<<
>>

6.4. Факторні теорії ("теорії поля")

Факторні теорії, або інакше "теорії поля", формулювались упродовж 50—60-х років XX ст., коли багато вчених звертали увагу на проблеми дослідження об'єктивних і суб'єктивних чинників, що прямо чи опосередковано впливають на міжнародні відносини.
Важливою особливістю теорій, які стосувались дослідження цієї проблематики, стала формалізація міжнародного середовища до певної площини (поля), де розташовані учасники і здійснюються відносини між ними.

Найбільш опрацьованою та оригінальною серед цих теорій була модель, запропонована К. Райтом. Вона побудована на припущенні, що будь-яка подія у міжнародних відносинах є змінною стану його поля. Він розумів поле міжнародних відносин як систему змінних багатьох параметрів, визначену в реальному часі та просторі, або аналітичну. Визначниками поля він називав властивості суб'єктів (елементів), зв'язки між ними та їх дії. Поле у концепції К. Райта є абстрагованою моделлю реальності, яку можна розглядати у двох площинах: географічній та аналітичній:

1) Географічне поле міжнародних відносин є реальним простором, у якому існують явища та відбуваються процеси, змінні у часі;

2) Аналітичне поле, на відміну від географічного, є простором, який містить суб'єктивні елементи: оцінки ситуації, думки, ідеї, концепції, доктрини тощо.

Зв'язок між обома полями підтримується постійно та характеризується двосторонністю. Реальні події відбуваються у географічному полі та призводять до виникнення певної ситуації (S), нової ситуації (S), тоді як в аналітичному полі відбувається їх сприйняття як факту (F) шляхом рефлексії (Rf). Факт ідентифікується, осмислюється (Int) та з його приводу приймається відповідне політичне рішення (D), яке виконується, тобто імплементується (Іт) (рис. 6.1):

К. Райт вважає, що міжнародні відносини визначають шість змінних можливостей і шість вартостей.

їхні екстремальні значення сполучаються осями, кожну з яких можна уявляти як шкалу, де значення змінюються від максимуму до мінімуму (чи навпаки).

К. Райт виділяє такі осі можливостей, які визначають об'єктивні чинники спроможності суб'єкта міжнародних відносин:

1.Вісь суспільної енергії, яку він розуміє як вісь економічного прогресу, де значення змінних перебуває між "екстремумами": від бездіяльності до енергійності.

2.Вісь суспільної еластичності, або децентралізації: від моноцентричності до поліцентричності у політичній та інших суспільних сферах.

3.Вісь співпраці пов'язана з прагненням до міжнародної співпраці: від ізоляції (автаркії) до активної співпраці.

4. Вісь сили (могутності): від слабкості до надмогутності.

5.Вісь сировинних та інших засобів: від їх відсутності (дефіциту) до достатності.

6.Вісь технологічного прогресу: від технологічної примітивності до досконалості.

Осі вартостей є шкалами, у яких визначаються суб'єктивні чинники, що лімітують дієздатність у міжнародному середовищі. Серед них визначені:

1.Вісь оцінки реальності: від суб'єктивної оцінки власних можливостей і міжнародного середовища до об'єктивної оцінки.

2.Вісь конкретності мислення: від сприйняття реальності дедуктивним шляхом (через абстрактні концепції) до сприйняття індуктивним шляхом (через усвідомлений досвід).

3.Вісь цілей діяльності: від прагнення зрозуміти реальність до активної її зміни.

4.Вісь самоідентифікації: від замкнутості, підозрілості й де-фенсивності до толерантності та експансивності.

5.Вісь інтерпретації інтересів: від егоїзму до альтруїзму. Перше значення екстремуму розглядається як урахування лише власних інтересів, а друге — як інтересів інших учасників міжнародних відносин.

6.Вісь ставлення до світу: від негативного (ворожого) до позитивного.

Виходячи з визначення таких осей, К. Райт стверджував, що будь-яку зміну міжнародних відносин можна пояснювати змінами аналітичного поля, співдією між змінними можливостей і вартостей та взаємозв'язком між географічним і аналітичним полями.

