Проблеми і перспективи економічного районування

В світлі регіональної економічної політики держави та формування відповідної їй концепції нового адміністративно-територіального устрою країни з усією актуальністю постає питання удосконалення економічного районування.
Так, у цьому контексті основними проблемними питаннями, які потребують теоретико-методологічного обґрунтування, є наступні.

Питання про ранг бюджетотворної територіальної соціально-економічної системи (ТСЕС) другого рівня. Так, якщо зараз бюджетотворною ТСЕС вищого рангу є країна в цілому, де на рівні державного народногосподарського комплексу формується бюджет, то бюджетотворною ТСЕС другого рівня є область. Крупний інтегральний економічний район свого бюджету не має. В результаті змін адміністративно – територіального устрою роль бюджетотворної ТСЕС другого рівна може перейти, в різних варіантах:

а) до території, яка дорівнює укрупненій області, (охоплює приблизно півтори або дві нинішні області),

б) до території рангу економічного макрорайону.

Можливими є й варіанти незначного зменшення кількості областей (на 1-4) або ж їх фактичного збереження в існуючих кордонах з незначними змінами, які суттєво не відображаються на системному рангу обласної ТСЕС.

Друге питання стосується теоретико-методологічних та практичних проблем виділенні економічних районів. На сучасний момент територія Поліського та Південного районів відзначається у цілому не характерною для України взаємною відокремленістю складових територіальних частин. Так, Поліський економічний район складається з двох територіально відокремлених анклавів — Волинсько-Житомирського Полісся та Чернігівщини (Східного Полісся). У них є різними районоформуючі центри - м. Житомир та м. Чернігів. У Південному районі проблематичним є віднесення до нього території АР Крим з особливими передумовами господарювання та своїм районоформуючим центром - м. Симферополь. Східний район, який охоплює територію української Слобожанщини в дійсності за географічним розташуванням є Північно-Східним, а самою східною областю України є Луганська область Донецького району. Проблематичним у сітці районування є положення Кіровоградщини, яка за природноекономічним потенціалом є схожою з Центральним економічним районом, аж. ніяк не з Придніпров'ям, хоча й тяжіє до останнього за господарськими зв'язками.

Щодо вказаних питань, то, вирішення першого з них повинно враховувати як національний, так і світовий досвід формування загальнодержавного й місцевого бюджетів, адміністративно-територіального поділу територій країн, а також загальноекономічні закономірності функціонування продуктивних сил на різних стадіях циклу виробництва. Зокрема, з точки зору раціонального та економічно, соціально й екологічно ефективного використання сукупного ресурсного потенціалу територій, масштабний ранг нинішньої області, як основної бюджетоформуючої ланки другого рівня, на етапі сталого економічного зростання може стати просто недостатнім. В недалекому минулому, зараз та в середньостроковій перспективі, тобто на етапі перехідного та трансформаційного періодів за рахунок дії об'єктивних факторів, дійсно формування бюджету території рангу економічного макрорайону є важким, а зважаючи на національні реалії - й неможливим завданням. Проте досвід розвинутих країн з суттєвими регіонально диференційованими суспільно-економічними та природноекономічними передумовами господарювання (Німеччина, Росія, Іспанія, Велика Британія тощо) показує, що для економіки, яка ефективно розвивається, оптимальним масштабним рангом бюджетоформуючої ланки другого рівня є територія, яка дорівнює за площею декільком (як правило 2-3) областям України. Тобто, на стадії подолання в основному кризових явищ в економіці й соціально-економічних процесах, можливим є укрупнення бюджетотворної одиниці другого рівня до території, яка б охоплювала економічний район макромасштабного рангу. При цьому всебічне урахування управлінськими ланками таких регіонів конкретно-регіональних передумов економічної діяльності цілісних за природно-ресурсним, соціальним та виробничим потенціалом 8 -10 макрорайонних господарських комплексів надасть змогу в майбутньому ефективно вирішити ряд перспективних завдань. Серед них головними є завдання збалансування рівнів соціально-економічного розвитку як всередині районів, так і між ними, а також докорінне підвищення загальної ефективності господарювання в комплексі зі зміцненням в цілому всієї української держави з метою розбудови підґрунтя сталого розвитку країни.

Вирішення другого питання є можливим через постійне вдосконалення схеми районування України з урахуванням традицій районування нових здобутків економічної та географічної науки, а також сучасних тенденцій розвитку і розміщення продуктивних сил
<< | >>
Источник: Щербіна Н.М.. Навчально-методичний посібник. 2004

Еще по теме Проблеми і перспективи економічного районування:

  1. РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ
  2. 1.4. Економічне районування в Україні
  3. Критерії, принципи та чинники економічного районування
  4. Рекреаційний комплекс Карпатського економічного району, сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку
  5. Економічне районування, його суть та роль у формуванні регіональних господарських систем
  6. Агропромисловий комплекс Причорноморського економічного району, основні галузі, особливості їхнього розміщення, проблеми та перспективи розвитку
  7. Агропромисловий комплекс Карпатського економічного району, основні галузі та особливості їхнього розміщення. Проблеми та перспективи р-ку
  8. 3.3 Передумови формування та перспективи розбудови спеціальних (вільних) економічних зон
  9. Перспектива проблемы
  10. Проблемы и перспективы
  11. 22.4. Структурные преобразования, проблемы и перспективы
  12. Перспективы решения продовольственной проблемы
  13. Проблемы и перспективы административного районирования
  14. Проблемы и перспективы развития СНГ
  15. Россия и США: проблемы и перспективы взаимоотношений