Методи науки про політику

Умовно методи політології можна поділити на такі групи:

1. Загальнологічні: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, моделювання.

2. Теоретичні: мислительний експеримент, математична формалізація тощо.

3.Порівняльно-історичні: історичний опис, конкретний аналіз, порівняльний, хронологічний, прогностичний та інші.

4. Емпіричні, або біхевіористичні. Свою назву дістали від англійського слова behavior — поведінка. Характеризуються як спосіб дослідження суспільно-історичних явищ з огляду на аналіз поведінки окремих людей та груп. Аналізу політичної поведінки передує отримання емпіричної інформації одним або кількома методами: спостереження, контент-аналіз документів, експеримент, анкетне опитування, соціометричний метод.

5. Системні, що характеризуються цілісним сприйняттям об'єкта дослідження і комплексним аналізом зв'язків елементів у межах політичної системи в цілому, та інші методи політології.

Основні функції політології:

1. Описова, суть якої полягає в констатації фактів політичної реальності, на підставі чого можна дістати відповідь, якою є ця реальність.

2.

3. Прогностична, яка зводиться до передбачення, якою буде політична дійсність у майбутньому. Прогностичну політику поділяють на інструментальну (1 рік), тактичну (5—7 років) і стратегічну (25і—ЗО років).

4. Інструментальна, яка полягає в розробці певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного політичного результату.

5. Ідеологічна, яка орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей.

6. Методологічна, яка охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації набутих знань.

7. Світоглядна, яка утверджує цінності, ідеали, норми, що характеризують цивілізовану політичну систему, політичну культуру соціальних суб'єктів.

8. Політичної соціалізації, яка забезпечує процес включення людини в політичну сферу суспільства і формування певного типу політичної культури.

9. Організаційна, яка полягає в опрацюванні рекомендацій для організацій, політичних інституцій, відносин, переговорних процесів тощо.

Предмет політології фіксується в її законах та категоріях. Чим чіткіше вони сформульовані та вивчені, тим визначенішим буде предмет політології. В політологічній літературі розрізняють три групи законів політичного життя. Закони структури визначають спосіб організації політичних систем, їх внутрішню визначеність і взаємозумовленість. Закони функціонування — це суттєві, необхідні зв'язки між політичними суб'єктами в процесі їх тимчасових змін. Закони розвитку — це закони переходу від одного порядку взаємовідносин в системі до іншого, від одного стану структури до іншого.

Центральними категоріями політології є: влада, політика, політична система суспільства, держава, демократія, політична культура, політична свідомість та інші.

В структурі політології виокремлюють два рівні знань — емпіричний та теоретичний. Емпіричний рівень знання (тобто знання, що спирається на дані спостереження, експерименту та чуттєвий досвід) представлений прикладною політологією. Вона висвітлює практичні аспекти політичного життя, а саме відносини між державою і суспільством, суспільними групами, класами, політичними інституціями тощо. Важливе значення в цьому плані відводиться політичному маркетингу і політичному менеджменту. Теоретичний рівень знання сфокусований у порівняльній та нормативній політології. Порівняльна політологія передбачає розгляд політичних явищ через порівняльне вивчення теоретичних поглядів мислителів минулого й сучасного, різноманітних політологічних шкіл, а також через узагальнення історичного й сучасного політичного досвіду