<<
>>

3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів

Конфліктологія є однією з наймолодших галузей наукового знання. Вона виділилась як самостійна наука наприкінці 60-х років XX ст., але проблеми суперечливих ситуацій і конфліктів завжди цікавили мислителів, філософів, вчених, громадських діячів. У зв'язку з цим важливо коротко проаналізувати еволюцію наукових поглядів на конфлікти.

Як би далеко ми не заглядали в історію минулого людства, завжди можемо спостерігати суперечності, конфлікти. Вони були постійними супутниками суспільного розвитку.

Де є люди, там є і конфлікт. їх широке розповсюдження, значна роль, яку вони відіграють (позитивну чи негативну) у суспільному житті, привертали до себе увагу з, глибокої давнини.

А що означає конфлікт? Конфлікт (від лат. "conflictus" — зіткнення) — це протиборство суспільних суб'єктів з метою ре алізаціїїх суперечливих інтересів, позицій, цінностей і поглядів.

Заслуговують на увагу ідеї мислителів стародавнього світу. Серед них певне місце належить Конфуцію (551—479 pp. до н. е.). Він розглядав різні аспекти проблеми конфлікту. Серед його постулатів: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі і в сім'ї не будуть відчувати ворожнечі", "Відповідайте на образу справедливістю", "Благородна людина знає обов'язок, нікчемна — користь". Правителів повчав: "Не сумуй, що люди тебе не знають, сумуй, що ти не знаєш людей". Джерело конфлікту він розглядав у неосвіченості і невихованості, що призводять до порушення норм людських відносив. Злагода, вважав мислитель, має триматися на поняттях "взаємності", "золотої середини" і "людинолюбства". Вони разом складають "правильний шлях" (дао) для тих, хто хоче жити у згоді із самим собою, з іншими людьми.

Інша школа Стародавнього Китаю, заснована Мо-Ді (Мао-цзи) (479—400 pp. до н.е.), причину конфлікту вбачала в недосконалості системи управління. "Люди Піднебесної, використовуючи вогонь, воду, отруту, шкодили один одному... Безладдя в Піднебесній було таким, як серед диких звірів. Зрозумівши, що причина хаосу — у відсутності управління та старшинства, люди вибрали найдоброчиннішу та наймудрішу людину Піднебесної і зробили її сином неба... Тільки син неба міг створити єдиний зразок справедливості в Піднебесній, тому в Піднебесній запанував порядок". А хіба із утвердженням правителя не відбувається процес ще більшого розшарування людей? Але Маоцзи належить вимога враховувати інтереси народу в процесі управління державою.

Пошукам причин конфліктів приділяли певну увагу і мислителі античності. Зокрема, видатний старогрецький філософ Платон (427—347 pp. до н.е.), на відміну від Геракліта, який по суті виправдовував війну, засуджував її і вважав за найбільше зло. Причину суперечностей та конфліктів він вбачав у властивостях людської душі, якій притаманні три початки — розумний, лютий (нестямний) та хотіння і незбігання їх інтересів. Тому він пропонував їх чітко регламентувати.

Цікаві конфліктологічні ідеї, пов'язані з державним устроєм, можна знайти уАристотеля (384—322 pp. до н.е.), який наголошував: "Держава є інструментом примирення людей", "Людина поза державою агресивна і небезпечна". Отож він із особливою силою наголошував: "Людина поза суспільством або Бог, або звір".

Цікаві ідеї з цього приводу висловлювали Демокрит (близько 460—370 pp. до н. е.), Пратагор (близько 481—411 pp. до н. е.), Сократ (469—399 pp. до н. е.) та інші.

Особливістю конфліктологічних ідей у епоху Середньовіччя була їх релігійна спрямованість.

Фома Аквінський (1225—1274 pp.) розвинув думку про філософське пізнання — богослов'я, про людське буття і бога. На його думку, "історія являє собою вічну битву двох царств — божого і земного", а закони поділяв на два види: природні і людські. Природний закон зобов'язує людину шукати істину (бога) і поважати людей.

Близькі погляди щодо цих проблем знаходимо у творах Ві-льяма Оккама (близько 1280/5—1349 pp.), Джона Фортеск'е (1395—1480 pp.) та інших.

