<<
>>

Типології націй

Одна з перших спроб типології націй була здійснена німецьким філософом Ґеоргом Геґелем у праці "Філософія історії". Він поділяв нації на "історичні" та "неісто-ричні". "Історичні" нації (західноєвропейські) мають власну історію та державу.
"Неісторичні" (східні) нації через соціо-культурні причини не здатні на створення власної державності. Методологічну невиваженість такої типологізації заперечила сама соціально-політична реальність XX ст., коли етноси Азії та Африки розбудовували власні державні інституції.

Німецький історик Фрідріх Майнеке запропонував поділ націй на "культурні" і "політичні" ("державницькі"). "Культурна" нація може існувати і без наявності державних інститутів. Прикладом таких націй є поляки після втрати своєї державності, німці, італійці до політичного об'єднання в другій половині XIX ст. "Політична" нація характеризується високим рівнем політичної свідомості громадян, які є рівними перед законом, незалежно від їхнього соціального статусу, етнічного походження та віросповідання. Прикладом "політичних" націй є Франція, США, Велика Британія.

Англійський історик Г'ю Сетон-Вотсон запропонував інший підхід і поділив нації на "нові" і "старі". До "старих" він зарахував ті спільноти, що сформувались до епохи Французької революції кінця XVIII ст. У 1789 р. "старими" націями могли вважатися англійці, шотландці, французи, голландці, португальці, датчани, шведи, угорці, поляки, росіяни. "Новими" європейськими націями стали чехи, словаки, серби, хорвати та інші. Якщо в "старих" націях процес націотворення відбувався повільно, "природним" шляхом, то в "нових" націях він проходив швидкими темпами. Вони переймали багатий досвід "старих" націй.

Усі вищенаведені типології слід розцінювати як спроби осягнути феномен нації в різних ракурсах. Кожна з типологій є методологічно стрункою та своєрідною, отже й заслуговує на увагу.

Термін "націоналізм" вперше згадується в XV ст. Тоді це слово, як і "нація", означало університетську спільноту, створену для захисту власних потреб. Наприкінці XVIII ст. в Німеччині "nationaliamua" означав національне піднесення, дух, захоплення власною культурою. Саме у такому значенні його вживав відомий німецький дослідник Йоган Гердер. Оксфордський словник 1886 р. ототожнював націоналізм з доктриною, згідно з якою певні нації є об'єктом божественного вибору. Згодом ототожнювався із словом "національність", "патріотизм". Так, англійська газета "Дейлі ньюс" від 20 травня 1869 року вжила цей термін стосовно ірландців. Тут термін "націоналіст" розглядався як патріот і борець за незалежність свого народу.

Націоналізм — це природне і відкрите демонстрування, відстоювання і захист етносами своєї самобутності і неповторності, устремління до державно-політичної незалежності (Михайло Тиводар).

Ентоні Сміт розширює рамки значень слова "націоналізм". Воно має декілька варіантів:

• націоналізм — процес формування та утвердження націй або національних держав;

• націоналізм — усвідомлене розуміння належності до нації;

• націоналізм — мовні та символізовані означення нації;

• націоналізм — ідеологія нації, п прагнень і волі;

• націоналізм — суспільно-політичний рух, завдання якого полягає у досягненні певної мети нації
<< | >>
Источник: Вегеш М.М.. Політологія. 2008
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме Типології націй:

  1. Типології націоналізму
  2. Створення Ліги націй та її діяльність
  3. 4.3.2. Теорії націй і націоналізму
  4. Італо-ефіопська війна (позиція держав, Ліги Націй)
  5. Політика невтручання в іспанські справи. Криза Ліги Націй
  6. Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів): порівняльний аналіз
  7. Запитання. Завдання
  8. Крах мандатної системи на Близькому Сході
  9. Геополітичні наслідки першої світової війни
  10. Типи, структура і функції держави