків.

Детальний аналіз Міжнародних договорів, що діють, про виключення подвійного оподаткування показує їх відмінність як в окремих ставках тих або інших податків, так і в абсолютно різних можливостях для використання в бізнесі. Особливий інтерес для зниження податків в Україні представляють компанії Кіпру, Великобританії, США, Нідерландів і Австрії, що потрапляють під відповідні конвенції [45,c.227].

Зрозуміло скористатися перевагами цих Угод можна лише ведучи діяльність в Україні через незалежного агента, а це значить, що при відкритті представництва доведеться платити всі українські податки. Проте, згідно більшості Угод нерезидентні компанії мають право здійснювати деякі види бізнесу на території України без відкриття представництва і без сплати місцевих податків, це: закупівля і зберігання товарів і виробів, включаючи здійснення складських операцій і постачання товарів і виробів; здійснення операцій через агента або іншої уповноваженої особи, що діє на основі доручення або іншого письмового повноваження, якщо подібна діяльність не є для нього звичайною професійною діяльністю; демонстрація товарів і виробів, показ експонатів на виставках, а також операції з їх продажу після закінчення виставки; здійснення рекламної діяльності, збір і поширення інформації, маркетинг та інша аналогічна діяльність підготовчого і допоміжного допоміжного характеру; здійснення проектних, проектно-конструкторських і науково-дослідних робіт (у тому числі спільних), інжинірингу, випробувань зразків товару, машин і устаткування, технічного обслуговування машин і устаткування, якщо це обслуговування носить підготовчий або допоміжний характер для основної діяльності особи; здійснення декількох функцій з числа вищеперелічених за умови, що ця діяльність в цілому носить для основної діяльності особи підготовчий або допоміжний характер; здійснення інших видів діяльності, що носять для основної діяльності особи підготовчий або допоміжний характер [69].

Базова схема. Запропонована схема побудована з використанням переваг, що надаються Угодою з Англією. Така схема значно розширює можливості використання нерезидентних компаній для легального заниження податків шляхом переведення частини торгівельно-закупівельної і виробничо-збутової діяльності на комісійну основу. За допомогою договору комісії між англійською компанією і українським підприємством (які, зрозуміло, управляються одним і тим же українським резидентом) здійснюються по суті ті ж дії, які ми збираємося зробити або навіть вже здійснили, але за невеликі комісійні винагороди, оподатковувані податком (рис.3.4).

Суть методу полягає в розщеплюванні торгівельних операцій і виробничих операцій на два незалежні договори: один витратного, інший прибуткового характеру. Тобто зарубіжна компанія дає доручення незалежному агентові (нашому підприємству) здійснити за невелику винагороду від свого імені, але за рахунок комітента певні юридичні і фактичні дії.

Відповідно до схеми наше підприємство, будучи комісіонером, здійснює за дорученням комітента певні юридичні і фактичні дії з товаром і грошовими коштами. Діючи від свого імені (ставить підписи на договорах, специфікаціях, рахунках, актах, накладних і тому подібне і скріпляє їх друком), наше підприємство отримує, враховує на балансі і оподатковує лише невелику комісійну винагороду.

Дана схема дозволяє знижувати податки як при операціях усередині країни, так і при зовнішньоекономічній діяльності. При імпорті змінюється лише Агентська угода. У останньому випадку англійська фірма даватиме доручення купити товар і імпортувати його до України із сплатою всіх митних зборів, мит і ввізного ПДВ. У обох випадках ПДВ компенсуватиметься на Агентові. Причини, по яких відбувається зниження податків, полягають в тому, що англійська компанія, що веде діяльність в Україні через Агента з незалежним статусом (комісіонера), має право не реєструвати постійне представництво в Україні і не підлягає оподаткуванню в Україні, а українська Компанія-агент платить податки лише зі своєї комісійної винагороди. Більш того, згідно тієї ж угоди закупівля, зберігання, постачання, демонстрація товару, а також деякі інші види діяльності англійської компанії в Україні не обкладаються податками в Україні.

Таким чином, гроші від операцій в Україні виводяться до Англії, а з Англії, за винятком невеликої агентської винагороди (з суми якої в Англії сплачується податок), на рахунок неоподаткованої компанії. Далі засоби знову інвестуються через англійську компанію в які-небудь проекти в Україні, а частина з них обналічуєтся абсолютно легально без посередників і без податків через міжнародні платіжні карти.