Протягом Нового часу та Просвітництва були створені передумови системного підходу в пізнанні явищ навколишнього світу, у тому числі й у вивченні конфліктів. Характерні погляди на конфлікт містилися у працях Ф. Векона (1561—1626 pp.), Т. Гоббса (1688—1679 pp.), Ж.-Ж. Руссо (1712—1778 pp.) та інших.

Так, зокрема Ф. Бекон у трактаті "Новий органон" намагався дати сукупність причин соціальних конфліктів усередині країни і можливі шляхи їх подолання. Для Ф. Бекона вирішальну роль відіграють матеріальні причини виникнення соціального безладдя. Одними з них є бідність народу ("скільки у державі розорених, стільки готових заколотників..."), політичні помилки в управлінні, психологічні фактори соціального безладдя ("інколи гостре і колюче слово", "заздрість і крамольні розмови", "неправдиві, брехливі чутки") тощо.

Серед шляхів попередження конфліктів виділяє мистецтво політичного маневрування, щоб у невдоволених не виявилося підхожого вожака, який міг би їх об'єднати.

Ж.-Ж. Руссо ідеалізував "природний стан", оспівував його як щасливе дитинство людства ("Людина від природи добра, суспільство псує і розбещує людей").

У першій половині XIX ст. звертали увагу на проблеми конфліктології представники німецької класичної філософії, ідеї яких являють і сьогодні неабияку цінність. Це, зокрема, /. Кант (1724—1804 pp.), Г. Гешель (1770—1804 pp.), Л. Фейєр-бах (1804—1872 pp.) та інші. Вони акцентували увагу на найбільш гострій проблемі часу — проблемі війни і миру.

I. Кант ("Про вічний мир") вважав, що "...стан миру між людьми, які живуть по-сусідськи, не є природним станом. Останній, навпаки, є станом війни". Він говорив про негативну, але і певну позитивну роль соціального конфлікту в загальній долі людського роду. Без них прекрасні природні початки людства залишились би нерозвинутими.

На думку Г.Гегеля, "...головна причина конфліктів криється у соціальній поляризації суспільства", отож радив: держава повинна представляти інтереси всього суспільства і регулювати конфлікти (через систему потреб, опікати свободу і власність особи, виконання правосуддя, поліції і корпорації).

Друга половина XIX і початок XX ст. відіграли значущу роль у становленні науки про конфлікти, що було зумовлено такими факторами: накопиченням достатнього обсягу інформації про проблеми конфлікту і насиченістю найсильнішими соціальними потрясіннями (війни, економічні кризи, соціальні революції). У цей період виникає ряд нових концепцій — марксистська (К. Маркс, Ф. Енгельс), соціологічна (О. Конт), теорія психоаналізу (3. Фрейд).

Німецький соціолог Георг Зіммель (1858—1918 pp.) ввів у науковий обіг термін "соціологія конфлікту" і описав закономірності соціальних конфліктів.

Починаючи з середини XX ст. теорія конфліктів активно розвивається. У країнах Західної Європи посилюються кризові явища, які спричинили розвиток загальної концепції позитивно-функціонального конфлікту (Л. Козер), конфліктної моделі суспільства (Р. Дарендорф), загальної теорії конфліктів (К.

Боулдінг).

Американський дослідник Люіс Козер у 1956 році опублікував книгу "Функції соціальних конфліктів", в якій запропонував теорію позитивно-функціонального конфлікту. Він стверджував, що не існує соціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають позитивне значення для функціонування політичної системи суспільства і сприяють її змінам. Чим більше негараздів у суспільстві, вказує вчений, тим вища вірогідність того, що соціальні групи стануть ініціаторами конфлікту; чим гостріший конфлікт, тим більша вірогідність, що в конфліктних групах складуться централізовані структури прийняття рішень і вищою буде моральна згуртованість її членів; чим менше в учасників конфлікту згоди з приводу його цілей, тим триваліший конфлікт; чим краще лідери конфліктних груп зможуть зрозуміти, що цілковите досягнення мети обходиться дорожче, ніж перемога, тим коротшим буде конфлікт. Під соціальним конфліктом він розумів "боротьбу за цінності і претензії на визначений статус, владу і ресурси, боротьбу, в якій метою противників є нейтралізація, завдавання шкоди чи знищення суперника". Це найбільш розповсюджене визначення конфлікту в західній політології.

