<<
>>

2.7. Школа наук поведінки (біхевіористська школа)

Паралельний розвиток психології та соціології, а пізніше — соці- оніки та удосконалення методів досліджень цих наук значно удосконалили вивчення поведінки людини на робочому місці, що зумовило в 50-ті роки відхід від школи людських стосунків і створення нового напряму, який дістав назву школи поведінських наук (біхе- віористської школи).
Представниками цієї школи є К.Арджиріс, Р.Лайнкерт, Д.Мак-Грегор, Ф.Герцберг. Якщо прихильники школи людських стосунків зосередилися на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представники поведінської школи намагалися надати допомогу працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці. Виходячи з цього, будувалися концепції школи поведінських наук відносно управління організаціями підвищення ефективності використання людських ресурсів. У 60-ті роки поведінський підхід став надзвичайно популярним і охопив майже всю сферу управління в економічно розвинутих країнах. Як і попередні школи, прихильники школи поведінських наук вважали, що вони знайшли найбільш ефективний шлях розв'язання проблем успішного управління «від ефективності працівника — до ефективності організації».

Теоретичні дослідження такого напряму в нашій країні практично не провадилися. Більшість праць у цьому напрямі присвячена критиці теорії як засобу експлуатації трудящих капіталістами.

Початок цій школі дало дослідження природи людини та практики мотивації її праці, перші результати якого пов'язані з відомими в історії менеджменту експериментами в Хоторні (штат Іллінойс), які проводилися на заводі «Western Electric» з 1924 р. по 1929 р. Дослідники дійшли висновку, що на продуктивність праці великий вплив має психологічний стан та неформальні відносини працюючих. До серії експериментів був запрошений Джордж Елтон Мейо (1880-1949), який до організації людей підійшов як до соціальної системи.

Представником школи наук поведінки є Абрахам Маслоу (нар. 1908). Він сформулював п'ять категорій потреб людини.

Внесок школи наук поведінки: застосування прийомів управління між особистими відносинами для підвищення ступеня задоволення потреб та продуктивності праці; формування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал.

Недоліком школи наук поведінки є переоцінка неформальних факторів.
<< | >>
Источник: Л.І. Скібіцька, О.М. Скібіцький. МЕНЕДЖМЕНТ. 2007 {original}

Еще по теме 2.7. Школа наук поведінки (біхевіористська школа):

  1. 2.6. Школа руху за гуманні стосунки (школа людських відносин)
  2. 2.5. Класична школа (школа «адміністративно- бюрократичного» підходу)
  3. Глава X ШКОЛА И КОММУНИЗМ
  4. Школа научного управления
  5. ИСТОРИЧЕСКАЯ ШКОЛА ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ТЕОРИИ
  6. Тема 5. Европейская школа геополитики
  7. Русская школа геополитики
  8. 1.2.1. Англосаксонська школа в політології
  9. Розділ 5. Класична школа теорії міжнародних відносин
  10. 4. Неоклассическая школа менеджмента, ее основные положения
  11. § 80. Единая трудовая школа
  12. § 76. Школа буржуазного общества
  13. Русская школа
  14. Германская школа
  15. 2.4. Школа наукового управління
  16. § 82. Высшая школа
  17. § 83. Советская и партийная школа
  18. Российская школа элитологии