Хоча з юридичної точки зору схема бездоганна, але дуже прозора для контролюючих органів, яким можливо доведеться доводити свою правоту. Тому, щоб попередити такі проблеми, можна порекомендувати декілька ускладнити схему, включивши в неї ще одне своє українське підприємство.

При цьому Агентська угода №2 розбивається на дві:

- Агентська угода №3, по якій англійська компанія виступає Принципалом і дає Агентові - підприємству (П1) доручення від свого імені, але за рахунок Принципала укласти Договір постачання на придбання товару у Постачальника за ціною (Ц1), у тому числі ПДВ (Договір постачання №1) і передачу цього товару підприємству (П2);

- Агентська угода №2 з дорученням агентові-підприємству (П2) здійснити від свого імені на користь Принципала поставку цього товару Покупцеві за ціною (Ц2), у тому числі ПДВ (Договір поставки №2), отримати гроші на свій рахунок і перерахувати їх Принципалу після вирахування своєї комісійної винагороди (рис.3.5).

Вживання аналогічних схем для виробничих підприємств дозволяє, понизивши виплати по податках, вкладати у вигляді зарубіжних інвестицій заощаджені засоби в розвиток підприємства.

Для виробничих підприємств Договори комісії модифікуються, відображаючи витратну і прибуткову частину конкретного виробничого циклу. За агентською угодою №2 (схема аналогічна схемі на рис.3.4.), англійська компанія доручає українському виробничому підприємству здійснити на умовах комісії ряд юридичних і фактичних дій: купити сировину і комплектуючі у постачальників, самостійно або із залученням підрядчиків виконати ряд виробничих і допоміжних робіт, здійснити зберігання, доставку і, що дуже важливо, реалізацію продукції на умовах володіння і розпорядження, віднести до себе оплату від реалізації продукції, сплатити податки і перерахувати дохід на англійський рахунок.

Таким чином, якась частина виробничого циклу або який-небудь вигляд продукції (можливо лише закупівля сировини або реалізація товару) може бути легально виведена з-під оподаткування в Україні шляхом перекладу її на комісійну основу. По суті, реалізація такої схеми не порушує фактичну діяльність підприємства, але переводить його в пільговий режим з легальним розширенням можливостей роботи з готівкою, вивозу і ввезення капіталу, перенесення термінів сплати ПДВ і тому подібне [58].

Організація офшорної компанії на сьогодні є питанням простим, яке можливо вирішити за декілька годин без виїзду за кордон. Можливість придбання готової офшорної компанії надається багатьма спеціалізованими фірмами, що продають їх за різними цінами та у різній валюті. Як правило, продавці мають власні веб-сайти, на яких можна подати заявку про придбання компанії у вибраній клієнтом офшорній зоні (подається перелік усіх доступних зон). Прас-лист такої послуги та умови її надання розміщують на цьомує сайті.

<< | >>
Источник: Дипломна робота. Офшорні зони та їх роль в економіці держави. 2011

Еще по теме Український бізнес у системі офшорних юрисдикцій:

  1. РОЗДІЛ 2: ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОФШОРНИХ ЮРИСДИКЦІЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
  2. РОЗДІЛ 3: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПРОТИДІЇ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ДІЯЛЬНОСТІ ОФШОРНИХ ЮРИСДИКЦІЙ
  3. 2.1. Спеціалізація офшорних юрисдикцій та наслідки їх діяльності
  4. Активізація міжнародного співробітництва у сфері координації офшорного бізнесу
  5. Завдання 4.1.2.1.: Створення сприятливих умов для започаткування бізнесу
  6. РОЗДІЛ 1: ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОФШОРНИХ ЗОН
  7. Правові режими функціонування офшорних зон
  8. 2. Процес формування і входження бізнес-еліти у владні структури та інститути громадянського суспільства сучасної України
  9. Передумови виникнення офшорних зон та їх еволюція
  10. Множинність використання офшорних зон
  11. Удосконалення національної політики протидії офшорним зонам
  12. 1.6. Українська політична думка XX століття
  13. Ідеологічні орієнтації українського суспільства
  14. Експортно-імпортна діяльність: види та українська специфіка
  15. Міжнародна торгівля послугами: критерії та українська специфіка
  16. Політика й сучасний розвиток українського суспільства
  17. VIIІ. УКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В МІЖНАРОДНОМУ ВИМІРІ
  18. М.Грушевський – видатний український історик і політичний діяч.
  19. Етнонаціональні виміри і механізм вдосконалення українського суспільства