Німецький вчений Ральф Дарендорф у 1965 році видав працю "Класова структура і класовий конфлікт", а через два роки есе "Поза утопією", в яких висував ідею "конфліктної моделі суспільства", що дістала широке визнання. Автор наголошує, що суспільства відрізняються не наявністю чи відсутністю конфлікту, а ставленням влади до них; будь-яке суспільство постійно піддається змінам, соціальні зміни повсюдні; всі суспільства спираються на примус одних членів суспільства іншими. Тому, відмічає Р. Дарендорф, для суспільства характерна нерівність у ставленні людей до розподільчої влади, — і звідси різні інтереси і прагнення, що викликають тертя, антагонізми, і як результат — зміни в суспільстві. Призупинений конфлікт порівнюється вченим зі злоякісною пухлиною на тілі суспільного організму. Р. Дарендорф виділяє не тільки негативні фактори конфлікту, а й позитивні: конфлікт є джерелом інновацій, соціальних змін, але мають перспективу еволюційні зміни, а не революційні перевороти.

Важливе місце серед концепцій, які претендують на універсальність, займає "загальна теорія конфлікту" американського соціолога Кеннета Еварта Боулдінга, викладена в книзі "Конфлікт і захист. Загальна теорія" (1963 p.). Автор в праці стверджує, що всі конфлікти мають загальні елементи і загальні взірці розвитку. Тому знання "загальної теорії конфліктів" дозволить суспільним силам контролювати їх, керувати ними, прогнозувати їх наслідки.

А що лежить в основі загальної теорії?

— В природі людини лежить намагання до постійної ворожнечі, до ескалації насилля.

— Конфлікт визначає ситуацію, в якій сторони усвідомлюють несумісність не тільки своїх позицій, але й ставлення до конфлікту. Сторони розробляють стратегію і тактику боротьби. Це не означає, що конфлікт можливо і потрібно подолати.

— Конфлікт можна подолати і розв'язати, маніпулюючи змінами подразників, цінностями і пориваннями індивідів, не вдаючись до радикальної зміни суспільного ладу.

Цей короткий перелік основних положень теорій Л. Козера, Р. Дарендорфа свідчить, що і понині більшість із них не втратили актуальності і викликають значний інтерес.

В Україні з проблем конфліктології почали з'являтися публікації у 80-х роках XX ст. (М. Бородкін, Н. Коряк, Л. Нечипоренко та інші). Проблемами конфліктів займаються на різних рівнях Київський центр політичних досліджень і конфліктології, Київський міжнародний інститут соціології і конфліктології, Київський інститут стратегічних досліджень і конфліктології, вузівські кафедри політології, соціології, конфліктології, центри з вивчення громадської думки та інші.

<< | >>
Источник: Вегеш М.М.. Політологія. 2008

Еще по теме 3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів:

  1. 4.2.1. Теоретичні підходи до розуміння політичної ідеології в політичній науці
  2. 3.3. Концептуальні підходи до формування інформаційного забезпечення підприємницької діяльності
  3. Концептуальні підходи держав переможець до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій конференції
  4. 2.1.1. Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів
  5. 3.2.3. Типологія політичних конфліктів та криз
  6. Теоретичне осмислення і типологія політичних конфліктів
  7. 3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів
  8. 3.2.4. Основні способи та шляхи розв'язання політичних конфліктів і криз
  9. Природа, концепції та класифікація політичного лідерства
  10. 4.1.2. Політична культура: природа, типи та функції
  11. 4.1. Політична свідомість, політична культура і політична соціалізація
  12. 3.1.1. Концептуальні проблеми регулювання відкритої економіки
  13. 2.6.1. Смисл системного підходу до політичної системи
  14. 9.3. Фази міжнародних конфліктів
  15. 9.1. Проблеми дефініювання міжнародних конфліктів
  16. Тема 2.6. Політична система суспільства, її функціонування та вплив на характер суспільно-політичних відносин
  17. 9.2. Типи міжнародних конфліктів
  18. Тема 3.10. Поняття політичного лідерства. Керівник та політичний лідер
  19. 9.4. Проблеми розв'язання воєнних конфліктів
  20. 21.1. Сутність та різновиди конфліктів