Усі змінні відображають комплекс об'єктивних і суб'єктивних чинників, що визначають зміни у міжнародному середовищі.

Основне призначення теорії К. Райта полягало у спробі емпіричного моделювання процесів у міжнародних відносинах, а це зумовило значно виразніший її методологічний ефект, ніж екс-планаційну вартість. Водночас припущення К. Райта про ди-

намічність можливостей і вартостей, якими послуговуються держави та їх політичне керівництво у міжнародній системі, має цілком очевидну наукову цінність.

Концепцію К. Райта творчо опрацював Р. Руммель. Він розвинув її у прикладну площину та звів до аксіом, у яких поєднав теорію поля і теорію міжнародного статусу. Його теоретична концепція викладена у шести аксіомах, три з яких стосуються поля міжнародних відносин, а три — статусу держав.

Теорія поля зводиться до таких аксіом:

1. Міжнародні відносини є полем, що складається з атрибутів та співдій усіх держав і їхніх зв'язків, визначених у часі.

2. Поле охоплює простори атрибутів держав та їхньої поведінки.

3. Простір атрибутів держав є сукупністю суспільних сил, що визначають міжнародні відносини у просторі дії":, та їх поведінки.

Теорія статусу зводиться до таких аксіом:

1. Міжнародні відносини є суспільною системою, для якої властива стратифікація за статусом, що визначається як зрівноважений (рівномірно високий рівень) і неврівноважений (нерівномірно високий рівень).

2.Деякі прояви поведінки держав лінійно залежать від їхнього статусу.

3. Статус прямо пов'язаний з поведінкою учасників міжнародних відносин, що означає прагнення до status-quo зрівноважених учасників, і навпаки, до його змін і конфліктів — неврів-новажених.

Теорія Р. Руммеля, завдяки своєму прикладному характерові, зумовила значний інтерес і операційно використовувалася

в емпіричних дослідженнях проблеми "вимірності" держав.

Н. Ґледіч запропонував дещо інший підхід, пов'язаний з рангами держав та їхнім впливом на білатеральні відносини.

Його теоретична концепція звелася до визначення трьох найважливіших, на його думку, закономірностей міжнародних відносин:

1)що вищий сумарний ранг обох держав у міжнародній системі, то вищий ступінь співдій між ними;

2)що більша подібність рангів двох держав, то вищий ступінь позитивних співдій між ними;

3)що подібніший профіль рангів, то позитивніші між ними співдії.

Н.

Ґледіч вважає, що взаємозв'язок атрибутів держав з їхньою поведінкою в міжнародних відносинах можна досліджувати емпірично та встановлювати точні регулярні співвідношення. Умовою для такого дослідження є створення методології прецизійного визначення рангів держав у ієрархії міжнародних систем.

Біхевіористичні теорії поля стали важливим етапом розвитку теорії міжнародних відносин, який позначився низкою оригінальних ідей, що суттєво різнились від класичних — своєю складністю, науковістю та високим рівнем абстракції. Вони стали значним кроком у розробці емпіричної методології дослідження міжнародних відносин, оскільки К. Райт та його послідовники впритул підійшли до створення моделей, завдяки яким можна моделювати реальність та прогнозувати її майбутні стани.

<< | >>
Источник: Мальський М.3., Мацях М.М.. Теорія міжнародних відносин. 2007

Еще по теме 6.4. Факторні теорії ("теорії поля"):

  1. ЧАСТИНА З. ПАРАДИГМИ ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
  2. Розділ 6. Теорії біхевіоризму (модернізму)
  3. 18.2. Теорії і моделі економічного зростання
  4. Напрями монетарної теорії грошей
  5. Розділ 7. Теорії міжнародного середовища
  6. 2.2. Поняття і категорії теорії міжнародних відносин
  7. Основні постулати абстрактної теорії грошей
  8. 12.3. Процесуальні теорії мотивації
  9. 10.4. Процесуальні теорії мотивації
  10. Розділ 2. Методологічні проблеми теорії міжнародних відносин
  11. Розділ 5. Класична школа теорії міжнародних відносин